У шахраїв немає перерви на обід і війну. У цьому переконався Євген Шишацький, Chief Communications Editor у TECHIIA Holding, який разом із його коханою в середині березня вирішив знайти на заході України тимчасове житло для себе, рідних і кішки. Нижче — його історія та кілька особистих висновків. Євген написав її на прохання dev.ua сам.
У шахраїв немає перерви на обід і війну. У цьому переконався Євген Шишацький, Chief Communications Editor у TECHIIA Holding, який разом із його коханою в середині березня вирішив знайти на заході України тимчасове житло для себе, рідних і кішки. Нижче — його історія та кілька особистих висновків. Євген написав її на прохання dev.ua сам.
Від самого початку вторгнення рф ми з Настею знаходилися в орендованій нами квартирі в Києві й нікуди не збиралися. Особливо коли після гармидеру перших днів ЗСУ відкинули ворога за околиці, а найбільш стурбовані сусіди виїхали.
Ми волонтерили руками й головами, працювали віддалено, як і раніше. Прихистили в себе покинуту сусідську кішку. Запаси води, їжі та спорядження для життя в можливій облозі купили заздалегідь. Зібрані рюкзаки на випадок оголошення про евакуацію ще з ранку 24 лютого поставили в коридорі. Перенесли у сховище каремати та воду. До того ж у нашій тихій квартирі майже весь час не було чути ані сирен, ані навіть вибухів.
Але наміри змінилися — і змінив їх Маріуполь.
Я родом з Маріуполя, в мене там батьки та багато близьких. 1 березня знайомі з усіх кінців міста пропали з радарів — рашисти зруйнували комунікації та почали перетворювати Маріуполь на пекло.
Паралельно люди повалили з міста своїм транспортом, а волонтери та влада Запорізької області запустили евакуаційні колони.
Ми зрозуміли, що треба готувати тривалий прихисток для рідних, коли вони нарешті зможуть виїхати з Маріуполя. У Києві ми відчували себе в безпеці, але везти сюди батьків усе одно було ризиковано. Плюс я вирішив: якщо вдасться знайти машину, то заберу рідних у Запоріжжі сам або за можливості долучуся до евакуації. Але за таких умов Настя теж має виїхати в спокійніше місце.
15 березня приятель Олексій передав мені свою машину. 17 березня ми з Настею та кішкою виїхали на захід країни в пошуках тимчасового житла.
Ми заздалегідь спитали про житло серед знайомих, але не дуже активно. Кілька друзів зі Львова, Івано-Франківська та Луцька були готові прихистити нас на кілька ночей. Інші обіцяли пошукати, але скаржилися, що ситуація напружена, особливо в обласних центрах. Або ціни були зависокі.
Проте, ми вирішили їхати. По-перше, холдинг TECHIIA, у якому я працюю, допомагає з розселенням, і ми тримали цей варіант як запасний. По-друге, в мирні часи в Києві ми вже вивчили принцип: на перегляд хороших «ринкових» варіантів є сенс відразу їхати та бронювати, бо великий шанс, що хтось їх перехопить.
Тож ми довезли знайому до Вінниці, завезли передачки для подруги в Рівному і поїхали на Львівщину.
Я писав друзям і знайомим, а також дивився телеграм-канали оренди в містах. Настя зосередилася на OLX. Тут у нас і стався перший неприємний досвід.
Оголошення звичайне: Львів, однокімнатна квартира на Героїв УПА, 7100 грн. За нинішніми мірками дешево, але є ж добрі люди, які не хочуть наживатися? Фото без шику. Рідкісний випадок, що можна з тваринами — у переважній кількості оголошень орендарів з ними не розглядали. Дзвонити на Viber або Telegram.
Абонент — так звана Юля — відповіла, що зараз у від’їзді, буде післязавтра. Квартира її, тримали для доньки, але та поїхала та не збирається вертатися. Документи може показати. Тварин вона любить, правда, в наступному повідомленні знову про них уточнила, але ми списали на те, що заклопотана. І взагалі бажаючих багато, але ми їй подобаємося і… чи не проти ми залишити передоплату, поки будемо доїжджати? Скажімо, третину від плати за місяць?
Тут уже ми зрозуміли, що це стандартна схема з викачування грошей. Настя акуратно відписала про наші підозри. «Юля» прочитала та не відповіла. А годиною пізніше в OLX з’явилося це ж оголошення з маркуванням «ОБЕРЕЖНО ШАХРАЇ». Ще трохи згодом «Юля» змінила в Telegram логін та ім’я на якусь абракадабру.
Таких оголошень нам трапилося ще кілька.
Після ночівлі в Жовкві ми поновили пошуки. Мої точкові звернення поки не давали результату. Корпоративний варіант теж попросив більше часу: через наплив переселенців багато житла вже було зайнято. Тому після виселення з мотелю я вирішив написати на своєму фейсбуці прохання про допомогу. А далі підключився до настиних пошуків на OLX.
Шахраїв на OLX завжди вистачало, але, наприклад, нинішню київську квартиру влітку ми знайшли саме там, хоч і через ріелтора.
