Олександра Тиркалова — Education Project Manager в Genesis. За фахом вона філолог англійської мови та менеджер. Раніше Олександра була активісткою студентського самоврядування та відповідала за контент освітнього маркетплейса. Зараз вона розгортає напрям роботи з університетами в ІТ.
Олександра Тиркалова — Education Project Manager в Genesis. За фахом вона філолог англійської мови та менеджер. Раніше Олександра була активісткою студентського самоврядування та відповідала за контент освітнього маркетплейса. Зараз вона розгортає напрям роботи з університетами в ІТ.
Кар’єра в обох компаніях розпочалася завдяки студентському активізму та зв’язкам у студпарламенті, де Олександра фактично виконувала роль проджект-менеджера. Як досягати результатів із нульовим бюджетом, чому контент-менеджер займається не тільки контентом та що драйвить Олександру в роботі з університетами, — читайте в інтерв’ю для dev.ua.
Мої батьки — військові, тож у дитинстві ми часто переїжджали. До дев’ятого класу я вчилася в Луганській області, а закінчувала школу в невеликому місті на Вінничині. Часто я жартую, що в мене є свої люди всюди, адже серед міст, де я жила, або куди їздила до батьків — Одеса, Херсон, Сімферополь, Чернігів, Сумська та Вінницька області.
Буває так, що в новій компанії всі розповідають про свої рідні міста, їхні особливості та цікавинки. А я їх уже чула. Я знаю, що таке териконник, і знаю, що таке болсанка. Тому завжди кажу, що «мій дім — це Україна», а не називаю конкретне місто чи регіон.
Закінчуючи школу, я не мала плану, за яким треба рухатися далі в житті. Вважаю, що для одинадцятикласниці з багатьма захопленнями це абсолютно нормально. Ми з батьками мислили максимально прагматично, й вирішили, що я вступатиму на спеціальність, де буде декілька іноземних мов. Мова — це хороша база для багатьох сучасних професій, тож я усвідомлювала, що за бажання зможу опанувати додатковий фах. Хороші бали ЗНО дозволили мені обрати університет Шевченка з крутим студентським ком’юніті.
На магістратурі я здобула ще одну спеціальність — менеджмент. Розуміла, що не стану крутим фахівцем після того курсу, але було цікаво, чого можуть навчити. Поєднувати два напрями (а ще студентське самоврядування та пізніше — роботу) було важко. Рятувало те, що менеджмент я вивчала заочно, а лекції на факультетах були в різні зміни.
Для дипломної роботи я обрала тему, яку змогла розкрити з двох боків, тому на одному факультеті розповідала про комунікаційні стратегії, а на іншому про бренд-менеджмент. Ідея з’явилася завдяки досвіду самоврядування, знайомству з різними сферами життя та роботи університетів.
Під час захисту диплома на економічному факультеті я пожартувала, що за декілька років ще повернуся й ми обговоримо проєктну діяльність та бренд університету. Так і вийшло.
Є два типи людей, що потрапляють до студентського самоврядування. Перший — це амбіційні активісти, які ще зі школи мають відповідний досвід. Вони приходять на перший курс із чітким розумінням, що їм потрібен студпарламент — для рекомендаційного листа, CV тощо. Я йшла іншим шляхом.
У гуртожитку, де я жила, завжди були побутові проблеми та спільнота студентів із різними запитами. Одним важко знайти спільну мову з адміністрацією, другі невдоволені правилами, у третіх щось ламається, а четвертим не вистачає заходів та студентського двіжу.
Зазвичай в таких випадках хтось має проявляти ініціативу та брати відповідальність у «модерації» таких проблем. Непомітно для себе, таку ініціативу почала брати я: заглиблювалася в роботу містечка, знайомилася із місцевими активістами, адміністрацією.
Не встигла кліпнути — і ось я вже голова студради, розбираюся з проблемами та запитами дев’яти тисяч людей. Тож, фактично, я прийшла в студраду, бо постійно шукала, як виправити те, що не працює. Керувалася принципом: «якщо не ми, то хто?».
За шість років самоврядування мені довелося включатися у різні проєкти: розселення студентів, сортування вторсировини, ремонт у гуртожитку, зміна нормативної документації, турніри зі стритболу, просвітницька діяльність. Пізніше співпрацювала зі студпарламентом самого університету та допомагала з комунікацією. Тоді саме заблокували російську соцмережу Вконтакте. Ми поступово переносили велику університетську спільноту в Telegram, і з нуля розбиралися в публічній комунікації: як писати пости, що таке tone-of-voice, як комунікувати під час кризи.
