Тут є світло - коворкінги Києва 🔥

Кінець світу у 2040-х роках: чи варто довіряти апокаліптичному передбаченню суперкомп’ютера з 1973 року?

Історія про «вічну новину», медійний феномен, збіг, конспірологію та неминучий занепад людства

Залишити коментар
Кінець світу у 2040-х роках: чи варто довіряти апокаліптичному передбаченню суперкомп’ютера з 1973 року?

Історія про «вічну новину», медійний феномен, збіг, конспірологію та неминучий занепад людства

Є легенда, що кожне медіа має опублікувати дві новини: про те, як NASA перерахувало зодіакальний круг, додавши туди Змієносця, і про суперкомп’ютер Массачусетського технологічного інституту, який ще у 1970-х роках передбачив, що людство загине у 2040-х роках. 

Одразу скажу про першу новину: шановні астрологині та астрологи, не переживайте, у NASA надто зайняті справжньою крутою наукою типу тарана астероїдів за 10 млн кілометрів від Землі та перезніманням «Джеймсом Веббом» фоток «Хаббла», щоб лізти у ваші вигадки. 

Щодо передбачення суперкомп’ютера… усе не так просто. Тобто так, загалом можна запросто сказати, що це повна фігня, бо десь так воно і є. Але за цю фігню вписуються досить серйозні люди, які займають у міфології змови місце десь між аннунаками та рептилоїдами. Тому давайте спробуємо розібратися, що ж там насправді відбулося. 

Гра в зіпсований телефон

Сама новина в її стані на 2022 рік звучить приблизно так

«Суперкомп’ютер, призначений для передбачення закономірностей людської цивілізації, зробив жахливе передбачення, що життя, яке ми знаємо, закінчиться до 2050 року.

Машина, створена в 1973 році провідними професорами університету, уже побачила, як збулися кілька її прогнозів, включно з падінням доступності природних ресурсів і життєво важливих мінералів.

Його складний алгоритм враховує низку чинників, включно з рівнем народжуваності та рівнем забруднення, щоб висунути оцінки того, яким буде життя». 

Іноді додається назва цієї супермашини: World One, як у варіації, що проскочила на dev.ua (так, ми не святі, але інакше ви б не дізналися, що там реально відбулося і чи загрожує нам вимирання)

І це все — неправда більш ніж наполовину. 

Текстове першоджерело цієї новини, яка з 2018 року носиться шпальтами всіх бульварних видань та агрегаторів — матеріал на сайті Big Think, у розділі Surprising Science, який трішки більше наближений до реальності, аніж його пізні перекази. 

«Прогноз, який нещодавно знову з’явився в австралійських ЗМІ, був зроблений програмою під назвою World One. Спочатку він був створений комп’ютерним піонером Джеєм Форестером, якому Римський клуб доручив змоделювати, наскільки добре світ може підтримувати своє зростання. Римський клуб — це організація, до складу якої входять мислителі, колишні глави держав світу, науковці та бюрократи ООН, мета якої — «сприяти розумінню глобальних проблем, з якими стикається людство, і пропонувати рішення шляхом наукового аналізу, комунікації та пропаганди», — ідеться у статті. 

Тут уже краще — суперкомп’ютер кудись зникає (тоді вони були — найкрутіший видавав до трьох мегафлопс, нинішні суперкомпи — це десятки петафлопсів), замість нього з’являється комп’ютерна програма, а посилається стаття на відеосюжет австралійського суспільного мовника ABS, що вийшов у 2018 році в проєкті під назвою «РетроФокус». 

У сюжеті розповідається, що найбільший комп’ютер Австралії у 1973 році за допомогою програми World One «вперше поглянув на світ, як на єдине ціле». І це ще ближче до правди. Та і тут є свої нюанси: австралійці або трохи помилилися, відтворюючи архівні зйомки, або показували лише свою частину історії.

Бо передбачення, з яким усі носяться, насправді було зроблене раніше, і обчислювалося воно вже більш новою версією програми Джея Райта Форрестера, людини, яка намагалася прорахувати світ. 

Перший аніматор і його вітряки

Джей Райт Форрестер народився 14 липня 1918 року поблизу Ансельмо, штат Небраска, на фермі без електрики. 

«Його ранній інтерес до електрики був викликаний, мабуть, тим фактом, що на ранчо її не було. Навчаючись у середній школі, він побудував 12-вольтову електричну систему, що працює від вітру зі старих автомобільних деталей — це дало ранчо першу електроенергію», — писали біографи Джея Райта Форрестера, який народився на фермі поблизу Ансельмо, Небраска, 14 липня 1918 року. 

