Анна НагорнаТаке життя
14 січня 2022, 09:50
2022-01-14
«Я простояв у черзі близько трьох годин, у вузькому коридорі з купою людей!» Двоє румунів переїхали в Україну і працюють в геймдеві. Як їм тут живеться
Релокація в іншу країну — це завжди великий виклик, стрес і маса нових вражень. Навіть якщо це країна — сусід.
dev.ua поговорив з двома експатами з Румунії, які переїхали в Україну і працюють в міжнародній геймдев-компанії. Вони розповіли, що бісить іноземця в Україні, як тут розважаються і як працюють. Загалом, поговорили й про зарплати, і про алкоголь, і про українське IT.
Релокація в іншу країну — це завжди великий виклик, стрес і маса нових вражень. Навіть якщо це країна — сусід.
dev.ua поговорив з двома експатами з Румунії, які переїхали в Україну і працюють в міжнародній геймдев-компанії. Вони розповіли, що бісить іноземця в Україні, як тут розважаються і як працюють. Загалом, поговорили й про зарплати, і про алкоголь, і про українське IT.
Текст перекладено з англійської.
Сабін Стефанеску, QC Manager в Ubisoft Odessa.
Переїхав з Бухареста, де до цього п’ять років пропрацював у студії Ubisoft Bucharest. В Україні я вже чотири з половиною роки, а здається, ніби всього місяць. Спочатку я прожив два роки в Києві, а останні два перебуваю в Одесі.
Міхаела-Крістіна Антое, QC Lead в Ubisoft Odesa.
Я також з Бухареста, до переїзду працювала в місцевій студії Ubisoft протягом п’яти років. Я в Україні з травня 2017 року –трохи більше чотирьох з половиною років. Тут я відразу почала роботу в Ubisoft Kyiv, а потім в Ubisoft Odesa.
Як зважилися на релокейт
Сабін: У мене зійшлися три аспекти: можливість попрацювати в новій країні, отримати просування на позиції та при цьому зберегти місце в проєкті, над яким я працював в Бухаресті.
Крістіна: Вирішила переїхати, тому що вважала це цікавим випробуванням в житті та кар'єрі.
Чому Україна
Сабін: Це сусідня країна, і мені зручно час від часу повертатися додому. До того ж я трохи вмію говорити й читати українською. Але вирішальним аспектом стала кар'єрна можливість, позаяк в київській студії я можу розвиватися в менеджерському напрямку на моєму проєкті.
Крістіна: А я про Україну чула хороші відгуки від друзів і знайомих, які бували тут раніше.
«Холодний прийом»
Сабін: Коли я вперше приїхав до Києва, це був грудень, було вже -15 градусів і йшов сильний сніг. Я не був готовий до цього, оскільки зима в Бухаресті досить м’яка. Навіть літаку, на якому я летів, довелося 15 хвилин кружляти над аеропортом через хуртовину. На наступний день я ледве встиг на переповнений трамвай, який мчав по снігу, щоб дістатися до офісу.
Ту першу зиму 2017 року я запам’ятав по-справжньому.
Спершу було важко, адже був мовний бар'єр, багато нових місць, незнайомих продуктів. Але зараз можу сказати, що повністю адаптувався. За цей час у мене з’явилося багато друзів, і я побудував багато міцних особистих відносин. Люди тут дуже хороші.
Сабін (лівіше від центру) і Крістіна (праворуч) з українськими друзями та колегами.
Незрозуміла українська
Крістіна: Смішно було на самому початку, адже я не знала ні слова українською.
Коли намагалася щось купити в магазині, мені доводилося жестами пояснювати, що я хочу, в якій кількості, і теж жестами дізнаватися, скільки це буде коштувати.
Підучити мову мені допомогли колеги. І хоча я не говорю українською, вивчила багато слів, які полегшують життя тут.
Сабін: Не можу сказати, що добре розумію по-українськи, але вмію говорити простими фразами й читаю коротку інформацію.Піти в кіно — одна з проблем для мене тут. Не впевнений, що зміг би зрозуміти цілий фільм українською.
Англомовні версії фільмів виходять приблизно через два тижні з початку прокату. І то, їх крутять недовго, потрібно встигнути купити квитки в ці кілька днів.
Заморочка з документами
Сабін: Проблем зі в'їздом в країну не було. Але коли я вперше подавався на посвідку на проживання в Україні, все йшло жахливо повільно. Мені дали заповнити паперовий буклет в якомусь старому будинку.
Я простояв у черзі близько трьох годин, у вузькому коридорі з купою людей. Навколо не було ні магазинів, ні місця, де можна було б набрати води.
Потрібно було прийти раніше, в ідеалі — до відкриття установи, щоб написати своє ім’я на листку, прикріпленому до дверей. Це був порядок черги.
На щастя, тепер все покращилося, і я оформляю документи в новому просторі в ТРЦ «Україна». Там електронна черга, місця для очікування і кава.
Як шукали житло
Крістіна: З цим мені допомагала команда, яка підтримує експатів. Було важкувато знайти житло — але не через те, що я іноземка, а тому, що у мене є кіт. Як і в більшості країн, в Україні важко знайти pet friendly квартиру.
Сабін: Одного разу я поїхав у справах на три тижні. Господар квартири помітив, що лічильники за комунальні послуги не «набігають», подзвонив мені й запитав, чи збираюся я платити взагалі.
Мені здається, орендодавці більш насторожено ставляться до іноземців. Тому що думають: ти виїдеш з країни, не сказавши про це і не заплативши за оренду.
Про ціни та вартість життя
Сабін: Орендувати житло тут виходить дорожче, ніж в Румунії. Особливо дорогі квартири в більш-менш хорошому стані. Комунальні послуги (світло, вода, газ) коштують дешевше, хоч і ненабагато.