Далі разом з командою та знайомими ми просували проєкти Громадського бюджету, відкрили представництво міжнародної студентської організації Erasmus Student Network, з якою встигли навіть допомогти МОНу захостити засідання Групи супроводу Болонського процесу в Києві. Організація досі працює та активно відстоює інтереси України в європейському інформаційному просторі.
Варто розуміти: самоврядування — це повноцінна фултайм-робота, просто неоплачувана.
Причому не організація вечірок, як багато хто вважає, — за шість років я долучилася до створення аж одного фестивалю. Тому люди, які керували проєктами у великих університетах, мають сильні хард та софт-скіли: менеджмент, зокрема, кризовий, стратегічне планування, системне мислення, продажі та перемовини, організація роботи за нульових ресурсів, ownership тощо.
З одного боку, потрібно вміти аргументувати свою думку перед ректорами, проректорами та адміністрацією університету. Бажано одразу, бо другого шансу в тебе немає. З іншого боку — треба мотивувати команду й волонтерів продовжувати працювати, не кидати проєкти попри навчання, складнощі, відсутність ресурсів та (іноді) сильний тиск й критику. Тільки зараз я розумію, наскільки круто мати команду із сорока вмотивованих людей, готових на волонтерських засадах працювати в літню спеку на 30+ градусів. Водночас самоврядування неймовірно прокачує стійкість, бо ймовірність критики — завжди 150 %, а от на подяку не варто навіть розраховувати.
Завдяки поїздці в США на третьому курсі я здобула аж два нові досвіди — перша подорож закордон та перша комерційна робота. Через програму Work&Travel я опинилася в невеликому кафе в штаті Техас. Раніше я ніколи не виїжджала з України, а тут одразу полетіла через океан на інший бік світу.
Попри три роки навчання, побороти мовний бар’єр та почати спілкуватися англійською мені вдалося лише там — іншого варіанту просто не було.
Ба більше — довелося підтягувати ще й іспанську, адже в Техасі мешкають багато мексиканців. Тоді ж я зрозуміла, що таке американська культура посмішок та кам’яне обличчя в будь-яких ситуаціях. Дуже корисна навичка, коли клієнт свариться на тебе просто через акцент.
Загалом, за чотири місяці в Штатах я дуже подорослішала. Як інакше, коли весь звичний світ залишився за тисячі кілометрів, і дбати про себе потрібно самій. У США я багато працювала, подорожувала, знайомилася з людьми з різних країн. Минула вже купа років, а ми досі підтримуємо зв’язок. Мені було дуже щемко їхати, однак я мала над чим працювати в Україні, й планувала будувати своє майбутнє тут.
Уже на магістратурі зрозуміла, що всі мої проєкти — це добре, але час шукати нову роботу. Цікава пропозиція трапилася завдяки студентським інформаційним ресурсам, які я сама ж створила й розвивала раніше. На той момент це вже були великі канали в Telegram, куди заходили роботодавці. Ми публікували вакансії, іноді я сама радила проактивних студентів. Одного разу мені передали інформацію від освітнього маркетплейса BUKI, який шукав контент-менеджера.
Я опублікувала пост, і подумала: «А чому б мені не спробувати?». Не можу сказати, що чітко розуміла, чого очікуватимуть від контент-менеджера, однак уже мала експертизу і в менеджменті, і в контенті. На співбесіду забігла між парами в університеті. Одразу сподобалася атмосфера: невелика кімната, кілька людей (як виявилося, то були фаундери компанії), невимушена бесіда. Відчувалося, що хлопці шукають свою людину в невелику команду. Ми одразу порозумілися. Після співбесіди я вже знала, чим буду займатися, та була впевнена: якщо чогось не знатиму — швидко навчуся.
Це була невелика продакт-драйвен команда, яка діяла за принципом «бачиш проблему — вирішуєш проблему» (або шукаєш, хто з команди допоможе тобі її вирішити).
Я не лише писала тексти, а й менеджерила кількох райтерів, працювала із командою SEO-просування, пітчила медіа, шукала подарунки для команди та партнерів. Пізніше я вела невеликий проєкт — безкоштовну школу для підготовки до ЗНО.
Усі хард-скіли у сфері контент-маркетингу я отримувала в процесі роботи. Доводилося багато і швидко вчитися, бо часу не було. Допомогли знання мов, уміння швидко поглинати й обробляти величезну кількість інформації та звичка покладатися на власні сили — це все я прокачала в університеті.
Через рік я пройшла перші фахові курси — інтро-матеріали перестали бути актуальними. Я давно знала теорію і спробувала на практиці багато речей: систематизацію та побудову контентної сітки, воронку контент-маркетингу, основи SEO у контенті, контент-маркетинг, UX-копірайтинг та дослідження конкурентів. Тоді ж до нас прийшла продакт-менеджерка і я стала включатися в контент, безпосередньо пов’язаний із продуктом — анкети для викладачів, тексти на сайті тощо. Паралельно починала розвивати соціальні мережі на декілька ринків. Пізніше почала думати над стратегією масштабування блогу до самостійного медіа. Десь на цьому етапі мене знайшов Genesis.
