48-річного програміста з Ірпіня, .NET-розробника, архітектора програмного забезпечення, автора платформ EasyData та EasyQuery, ведучого потоку «Інтернет-технології» на iForum.ua Сергія Коржа мобілізували до полку охорони, коли той пройшов до військомату для уточнення даних.
48-річного програміста з Ірпіня, .NET-розробника, архітектора програмного забезпечення, автора платформ EasyData та EasyQuery, ведучого потоку «Інтернет-технології» на iForum.ua Сергія Коржа мобілізували до полку охорони, коли той пройшов до військомату для уточнення даних.
DOU поспілкувався с Сергієм, коли той був у розподільчому центрі, з якого призовників везуть на навчання. Переповідаємо історію програміста, який несподівано опинився в лавах ЗСУ
Сергій — власник бізнесу Korzh.com, основний напрям роботи якого — програмні компоненти для різних платформ і засобів розробки (Delphi, .NET, ASP.NET). Продукти використовують розробники в більш ніж 150 країнах, серед яких Велика Британія, Німеччина, Франція, Канада тощо. Софт Сергія купують навіть військові служби США.
У 2018 році Сергій заснував стартап Aistant.com — сервіс створення автоматичних систем «питання-відповідь» для автоматизації служби підтримки користувачів за допомогою NLP.
Корж — IT-підприємець з 1998 року, робить та продає компоненти під .NET. Крім того, він брав участь у розробці сервісу Mail.ua та вже 13 років керує потоком «Інтернет-технології» на iForum.ua.
Ми живемо в Ірпені. На момент початку війни діти перебували за кордоном, а ми з дружиною довго тягли з виїздом. По-перше, через котів, у нас їх чотири: не знали, як везти. По-друге, якщо чесно, як і всі, спочатку сподівалися, що все швидко закінчиться.
Наш будинок неподалік від дороги на Бучу, тому було дуже страшно, постійно стріляли. Коли стало занадто гаряче — 3 березня спробували виїхати вперше. Але не вийшло: нас завернули біля селища Стоянка, сказали, що небезпечно. Наступного дня спробували ще раз, і вдалося. З собою з Ірпеня ще вивезли жінку з дитиною. Дивом встигли в останній момент перед тим, як в місто заходили ворожі колони. Свою другу машину віддали незнайомим людям, щоб вони ще когось вивезли.
У нас є друзі під Львовом, вони запропонували пожити в них. Чоловік жінки, яку ми вивозили, — військовий, теж радив їм податися до знайомих у Львів. Тож вирішили їхати туди. За день ми дісталися міста.
По приїзду як внутрішнім переселенцям нам потрібно було зареєструватися в сільській раді. Там відразу видають скерування, щоб стати на військовий облік. Село, де ми зупинилися, розташоване за кільцевою дорогою та належить вже до іншого району, тому нас послали до військкомату у сусіднє місто. Мене поставили на облік і видали інший документ з приміткою «прийти для уточнення даних». Також там було написано взяти з собою речі.
З досвіду інших знайомих, які теж переїхали, я знав, що у них все було точнісінько так само. Вони приходили наступного дня, і в них справді уточнювали, що вони роблять, і казали: «Ну добре, посидьте просто. А якщо вже буде потрібно і без вас не обійдемося, то покличемо». Тобто така формальність.
Я теж сподівався, що десь воно так і буде. Ще зазначу, що я офіцер запасу, за плечима у мене тільки військова кафедра, яку я закінчував 30 років тому.
Наступного дня 15 березня, коли я прийшов для «уточнення даних», повідомив серед іншого, що я — айтішник. До речі, у документі було також зазначене «проходження медкомісії», але жодної медкомісії не було: чомусь для офіцерів її взагалі не роблять. Мені сказали: «Все, ми вас мобілізуємо, зараз поїдемо».
Нам видали форму та розподілили до полку охорони, який охороняє об’єкти зі стратегічним значенням. Щодо взаємодії з військовими, нічого поганого сказати не можу: тут всі поводяться нормально, роблять свою справу, як можуть.
Я тут не один такий, айтішників декілька. Є люди з іншими військовими спеціальностями, але чомусь усі потрапили у цей полк охорони. Я тут зустрів чоловіка, навіть старшого за мене — йому 58 років, теж з дуже великим досвідом в IT, починав ще при Союзі.
У мене таке відчуття, що тут загалом на заході країни такий настрій: всіх, хто приїхав рятуватися, мобілізують. У тих, хто приїхав з Києва, Дніпра, Харкова, приблизно така сама історія. Тому вважаю, що потрібно говорити про загальну тенденцію, яка не дуже правильна.
Я розумію, що Батьківщина потребує допомоги, але думаю, що все-таки є раціональніше застосування нашого досвіду. Звісно, було б найкраще, якби призивали в останню чергу. Весь цей час я постійно щось робив. Коли почалася війна, надсилав листи своїм клієнтам по всьому світу, щоб вони допомагали і інформаційно, і матеріально. Багато хто писав у відповідь, що вони перерахували гроші або ходили на мітинги. Займався кібератаками: зараз вже багато інструкцій, як це робити. Як усі, переказував гроші на армію. Коли приїхали до Львова, волонтерили, допомагали щось відвезти-привезти.
Ще зараз усі говорять, що треба розкручувати економіку, щоб працювали ті підприємства, які можуть працювати. Моя фірма, звісно, може далі функціонувати та бути додатковим джерелом надходження валюти в державу. І навіть без мене можуть далі продаватися компоненти, але, звісно, не тою мірою.
Я розумію, що в своєму місті ви пережили пекло, але як ваш чоловічий обов'язок? Ви дорослий зрілий чоловік, у якого є доросла донька... А як ті хлопченята 18-20 років які на захисті нашої країни і зокрема вашого дому... які щодня сотнями віддають життя за мир....У мене чоловіктеж айтішники, він ніколи не служив в армії, та коли стало питання про захист нашої країни, він не ховав свою задницю. Він пішов на війну по при те що у нас тихо. У нас маленька донька, 4 роки... І вн пішов...тому що на його країну напали. Мені соромно за кожного міського мажора який ховається тут у нас по санаторіях, і ще вголос промовляє "пусть бедные воюют". Соромно коли діти 18 років воюють у гарячих точках країни , а ви приїздив мужики гуляєте з собачками вулицями, попивпєте пивко і смажете шашлики. Ганьба.
Кожен має бути на своєму місці. Охороняти може однаково і прибиральник, а заробити грошей для підняття економіки айтішник зможе значно більше.
Боротьба з ворожими хакерами це теж захист країни. Автомат для цього не обов'язковий.
Не плутайте ІТ підприємців зі звичайними бізнесменами, які ховаються на Закарпатті
То есть айти предприниматели это белая кость, а обычные - пушечное мясо? Ясненько.
В Израиле женщины защищают страну. И только в Украине такие смелые диванные солдатки. Взяла в руки автомат и быстро пошла воевать, умничает она тут.
У мене дуже схожа ситуація як у автора статті. Мало того що в мене є серйозна хвороба тому я опинився в тилу. Абсолютно ніякої користі тут не приношу конфліктую з начальством які кажуть що держава на мене такі "великі" гроші витрачає... А могло би бути зовсім навпаки, я би вкладався в державу як більшість моїх колег, а так вони і мені гірше зробили і державі нашкодили і я тут місце займаю в тилу в постійному складі.