Цей американський інженер-обчислювач і системний науковець вважається одним з винахідників комп’ютерної пам’яті на магнітному сердечнику, переважної форми пам’яті комп’ютерів між 1955 і 1975 роками. Саме ці технології покривали розрив між вакуумними лампами і напівпровідниками. 

Також вважається, що саме Форрестер створив першу комп’ютерну анімацію в історії — «стрибаючий м’яч» на осцилографі. Але нам цікаве інше досягнення вченого: системна динаміка. 

Як змусити комп’ютери рахувати майбутнє

Системна динаміка була створена в середині 1950-х років, коли Форрестер прийняв посаду професора в новоствореній Школі менеджменту Слоуна Массачусетського технологічного інституту. Дослідник намагався зрозуміти, як застосувати науково-технічний підхід для вирішення ключових питань, що визначають успіх, або невдачу корпорацій. 

У той час менеджери компанії General Electric (GE) були трохи збентежені, тому що мали значну волатильність зайнятості на заводах в Кентуккі. 

Форестер зміг довести, що ця нестабільність була спричинена саме проблемами у внутрішній структурі фірми, а не зовнішніми чинниками типу бізнес-циклу. 

Спочатку вони з колегами робили це вручну, та з початку 60-х Форестер переніс системну динаміку на стадію формального комп’ютерного моделювання. 

Річард Беннет створив першу мову комп’ютерного моделювання системної динаміки під назвою SIMPLE (Simulation of Industrial Management Problems with Lots of Equations) навесні 1958 року. У 1959 році Філліс Фокс і Олександр П’ю написали першу версію DYNAMO (DYNAmic MOdels), вдосконаленої версія SIMPLE, яка стала галузевим стандартом на наступні 30 років. В 1961 році Форестер опублікував класичний труд під назвою «Промислова динаміка».  

У 60-х роках системна динаміка стала досить модною серед корпорацій, однак залишалася виключно бізнес-інструментом. Та в 1968 році колишній мер Бостона Джон Ф. Коллінс став професором міського управління в Массачусетському технологічному, вони з Форрестером почали співпрацювати — і це вилилось в книгу під назвою «Міська динаміка», або «Урбан-динаміка», перше некорпоративне застосування системної динаміки. 

Що цікаво, ігровий дизайнер Вілл Райт, який керував розробкою оригінальної гри SimCity з 1985 року до її запуску у 1989 році зізнавався: він обожнював тонкощі й теорії міського планування, тому на гру безпосередньо вплинула «Міська динаміка» Джея Райта Форрестера. 

На прийомі в рептилоїдів

Після успіху «Міської динаміки» на Джея Форрестера вийшов Римський клуб. 

З ймовірністю в 99% ви вже чули цю назву від конспірологів: в адептів змови Римський клуб — це черговий таємний світовий уряд, що прагне зменшити кількість людей до одного мільярда. А хто ми такі, щоб не довіряти конспірологам, які відкрили для нас чарівний світ прибульців-ящірок?

Римський клуб був заснований у квітні 1968 року Ауреліо Печчеї, італійським промисловцем (відомий, зокрема, тим, що відновлював марку Fiat після Другої світової), і Олександром Кінгом, генеральним директором з наукових питань Організації економічного співробітництва та розвитку. Невелика група людей з різних країн, що представляли науку, громадянське суспільство, дипломатію та промисловість, зустрілися на віллі Фарнезіна в Римі. Серед членів клубу було чимало відомих особистостей — Михаїл Горбачов, Вацлав Гавел та навіть український економіст Богдан Гаврилишин. 

Римський клуб формувався як незалежна експертна група для оцінки довгострокових наслідків існуючих проблем та перспектив розвитку людства. Якщо простіше — це тусовка, де розумні люди могли зібратися раз на рік і обговорити майбутні проблеми, і, якщо ці проблеми таки знайдуться, провокувати їх вирішення на міжнародному рівні.  

У 1970 році Римський клуб, тоді ще не темні володарі буття, а скромна, хоч і амбіційна, молода організація, яка навіть не встигла особливо прославитися, запросив Джея Форрестера на зустріч у швейцарському Берні. Оскільки члени клубу одразу вирішили, що рятуватимуть світ, вони спитали у Форрестера: чи можна використати системну динаміку, щоб передбачити та вирішити проблеми людства?

