💳 Кожен. Повинен. Мати. Trustee Plus: криптогаманець і європейська платіжна картка з лімітом 50к євро 👉
Олексій ДзюбаІсторії
18 грудня 2023, 08:10
2023-12-18
«До ЛГБТК+ в ЗСУ ставлення типу „краще не кажи“». Як ексайтівець SoftServe врятував батьків із Маріуполя, після цього відразу пішов служити, а нещодавно здійснив камінг-аут перед батьком
Віктор Комков виріс у Маріуполі, де проживали його батьки. Свого часу хлопець став айтівцем та успішно працював у компанії SoftServe. З початком повномасштабної війни Віктор, який на той момент оселився у Львові, кинувся рятувати батька і маму, які залишалися в приазовському місті, що знищили росіяни. Після цього хлопець вступив до лав Збройних сил України. Віктор самовизначає себе як квір і розповів, як нелегко було будувати стосунки з партнером на відстані. Ми зв’язалися з військовослужбовцем і поговорили про порятунок рідних, службу в ЗСУ і нещодавній камінг-аут, який він здійснив перед батьком.
Віктор Комков виріс у Маріуполі, де проживали його батьки. Свого часу хлопець став айтівцем та успішно працював у компанії SoftServe. З початком повномасштабної війни Віктор, який на той момент оселився у Львові, кинувся рятувати батька і маму, які залишалися в приазовському місті, що знищили росіяни. Після цього хлопець вступив до лав Збройних сил України. Віктор самовизначає себе як квір і розповів, як нелегко було будувати стосунки з партнером на відстані. Ми зв’язалися з військовослужбовцем і поговорили про порятунок рідних, службу в ЗСУ і нещодавній камінг-аут, який він здійснив перед батьком.
Опанувати IT
«Я родом із Маріуполя, з дитинства любив математику, навчався в місцевому ліцеї на фізматі», — починає свою історію Віктор. Якийсь період хлопець працював у торгівлі, але вона не дуже подобалась. Одного разу подруга запропонувала йому спробувати сили в IT. Був 2015-ий рік, сфера набирала популярності. Спочатку хлопець почав самостійно вивчати IT, аби розібратися в новому напрямі. Розповідає, що хотів таку професію, щоб і подобалась, і суттєві кошти приносила. Тим паче, що з точними науками у нього складалося ще з юних років.
«Не люблю авторитетів і часто вступаю з ними в конфлікти. У ліцеї в мене не склалося з уроками німецької мови, не поладнали з викладачкою. Тому мене від них звільнили і мені давали подвійне навантаження інформатики».
Віктор каже, що в ліцеї було складно стати відмінником. Проте в школі та університеті він ним був. Бакалавра і магістра Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна за спеціальністю «економіка» закінчив із відзнакою.
Фото — Віктор Комков
Невдовзі хлопець переїздить до Львова і хоче робити перші кроки в IT. Пояснює, що окрім розумової праці, сфера йому подобалась своєю культурою. «Так і не зробив, бо я на велику їду, а в рюкзаку ноутбук», — сміючись описує один зі стереотипних образів айтівця співрозмовник. Спочатку Віктор намагався вступити до Академії SoftServe, але не зміг, не склавши мовний іспит. Далі пішов на курс Java, обравши його буквально наосліп, оскільки ще не все знав про нову сферу.
«Знайшов роботу Manual QA. Далі попросив, щоб мені давали автоматизацію. Так я став спеціалістом Java QA Automation. Трохи пропрацював в першій своїй компанії й все ж потрапив до SoftServe».
В українському IT-гіганті Віктор працював майже 2,5 роки й доріс до Senior-рівня. Під час COVID-пандемії хлопець звільнився, оскільки «вигорів» на одному з проєктів, який робив для американських клієнтів. Згадує, як роботи давали все більше і доводилося самостійно закривати не одну позицію. Маючи певний запас коштів, практично рік хлопець міг собі дозволити не працювати. Планував повернутися до роботи у 2022-му. Але сталося російське повномасштабне вторгнення.
