💳 Кожен. Повинен. Мати. Trustee Plus: криптогаманець і європейська платіжна картка з лімітом 50к євро 👉
Марія БровінськаНавколо IT
25 листопада 2023, 09:00
2023-11-25
«Більшість людей мріють керувати мотоциклом, просто не зізнаються собі в цьому». Як мотоцикл допомагає утримувати баланс: одкровення керівника офісу EPAM у Дніпрі
«Навколо IT» — рубрика, у якій ми збиратимемо все корисне для життя айтівця, що не стосується його роботи. Сьогоднішній герой — Артем Нікутов, який понад 15 років керує офісом EPAM у Дніпрі. Адміністративні й бізнес-задачі, робота з командою й реагування на форс-мажори воєнного часу, організація допомоги Дніпропетровщині й участь в освітніх програмах ОВА та IT Dnipro Community — те, чим сповнений кожен день цього менеджера. Щоб розвантажити мозок, зберігати стійкість і бачити красу України по-новому, у вільний час Артем їздить на мотоциклі. Як надихає це хобі та чому в ньому є соціальна складова — далі від першої особи.
«Навколо IT» — рубрика, у якій ми збиратимемо все корисне для життя айтівця, що не стосується його роботи. Сьогоднішній герой — Артем Нікутов, який понад 15 років керує офісом EPAM у Дніпрі. Адміністративні й бізнес-задачі, робота з командою й реагування на форс-мажори воєнного часу, організація допомоги Дніпропетровщині й участь в освітніх програмах ОВА та IT Dnipro Community — те, чим сповнений кожен день цього менеджера. Щоб розвантажити мозок, зберігати стійкість і бачити красу України по-новому, у вільний час Артем їздить на мотоциклі. Як надихає це хобі та чому в ньому є соціальна складова — далі від першої особи.
Дитяче захоплення
З дитинства я захоплювався мотоциклами, брав їх покататися у друзів і мріяв про власний. Але через те, що річ це не функціональна, а скоріше для душі, я довго відкладав покупку, реалізовував інші життєві пріоритети. Тому лише близько 10 років тому я пішов на курси до дуже професійного інструктора та згодом придбав свій перший мотоцикл.
На той момент життя ввійшло в певну колію, мені вдалося реалізувати багато матеріальних і професійних прагнень.
Я хотів здійснити дитячу мрію й додати собі емоцій, чогось, що викликає захоплення. Але насправді це рішення багато в чому змінило моє ставлення до життя.
Поїздки на мотоциклі для мене — це спосіб, який допомагає тримати стабільний психоемоційний стан і повернути продуктивне мислення. Особливо важливим він став під час повномасштабної війни. Це схоже на практики усвідомленості, медитації, адже коли їдеш на мотоциклі, то набагато яскравіше відчуваєш запахи й температуру, відрізняєш більше звуків і змін пейзажу, на противагу поїздкам в авто або на потязі. Також доводиться активніше вмикати тіло: дивитись у різні боки, нахилятись, напружувати кінцівки, перемикати зчеплення, передачі, давати газу чи навпаки гальмувати… Мозок працює активніше, щоб обробити всю цю інформацію, і в цьому процесі наче перезавантажується.
Відчуття, які дарує мотоцикл, насичують чудовими емоціями й водночас заспокоюють. Це дає змогу подивитись по-новому на складні питання й ситуації, які відбуваються в житті. І, як на мене, звикнути до цих відчуттів, сприймати їх як рутину неможливо.
Ще потужнішими ці емоції стають під час мотоподорожі. Раніше ми з дружиною та друзями мандрували за кордон та Україною. І це зовсім не одне й те саме, що подолати відстань автівкою. За 14 годин дороги з Дніпра до Львова встигаєш відчути холод, спеку, намокнути під дощем — і приїхати в пункт призначення все одно без відчуття втоми. Секрет у тому, що постійно перемикаються емоції, змінюється картинка та приходить усвідомлення краси навкруги. В автомобілі спектр відчуттів був би обмеженим і через це дорога здавалася б монотоннішою. На мотоциклі ти наче летиш, як птах.