Якщо говорити про харчування, то базові продукти, такі як молоко-яйця-хліб, в Україні коштують помітно дешевше. Ціни в пабах і ресторанах, особливо в центрі великих міст, близькі до румунських. В цілому, повсякденне життя в Україні обходиться набагато дешевше.
Крістіна: У порівнянні з Румунією, одні товари дешевші (продукти, проїзд, товари для дому), інші дорожчі (техніка, імпортні товари), тому є баланс.
Читайте головні ІТ-новини країни в нашому телеграмі
«Забагато хріну»
Це про їжу, якщо що.
Крістіна: Мені здається дивною присутність хрону і буряка в багатьох стравах і напоях, в тому числі в алкоголі (хріновуха). Хоча вони й можуть бути смачними, є відчуття, що я бачу їх всюди.
Сабін: А мені здається дивною гречка, або hrișcă, як це називається по-румунськи. Тут вона використовується повсюдно, а в Румунії — майже ніколи. Ще одне популярне блюдо — борщ, якого я ніколи не їв до свого першого візиту сюди, але відтоді люблю його.
Про найбільш незвичайний досвід
Сабін: Найнезвичайніша річ, яку я пробував в Україні — «каска».
Це така розвага, коли вам на голову надягають шолом, підпалюють його і стукають по голові різними предметами, поки ви п'єте алкоголь.
Крістіна: У мене найяскравіше враження про Україну — це поїздка до Львова. Мене вразило те, наскільки це живе місто і скільки там різних розваг. У кожному місці можна побачити або спробувати щось незвичайне.
Сабін: Мені теж сподобався Львів. Це найбільш доброзичливе до туристів місце, серед тих, де я встиг побувати.
Чому люблять українські бари
Сабін: Мені подобається те, що у багатьох пабів автентичний концепт, одні з моїх улюблених — «Ватра» і «Остання барикада». А взагалі це нескінченний список.
Сабіну подобається бар «Остання барикада» і українські танки.
Крістіна: Я не люблю галасливі місця і не ходжу туди, де зазвичай зупиняються іноземці. Особливо подобаються бари з тематичною атмосферою, наприклад Heidrun в Одесі в нордичному стилі, де ти відчуваєш себе, наче вікінг.
Що думають про українське IT
Крістіна: За чотири роки я спостерігала стрімке зростання IT-індустрії. Також українські компанії добре адаптувалися до ситуації з коронавірусом і роботою з дому.
Сабін: В останні роки IT стала дійсно популярною індустрією в Україні — це видно зі сторони. Коли я переїхав сюди, опинився в епіцентрі подій, і мене, як і раніше, радує, коли я бачу відкритих і цікавих людей, які хочуть рости й розвиватися, працювати у великих міжнародних компаніях.
Як змінилася зарплата
Сабін:
Після переїзду в Україну вона виросла. Але різниця між моєю зарплатою в Румунії та Україні не така велика, як різниця між вартістю життя.
Навіть якби у мене залишилася колишня зарплата, в Україні мені все одно обходилося б все дешевше. Тут за ті ж гроші можна отримати у два рази більше.
Чи виправдала себе релокація
Крістіна: З точки зору заробітної плати — сказати складно, оскільки економіки країн різні. Але це окупилося в моєму кар'єрному зростанні: у мене тут було більше можливостей, команди були на самому початку становлення і я могла поділитися великою кількістю знань, а також вивчити разом з ними нові речі — технології, консолі, інструменти для роботи тощо.
Які візи за кордоном можуть оформити цифрові кочівники: великий гайд по Digital Nomad у 30+ країнах світу
Адвокат, старший партнер Адвокатського об’єднання OfficiumLaw, Костянтин Буяло, написав докладну статтю про те, де айтішники можуть отримати Digital Nomand — візу для фрилансерів та робітників, які працюють віддалено, що надає її власнику право на проживання у певній країні протягом тривалого періоду. Розповідаємо найважливіше зі статті Костянтина на DOU.
Половина українських IT-компаній не релокували своїх співробітників від початку війни: 5 важливих висновків з дослідження про переїзд бізнесу
У липні 2022 року Асоціація «IT Ukraine» разом із юридичною фірмою Sayenko Kharenko провели спільне дослідження «Релокація. Новий ІТ-ландшафт України». Ось найважливіші тези з його результатів.
Які податки платять за кордоном айтішники з України, змінюючи податкове резидентство. Приклади Польщі, Швеції, Литви та Хорватії
Після закінчення 6 місяців безвізового перебування в Європі релоковані IT-спеціалісти, які здебільшого не оформляли посвідку на проживання в іншій країні, або ж навіть із нею, мають змінити податкове резидентство та платити податки в країні перебування (тільки Польща зробила виняток для України за бажанням). Звісно, компанії, що мають офіси за кордоном, оформлюють працівників у свої підрозділи там. А інші? Ми запитали про це айтішників. Кілька IT-спеціалістів розповіли, які податки платять у різних країнах.
Австралійське задзеркалля. Історія Delivery Director EPAM, який через війну релокувався із сім'єю до Австралії: як адаптуватися та вижити за океаном?
Григорій Клімов — директор з делівері і керівник великої Platform Engineering-практики в EPAM. Понад 10 років він будував свою кар’єру в українському офісі, але війна змусила його з родиною кардинально змінити життя. В березні Григорій з дружиною і трьома дітьми поїхали з рідного Харкова, деякий час провели в ЄС, а згодом — вирушили до Австралії. «Я мріяв жити в цій країні, коли піду на пенсію. Але війна підштовхнула до того, щоб прийняти рішення значно швидше», — каже Григорій.
Ось його історія.
Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот
Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі
