💳 Термінова новина! Trustee Plus — найкраще рішення для розрахунку криптою 👉
Марія БровінськаВійна
3 квітня 2022, 10:03
2022-04-03
Польські реалії, баба Катя у Солотвино та Прикарпатська феєрія. Як живуть під час війни співробітники Intetics
Війна вигнала з домівок мільйони українців, які тепер мають звикати до нового життя та поновлювати роботу у незвичній для декого локації, без улюблених інтер'єрів та гаджетів, із мінімумом необхідних речей.
Війна вигнала з домівок мільйони українців, які тепер мають звикати до нового життя та поновлювати роботу у незвичній для декого локації, без улюблених інтер'єрів та гаджетів, із мінімумом необхідних речей.
«Вирішили їхати до Польщі, не маючи жодного плану»
Я Світлана, People Partner в харківському офісі Intetics. Рішення покинути Харків було прийнято моєю родиною дуже спонтанно на 10 й день війни. Воно було прийнято у ту хвилину, коли у будинок поблизу нашої багатоповерхівки потрапив хвіст ракети.
Разом із близькими подругами ми вирішили їхати до Польщі, не маючи жодного плану заздалегідь щодо цього. Все було спонтанно. І ось сьогодні я зі своєю донечкою мешкаємо у Вроцлаві. З нами ще дві мої подруги: одна з дитиною, а інша з кішкою.
Житло ми шукали як самостійно, так і за допомогою рієлтора. Врешті-решт питання ми закрили через рієлтора — знайшли квартиру ми, а домовлявся вже він. До того ж в Intetics надали фінансову допомогу на компенсацію оренди житла у новому місці на перший час та допомогли з логістикою щодо переїзду.
Сьогодні ми вже потроху обживаємось: купуємо продукти у місцевих магазинах, працюємо, намагаємось чимось зайняти дітлахів (телефони-планшети — нам у поміч, ввечері дивимося фільми та спілкуємось.
До речі, щодо спілкування з місцевим населенням нам вистачає української або ламаної польської з перекладачем. Взагалі поляки дуже поблажливі й готові на пальцях пояснювати.
Жодної допомоги ми не отримували на новому місці, та, чесно кажучи, ми нікуди й не зверталися. Вирішили, що адже ми маємо роботу, то самі ладні розв’язувати свої проблеми. Наразі намагаємось віддати дітей у школу та садочок. Але з останнім виявилося складніше, ніж очікували.
Вроцлав — дуже гарне місто. Ми вже були у зоопарку, гуляли у лісі. Але повною мірою відчути красу міста ми не в змозі, адже серцем ми залишились в Україні.
Про якісь плани у Польщі казати ще рано, про карту побуту ми не думаємо. А от PESEL плануємо оформити, щоб отримати допомогу від держави на дитину.
Старий санаторій у Моршині, будинок на 15 мешканців та німецьке містечко, де не знають англійської. Як живе у війну команда Sigma Software
«Водії їхали без сну 38 годин»
Мене звати Дарія, Talent Acquisition Team Lead української команди Intetics з Харкова. 24 лютого ми прокинулись від вибухів, як і вся країна. Розуміючи, що почалась війна, швидко спакували необхідні речі та взяли нашого повноправного члена родини котика Саймона. Разом із друзями та їх котом ми вирішили прямувати кудись трохи далі від бойових дій, але в нас виникло декілька проблем, через що ми залишились ще на 2 дні у місті. Це допомогло нам забрати ще одного котика нашого друга, який був вдома сам.
Тож ми вдесятьох з друзями та вже трьома котами відправились через усю країну до Прикарпаття.
В дорозі було різне: водії їхали без сну 38 годин, ми пробивали колесо декілька разів, проїжджали небезпечні регіони, лякались від звуків винищувачів. Але зрештою ми разом доїхали цілі та неушкоджені, хоч і трохи налякані.
Ми їхали конкретно в Яремче, тому що саме там нас погодилася прийняти чудова господиня гостьового будинку, у якому ми відпочивали минулого літа. Але потім все ж таки переїхали трохи далі у Поляницю поруч із Буковелем. Тепер ми вже великою родиною мешкаємо у будинку, де окрім наших хвостиків є ще 22 пухнастих дива та собака 😊. Це підіймає настрій навіть у такі часи.
Наразі ми живемо у великому будинку разом з кількома родинами, з якими ділимо одну кухню. Побут, звичайно, дуже помінявся. Я стала більше готувати, ніж звичайно, адже нагодувати тепер треба велику родину. Це, звичайно, допомагає відволікатись. Гуляємо у лісі, годуємо місцевих коней. Тут чудові краєвиди, хоча важко зараз чимось насолоджуватись, коли у країні таке коїться.