Президент SoftServe Кицмей: «Україна буде ділитися свободою та експортувати її»
Патріотична родина з Маріуполя
«Я і моя родина завжди були проукраїнськими. Батьки, хоча і трохи старіші, але завжди були патріотично налаштовані. У такій сфері я і виріс», — пояснює співрозмовник. Згадує, що однією з цілей переїзду до Львова було бажання перейти на українську мову, тому що сам був російськомовним.
Але коли переїхав до міста Лева, то бажання перейти на українську швидко пропало. Першою причиною, яку називає хлопець, був місцевий спосіб говоріння. «Зараз я вже звик, а в перші дні дуже сильно помічав», — додає він. Друга причина — рідкі, але моменти, коли хлопця намагалися змусити перейти на українську. Тоді він намагався показати людям, що бувають російськомовні патріоти України й що потрібно будувати діалог, а не просто кидатися на людину.
«Перейти на українську мені було доволі легко. Зараз я спілкуюсь нею майже всюди. Є подруга, з якою ми дружимо 20 років і через яку я до Львова переїхав, то з нею спілкуюся російською. А взагалі чимало нового оточення та друзів з’явилося після 24 лютого і ми розмовляємо українською».
Фото — Віктор Комков
Віктор згадує, що з родиною не вірив у повномасштабне вторгнення рф. Але відразу після 24 лютого хлопець почав думати, чим може бути корисним. Розмірковував, щоб приєднатися до ТРО та поїхати на південь, де також наступали росіяни. У цей час рідна сестра Віктора, яка проживала в Маріуполі, виїхала з міста, залишивши батькам на догляд невеликого песика. Батько і мама відмовилися їхати: розраховували, що військові дії невдовзі закінчаться.
Навіть коли загроза життю посилилась, батьки не хотіли покидати місто. Віктор згадує, як за рідними приїхала перша автівка для евакуації і вони відмовились. Другу машину для евакуації батьки вже чекали, але з нею не вдалося зістикуватися. Віктор із сестрою вирішили, що хлопець поїде до Маріуполя і врятує батьків. Так колишній айтівець опинився в Запоріжжі, звідки планував поїздку в знищене росіянами рідне місто. На дворі — кінець березня 2022-го.
«Був би ідеальний варіант сісти в авто і самому поїхати рятувати батьків. Але я не вмію водити та не маю автівки».
Російські блогери почали їздити у Маріуполь, щоб робити селфі на фоні руїн
Врятувати батьків
Ситуація все більше ускладнювалася — на блокпостах, які вели із Запоріжжя до Маріуполя, ставало все важче проїжджати, росіяни почали ретельніше перевіряти документи. Віктор намагався домовитися з водіями, щоб його хтось взяв з собою, але нічого не виходило. Поки шукав підходящий варіант, почав волонтерити, допомагаючи біженцям — ходив за ліками, доглядав тварин, дивився за дітьми тощо. Так минуло два тижні.
«Знайшлися „обезбашені“ волонтери, які продовжували їздити до Маріуполя. Вони погодилися взяти мене з собою. Нарахував 32 російські блокпости, поки їхали. У нас була крута жінка, голова колони, яка вміла домовлятися».
Фото — Розбомблений росіянами Маріуполь
Згадує, як зустрічав різних росіян. Серед них, зокрема, чеченці та буряти. Іноді вони погрожували, але до бійки не доходило, додає співрозмовник. Так вдалося дістатися до села Нікольське, що за 22 км від Маріуполя. Там також пройшов блокпост, показавши паспорт із маріупольською пропискою. Звідти Віктор пішки дійшов до міста, в якому опинився 15 квітня. Каже, що на шляху йому часто щастило.
«Я зайшов у дотліваючий Маріуполь. Батьки жили на правому березі міста, неподалік ТРЦ ПортСity, куди було влучання. У місті було багато автівок, які росіяни розмальовували Z-символікою».
Одна з таких машин зупинилась для перевірки хлопця, мовляв, він має гранати з собою. Віктор відповів, що ті можуть перевірити, але ті його просто пропустили.
