Я спілкуюсь із десятками кандидатів щотижня. Зовні — усе знайомо: досвід, резюме, зарплатні очікування. І більшість живе у країні, де триває війна. Де фоновий рівень тривожності давно зашкалює. І саме тому під класичними кар’єрними питаннями часто ховається щось глибше.
Люди приходять не просто по нову позицію. Вони шукають середовище, де буде трохи спокійніше, де є певна опора і вони будуть почутими у тому числі. Не завжди про це говорять прямо. Але якщо уважно слухати — ці сигнали з’являються між рядків.
Я назбирала (і переосмислила) найтиповіші «мовчазні» запити, з якими приходять кандидати. І якщо ви працюєте в HR, рекрутингу чи просто керуєте командою, то дуже раджу прочитати далі. Це допоможе краще зрозуміти людей, які зараз на ринку.
«Хочу стабільності» = хочу хоча б щось передбачуване у цьому хаосі
«Хочу стабільну компанію» — ця фраза звучить майже в кожній розмові. Але насправді це не тільки про гроші. Це про бажання мати хоча б один передбачуваний елемент у житті, коли навколо щодня щось вибухає — у прямому й переносному сенсі. Люди хочуть ясності: щоб задачі були зрозумілі, процеси без хаосу, а менеджери — на зв’язку, а не в режимі «пропав/зʼявився». Бо якщо вже зовнішній світ складний, то хоча б робота має давати відчуття, що ти не стоїш на мінному полі.
«Хочу зростати» = хочу відчути, що я ще можу
Коли життя навколо завмирає або тисне, розвиток стає не просто «плюсом у кар’єрі», а ознакою, що ти ще в грі. Кандидати питають:
- Чи буде навчання?
- Чи можна брати участь у нових проєктах?
- Чи підтримують ініціативу?
Це — спроба вийти з застою, навіть якщо світ завис у режимі «вижити».
«Хочу адекватну команду» = я вже обпікся і більше не хочу токсичності
Це одна з найчастіших фраз. Звучить просто, навіть трохи обережно. Але за нею зазвичай стоїть реальний досвід: вигорання, мікроменеджмент, емоційний тиск або токсичне середовище, в якому важко було просто працювати.
Багато людей уже мали неприємні історії у попередніх командах і тепер дуже обережно підходять до вибору нового місця. Робота не має перетворюватися на щоденний стрес-тест — хочеться хоча б тут мати простір для нормальної, здорової взаємодії.
«Мені ок працювати віддалено» = але я хочу відчувати зв’язок і бути частиною чогось.
Така відповідь звучить все частіше. І справді, ремоут давно перестав бути чимось незвичним. Але водночас із цим з’явився інший запит, менш очевидний: навіть працюючи з дому, люди хочуть відчувати приналежність. Хочуть бути частиною чогось більшого, ніж просто перелік задач у таск-трекері. Їм важливо знати, що їх чують, що вони можуть написати щось у командний чат і це не зависне у повітрі, а отримає живу відповідь.
Це про просте «ми», якого часто не вистачає в онлайн-форматі, але яке все одно лишається важливим.
Тож коли говорите з кандидатом, слухайте не тільки те, що він каже — а й те, як. Звертайте увагу на паузи, емоції, обережні формулювання. І не бійтеся запитати щось просте на кшталт: «А як вам зараз взагалі працюється?» — іноді саме це відкриває справжній запит і дозволяє дати людині не просто вакансію, а потрібне їй середовище.
Сьогодні робота — це вже не просто місце, де можна заробити гроші та продвинутися по кар’єрним сходам. Часто це про те, щоб відчути ґрунт під ногами, не вигоріти, бути в адекватному середовищі й робити щось, що має сенс. Люди хочуть нормальних процесів, живої комунікації й трохи більше спокою в буднях. І якщо компанія це реально втілює — то туди хочеться приходити. І залишатися.
#cosmobet