Що стосується роботи, то, звісно, окремого робочого місця у таких умовах не може бути. Але це і не погано, адже працюємо ми тут у форматі коворкінгу — всі наші друзі теж працюють в IT.
Взагалі з новим місцем мало чого змінилося у моєму робочому режимі, адже я в Харкові теж часто працювала віддалено. Мені комфортно працювати у таких умовах, навіть попри той факт, що замість стільця в мене дерев’яний пеньок. Я не можу сидіти без роботи, тому для мене максимально важливо, аби в мене були задачі й достатня завантаженість. Вивчення нових ринків для найму, навчання разом з командою, дзвінки та підтримка один одного — все це у сукупності допомагає мені бути ефективною та працювати у колишньому темпі, а то й більш продуктивно.
Також я дуже вдячна Intetics, компанія дуже допомагає команді у цей складний час — як морально, так і фінансово. Велика поміч надається на благодійні потреби. А наші колеги з Talent Management Team працюють як бджілки, щоб допомогти усім охочим з релокацією та іншими питаннями й проблемами. За що їм величезне спасибі! Все буде Україна!
Радянський санаторій, квартира для україномовних, колишній наркопритон та рай на кордоні. Як живе редакція dev.ua в екзилі: фоторепортаж
«Баба Катя із Солотвино та нова реальність»
Я Ілля, Software Engineer з Харкова. Рішення покинути місто ми з родиною прийняли через тиждень від початку війни, коли донька, якій був один рік, почала лякатись будь-якого шуму.
Тож ми з дружиною і двома дітлахами зібрали речі й вирішили поїхати до Львова шукати нове житло. На той час Intetics ще не відкрив новий офіс та хостел у місті Лева. Але на місці картина виявилася не такою райдужною, як здавалася: на вокзалі кілометрові черги створювали ті, хто планував їхати за кордон, та й саме місто було перевантажене людьми.
До того ж винайняти житло було майже неможливо: ріелтори просили собі 100% від вартості за пошук, та й ціни зросли до $1500 за двокімнатну квартиру без ремонту в місяць.
Тож ми залишились у друзів на 4 дні, поки шукали житло, за що я їм дуже вдячний. Адже з двома дітьми на руках було б важко щось знайти. Отже, ми зареєструвались в центрі для біженців. Там обіцяли допомогти знайти житло в передмісті, у селі, але серед тих варіантів умови для малих дітей були не дуже зручні. Протягом чотирьох днів я шукав житло, обдзвонюючи по черзі всі бази відпочинку на Західній Україні, але на той момент майже ніде не було вільних місць. Нарешті через дівчину, що працює у Буковелі, вдалося додзвонитися до її бабусі, яка допомагає з поселенням у себе біженців. Ми одразу ж погодилися, адже в будинку були всі зручності, тепла вода, що для нас було край важливим. Будинок знаходиться в селі Солотвино, що зовсім поруч із Румунією. Зі Львова нам треба було їхати десь 300 кілометрів, що з двома дітлахами було важкувато. Тут нам допомогла наша travel manager з Intetics, яка знайшла таксі та організувала переїзд. Вже ввечері наступного дня ми були на місці.
Ще одна з причин, чому ми погодились їхати у Солотвино, — це близькість із Румунією, куди ми планували перевезти дружину та дітей. В перші дні нашого приїзду селище було перевантажене біженцями, не ходили автобуси, були проблеми з потягами. Аби дістатися до військкомату у Тячеві таксисти просили непомірні гроші.
Через деякий час до нас приїхали мої батьки, і мені вдалося їх з дружиною і дітьми відправити до Румунії. Там їм надали житло та забезпечили всім необхідним. До речі, румунські волонтери допомагають і тут. Якісь дрібнички, навіть одяг можуть купити й передати, якщо тут з цим проблема. Вони можуть спокійно перетинати кордон, потрібні тільки документи. Або ж передають з людьми, які повертаються в Україну з того боку.
Я залишився жити у будинку баби Каті. До речі, сама вона румунка, а також, що цікаво, належить до так званих свідків Єгови. Це є причиною частих розмов про Бога за її ініціативи.
Мешкали ми спочатку безплатно. Згодом домовились сплачувати по 200 грн за ліжко у день. Бабуся готує час від часу різні смаколики: то крученики такі маленькі з варенням, то млинці, то голубці та багато чого іншого. У баби Каті семеро дітей, двоє з яких навіть мешкають в росії, тож вона двічі більше хвилюється за всю ситуацію.