Форрестер погодився — і після повернення з зустрічі створив перший проект моделі системної динаміки світової соціально-економічної системи, той самий WORLD1, на який посилаються у новинах. Потім, готуючись до візиту членів Римського клубу до Массачусетського технологічного, доопрацював її до WORLD2. Цю модель Форрестер опублікував у своїй третій визначній роботі: «Світова динаміка».  

Модель світової динаміки Форрестера співвідносить населення, виробництво продуктів харчування, промисловий розвиток, забруднення, наявність природних ресурсів і якість життя, а також різні прогнози майбутнього. 

Але це все ще не кінець світу. То де ж він? Чи був узагалі той апокаліпсис? 

Обережно, попереду прірва! 

Кінець світу, про який усі говорять, напророчила модель WORLD3, третя ітерація оригінальної моделі Джея Форрестера, яку вдосконалювали його колеги — професор управління системами Денніс Медоуз та його дружина, екологиня та письменниця Донелла Медоуз. 

У 1972 році вийшла їхня книжка «Межі зростання» (The Limits to Growth), міжнародний бестселлер (на сьогодні продано близько 30 млн примірників), який, по суті, і є основою майбутньої апокаліптичної медіаміфології, пов’язаної з передбаченнями моделей WORLD. 

Сама книга — це аналітичний звіт, що дослідники представили на засіданнях Римського клубу ще у 1971 році. 

Модель World3 базується на п’яти змінних: населення, виробництво продуктів харчування, індустріалізація, забруднення та споживання невідновлюваних природних ресурсів. Під час дослідження всі ці змінні зростали, та передбачалося, що вони продовжуватимуть експоненціально зростати, тоді як здатність технології збільшувати ресурси зростала лише лінійно. 

Два сценарії передбачали крах глобальної системи до середини та другої половини 21 століття, тоді як третій сценарій призвів до «стабілізації світу».

Переглянувши комп’ютерне моделювання, дослідницька група дійшла наступних висновків:

  1. Якщо нинішні тенденції зростання світового населення, індустріалізації, забруднення, виробництва продуктів харчування та виснаження ресурсів залишаться незмінними, межі зростання на цій планеті будуть досягнуті десь протягом наступних ста років. 
  2. Найімовірнішим результатом буде досить раптове і неконтрольоване скорочення як населення, так і промислових потужностей.
  3. Можна змінити ці тенденції зростання та встановити стан екологічної та економічної стабільності, який буде стійким у далекому майбутньому. 
  4. Стан глобальної рівноваги можна спроектувати таким чином, щоб основні матеріальні потреби кожної людини на землі були задоволені і кожна людина мала рівні можливості для реалізації свого індивідуального людського потенціалу.
  5. Якщо люди у світі вирішать прагнути до цього другого результату, а не до першого, чим раніше вони почнуть працювати над його досягненням, тим більшими будуть їхні шанси на успіх.

Якщо вам здається, що це схоже на прокачане мальтузіанство, вітаю, ви праві. 

Якщо поки що не здається, поясню: мальтузіанство — це ідея про те, що зростання населення є потенційно експоненціальним, тоді як зростання запасів продовольства чи інших ресурсів є лінійним, що врешті-решт знижує рівень життя до такої міри, що призводить до вимирання населення. Тобто, люди розмножуються швидше, ніж їжа. 

Утім, «Межі зростання» — перший екологічний хоррор планети — справді зуміли підірвати світ і заклали основи для того, що зараз називається «сталим розвитком», цілі якого ми всі зараз зриваємо під наглядом ООН. 

«Псевдонаука і наукова фантастика»

Практично одразу «Межі зростання» розкритикували. 

«Межі зростання», на наш погляд, є порожньою та оманливою роботою. Його грандіозний апарат комп’ютерних технологій і системного жаргону приховує своєрідний інтелектуальний прийом Руба Голдберга (дуже складні машини для простих речей, наприклад, ряди доміношок, які натискають на кнопочку — dev.ua) — такий, який бере довільні припущення, розхитує їх і робить довільні висновки, які звучать наукоподібно.

«Межі» претендують на ступінь певності, настільки перебільшений, що затьмарюють кілька скромних (і неоригінальних) ідей, які він справді містить. Менше, ніж псевдонаука і трохи більше, ніж полемічна фантастика, «Межі зростання» найкраще описати не як повторне відкриття законів природи, а як повторне відкриття найдавнішої максими інформатики: сміття всередині — сміття зовні», — пише 2 квітня 1972 року New York Times. Де роль технологічного прогресу, питали автори, чому в «Межах» все так песимістично? Можливо, це просто спроба зупинити зростання економіки?