Відповідальність за кермом
Насправді я не вважаю мотоцикл дуже небезпечним видом транспорту. За умови якісного навчання й відповідального пересування ви й оточення будете в безпеці. Особисто я витратив час і кошти на відвідування хорошої мотошколи з професійним інструктором, перш ніж сісти за кермо.
Для мене було цікавим відкриттям, що у світі мотоциклів немає жорстких правил щодо того, як правильно чи неправильно їздити — це стосується як технічних моментів, так і поводження за кермом.
Багато чого вибудовується залежно від індивідуальних особливостей водія, його чи її комфорту. Найскладнішим особисто для мене було узгодити та скоординувати одночасні рухи руками, ногами й головою. Також після кермування авто в нас закладені певні м’язові звички, які необхідно вимикати, коли пересідаємо на мотоцикл. І ось на це в мене особисто пішло найбільше часу, близько трьох місяців, бо рефлекси встигли сформуватись за довгі роки досвіду автомобіліста.
Окрім того, важливе ставлення самого водія до процесу кермування мотоциклом. Якщо ти не змагаєшся ні з ким, не маєш мети похизуватися на вулицях, а дотримуєшся базових правил поведінки на дорозі та просто отримуєш задоволення від поїздки й того, як приходять до ладу думки, то ризиків не більше, ніж під час управління авто. Безпека й холодний розум — це важливо.
Відповідальність у ширшому сенсі
Загалом у великих містах співіснують різні мотоклуби. Це чудове коло однодумців, щира спільнота, де всі один одного поважають і легко знаходять спільну мову, адже власниками мотоциклів часто стають досить зрілі, цікаві люди, які досягли чогось у житті. Також мотоклуби часто об’єднуються навколо соціальних проєктів. Той, до якого належу я, опікується дитячим будинком у Дніпропетровській області, а коли почалася велика війна частина учасників пішла на фронт, а інші додатково почали допомагати захисникам і цивільним.
Мотопробіги теж трансформувалися з огляду на потреби часу. Наприклад, торік декілька мотоклубів по всій країні організували своєрідний пробіг: з одного міста в інше їхали вантажівки з корисними речами для захисників і цивільних.
Члени мотоклубів їх розвантажували, розподіляли речі по адресатах і завантажували наступні фури новими речами для потреб військових і простих українців. Після цього вантажівки їхали в наступне місто.
Соціальна відповідальність завжди була помітною частиною життя мотоклубів. Зараз наші волонтерські зусилля сфокусовані на підтримці України під час війни та позбавлені будь-якої PR-складової. У спільноті регулярно збирають кошти на допомогу захисникам, возять необхідні речі на передову. Ми домовились поки що не одягати кольори й символіку клубу, адже робимо свою справу не заради реклами, а тому, що ми — українці й інакше зараз не можна.
«Синдром бродяги» та неочевидні вигоди
Мені дуже подобається подорожувати на мотоциклі. Цей процес вмикає те, що я називаю «синдромом бродяги». Він з’являється десь за годину дороги, коли вирушаєш із дому в тижневу подорож. Відбувається ментальний відрив, ти більше не поспішаєш, не дотримуєшся суворого графіка й розкладу, їдеш без жорсткого плану. Сподобалось містечко дорогою — будь ласка, звертай і пообідай там, погуляй якийсь час або навіть залишайся з ночівлею. До наступної точки маршруту доїдеш завтра — і це не кінець світу.
Подорож на авто, на мою думку, однаково більше дисциплінує, якимось чином спонукає дотримуватись визначеного графіка. А от «синдром бродяги» — це про релакс і насолоду від процесу подорожі, самої дороги.
