Світова війна, що закінчується знищенням цивілізації — це один із глобальних страхів людства. Зараз, коли Україна переживає страшні часи зіткнення з путінськими російськими загарбниками, що брязкають атомною зброєю, а Китай гострить зуби на Тайвань, цей страх значно виріс. Як і в часи холодної війни між Заходом і СРСР у 20 столітті, зріс попит на бункери та зброю.
Світова війна, що закінчується знищенням цивілізації — це один із глобальних страхів людства. Зараз, коли Україна переживає страшні часи зіткнення з путінськими російськими загарбниками, що брязкають атомною зброєю, а Китай гострить зуби на Тайвань, цей страх значно виріс. Як і в часи холодної війни між Заходом і СРСР у 20 столітті, зріс попит на бункери та зброю.
Проте глобальна війна — це не єдина можлива причина кінця світу. Один із прийомів психологічної терапії — дивитися своїм страхам в обличчя. Тому dev.ua вирішив розказати, які сценарії масової гибелі Землі розглядають учені, фантасти та релігійні діячі, як це може бути пов’язано з прибульцями та чим «Армагеддон» відрізняється від «Апокаліпсиса».
Спочатку — відповідь на останнє запитання, щоб ми розібралися з термінологією, яка оселилася в українському та західному суспільстві завдяки давньогрецькій мові та християнству.
Отож, «Апокаліпсис», який у сучасній культурі є тотожним кінцю світу — це не кінець світу. Розділ, що, згідно з біблійними віруваннями, написав Іоанн Богослов, називається «одкровення», «відкриття». Можна сказати, що «Апокаліпсис» — це описання кінця світу. Виходить, що «апокаліпсисом» може стати будь-яка книжка (фільм, комп’ютерна гра), що більш-менш вірогідно описує загибель людства — «Протистояння» Стівена Кінга, «День триффідів» Джона Віндема чи навіть досить нудний фільм «Післязавтра».
Тобто апокаліптична література апокаліптична не тому, що описує апокаліпсис, вона і є апокаліпсис, що описує кінець світу.
Хоча тут є тонкий момент: приміром, частина християнських церков вважають, що описані в книзі Іоанна Богослова події технічно не є кінцем світу, оскільки частина людства (які йдуть за Ісусом Христом і будуть втішені) таки виживуть, а у вогняне озеро підуть «боягузи й ті, хто зневірився, мерзенні через свою нечистоту, вбивці, розпусники, ті хто займається спіритизмом, ідолопоклонники та всі ошукачі».
Що стосується «Армагедону» — це давньогрецький варіант вимови слова «Мегіддо» — так звалося стародавнє місто біля підніжжя хребта Кармель на півночі Ізраїлю. Воно зручно розташувалося над торговими шляхами (морський шлях і долина Ізреєль), що в ті часи (та і в наші також) призводило до безлічі кривавих битв.
Історик Ерік Клайн вважає, що в долині Ізреєль під Мегіддо відбулося чимало битв, що були першими або останніми. Приміром, саме тут відбулася перша задокументована битва в історії: єгипетський фараон Тутмос ІІІ розбив ханаанських царів у 15 столітті до нашої ери. Тут відбулася перша описана нічна вилазка (300 осіб на чолі з Гедеоном перемогли військо мадіанітян). Тут знайшли першу поразку монголи у 13 столітті нашої ери. Тут загинув біблійний цар Саул і його син Йонатан. Тут було вбито праведного царя Йосія. «Протягом століть Мегіддо та долина Ізреєль служили центром воєнних дій, які визначали хід історії», — пише Клайн.
Так «Армагеддон» з’явився в книзі Іоанна Богослова — як символічне місце останньої битви добра і зла.
Варто сказати, що фактично всі релігії людства так чи інакше описують загибель світу. Однак є колосальна різниця між заходом і сходом: на заході всі ці події мають незворотний характер, тоді як східні вірування — такі як буддизм чи індуїзм — незважаючи навіть на більш глобальні руйнування (приміром, у буддистів цикл — Велика Кальпа — завершується розпадом усіх світів, від численних пекл до божественних палаців), запускають процес заново.
Кінці світу «вивчає» есхатологія. Це слово походить від давньогрецького ἔσχατος — «кінцевий, останній». Слово «вивчає» в лапках, тому що есхатологію важко назвати наукою — це швидше система уявлень про кінець, аніж реальні дані, тому що жодного кінця світу людство поки що не застало (хоча вони були, і ми про них розкажемо в подальших текстах).
Загалом, в більшості своїй, есхатологи — це люди, які начитались біблійних текстів і пророчать кінець світу.
Хтось бігає з плакатом «Кінець близько»; хтось веде прибічників на гору, щоб вчинити масове самогубство; хтось розказує про те, що у 2000 році всі комп’ютери зламаються, а світ повернеться до Середньовіччя.