У мами хлопця клаустрофобія, тому вона не могла ховатися в тісних підвалах. Так батьки перебували у квартирі, яка була розташована на 4-му поверсі. Снаряди росіян влучали в самий будинок, однак квартира залишилась майже цілою. «Батькам доводилося з самого ранку і до 16:00 дня стояти в черзі за їжею. Тому коли за ниит раніше приїхала одна з машин для евакуації, їх не було вдома».
Фото — Розбомблений росіянами ТРЦ ПортCity в Маріуполі
Батьки не знали, що Віктор за ними приїде. Мама іноді писала на Viber про поточну ситуацію в місті, так родина тримала зв’язок. У день, коли Віктор дістався міста, сестра повідомила батьків, щоб ті нікуди не ходили, аби зустрітися з сином.
Хлопець планував евакуювати батьків за день, однак дорога до міста була довшою. День їхали до міста — ночівля. Далі Віктор потрапив у Маріуполь, де також зупинився на ночівлю і наступного дня виїхав.
«Був момент, коли ми їхали назад, а нас хотіли повернути до міста, тоді волонтерка посварилася з росіянами й нас пропустили. Нам дуже сильно пощастило».
Зараз батьки Віктора живуть у Львові. Хлопець каже, що мама періодично плаче за зруйнованим росіянами Маріуполем. «Батьки вже пристарілі, нову роботу їм важко знайти й здоров’я вже не те. Вони сумують за рідним містом і надіються в нього повернутися після звільнення. Я їм кажу, що потрібно жити тут і зараз».
Стартап Skeiron створив модель 3D-туру Маріупольським драматичним театром. Понад три місяці збирали дані
У лавах ЗСУ
«В універі я не навчався на військовій кафедрі. Взагалі не думав, що колись потраплю до армії. Вважаю, що армія — це крута штука і зараз є тенденції до реформування. Але це радянська армійщина, яка намагається принизити людей», — розповідає Віктор.
Після евакуації батьків, у травні 2022-го Віктор пішов до ТЦК, щоб мобілізуватися до лав ЗСУ. Розповів, що мотивований, хоче навчатися, за фахом айтівець та знає англійську мову. Додає, що тоді «мав фантазію», що його відправлять на навчання за зразком НАТО.
Ексайтівець за розподілом і без проходження навчального центру потрапив до 24-ої бойової частини. Там отримав форму і наказ, що вже дуже скоро їде до Луганської області.
Фото — Віктор Комков
«Мені дали автомат і навіть не показали, як його розбирати. Я офігів не від того, що страшно, а від такого ставлення. Я хоча й мотивований, але не дурень».
Віктор почав вимагати, щоб його навчали. Хлопця направили до командного пункту підрозділу артилерійської розвідки. Після консультації з військовим юристом, Віктора залишили у військовій частині і записали на стрільби. Там, за його словами, дали постріляти, але нічого не пояснювали.
«Ось про збір-розбір гранат, стійки з автоматом і тактичну медицину пояснювали. Там були досвідчені інструктори — зі Швеції та Німеччини. Я попросився ходити і дивитися на їхні навчання. Моя мотивація не згасала, але я думав „що тут відбувається, що це за система?“».
Фото — Віктор Комков із побратимами
Під час свого відправлення на схід, Віктор зустрів бойових товаришів, які орієнтовані на результат та підтримують один одного. Це хлопцеві сподобалось. Спочатку він працював на командному пункті як айтівець. Згадує, що тоді себе почував психологічно недобре: було відчуття ніби кинув батьків.
«Я служив у бригаді із заходу України. Мені не довіряли, бо я маріуполець. Як потім розповіли, думали, що я шпигун. Тоді у мене ще не було друзів і я себе не показав у бойовій службі».
Перші два тижні співрозмовник приглядався до ситуації навколо. А потім попросив командира перевести його до бойової групи. Той відмовив. Так повторювалося 6 разів, поки не вдалося втілити план з переведення через товариша, який запустив процес узгодження у вищестоящих командирів. Віктор почав працювати на радіолокаційній станції й взяв участь у наступі на Херсон (до звільнення міста).