Джуліан Саймон, професор університетів Іллінойсу та Меріленда, заявляв, що фундаментальні концепції «Меж» були помилковими, тому що сама ідея «ресурса» змінюється. Наприклад, із 1500-х років люди переживали, що закінчиться деревина — основний матеріал суднобудування. Що не завадило нам будувати кораблі з дерева до 1800-х, а потім перейти на залізо. Тож мідь не може закінчитися. Якщо її стане менше, ціна виросте, і знайдуть нові способи видобутку, щоб переробити більше, а нові технології будуть знижувати залежність від міди і, в кінці, просто замінять її, пише Саймон у своїй книзі The Ultimate Resource.

Аллен В. Нізі та Рональд Рікер із Resources for the Future (RFF) свідчили в Конгрессі США в 1973 році, що «автори штовхають свою думку, дозволяючи одним речам зростати експоненціально, а іншим — ні. Населення, капітал і забруднення зростають. експоненціально в усіх моделях, але технологіям для розширення ресурсів і контролю забруднення дозволено розвиватися, якщо взагалі дозволено, лише окремими кроками». Однак їхні свідчення також відзначили можливість «відносно твердих довгострокових обмежень», пов’язаних з викидами вуглекислого газу та загалом проблем з екосистемою. 

Оскільки суперечки довкола «Меж» тривають і досі, помітно, що сучасні експерти теж загалом схильні критикувати методику. «Багато простих моделей просто не мають здатності демонструвати складну поведінку. Моделісти вважають, що вони роблять щось дуже складне та глибоке, насправді ні, — пояснює автор ScienceGrok.com Брендон Росс. — Багато з цих моделей або розпадуться, або вистрілять до максимального значення. Припущення високого рівня, що керують взаємодіями, вбудованими в модель, визначають результат моделі до того, як ви дійсно подасте їй будь-які „живі“ дані».

За його словами, які на Quora підтримала більшість експертів, в моделі абсолютно домінує параметр «ресурси»:

«Тому що модельєр каже: «Це має сенс для мене». Як вода, що тече по трубі: якщо ви перекриєте всю воду, зрештою, більше нічого нікуди не потече. Подібним чином, якщо ви зменшите всі свої «ресурси» з припущенням, що ресурси, доступні суспільству, впадуть на 80%, усе інше також закінчиться. Модель розроблено таким чином, що цей параметр визначає довгострокову перспективу, і більшість умов взаємодії, які ретельно планував врахувати модельєр, насправді взагалі не мають значення.

Якщо, з іншого боку, ви припустите, що ресурси, доступні суспільству, продовжують збільшуватися. І, можливо, навіть, що кількість забруднення промислового виробництва зменшується. І те, що співвідношення між продовольством на душу населення та виробництвом продовжує зростати… ви отримаєте зовсім інший результат».

«Джей Форрестер і Денніс Медоуз із Массачусетського технологічного інституту створили серію симуляцій системної динаміки, кульмінацією яких став World3, результати якого були опубліковані в книзі „Межі зростання“… Модель була піддана жорсткій критиці за низку недоліків. Зокрема, було зазначено, що будь-яка модель, яка використовує подібні методи, або вибухне в геометричній прогресії, або зійде на нуль», — зазначає PhD із комп’ютерних наук Гарварда Ставрос Макракіс.

«Воно живе! Живе!»

У 2008 році фізик Грем Тернер з Організації наукових і промислових досліджень Співдружності (CSIRO) в Австралії опублікував статтю під назвою «Порівняння «Меж зростання» з тридцятирічною реальністю», у якій виявив, що зміни в промисловому виробництві, виробництві харчових продуктів і забрудненні відповідають одному з трьох сценаріїв книги — «діяти як завжди»». Цей сценарій у «Межах» вказує на економічний і суспільний крах у 21 столітті. 

У статті 2009 року, опублікованій у журналі American Scientist під назвою Revisiting the Limits to Growth After Peak Oil, було зазначено, що «значення, передбачені моделлю обмеження зростання, і фактичні дані за 2008 рік дуже близькі».

У 2011 році Уго Барді опублікував наукове дослідження «„Межі зростання“, їх методи та історичне сприйняття» та дійшов висновку, що «попередження, які ми отримали в 1972 році… стають усе більш тривожними, оскільки реальність, здається, уважно стежить за кривими, які створив… сценарій». 