Якщо рахувати лише з початку нашої ери (чи з народження Христа — кому як зручніше), людство «пережило», мабуть, понад сто кінців світу. Загалом, навіть на долю автора тексту випало кілька штук — із найяскравіших уже згадана вище «помилка 2000», початок ядерної війни зі Скайнетом 29 серпня 1997 року, кінець календаря мая у 2012.
Загалом більшість кінців світу пов’язані з ювілеями, календарями, пророками та Біблією.
Так, згідно з різними трактуваннями, кінець світу очікувався у 33, 666, 900, 999, 1000, 1013, 1033, 1492, 1584, 1666, 1844, 1899, 1900, 2000 роках. Водночас деякі з них були досить повноцінними в уявленні людей: у тому ж тисячному році, кажуть деякі історики, мав наступити страшний Міленіум, у що вірив навіть сам папа Римський Сильвестр ІІ, а на вулицях Європи почалися заворушення. Та світ лишився на місці. Тоді частина християн «здогадалися», що справжній кінець світу має настати через тисячу років після смерті Христа, а не його народження, і почали готуватися до 1033 року.
Але й тоді Земля вціліла. Як і в:
І навіть у 1969 — цю дату кінця світу (після заходу сонця) описав в оповіданні «Завтра кінець світу» американський фантаст Рей Бредбері. Також ми вижили в 1970, 1978, 1980, 1990, 1991, 1992, 1993, 94, 95 і так далі — тому що в новітній історії людства кінець світу прогнозувався реально щороку.
Що цікаво: якщо раніше людство більше вірило в те, що останні дні стануть наслідком дій божественних істот, то з розвитком науки та технологій вірування стали більш предметними: астрофізик Джон Гріббін, приміром, заявив, що в 1982 році Землю зруйнують «приливні сили гравітації» внаслідок параду планет. У ХХ столітті з’явилися НЛО. Ну і ви самі бачите страхи часів холодної війни — не бог, не прибульці, не природа. Це атомна бомба й атомна війна.
Це вже більш логічний страх: що людство може випадково (або спеціально) знищити себе самостійно.
Тому з 1947 року чиказький журнал Bulletin of the Atomic Scientists веде проєкт Годинник Судного дня: вказує символічний час, що відділяє людство від кінця світу, який наступить, найімовірніше, у пеклі атомної війни або через зміни клімату.
Рішення про переведення стрілок ухвалює спеціальна рада — представники журналу та залучені експерти, у тому числі нобелівські лауреати. Зараз стрілки за сто секунд до опівночі — востаннє ми були так низько в 1953, після випробування водневої бомби. Хоча, заради справедливості, нинішня війна може ще більше наблизити нас до умовного нуля.
Отож, дві реальні причини кінця світу вже є: війни й екологічні проблеми. До них можна додати пандемії, глобальний голод через перенаселення.
Зміни клімату вважаються чимось далеким — хоча вже зараз, приміром, ми бачимо, що рекорди спеки змінюються щорічно, і це серйозна проблема. 19 липня 2022 року стало найспекотнішим днем в британській історії — 40,2 градуса за Цельсієм. Сорок градусів. У Британії, яка досі асоціюється з вікторіанськими туманами та дощами.
Водночас планета може зламатися в різні боки — візьмемо найближчих сусідів, Марс і Венеру. На Марсі була вода, та, згідно з деякими теоріями, перемогла пустеля: пилові бурі винесли рештки океанів у космос. На Венері натомість вода «загальмувала» обертання планети й атмосфера скипіла та перетворилась на той газовий суп, що є зараз.
Також ми можемо переживати через падіння астероїда — бо подібне, здається, було в історії планети та закінчилося масовим вимиранням видів, у тому числі й динозаврів. Або через близький спалах наднової — таке теж, здається, було, і теж призвело до масового вимирання видів. Або через виверження супервулканів — читайте вище, це взагалі улюблена тема кінців світу на планеті, про що ми поговоримо в наступних текстах.
Є й більш глобальні кінці світу — так, приміром, у нас є приблизно 3 млрд років до зіткнення Чумацького Шляху (наша галактика) з галактикою Андромеди та приблизно 5 млрд років до перетворення Сонця на червоного гіганта, який проковтне Землю.
За іншими прогнозами, Сонце почне випромінювати інтенсивніше вже за якийсь мільярд років.
А ще є Всесвіт. Він або розшириться до нескінченності та стане повністю мертвим, або збереться назад і бабахне знову.
Загалом, як бачимо, реальних проблем нам насправді вистачає. Мало того, ця планета вже переживала таке, на що людство навряд чи здатне на нинішньому рівні. Як це було — ми розкажемо в наступному матеріалі.