До того ж мотоцикл привчає до мінімалізму. До повномасштабного вторгнення ми з дружиною подорожували з Дніпра до Європи й мали із собою дуже невелику кількість речей, яких однаково виявилось забагато. Практика доводить, що для задоволення всіх потреб досить абсолютного мінімуму.
Звісно, повномасштабна війна внесла свої корективи й до мого хобі. Зараз я майже не виїжджаю за межі Дніпра, але в сезон, під настрій, використовую всі можливості, щоб поїхати на роботу чи з роботи на мотоциклі. Кожного разу обираю новий маршрут, не їду напряму. Можу також заїхати до «кулі бажань» на дніпровській набережній і поспілкуватись із мотоциклістами, які там будуть. Це допомагає мені не вигорати, а ще — утримувати баланс між орієнтованістю на цілі й результатах у роботі та вмінням насолоджуватися процесом у хобі.
Щодо бюджету, то загалом таке хобі не дорожче, ніж мати автомобіль. Просто непрактично — і саме це багатьох людей зупиняє. Так само деякі вважають мотоцикл досить небезпечним транспортом. Не буду сперечатися, адже оцінка ризиків — власна справа кожної людини, але ще раз зауважу, що в будь-якому випадку необхідно пам’ятати про правила й підходити до процесу керування з холодним розумом.
На мою думку, більшість людей мріють керувати мотоциклом, просто не зізнаються собі в цьому.
Варто лише подивитись на погляди деяких пішоходів. Завдяки особливому відчуттю свободи і яскравим емоціям, які дарує це хобі, мені вдалося захопити ним декілька друзів і колег. Звісно, інфраструктура для мотоциклістів у Європі розвинена краще, ніж в Україні, але це питання часу. А загалом завдяки мотоциклу можна пройти скрутні для себе часи дещо легше.
«Колекціонування — як релаксант: знімає стрес і допомагає розрядитися». Програмістка Innovecs знайшла власний спосіб психотерапії. Ось її лялькова історія
«У США тестувальник може отримувати $100 000 і навіть $500 000 на рік». Історія релокейту дніпровської IT-родини, де чоловік працює в EPAM, а дружина влаштувалася в Tesla
Марк і Вікторія Терещенки — IT-подружжя. Він працює на позиції Lead Test Automation Engineer у компанії EPAM, вона — Software QA Engineer у Tesla. У серпні 2021 року пара разом з 1-річним сином здійснила релокейт до США за L візою. Ми зв’язалися з українською родиною та поговорили про труднощі переїзду, зарплату в Америці та специфіку роботи в компанії Ілона Маска.
«Моя фінансова мета — накопичити $1 000 000, щоб мати пасивний дохід і жити на нього». Як айтішники витрачають гроші та в що інвестують
Зарплата айтішників в Україні — одна з найвищих. І ІТ-галузь під час війни — єдина галузь, яка зростає, попри війну. А айтішники — серед тих, хто найактивніше підтримують армію. Середній місячний донат айтішника становить 10% від зарплати, або $270. dev.ua вирішив розпитати айтішників, куди вони витрачають гроші й у що інвестують під час війни.
Не Патроном єдиним. Айтішник з EPAM шиє військову амуніцію для собак: історія диво-стартапу для чотирилапих захисників України
Максим Лісович, Interior Designer в ЕРАМ Україна, поза роботою допомагає амуніцією українським військовим… собакам. Так, службові пси носять унікальні жилетки та нашийники, мають спеціальні аптечки та турнікети. Чотирилапі в такому «одязі» більш захищені та впізнавані.
За словами Максима, тільки на заході країни нас захищають сотні військових собак. Айтівець допомагає військовим кінологам нести цю службу гідно, забезпечуючи відповідною амуніцією, спеціальними аптечками та турнікетами. Нещодавно він провів три дні поспіль, власноруч відшиваючи нашийники та повідці. А ще два роки тому шити він не вмів узагалі. Ось історія диво-стартапу.