Фото — Віктор Комков
Одного разу потрібно було підмінити військового, який управляв коптером. Після цього з вересня і до лютого цього року Віктор займався БПЛА. Відпрацьовував на півдні, був у Соледарі, Бахмуті та інших містах. Каже, йому подобається робота з коптерами, оскільки відразу бачиш результат роботи. Після участі в активних бойових діях, бригаду Віктора перевели на спокійніший напрямок. У вересні цього року він перейшов служити до сил ППО, працює в командному пункті. Каже, що зараз вже відчуває втому від війни й служби, тому намагається зосереджуватися на додатковій освіті та особистісному зростанні.
Служитимуть майже усі з 25 років. Що передбачає новий законопроєкт про мобілізацію: видача повісток, рекрутинг до війська, відстрочки, відпустки та звільнення
Камінг-аут
Рік тому Віктору дали відпустку. Тоді він познайомився з хлопцем і закохався.
«Ми були на двох побаченнях і поцілувалися. Коли я поїхав, то зрозумів, що постійно думаю про нього. Почали активно переписуватися, це був як онлайн-роман».
У Віктора і раніше були стосунки з хлопцями. Співрозмовник визначає себе як «квір». Розповідає, що мав стосунки з дівчатами, проте представники однієї статі почали подобатися першими.
«Кохання тепер моя головна цінність і пріоритет. Я ніколи до того не закохувався».
Військовий почав шукати можливості для переведення, аби проводити більше часу зі своїм партнером. Розповідає, що підтримувати відносини онлайн складно. Пара часто сварилась і в якийсь момент розійшлася.
Фото — Віктор Комков
«До ЛГБТК+ в ЗСУ ставлення нейтрально-негативне. Типу „краще не кажи“. Я вважаю себе напіввідкритим. Деякі побратими та сержант знають про мою сексуальну орієнтацію».
Згадує, що коли під Бахмутом загинув побратим, то ще більше прийшло розуміння, що досить ховатися щодо сексуальної орієнтації, тому що завтра також можна загинути.
Нещодавно Віктор здійснив камінг-аут перед батьком. Раніше хлопець відкрився перед мамою. «Але вона мене соромила і казала, що про це потрібно мовчати та не казати батькові», — згадує військовий. Перед сестрою хлопець відкрився раніше і вона підтримала його.
«У батька була хороша реакція. У нас не з’явилися веселкові прапори (сміється). Він знає мого колишнього і думав, що це просто друг, а виявилося, що не просто. Зараз я вирішив зробити паузу, щоб батько мав час «переварити інформацію».
Віктор згадує, що батько завжди підтримував його службу в ЗСУ. Він напряму висловлював хлопцеві повагу та казав, що завжди мріяв про такого сина.
«Я б хотів познайомити свого майбутнього коханого з родиною. У мене є віра, що коли людина перебуває в гармонії зі своїми бажаннями, то це допомагає».
Черкаський винахідник створив водоплаваючий трактор, який може перевозити 5 пасажирів та 650 кг вантажу. В планах майстра - адаптувати трактор для потреб ЗСУ
Логістику ЗСУ хочуть оцифрувати за IT-стандартами НАТО. Військові вже вивчають систему LOGFAS. Розповідаємо, як це працює, та коли впровадять
Логістику й облік у ЗСУ досі ведуть у паперових журналах. З літа Міноборони вирішило перевести армію на цифрові колеса і впровадити ІТ-систему логістики НАТО LOGFAS. Як вона працює і що дасть військовим, пояснив Forbes. dev.ua публікує найважливіше з матеріалу.
«Пастка початківця». 5 найпоширеніших помилок джунів на співбесідах та як їх уникнути
Напевно, кожен хоч раз у своєму житті переживав ситуацію, коли після співбесіди замість запрошення на роботу приходила відмова. «Як же так? Це несправедливо!», — чимало з нас корили долю і не розуміли, що пішло не так. Катерина Нікітіна, SoftServe IT Academy Recruiter, розповіла про п’ять найпопулярніших помилок кандидатів-початківців на співбесідах.
Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот
Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі
