Олег Онопрієнко GameDev Eng 18 March 2026, 09:00

Гейміфікація геноциду. Як російський геймдев перетворює воєнні злочини на розвагу і що з цим робити

Від естетики КДБ і романтизації радянської техноутопії до відвертої глорифікації агресії та прямих закликів до геноциду. Сьогодні відеоігри стають не просто веселим дозвіллям, а віртуальними полігонами для підготовки «Юнармії» та поширення викривлених історичних наративів на глобальну аудиторію.

У цьому матеріалі ми аналізуємо анатомію російського впливу в Steam, розглядаємо кейси прихованої зневаги до українців та з’ясовуємо, і чому такі гіганти, як Valve, досі вагаються з повним баном пропагандистського софту, попри офіційні звернення Мінцифри.

Чому це взагалі проблема

Сучасні відеоігри — це гігантський ринок і водночас культурний простір, де формується ставлення до історії, війни й насильства. Коли росія переносить свою пропаганду в ігри, вона працює з особливо вразливою аудиторією — підлітками та молодими людьми, які часто отримують про війну інформацію не з новин, а з TikTok, Twitch і Steam.

На відміну від фільму чи новини, гра змушує гравця «діяти від імені» певної сторони конфлікту: захоплювати українські міста, стріляти в українських військових, виконувати завдання, побудовані на брехливих кремлівських наративах.

Через повторюваність ігрового досвіду агресія нормалізується, а фейкові мотиви («захист російськомовних», «боротьба з нацизмом») подаються як самоочевидна правда. У підсумку війна сприймається не як злочин, а як «контент», який можна стрімити, фармити та обговорювати у чаті без емпатії до реальних жертв.

Як виглядає російська пропаганда в різних іграх

Російські (або пов’язані з росією) проєкти працюють із різними аудиторіями по‑різному: від «маскування під нейтральну фантастику» до відвертої мілітарної агітки.

Atomic Heart: «Ми просто про альтернативний СРСР»

Atomic Heart подається на глобальний ринок як стильний шутер в альтернативній реальності, де СРСР досяг техноутопії з роботами й нейромережами. Формально у грі немає прямої згадки про війну проти України, проте вона романтизує радянський проєкт, естетику КДБ, силових структур і радянської величі — саме того міфологічного фундаменту, на якому росія будує сьогоднішню агресію.

Журналіст dev.ua Олексій Дзюба, нині військовослужбовець Сил Оборони України, детально розповів про російське коріння гри, романтизацію комуністичної ідеології та СРСР, яка може бути використана як інструмент впливу.

Нагадаємо лише, що розробник гри — студія Mundfish, яка довгий час позиціонувалася в російських медіа як московська, хоча юридично оформлена через західні юрисдикції. Серед ключових інвесторів Mundfish — фонд GEM Capital, пов’язаний із колишнім топменеджером структур «Газпрому», а також Mail.ru/VK та інші гравці російського держкапіталу, що перебувають під санкціями та напряму інтегровані в систему економіки воєнного часу.

Це «м’який соус» для західної аудиторії: жодних «Z» на екрані, але — фетишизація радянської могутності, яку російська пропаганда давно експлуатує в риториці «можем павтаріть».

Escape from Tarkov: приховані стьоб і зневага до українців

Escape from Tarkov довго прикидалася «поза політикою», але російські розробники систематично робили жести, які важко трактувати інакше, ніж зневажливі щодо України.

Один із найгрубіших кейсів — промоматеріали, де персонаж у характерній «піксельній» формі з жовтою стрічкою (очевидний натяк на українського військового) отримує середній палець у кадрі. Українська піксельна уніформа й жовті пов’язки стали впізнаваними символами ЗСУ ще з 2014 року, тож збіг тут навряд чи випадковий.

Гру створює студія Battlestate Games: частина команди продовжує працювати в Санкт‑Петербурзі, частина виведена під західні юрисдикції, але за документами й розслідуваннями медіа бізнес залишається глибоко вшитим у російський геймдев‑ланшафт.

Керівники та співробітники Battlestate фігурували в російських милітаристських тусовках, стрілецьких клубах і колах, де відверто підтримувалися наративи російської агресії, що лише підсилює сприйняття гри як продукту, просоченого ідеологією «крутого російського спецназу».

«Ти забув про чохли для НЛО»: як розпізнати й зупинити експансію русні на вітчизняний ринок локалізації ігор

Broken Arrow: реальний розстріл, замаскований під «вигадану» війну

Broken Arrow, на перший погляд, — нібито про гіпотетичний конфлікт між США та росією, без прямої згадки України. Але в одному з трейлерів розробники відтворили реальне відео розстрілу української військової колони: впізнається композиція, маршрут, характер атаки, широко відомі з документальних кадрів війни. Формально мова йде про «вигадану війну», а фактично з реального воєнного злочину зробили видовищний сет‑піс, де глядач захоплюється «ефектністю бойової сцени».