Керівник освітнього відділу компанії, з яким ми були заочно знайомі завдяки самоврядуванню, розширював команду й шукав людину, яка з нуля розгортатиме напрям співпраці з університетами. Цією людиною стала я.
Мені було важко йти з BUKI: я горіла своєю справою, бачила подальший розвиток і зону відповідальності, була прив’язана до фаундерів.
Обидві позиції були пов’язані з edtech-сферою. Роздуми над пропозицією від Genesis зайняли кілька тижнів, а сам перехід — близько двох місяців. Я вирішила прийняти виклик і піти в Genesis, щоби знову розпочинати щось з нуля.
Вирішальними факторами при прийнятті рішення стали амбітність проєкту та зарядженість мого майбутнього тимліда. Мені дуже сподобалася місія — українська ІТ-освіта має драйвити розвиток сфери, аби Україна майбутнього стала центром продуктового IT. Тому спілкуватися з університетами та «продавати» ідею я почала ще до офіційного виходу на роботу. Тоді ж я і повернулася до своєї викладачки з економічного факультету і нагадала про свій жарт на захисті диплома.
Зараз моє стратегічне завдання — розробити стабільну систему роботи з університетами, орієнтовану на long-term value: йдемо до спільних нових та оновлених навчальних програм; масштабних освітніх проєктів; співпраці з викладачами.
Вкладаємо ресурси в те, щоб саме на базі університетів могли розвиватися майбутні засновники українських технологічних компаній, game-changers та сильні технічні й нетехнічні спеціалісти.
Цілі та плани на шляху до мети можуть змінюватися: одні завдання ми робимо швидше, а інші втрачають актуальність. Наприклад, спочатку ми з командою планували запустити курси від Genesis в університетах за півтора року, але впоралися за шість місяців. Тож уже у вересні топменеджери та спеціалісти компанії викладали дві дисципліни в КПІ — мобільну розробку на iOS і тестування програмного забезпечення. Водночас повністю повторити один курс не вийде, адже програма, процеси та студенти будуть різнитися рік від року.
Щоби відстежувати ефективність наших курсів, ми проєктуємо їх за методологією продуктового підходу. Що це означає? По-перше, орієнтуємося на стейкхолдерів та маємо метрики ефективності, за якими вимірюємо результат. Наприклад, completion rate або показник завершення, за яким 60 % студентів мають пройти курс з оцінкою 75 балів і вище. Або CSI — метрика, яка показує рівень задоволеності навчальним досвідом.
Усі освітні ініціативи Genesis безкоштовні, тож про прибуток тут не йдеться, але продуктові підходи допомагають нам швидше та більш усвідомлено рухатися до поставлених цілей.
Проджект-менеджер не має чіткого переліку обов’язків, вони можуть різнитися залежно від компанії та сфери. Якщо казати суто про мій досвід, то робота в ІТ та в студентському самоврядуванні мають дуже багато спільного. Однак у першому випадку виклики складніші та амбіційніші.
Для роботи над освітніми проєктами я не лише використовую весь свій попередній досвід та знання, але маю постійно й швидко навчатися нового. Через пів року в компанії почала збирати власну команду, бо обсяги запланованих проєктів перевищували мої можливості. Менеджменту довчалася також на корпоративних курсах, оскільки люди — це найцінніший ресурс.
Крім того, в рамках проєктів ми комунікуємо з технічними та нетехнічними спеціалістами, тож для успішної співпраці маємо завжди розуміти предмет обговорення. Через це треба систематично поглиблювати знання про бізнес, продукт, розробку та інші напрями.
Раніше я вже згадувала, що самоврядування практично не має ресурсів. Якщо потрібно зробити сайт чи дизайн проєкту, потрібно знайти людину, котра погодиться працювати на волонтерських засадах.
В ІТ у тебе є все, аби реалізовувати амбіційні проєкти — від експертизи та підтримки команди до фінансів. До того ж, адміністрація вишу ставиться зовсім по-іншому, коли ти приходиш з ідеями не як студент, а як співробітник глобальної ІТ-компанії.
Найбільше мене драйвить можливість реалізовувати курси, які надалі будуть якісно впливати на велику кількість життів і, можливо, навіть, на всю економіку України. Простими словами, це коли за столом із родичами можна з гордістю сказати: «Я працюю над проєктами, які допомагають людям створювати собі класне майбутнє».