Особливу увагу я звертав на будиночки в передмісті, бо в місті ломили ціни, плюс треба було зробити запас місця для майбутнього прибуття родичів.
Майже одразу на очі потрапило свіже оголошення про будинок у селі П. під Львовом. Свіже — це добре, можна було перехопити раніше за інших. Судячи з фото й опису, в будинку було кілька кімнат і багато місця на велику родину. За все це щастя 6300 грн. Підозріло? То перевіримо.
Настя зателефонувала. Відповіла мила жіночка, на ім’я Олена. Нормальною місцевою українською, до речі. Сказала, що оголошення актуальне, вона власниця, будинок якраз готовий прийняти переселенців — і навіть з тваринками. Тільки показати варіант вона зможе близько 18:00, бо зараз у Львові на роботі. Сказала точну адресу в селі: Богдана Хмельницького 38. Ніяких передплат — менше підозри. Домовилися про зустріч.
Село П. — у двадцяти хвилинах від Жовкви. Просто сидіти в машині було нудно, тому ми поїхали на перевірку.
На блок-пості в’їзду до села нас зупинили місцеві. Ми назвали адресу, сказали, що хочемо впевнитися, що будинок справжній і дійсно здається. Постові здивувалися. Набрали когось і сказали нам рухатися до першого повороту, а там на нас чекатиме їхній друг. Слідом за нами поїхала машина ще одного місцевого жителя.
На повороті нас зустрів стривожений чоловік. Він сказав, що будинок 38 — ось. І цей будинок — його. Але, можливо, ми помилилися? Попросив набрати жінку з оголошення та прикинувся потенційним орендарем.
Поки вони спілкувалися, до нас під’їхали ще кілька машин з місцевими — немов поліцейські патрулі з американських фільмів. Нам сказали, що за сьогодні ми вже другі — ще одна пара приїжджала щодо іншої адреси.
Тільки якщо з нас не запитали передоплату, то з тих людей її таки взяли. Також чоловіки запропонували тимчасовий прихисток у школі з ліжками та харчуванням.
Тим часом власник будинку № 38 повідомив, що «Олену» він не впізнав. Цікаво, що йому вона назвала будинок № 32 і все той же час — близько 18:00, жодним чином не згадавши про нас. Чоловіки почали згадувати, чий 32-й будинок, і чому власник не повідомив у сільраду про здачу в оренду. Пообіцяли швидко з’ясувати. Ми обмінялися контактами, скинули оригінал оголошення та поїхали. А за пів години на мій вайбер прийшло коротке «це розвод».
Ми пораділи, що були поруч і завдяки машині змогли переконатися в нереальності оголошення. А також прийшли в захват від того, як згуртовано та швидко спрацювали місцеві жителі. Тільки от довелося шукати далі.
На щастя, спрацював мій фейсбук-пост. Батько нашої з Настею подруги за пару годин знайшов нам у сусідній області гарний варіант квартири, з якої тільки-но з’їхали попередні переселенці. Ще за дві години ми вже запустили туди кішку та занесли речі.
За моїм досвідом і досвідом друзів, шукати житло в більш спокійних регіонах України зараз — справа вдачі та швидкої реакції. Хтось пише одному другу та відразу знаходить своє. Хтось перевертає довгі ланцюжки зв’язків і зрештою винаймати житло сестри двоюрідної тітки колеги приятеля. Хтось пише грамотний запит на фейсбуці чи в інстаграмі, і за наявності великої кількості френдів знаходяться небайдужі помічники з варіантами. Комусь вдається знайти своє серед звичайних оголошень в соцмережах, телеграм-каналах або на OLX.
Щодо OLX, то настіна «нейромережа» натренувалася швидко визначати оголошення шахраїв за такими ознаками:
Добре, якщо у вас є можливість одразу перевірити адресу на місці. Без власного транспорту або контактів на місці це важко.
Шахраї створюють головну проблему — фейковими оголошеннями вони дають надію та з’їдають купу часу.
А під час війни, особливо якщо ви самі тікаєте з-під обстрілів або евакуюєте людей, чиї домівки розбиті вщент, цінна кожна година. Вже не кажу про видурювання грошей.
Точно можу виділити одне правило: підключати більше каналів пошуку для підстрахування та користуватися ланцюжками довіри. Тобто ви довіряєте якомусь знайомому, він своєю чергою довіряє іншому, той ще одному. Це може зайняти час, але так ви зрештою з’єднаєте потребу та пропозицію. Навіть якщо вас зведуть не з власником, а з перевіреним рієлтором, який точно допоміг знайомому винайняти житло, це вже перемога.
Цими аферами найчастіше безкарно займаються зеки та зечки, відкашлюючи за дозволи керівництву пенітенціарних закладів. А при теперішній ситуації в місцях позбавлення волі дуже критична ситуація з передачами - немає стратегічних продуктів та грошей через порушення каналів постачання. Тому засуджені йдуть на все, щоб себе прогодувати. Будьте обережні.