Гру робить студія Steel Balalaika (усе ригає від безпощадного російського неймінгу), юридично базована в росії, але з міжнародною обгорткою: у креативних лідерах — француз Фелікс Абер, видавець — британська Slitherine.

Сам факт, що російська студія через напівміжнародний лейбл візуалізує сучасну війну за участю російської армії, використовуючи сцени, пов’язані з агресією проти України, укладається в модель «м’якого виправдання» російської мілітарної політики — без прямих гасел, але з потрібною оптикою.

«Через гру ми розповідаємо світу про наш досвід війни». Як проходить розробка ізометричної гри Hollow Home що розповідає про початок російського вторгнення

Squad 22: ZOV: пропаганда без маски

Справжній «фаствуд» російської військової пропаганди в ігровому форматі — Squad 22: ZOV. Гравець обирає персонажів із тимчасово окупованої частини Донеччини, які нібито «несуть мир» під російським прапором, захоплюючи позиції ЗСУ й просуваючись углиб української території. У сюжеті повторюється весь набір кремлівської брехні: «захист російськомовних», «боротьба з терором Києва», «визволення» українських міст — тобто легітимізація агресії та геноциду як «миротворчої операції».

За грою стоїть команда під керівництвом Александра Толкача, колишнього дипломата й топменеджера енергетичної компанії, який співпрацював із російськими структурами й до того працював у Gaijin (War Thunder). До розробки залучені російські військові, що реально воювали проти України (зокрема «герой рф» Влад «Струна» Головін та бойовики «ДНР»), а сама гра офіційно рекомендована російськими військовими як базовий посібник з піхотної тактики для курсантів і «Юнармії». Це вже навіть не завуальована пропаганда, а симулятор війни, що легітимізує наративи Кремля й готує підлітків до реальної участі в агресії.

Після офіційного звернення Міністерства цифрової інформації до Valve українська держава домоглася проміжного результату: гра геоблокована для користувачів в Україні, доступ до неї на території нашої країни повністю обмежено як до продукту, що прямо порушує українське законодавство.

Водночас Valve не видалила «Squad 22: ZOV» для інших регіонів, пояснивши, що гра нібито не порушує загальних правил ком’юніті, з чим Мінцифри категорично не погоджується, називаючи її відвертим інструментом російської мілітарної пропаганди й навчальною базою для «Юнармії».

Ukrainian Warfare: Gostomel Heroes: пропаганда «доблєсного десанту»

Ukrainian Warfare: Gostomel Heroes — найсвіжіший приклад російської гри, яка присвоює український досвід і подає його через оптику агресора. Проєкт розробляє російська студія Cats Who Play, яка й раніше випускала продукти з прокремлівським ухилом.

За описом у Steam, це RTS про події перших днів повномасштабного вторгнення й бої за аеропорт у Гостомелі, але ядро кампанії — «блискучий повітряно‑десантний штурм» та «героїчні російські десантники», тоді як українські сили виставляються антагоністами.

Українська геймерська спільнота одразу назвала гру спробою легітимізувати російське вторгнення й виправдати злочини, що призвели, зокрема, до трагедій Бучі й Ірпеня, через героїзацію операції із захоплення плацдарму під Києвом.

У дискусіях на reddit Ukrainian Warfare: Gostomel Heroes прямо описують як продукт, що «прославляє російське вторгнення, називаючи нападників героями й перекручуючи реальні події».

Після шквалу критики та масових скарг українських користувачів у Steam, включно з петиціями, постами інфлюенсерів і зверненнями до Valve, сторінка гри стала недоступною в українському регіоні: її не можна придбати з акаунтів, прив’язаних до України.

Водночас гра залишається доступною в інших країнах, що повторює знайомий сценарій: платформа частково реагує на тиск, але не прибирає пропагандистський продукт глобально, фактично дозволяючи російському наративу й далі поширюватися на західну аудиторію.

Як чинити опір: від геймерів до держави й розширень для Steam

Боротьба з такими іграми відбувається на кількох рівнях — від індивідуальних бойкотів до офіційної дипломатії та технічних рішень. Спротив українському голосу в гейм індустрії рівноцінний намаганням МОКу допустити російських та білоруських спортсменів до міжнародних змагань.

У коментарі для dev.ua Міністерство цифрової трансформації наголосило, що всі подальші рішення щодо розміщення чи видалення ігор, які глорифікують російські наративи платформа ухвалює самостійно.