Хочу поділитися спостереженнями про відношення місцевих до того, що зараз коїться в Україні. На днях хтось палив багаття і кинув туди бляшанку з чимось. Вибух був добрий такий, і навіть шмат тієї бляшанки прилетів на дах будівлі, де я мешкаю. У ту саму мить я підсвідомо вирішив, що треба вже буде шукати нове житло на ніч. Та, мабуть, я був єдиним, хто злякався. Для місцевих то була нормальна річ.
Солотвино — то нові реалії для мене. Тут всі тримають гусей, курей, навіть велику рогату худобу. Я бачив, як головною дорогою гуляли корови.
Це дуже цікаво, адже у нас на Харківщині подібного я не зустрічав. Господарство баба Каті не є винятком: в неї є і кури, і город. По господарству я їй не дуже допомагаю, більше з технікою чи пошуком інформації про ліки чи ще щось.
Але «цивілізації» в Солотвино теж вистачає. Тут достатньо продуктових магазинів та крамниць з одягом і побутовими товарами. Це курортне селище, то, як теплішає, відкривається все більше і більше баз відпочинку. Здебільшого по господарству бабусі допомагає онук. Та й бабуся сама, не можу сказати, що старенька. Так бігає, що мені фору дасть, весь час у справах.
У Солотвино здебільшого розмовляють російською, це ж Закарпаття. Можуть, звичайно, і українською, але видно, що легше їм російською. Через близькість до кордону тут володіють румунською, а ще угорську знають. Онука баби Каті розмовляє румунською, російською, українською, а також англійською, яку вчить у школі.
Режим, у якому я тут живу і працюю, я б назвав «ковідним режимом». З роботою є деякі складнощі. Інтернет тут лише мобільний. В селищі є дротовий, але в нас тут не підключений. Іноді, коли інтернет зовсім слабкий, команда допомагає мені зробити деплой😊. Фільми дивитися теж складно. А так навіть відеодзвінки можу проводити по роботі. Якщо працювати буде складно, поїду до нового офісу Intetics у Львові. Наразі я знаю, що компанія має можливість допомогти людям навіть з житлом.
Читайте головні IT-новини країни в нашому телеграмі
УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ.
Ліцензія видана ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ." на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 15.09.23 (рішення КРАІЛ №245 від 31.08.2023); ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ." – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 26.04.2021 (рішення КРАІЛ №150 від 12.04.2021); ТОВ «СПЕЙСИКС» – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 08.02.2021 (рішення КРАІЛ №34 від 02.02.2021); ТОВ «ГЕЙМДЕВ» – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 16.02.2021 (рішення № 47 від 10.02.2021).
Німеччина передасть Україні 14 наземних безпілотників THeMIS. Що це за машини та як вони працюють
Німеччина передасть Україні 14 наземних безпілотників THeMIS. Імовірно, 7 таких транспортних засобів прибудуть до України до кінця цього року, вони призначені для евакуації поранених. Інші очікуються у 2023 році — їх будуть використовувати для очищення доріг. Нагадуємо, що це за зброя і що вона вміє.
Атлас зброї: Німеччина передає захисникам чергові MARS II. Які ще РСЗВ отримала Україна від західних партнерів та як вони працюють
Федеральне міністерство оборони Німеччини повідомило у Twitter, що у найближчі кілька тижнів Україні будуть передані чергові системи залпового вогню MARS II.
Раніше ми розповідали про те, які РСЗВ партнери надіслали на допомогу українським воїнам. Нагадуємо про це знову.
(Текст від 26 липня)
На український ударний дрон PUNISHER зібрали понад 1,3 млн грн. Що може гроза командних центрів ворога
Дмитро Томчук повідомив, що найлегші та найменші ударні дрони PUNISHER, які не мають аналогів у світі, тепер коштують $70 000. Виробник додав у комплекс ще одного безпілотника, і тепер їх там два. Дмитро пише, що Юлія Черешня та Павло Харузов зібрали на комплекс більше 1,3 млн грн.
Раніше він розповів журналісту dev.ua, що вміють ці «пташки», та чому саме вони можуть переламати хід війни на користь України.
(текст від 1 червня 2022 року)
США в черговому пакеті допомоги надасть Україні дрони Switchblade 600. Подробиці про ці та інші «пташки», якими користуються українські захисники
Серед списку допомоги, яку пропонує Пентагон, є дрони-камікадзе Switchblade 600, які офіційний Київ просив передати раніше.
Контракт на дослідження та розробку для 10 дронів SwitchBlade 600 виробника Aerovironment, очікується протягом наступних 30 днів, заявила прес-секретар Пентагона Джессіка Максвелл в електронному листі до News Defense.
Ми зібрали список дронів, які використовують українці проти ворога, в тому числі і подробиці про Switchblade 600.
(текст від 17 травня 2022)
