Розуміння того, що ти можеш розробляти масштабні проєкти й реалізовувати найамбітніші ідеї — головний тригер, який підігріває інтерес до сфери стартапів. Багатьох вабить індустрія, у якій можна створювати з нуля щось принципово нове і до того ж таке, що приносить великі гроші.
Але успіх у цій сфері вимагає більше, ніж просто бажання. Стартаперами не народжуються — ними стають лише ті, хто готовий розвивати інновативне мислення та ретельно вивчати ІТ та бізнес-процеси.
Упоратися з цим самотужки можуть одиниці. Тоді як традиційна освіта зазвичай не забезпечує достатньої практики й не орієнтується на реальні потреби стартап-середовища. Однак і в цьому правилі є винятки, які доводять, що інституалізована освіта може виховувати технологічних підприємців на базі університетів.
Яка міжнародна практика виховання стартаперів в університетах та як створити навчальний простір, який був би практичним, цікавим і ефективним для розвитку нових поколінь ІТ-підприємців?
Кремнієва долина як ідеальна модель ІТ-хабу
Найкращі умови для створення стартапів у світі створені в Кремнієвій долині. Це місце стало точкою тяжіння для компаній-символів ери високих технологій. Усі ідеї, що спираються на автоматизацію діяльності та технологічні рішення в кожній деталі, генеруються тут.
Український уряд тим часом розраховує на створення подібного ІТ-хабу для залучення інвестицій в науку, освіту й інновації в Україні. За задумом, українським аналогом Кремнієвої долини має стати Крим. Однак доки півострів перебуває під російською окупацією, проєкт частково реалізується в київському UNIT.City, де зібрані найбільші технологічні компанії країни. Проте в пазлі бракне ще одного важливого елементу — супертехнологічного університету, який і готуватиме ІТ-підприємців найвищого рівня.
Наприклад, базою для Кремнієвої долини є Стенфордський університет — той самий, на серверах якого запускалася перша версія Facebook. Цей навчальний і науковий заклад готує майбутніх стартаперів, надає умови для їхніх перших спроб у підприємництві та демонструє, як вдало інтегрувати академічний підхід із високотехнологічним бізнесом.
Українська відповідь Стенфорду. Як адаптувати модель до українських реалій
Як відомо, досвід не копіюється. Неможливо просто так узяти й перенести Кремнієву долину в Україну. Тому варто підбирати власні варіанти, як втілити формат Стенфорду для підготовки ІТ-спеціалістів із нуля: якщо до вас приходять навчатися новачки, ви маєте випускати компетентних айтівців, яким у процесі навчання насадите технічні навички та проєктне мислення.
Інституціалізовані інвестиції
У Кремнієвій долині концентрується капітал. Це локація, у якій проходить безліч заходів, які дозволяють залучати фінансові ресурси для нових проєктів. Водночас йдеться про інституціалізовані інвестиції. Адже етапи проєктів відокремлені й чітко розподілені, і для фінансування кожного залучаються різні інвестори, які відповідно, мають різні мотиви.
Якщо ми хочемо готувати в Україні людей, які потенційно готові створювати проєкти для залучення інвестицій, ми маємо інтегрувати у навчальну програму проєктне навчання. Нехай це буде створення проєктів у кожному модулі чи семестрі — це й стане першим кроком до послідовного флоу робіт для створення стартапу. Важливим складником є послідовність заходів, які формують успішний досвід роботи із проєктами та професійного розвитку студентів.
Перший крок — це презентація практичних проєктів, які всі студенти виконують кожного семестру. Усі роботи, які з погляду організаторів курсу та представників компанії є перспективними, мають потрапляти до бази проєктів та запрошуватися до інкубації.
За час інкубації команда має підготувати проєкт для зовнішньої презентації: стабілізувати технічну реалізацію, підготувати фінансові обрахунки та презентацію продукту. Усе це ляже в основу майбутнього стартапу.
Інфраструктура у користування для створення персоналізованих сервісів
Стенфордський університет надає підприємцям-початківцям у користування власну інфраструктуру (лабораторії й обладнання) і це створює для них можливості. Адже інфраструктура коштує великих грошей, а у команди початківців їх зазвичай немає. Користуючись з цього, команди доводять свої проєкти до тієї стадії, на якій їх не соромно показати майбутнім інвесторам і залучити відповідний розмір інвестицій.
Аби повторити цей досвід в Україні, вітчизняні EdTech-бізнеси мають орієнтувати своїх студентів на персоналізованих клієнтів. Наприклад, навчальний заклад може проводити челенджі, у яких команди студентів змагатимуться в питаннях розробки реалізації заданої теми. Вона має підбиратись так, щоб з одного боку допомогти майбутнім стартаперам сформувати розуміння реальних запитів ринку, а з іншого — надати перспективи подальшої роботи. Наразі в Україні цим займаються приватні онлайн-інститути та приватні компанії, які пропонують власні програми стажування, де студенти можуть набути практичного досвіду та знань. Однак, ці ініціативи — не системні. Вони не охоплюють всі EdTech-бізнеси України. А на державному рівні поки що відсутні програми, які б стимулювали персоналізований підхід до навчання та сприяли співпраці EdTech-сектору з роботодавцями.