У 2012 році в журналі American Scientist Браян Хейс заявив, що модель є «скоріше полемічним інструментом, ніж науковим», а графіки, створені комп’ютерною програмою, не повинні використовуватися як прогнози. 

У 2015 році було здійснено калібрування оновленої моделі World3-03 з використанням історичних даних з 1995 до 2012 рік, щоб краще зрозуміти динаміку сучасної економічної та ресурсної системи. Результати показали, що людське суспільство інвестувало більше, щоб зменшити стійке забруднення, збільшити продуктивність продуктів харчування та мати більш продуктивний сектор послуг, однак первинна модель «все ще може забезпечувати надійний опис деяких поведінкових макросів сучасної глобальної системи». 

Останнє порівняння «Меж» з реальністю відбулося у 2020 році — директорка служби сталого розвитку KPMG US Гая Герінгтон випустила своє дослідження в Yale Journal of Industrial Ecology у листопаді 2020 року (прочитати його можна на сайті KPMG за посиланням). 

Новий аналіз Герінгтон вивчає дані за 10 ключовими змінними, а саме: населення, рівень народжуваності, рівень смертності, промислове виробництво, виробництво продуктів харчування, послуги, невідновлювані ресурси, стійке забруднення, добробут людей і екологічний слід. Вона виявила, що останні дані найбільше узгоджуються з двома конкретними сценаріями, «BAU2» (діяти як завжди) і «CT» (комплексна технологія). 

«Сценарії BAU2 і CT показують зупинку зростання протягом приблизно десятиліття, — підсумовується в дослідженні. — Обидва сценарії вказують на те, що продовжувати роботу як зазвичай, тобто прагнути до постійного зростання, неможливо. Навіть у поєднанні з безпрецедентним технологічним розвитком і впровадженням, звичний розвиток за моделлю „Меж зростання“ неминуче призведе до падіння промислового капіталу, сільськогосподарського виробництва та рівня добробуту протягом цього століття».

Вірити чи ні? 

Утім, я був би поганим науковим журналістом, якби ніяк не натякнув, що, звісно ж, чимало підтверджень, викладених в «Межах зростання» даних — справа рук учасників та учасниць усе того ж Римського клубу, який, до речі, і COVID-19 намагався використати в своїх зловісних цілях «зеленої» економіки та спасіння світу від економічного зростання. 

То що ж ми маємо в сухому залишку?

Комп’ютерна модель родом з 70-х показує, що ресурсів лишилося на денці, і тому в найближчі років двадцять більшість людства вимре. 

Ця жахалка — візитівка організації, що з кінця 60-х об’єднує багатих та розумних, які рятують світ, а світ, з яким нічого не відбувається, врятувати досить важко. 

Це з одного боку. 

З іншого, сучасний світ теж важко назвати раєм з нескінченними ресурсами (хоча вони й не закінчуються так швидко, як лякали в «Межах», і справді взаємозамінюються): ми маємо зростання цін, війни та кліматичні зміни, а це все легко призводить до каскадних процесів, наслідки яких навряд достовірно спрогнозує навіть сучасний суперкомп’ютер. 

Що ми знаємо точно: «Межі зростання» — це замовне дослідження про майбутнє. 

Досить незвичне для тих часів, мабуть, перше у своєму роді й точно дуже популярне, навіть якщо не рахувати кількість бездумних ітерацій новини про суперкомп’ютер та кінець світу. Проте — це просто дослідження, досить розкритиковане, яке дає нам різні варіанти розвитку, може опиратися на невірні вхідні дані чи використовувати неправильний алгоритм. 

Це дослідження точно вплинуло на сучасну попкультуру — приміром, в «Периферійних пристроях» Уільяма Гібсона, який Amazon якраз перетворив на досить прикольний серіал — в майбутньому все відбувається саме за сценарієм «Меж», що призводить до вимирання більшої частини людства та бурхливого розвитку нанотехнологій. А в «Зниклій дочці» Адама Невілла протагоніст намагається не збожеволіти у світі, який знищує своєрідний мальтузіанський армагеддон.

Та, відверто, вважати терміни, наведені у ньому, реальними, досить наївно. 

Так, світ котиться в тартарари, та такий висновок дуже легко зробити, маючи замкнену систему з одного боку і зростання кількості споживачів з іншого. Тому, в цілому, модель «Меж зростання» може й справді вгадати майбутнє. Але саме вгадати — як це роблять письменники-фантасти — а не передбачити. 