«Valve не видалила гру зі свого магазину для користувачів з інших країн. За внутрішньою оцінкою платформи, гра нібито не порушує їхні загальні правила ком’юніті. Мінцифри категорично не погоджується з таким підходом. Squad 22: ZOV — це не розважальний контент, а відвертий інструмент російської мілітарної пропаганди, який сама ж рф позиціонує як базу для підготовки „Юнармії“. Геоблокування в межах лише нашої країни не розв’язує проблему поширення деструктивних наративів у світі», — зазначили в міністерстві для dev.ua.

Від сирого релізу до живої Зони: підсумки року S.T.A.L.K.E.R. 2

І якщо Squad 22: ZOV вдалося хоча б обмежити для дистрибуції на території України, то таке ж прохання Мінцифри прибрати Atomic Heart з продажу пройшло повз керівників Valve.

Коли ні держава, ні платформа не можуть прибрати пропагандистський продукт до справи беруться небайдужі українські геймери.

Український розробник випустив розширення «НЕ ГРАЙ» для браузерів на базі Chromium, яке автоматично додає помітні позначки до ігор у Steam, якщо їхній розробник або видавець занесений до вбудованої бази російських компаній.

У базі вже понад 2200 записів, вона регулярно оновлюється, а самі користувачі можуть додавати нові студії зі сторінки гри й налаштовувати власні текстові маркери чи емодзі після назви. По суті, це «info overlay» для геймерів, де ще до покупки видно, що перед тобою продукт, пов’язаний із країною‑агресором.

Чи час українським розробникам робити ігри про війну?

Питання, чи варто українським студіям масово робити ігри про нинішню війну, болюче з двох причин: етичної й травматичної.

З одного боку, контрнаративи потрібні — ігри можуть розповідати світові правду про російську агресію, фіксувати досвід спротиву й допомагати Україні в інформаційній війні.

З іншого — значна частина українців досі живе в стані постійної небезпеки й ПТСР, і повторне «проживання» війни, ще й у форматі шутера з реалістичними вибухами, може нести колосальну шкоду.

Дискусія навколо проєкту Glory to the Heroes це показала дуже виразно. Команда заявила, що в грі буде мультиплеєр і можливість грати за російську сторону, й отримала потужну негативну реакцію суспільства, після чого від PvP‑формату довелося відмовитися. Для багатьох українців перспектива бачити, як хтось «фаново» грає за російських військових, поки ті в реальності вбивають і катують українців, є абсолютно неприйнятною.

«Ми — країна з ПТСР». Інтерв’ю з Крістіаном Жерегі — ветераном війни який розробляє кінематографічну гру про російське вторгнення

Натомість частина українських розробників обирає інший підхід. Крістіан Жерегі, який працює над грою з робочою назвою UNBROKEN про російсько‑українську війну, прямо розповів в інтерв’ю dev.ua, що студія свідомо відмовилася від жанру шутера, обравши історію про цивільних, їхнє сприйняття початку війни, подолання криз і збереження жаги до життя.

«Проєкт не розрахований на українську аудиторію. Ми не хочемо пропонувати людям з України переживати цей досвід знову. Метою цієї історії — розповісти світові, а саме молоді, молодим гравцям з решти світу, які не знають і не хочуть знати про нашу війну», — розповів розробник.

Валерій Міненко власник української студії Twigames, яка розробляє гру Hollow Home наголошує, що його гра дуже травматична.

«Розмови персонажів, виклики, з якими вони стикаються, і рішення, які вони мають приймати — цього достатньо для того, щоб передати емоції, людей, які переживають початок великої війни», — розповів Валерій в інтерв’ю dev.ua

Чи готові українці до масового потоку ігор про свою війну? Схоже, що ні, якщо йдеться про шутери з можливістю грати за агресора й вибухи «на всю кімнату». Але українці вже готові до продуманих, емпатичних історій, які пояснюють світові, що з нами відбувається, не перетворюючи травму на атракціон.

Замість висновку

Сьогодні відеоігри перетворилися на глобальну битву за сенси, де росія намагається легітимізувати агресію через романтизацію радянського минулого та перетворення реальних трагедій на видовищні квести. У цій гібридній війні цифрова гігієна кожного гравця стає не менш важливою за державні санкції.

Водночас перед українським геймдевом стоїть надскладне завдання — з обмеженими ресурсами та сильним ворогом обережно розповісти світу про власну травму, не перетворивши її на «фановий» атракціон.

«Випускати гру в поточному стані — це великий ризик який може поховати проєкт». Інтервю з розробниками Sand про перенесення гри і подальші кроки

Розширення «НЕ ГРАЙ» яке маркує російські ігри стало доступне безпосередньо в Steam

«Трохи хвилююся щоб сервер витримав і щоб AWS мене не розорив». Як український геймер із досвідом в IT створив сервіс для трекінгу ігрової статистики GRAVK