«Мовна деокупація» чи російська досі офіційна в команді? Ми запитали, чи відмовились айтішники від мови ворога в роботі та побуті. Ось результати

Усе моє оточення — друзі, батьки, спілкуються російською, я виріс у російськомовній родині. За необхідності переходжу на українську без проблем, коли, наприклад, до мене людина звертається українською, або у громадських та держ закладах тощо. Вважаю, треба розвивати культуру української мови, щоб заохочувати людей по своїй волі переходити на українську, але так як зараз здебільшого у медійному просторі пропагується ідея того, що ті хто не розмовляє українською — то не українці, і взагалі люди другого сорту, то явно не сприяє заохоченню, тільки відштовхує та відвертає.

Нет не отказался. Державну мову повинні знати всі громадяни України, а на якій розмовляти, they must have a choice, that is what freedom and democracy are. Багато військових на фронті, разговаривают на русском языке, так что они теперь не украинцы? Или поддерживают «мову окупанта?», а иностранный легион? Русский язык не равно путин. Украина такими действиями, навпаки допомагає путлеру, сіючи майбутній знов розкол в суспільстві. Куди дітись Одесі, Донбасу, Харкову, имея огромное количество русскоговорящих людей. А Крым который мы вернём? Об этом кто-то думал? Слава Украине! або Слава Україні і головне, що серце, за неё болит!

Не відмовилась, але планую. Важко дається. Не вважаю мову пріоритетною на сьогодні. Читаю книжки українською. Дивлюсь фільми і серіали українською. Дуже тішить, що з’явилось багато україномовного контенту в сфері ІТ.

Я з 2014-го року використовую в Україні у побуті виключно українську. Щодо мого колишнього роботодавця, то, суто в офісному спілкуванні до повномасштабного вторгнення 90+ % комунікації відбувалося російською. Після 24 лютого частина перейшла у побуті на українську, але не усі. Проте було покращення: якщо до 24 лютого, через наявність в мене акценту, мені ставили умову: спілкуватися, за умовчанням, з клієнтом російською, й лише за його прохання переходити на українську, то після повномасштабного вторгнення та до серпня (тобто до звільнення) я за власної ініціативи перейшов у спілкуванні з клієнтом виключно на українську й не зустрічав спротиву з боку керівництва.

Завжди спілкувалась українською. Не переходжу на російську з колегами ніколи.

Частково. На державну переходжу потроху.

Так, було важко, проте вдалося. На роботі все одно багато людей продовжують спілкуватись російською, проте потроху переходять. Жалкую що не перейшов раніше. 

В особистому житті спілкуюсь українською, на роботі частково і російською. Наразі приємніше спілкуватися українською, а російською вже навіть незвично. Не жалкую, що не зробила цього раніше.

Розмовляю українською все своє життя. В компанії був одним з небагатьох україномовних співробітників, постійно закликав інших спілкуватися українською, але, на жаль, до людей дійшло тільки після 24го, але все ще не до всіх, є певна частина яка досі спілкується мовою окупанта.

Почав значно більше користуватися українською, не жалкую.

Так, повністю перейшов. Не розмовляю зовсім російською. Я перейшов тому що я з Харкова, мої батьки пережили другу світову і голодомор. То для мене це принципово, жодного зв’язку з кацапи не хочу мати ні в чому!!!

Відмовився після повномаштабного вторгнення. Не жалкую, жалкую, що не зробив це раніше.

Володію досконало 4 мовами. Для мене має значення зміст сказанного, а не якою мовою то було сказано.

В робочій відмовилась ще до війни. А зараз в побуті, у споживанні — всюди або люба українська або англійська. Рашиська в процесі забуття.

Відмовився в 2015. Це обмежило мене від російського ринку і пов’язаних з росіянами проєктів. Довелося додаткових три рази міняти роботу, але в підсумку мав кращі проєкти та більшу компенсацію.

Я спілкуюсь і надалі російською мовою, тому що мова — це лише інструмент комунікації з деякими членами сім'ї або друзями. В компанії, де працюю, спілкуємось українською та англійською. 

Ні, маю безліч колег з білорусі, тому мова залишається офіційною в команді.

Нет не отказался, и переходить не собираюсь. Язык не мешает мне поддерживать свою страну и понимать что происходит. Не поддерживаю такие опросы, которые только разделяют общество. Как будто в стране проблем мало.

Так, відмовився. Виключення становлять деякі родичі з мого оточення, які уперто не хочуть переходити. Але за замовчуванням з ними спілкуюся українською, а вже потім гриземося).

