Білл Гейтс нещодавно опублікував колонку «The turbulent AI era is here. The choices we make now are critical» про перехід до економіки, де штучний інтелект бере на себе значну частину людської роботи, і я прочитав її двічі: перший раз кивав, другий раз почав сперечатися вголос сам із собою. Гейтс чесно описує ризики того, що молодших спеціалістів витісняють швидше, ніж ринок встигає створювати нові вакансії, кіберзагрози ростуть швидше за захист, а ще є вплив ШІ-компаньйонів на дітей. Є у нього одна пропозиція, яка мене реально хвилює — оподаткувати токени ШІ та роботів так само, як зараз оподатковується фонд оплати праці, щоб уповільнити заміну людей машинами і профінансувати перенавчання.
Ідея зрозуміла емоційно, навіть приваблива на перший погляд. Роками працюючи з технологічними компаніями, я в ній бачу ту саму помилку, яку регулятори роблять щоразу, коли з’являється справді нова технологія загального призначення: намагаються пригальмувати її саме тоді, коли вона тільки починає масштабуватися, і саме тому, що вона працює занадто добре. Тільки Гейтс — не регулятор, він наче сам з технологічного бізнесу (хоча може тут він більше лукавить, і переживає за конкурентноздатність свого техно-бізнесу, бо роботів хоче оподатковувати як працівників ще з 2017 року).
Форд, ранній інтернет, і до чого тут ШІ
Уявіть додатковий податок на автомобілі Форда одразу після запуску конвеєра, бо конвеєр же «забирає роботу» в майстрів, які збирали машини вручну. Чи податок на тих, хто наважився підключитися до інтернету на початку 90-х, бо інтернет тоді загрожував пошті й друкованим медіа. Це звучить як анекдот. А податок на токени ШІ років через двадцять звучатиме так само.
У обох випадках саме та частина технології, яку хотілося обкласти податком, зробила продукт доступним мільйонам людей і відкрила галузі, яких раніше не існувало. Конвеєр здешевив Ford Model T настільки, що автомобіль перестав бути розкішшю; інтернет зрештою породив набагато більше нових професій, ніж забрав старих.
У пропозиції Гейтса є ще одна проблема, суто юридична: незрозуміло, що взагалі вважати об'єктом оподаткування. Токен? Обчислювальну потужність? Сам факт заміни живої людини алгоритмом? Кожен варіант відкриває простір для спорів і структурування, якими юристи й податківці будуть із задоволенням займатися роками, поки технологія піде далі. А платити такий податок насамперед будуть ті, для кого юрисдикція значить менше, ніж швидкість, з якою можна перенести обчислення чи оформлення в іншу країну. Малому та середньому бізнесу такий маневр просто недоступний, тож ефект вийде протилежним заявленому.
Два типи регулювання
Також потрібно не забувати, що регулювання нових технологій буває двох видів. Безпекове, для технологій із катастрофічним фізичним ризиком на кшталт атомної енергетики чи авіації, вводили заздалегідь, до масового впровадження, бо механізм шкоди там був зрозумілий одразу: вибухає, падає, вбиває. Економічне регулювання, як антимонопольне право чи захист персональних даних, працює інакше і зазвичай наздоганяє факт, а не випереджає його. Антимонопольне право у США оформилося вже після того, як великі трести підпорядкували собі цілі галузі, а не до того. Закони про захист персональних даних з’явилися вже після того, як стало зрозуміло, які саме дані збираються і як використовуються.
Пропозиція Гейтса ближча саме до другого типу: вона про перерозподіл вигід від технології, а не про відвернення фізичної катастрофи. Тож логіка «спершу податок, потім розберемось», яка більш-менш спрацювала для ядерної енергетики, тут просто не працює.
А що, якби такий податок з’явився в Україні
Тут я хочу застосувати ту саму логіку, яку юристи використовують для оцінки регуляторних ризиків. Важливо не добре це чи погано саме по собі, а наскільки серйозними будуть наслідки і наскільки реально, що це взагалі станеться.
І наслідки для України були б серйозними. ІТ-сектор, включно з компаніями, що активно використовують ШІ в розробці, один з небагатьох секторів, які під час війни продовжують стабільно приносити валютну виручку і працюють на глобальному ринку. Резиденти Дія.City вже мають конкурентну податкову модель: 9% замість 18% податку на прибуток за моделлю виведеного капіталу, а спеціалісти на гіг-контрактах платять 5% ПДФО і 5% військового збору, ЄСВ рахується від мінімальної зарплати, а не від реального доходу. Додатковий податок саме на використання ШІ поруч із цією моделлю виглядав би так, ніби держава спершу зробила гарний подарунок, а потім тихенько забрала його назад через інші двері.
Є ще й суто технічна проблема правозастосування. Податкова служба роками сперечається з бізнесом про те, хто відповідає критеріям резидента Дія.City чи ФОП 3 групи, а хто підпадає під ознаки прихованих трудових відносин. Додати сюди ще одну категорію для підрахунку, «використання ШІ» чи «токен», означає не зменшити кількість спорів, а помножити її, і хто буде під роздачу, вгадати неважко.
Також наша ІТ-галузь працює віддалено, без прив’язки до фізичної інфраструктури. Перенести юридичну особу чи частину команди до Польщі, Естонії, Грузії чи ОАЕ, де такого податку немає, простіше, ніж перевезти завод, валізи навіть пакувати не треба. Той сектор, який держава найбільше зацікавлена втримати під час і після війни, має і найбільше шансів піти першим.
Наскільки це взагалі ймовірно? Загроза не вигадана, адже бюджет воєнного часу постійно потребує нових джерел надходжень, ставку військового збору за останні роки вже підвищували, обговорювались зміни КВЕДів і правил для ФОП. Спокуса оподаткувати найуспішніший сектор економіки існує завжди.
Трохи заспокоює, що Мінцифри вже обрало інший шлях поетапного регулювання за прикладом європейського AI Act — спершу саморегулювання, White Paper і регуляторна пісочниця, потім закон, який робоча група готує протягом 2026 року. Це модель вимог, прив’язаних до рівня ризику конкретного застосування ШІ, а не до факту його використання, і фіскального інструменту тут поки не має. Тож імовірність, що податок на ШІ з’явиться в Україні найближчим часом, я оцінюю як невисоку: профільний регулятор уже обрав інший інструмент, і слава богу.
Це і є, як на мене, правильний висновок з дискусії, яку відкрив Білл Гейтс. Потреба керувати переходом до економіки з ШІ реальна, і тут я цілком на боці співзасновника Microsoft. Керувати нею все ж краще через адаптацію трудового права, соціальних гарантій і ризик-орієнтоване регулювання конкретних застосувань, а не через податок на сам факт використання технології. Українська практика, здається, вже нам це підказує, лишається тільки не зіпсувати.