При цьому, якщо вона змусить людей більш відповідально та усвідомлено ставитися до невеликої окраїнної планетки на краю Галактики — що ж, слава «Межам зростання» та апокаліптичним суперкомп’ютерам. 

Біткоін офіційно гірший за корів але ще не дотягує до бензину: скільки шкоди клімату приносить найпопулярніша крипта
Біткоін офіційно гірший за корів, але ще не дотягує до бензину: скільки шкоди клімату приносить найпопулярніша крипта
По темi
Біткоін офіційно гірший за корів, але ще не дотягує до бензину: скільки шкоди клімату приносить найпопулярніша крипта
«Світ рухається до глобального потепління на 2–3 °C»: п’ять глобальних кліматичних систем можуть зламатися вже зараз і зламати все інше
«Світ рухається до глобального потепління на 2–3 °C»: п’ять глобальних кліматичних систем можуть зламатися вже зараз і зламати все інше
По темi
«Світ рухається до глобального потепління на 2–3 °C»: п’ять глобальних кліматичних систем можуть зламатися вже зараз і зламати все інше
Куди втікати якщо раптово станеться планетарна катастрофа: огляд найкращих курортів апокаліпсиса
Куди втікати, якщо раптово станеться планетарна катастрофа: огляд найкращих курортів апокаліпсиса
По темi
Куди втікати, якщо раптово станеться планетарна катастрофа: огляд найкращих курортів апокаліпсиса
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
По темi
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
Електробайки по-українськи між Києвом та Лос-Анджелесом в «СКШ»

Дивіться, чим живе Delfast під час війни в Україні

Ми запускаємо розсилку про українське IT-ком’юніті. Залиште email, аби розуміти більше. Прем’єра — скоро!
Дякую! На вказану адресу надіслано листа для підтвердження підписки.
Читайте також
Земля продовжує нагріватися, а рівень моря зріс на 10 см за 30 років: опубліковано глобальний кліматичний звіт
Земля продовжує нагріватися, а рівень моря зріс на 10 см за 30 років: опубліковано глобальний кліматичний звіт
Земля продовжує нагріватися, а рівень моря зріс на 10 см за 30 років: опубліковано глобальний кліматичний звіт
Згідно із 32-м щорічним звітом про стан клімату, у 2021 році концентрація парникових газів, глобальний рівень моря та вміст тепла в океані досягли рекордного рівня. 
Нащадки 10%. Після п'яти масових вимирань на Землі настає шосте. Як ми його власноруч прискорюємо
Нащадки 10%. Після п'яти масових вимирань на Землі настає шосте. Як ми його власноруч прискорюємо
Нащадки 10%. Після п'яти масових вимирань на Землі настає шосте. Як ми його власноруч прискорюємо
В минулому тексті ми намагалися окреслити основні страхи людей перед масовою загибеллю. Тепер подивимося на реальність, про яку людство вже знає: масові вимирання всього живого на планеті Земля. 
«У нас усього два варіанти: лягти й вмирати або жити далі». Історія бізнес-аналітика, який тікав з Берковців та намагається знов облаштувати своє життя у Києві
«У нас усього два варіанти: лягти й вмирати або жити далі». Історія бізнес-аналітика, який тікав з Берковців та намагається знов облаштувати своє життя у Києві
«У нас усього два варіанти: лягти й вмирати або жити далі». Історія бізнес-аналітика, який тікав з Берковців та намагається знов облаштувати своє життя у Києві
Дмитро Єременко — бізнес-аналітик компанії JMIND, яка входить у TECHIIA Holding розповів свою історію про те, де його зустріла війна, як він знайшов тимчасовий прихисток у Берківцях і як потім повинен був тікати звідти до Києва. 
Майбутні юнікорни. ТОП-5 українських стартапів, які можуть стати єдинорогами
Майбутні юнікорни. ТОП-5 українських стартапів, які можуть стати єдинорогами
Майбутні юнікорни. ТОП-5 українських стартапів, які можуть стати єдинорогами
Україна — кузня стартапів. Щороку тут народжуються тисячі нових компаній. А за словами Сандри Голбрайх, СЕО акселератора Baltic Sandbox, це «рай для хардверних стартапів». Однак єдинорогами і серед українських розробок стають одиниці. Хоча потенціал у кожного з них величезний. dev.ua запитав у експертів, які українські розробки найбільш перспективні й у майбутньому можуть стати юнікорнами.
1 коментар

Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот

Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі

Обговорення
Коментарів поки немає.