Завжди спілкувався українською, навіть якщо я був один і зі мною 20 чоловік разом в онлайн зустрічі говорили російською. Я міг перейти на рос. з тим, хто не розуміє українську, або щоб сказати якусь шутку із відомого фільму — наприклад, «Кавказька полонянка» (бо зазвичай при перекладі втрачається зміст і не всі шарять). Інших винятків не робив). Після активної фази з весни минулого року, чоловік 5–8 перейшли повністю на солов'їну за власним бажанням. Зараз я не один, нас уже ближче до 10-ти.

Не спілкувалася мовою окупанта ніколи. Пісні перестала слухати рос виконавці ще у 2014 році, російськомовних залишилося у плейлисті декілька, які 24 лютого були теж видалені.

Відмовилася вже на другий тиждень війни повністю від російської. Тоді це мені дало відчуття, що я можу на щось вплинути. Потім відчула як змінюється мислення, коли говориш українською. Нині це прояв моєї позиції. Не жалкую, пишаюся собою.

В побуті відмовився коли з’явились діти 5 років тому, в офісі був спочатку перехід дев відділу десь за півтора року до війни, а з початком повномасштабної перейшли майже всі колеги в офісі. 

Жалкую, що відмовиалась аж тепер, можна було раніше, але не вистачало триггеру, напевно.

Я 12 років жив у Харкові. Після початку війни повність відмовився від мови окупанта. Компанії всеодно на мову, 85-90% співробітників НЕ перейшли на соловʼїну.

До війни розмовляв українською. Після війни повністю виключив споживання контенту російською. На роботі офіційні повідомлення компанії публікуються російською. «Джиру» та конфлюенс можна на вибір вести російською чи англійською (український варіант можу додати за власним бажанням). Я вважаю, що завдяки мені колеги чують українську та мають можливість її практикувати.

Деякі колеги вже перейшли на українську, деякі використовують українську у розмові зі мною, але є і ті, від кого українську не чув ніколи.

Це особиста справа кожного, я не маю права якось тиснути на людей. Але жартома я можу запропонувати видалити російську клавіатуру, щоб не бачити щодня російський прапорець в куточку екрана, і тому, що між двома мовами легше переключатися, ніж між трьома.

Так. Насолоджуюся цим, почуваюся нарешті вільним (мовна деокупація, як часто кажу), відчуваю, як інакше працює мозок, як зручніше артикулювати думки. Бо мова є більш гнучкою.

Так, стало легше, не жалкую.

Ні, не відмовився. Російська — моя рідна мова. Але розмовляю українською з україномовними. Та російською — з російськомовними.

«Погодився на офер з меншою зп в компанію де розмовляють українською». 

«У більшості відчував перевагу від використання українською, білінгви при спілкуванні зі мною теж переходили на українську».

«Зараз подорожую за кордоном і для мене щастя, що я можу спілкуватись українською і відмежовувати себе від сусудів з рашастану «какая разница».

«Не став жертвою шахрая-росіянина».

«У нашому відділі PR ми свідомо перейшли виключно на українську приблизно 10 років тому. Спочатку було важко, але, я думаю, врешті решт це сприяло загальному переходу усієї компанії».

«Два роки тому відвідував Запоріжжя, Кирилівку, і як молодий хлопець знайомився з дівчатами. Ті дівчата що відповідали нам українською — були здебільшого з Полтавщини, тоді як російськомовні — із Харкова. То через кілька днів спостерігання за такою ситуацією я зрозумів, що якщо дівчина відповіла українською — то її можна здивувати — відгадати, що я знаю звідки вона приїхала. І це здивування, я вам скажу, дуже підіймає настрій та допомагає знайти контакт. Хоча були і промахи (бо не лиш Полтава виявилась україномовна).

«Коли їду в потязі, від російської мови відчуваю небезпеку, а коли говорять українською — відчуваю, що це високоінтелектуальна людина, з якою я в безпеці».

«Перехід допоміг відсіяти неадекватних з кола спілкування (це не значить, що я не спілкуюся з російськомовними)».

«Надихнув кейс, коли я закордоном серед російськомовних туристів почула українську мову. І зразу думка: Свої! Це дуже надихає. Ідентифікувати по мові своїх співвітчизників і однодумців. Особливо у чужій державі».

«За кордоном, якщо хтось говорить російською в мене не підіймається рука допомогти, тому що це можуть бути окупанти. А коли чую українську мову, завжди легко допомоги людині, особливо переселенцям». 

«Допомогає знайти більш крутих спеціалістів, якщо свідомо шукати виключно українських і україномовних».

«Багато читаю українських історичних досліджень, філософських текстів, також художніх перекладів на українську. московітською — цих книг не існує і не буде. Отже, все буде Україна!».