Втім, в ідеалі завдання на челенджі можуть бути різних типів:
- запит компанії (наприклад, система розподілення заявок серед менеджерів з продажу або створення додатків та/чи ігор, що дозволяють робити навчальний процес якіснішим);
- замовлення партнерів (сайт для підприємця чи громадської організації);
- суспільно-значущі проєкти (наприклад, оцінка державних фінансів за відкритими даними, створення сайтів з технологічної підтримки підприємців або прогнозування курсів криптовалют за відкритим АPІ).
Переможці челенджів надалі мали б запрошуватися на стажування в компанію, де їм пропонують на вибір або розвиток проєкту, який вони розробили під час змагання, або включення їх у розробку внутрішніх сервісів компанії.
За умови успішного проходження стажування, команді або окремим учасникам пропонується постійна робота в обраному напрямку. Наприклад, якщо стажист працював над проєктом, йому надають всі необхідні технічні ресурси та забезпечують менторський супровід як з технічного боку, так і з боку залучення нових фінансових ресурсів для майбутнього розвитку.
Відтак компанія надає командам все необхідне технічне забезпечення: як сервери, так і час технічних спеціалістів, які допомагають розміщувати код проєктів на серверах та технічно супроводжувати їх функціонування.
Потужне ядро викладачів
І Стенфордський університет, і його викладачі беруть участь у фінансуванні проєктів. Проте вони більше концентруються на smart money (додаткова цінність у вигляді знань, досвіду, мережі контактів) — ці ресурси дозволяють успішно запустити проєкт та приймати більш компетентні рішення щодо його розвитку.
Викладачі здатні значно збільшити шанси проєкту на успіх: вони долучаються до його започаткування та розвитку. Також досить часто стають першими інвесторами та/чи промоутерами стартапу. В результаті вони отримують свою частку в успішних в майбутньому проєктах і концентруються на подальшій підтримці нових команд, що створюють стартапи.
В українських командах EdTech-компаній викладачі теж можуть долучатися і до розробки навчальних матеріалів, і до створення проєктів. Ідеальний варіант — якщо усі проєкти студентів супроводжуватимуться викладачем Tech Skills як технічним наставником та викладачем Soft Skills як тренером із презентації проєкту.
Наївно було б казати, що будь-хто зі стартаперів досягає успіху моментально і з першого разу. Зазвичай потрібно мати декілька спроб, щоб якась із них переросла в глобальний успіх. Тут не обійтися без викладачів, які розкажуть про досвід невдач попередників, та допоможуть сформувати навички, з якими вдасться уникнути типових помилок і прийти до стабільної ефективної діяльності. Наставники — це ті люди, які нагадуватимуть, що успіх може прийти, а може не прийти — навіть якщо ви готові. Але якщо ви не готові — він точно не прийде.
Формула місця сили для стартаперів
Для того, щоб заснувати центр для створення нових технологічних проєктів треба враховувати зокрема й те, що часи змінилися. Сьогодні домінантним класом серед нових проєктів є ті, що використовують інтернет як комунікаційну мережу. Тим самим вони забезпечують собі глобальність попиту та персоніфікацію користування послуг.
Тобто сучасні лідери — це точно не великі заводи, що створюють та продають електроніку. Зараз успішні компанії — це ті, що надають сервіси в інтернеті.
Серед українських проєктів це, наприклад GibLab, Grammarly, TemplateMonster, Ajax, яка до використання інтернету додала сучасні безпекові системи.
Відтак узагальнена формула, як створити місце, що буде генерувати нових технологічних підприємців, включатиме такі елементи:
- орієнтація на створення сервісів, послуг, додатків, доступних в глобальному масштабі та персоналізованих для клієнтів;
- ядро викладачів, сформоване з людей з практичним досвідом і навичками, що дозволяють ефективно готувати інженерів та майбутніх підприємців до практичної діяльності;
- інфраструктура, що дозволяє створювати нові проєкти, не вкладаючи ресурси до перших раундів залучення інвестування;
- інституалізована система залучення інвестиції, тобто потік робіт (флоу), виконання яких дозволяє команді створити та розвинути стартап від ідеї до робочої та прибуткової корпорації.
Вірю, що в результаті такого підходу українські команди зможуть системно готувати майбутніх інженерів з розробки та технологічних підприємців. Робота студентів та випускників в структурі компанії, розробка ними технічних сервісів у період стажування, проходження інкубації з підтримкою від компанії наближає українську молодь до створення потужної екосистеми, що поєднає українські стартапи зі світовим технологічним сектором.