Олег Онопрієнко Історії 24 березня 2026, 09:00

«Більшість засобів РЕБ — це „тупі“ коробки з кнопкою „вкл/викл“». Інтерв'ю з айтівцем, що розробляв застосунки для «Нової пошти» та «Епіцентру», а нині будує Smart-РЕБ «Пугач» після кар'єри в Genesis і Headway

Віктор Павлучинський створював мобільні застосунки для «Нової пошти» й «Епіцентру», будував кар'єру в Genesis і Headway, але повномасштабна війна змінила пріоритети. Сьогодні Віктор разом із командою розробляє «Пугач» — інтелектуальну систему радіоелектронної боротьби.

В інтерв’ю dev.ua Віктор розповідає, чому Smart-РЕБ — це про математику, а не про паяльник, як автоматизувати систему «свій-чужий» і чому якісні українські компоненти кращі за дешевий китайський імпорт.

Залишити коментар

«Більшість засобів РЕБ — це „тупі“ коробки з кнопкою „вкл/викл“». Інтерв'ю з айтівцем, що розробляв застосунки для «Нової пошти» та «Епіцентру», а нині будує Smart-РЕБ «Пугач» після кар'єри в Genesis і Headway

Віктор Павлучинський створював мобільні застосунки для «Нової пошти» й «Епіцентру», будував кар'єру в Genesis і Headway, але повномасштабна війна змінила пріоритети. Сьогодні Віктор разом із командою розробляє «Пугач» — інтелектуальну систему радіоелектронної боротьби.

В інтерв’ю dev.ua Віктор розповідає, чому Smart-РЕБ — це про математику, а не про паяльник, як автоматизувати систему «свій-чужий» і чому якісні українські компоненти кращі за дешевий китайський імпорт.

— Розкажи про себе і свій бекграунд

Я айтівець до мозку кісток, не світчер. Свою кар’єру програміста починав ще у 2014 році, писав на Android. З цього згодом виросла компанія DevLight. Ми робили дуже багато софту для українського ентерпрайзу: наприклад, попередня версія додатка «Нової пошти» та нинішній додаток «Епіцентру» — це проєкти, до яких я мав безпосереднє відношення.

Потім я пішов із компанії, запустив власний стартап, який згодом придбав Genesis. Працював усередині Genesis, потім ми командою перейшли в Headway. Це була така собі R&D-робота з мобільними додатками. Коли почалася повномасштабна війна, Headway реструктуризувався, і я вирішив піти. Кілька місяців відпочивав від «важкої генезівської роботи», а потім друг із The Ukrainians запропонував позицію технічного директора. Там я вже два з половиною роки. А паралельно останній рік ми з командою робимо «Пугач» — наш засіб електронної боротьби.

— Як виникла ідея стартапу?

За своєю природою я — підприємець. Час від часу я менторю стартапи в бізнес-школі або допомагаю колегам, які займаються презентаціями. Слухаючи про чергові софтверні SaaS-рішення на базі штучного інтелекту, я зрозумів, що це точно не те, чим я хочу займатися. Я вже багато працював із мобільними застосунками та сервісами, і тепер мені це просто нецікаво.

Ще до війни у мене було бажання спробувати себе в Hardware. Я навіть мав певні прототипи; це моє головне хобі, до якого завжди тягнуло. Конкретної ідеї спершу не було, але стало очевидно, що в Україні стрімко розвивається сектор Defense. Тут є і будуть інвестиції — як зараз, так і після війни.

Зараз ідеальний час для цього напрямку, адже ти миттєво отримуєш фідбек від реальних користувачів. Те, на що раніше в інших компаніях ішли роки, сьогодні можна зробити дуже швидко. Ринок сприятливий, можливо, тут не заробиш усіх грошей світу, але точно можна створити крутий продукт, який працюватиме на майбутнє.

— Чому саме РЕБ?

Коли почався бум DefenseTech, я побачив на мілітарі виставках 100-500 стендів, і кожен перший — це дрон. Логічно, що якщо є сотні компаній-виробників дронів, то має бути стільки ж тих, хто робить засоби протидії.

РЕБ — це складніше, ніж FPV. FPV можна зібрати по відео на YouTube: замовив компоненти, спаяв, полетіло. РЕБ — це про математику, фізику, радіохвилі та протоколи. Більшість засобів РЕБ, що зараз існують — це «тупі» коробки з кнопкою «вкл/викл». Вони зібрані з китайських модулів, не енергоефективні та часто не показують заявлених результатів у бою. Ці засоби можна покращити в 10–20 разів.

Є конкретний шлях, яким можна зробити РЕБ значно кращим за те, що зазвичай купують для війська. Ми зрозуміли, куди йти та з якого боку на це дивитися, тому обрали конкретну проблему для старту — подавлення відеоканалу дрона.

Після серії досліджень і тестів на полігоні стало очевидно, що ми можемо йти далі. Не просто копіювати наявні рішення, а робити справжній Smart РЕБ, який вміє аналізувати обстановку в радіоелектронному просторі, визначати загрози й подавляти саме те, що потрібно.

— Розкажи про команду, яка стоїть за «Пугачем»

У нас три кофаундери: я, ще один Віктор та Остап. Є ще Віталій — він наш військовий консультант, він не може бути кофаундером офіційно, бо є військовослужбовцем. Також маємо людей на парт-таймі: один допомагає із софтом для FPGA (програмовані логічні інтегральні схеми), інший Ігор допомагає мені з 3D-моделюванням корпусів та кріплень, коли я сам не стягую.

Донедавна всі працювали парт-тайм, але Остап півтора місяця тому звільнився з EPAM і зараз він єдиний, хто на фул-таймі займається суто софтом для «Пугача».

— Звідки ви брали експертизу в галузі РЕБ?

Ми всі інженери. Остап працював у компанії, що займалася радіоелектронною розвідкою (РЕР). Віктор за освітою інженер електроніки, а я — інженер-механік. Ми просто розв’язуємо інженерні проблеми. Якби ми більше «шарили» на старті, було б швидше, але все реально вивчити.

— Скільки ітерацій пройшов «Пугач» на цей час?

Це вже сьома ітерація за 16 місяців. Усе почалося з хакатону, куди ми з Остапом приїхали з Raspberry Pi, якоюсь антеною і паяльником. Ми тоді мало що розуміли, але коли наша «штучка з дротиками» на полігоні задушила відеоканал дрона, ми самі були шоковані.

Потім був ще один хакатон, куди ми приїхали з цілою купою концепцій та елементів. Там до нас приєднався Віталік — ми були давно знайомі, і так сталося, що він теж там брав участь. Ми багато спілкувалися з військовими, проводили інтерв’ю, і в процесі стало зрозуміло, що нашу початкову ідею треба трохи змінити.

Фактично за два дні ми реалізували новий прототип. Його концепція кардинально відрізнялася від попередніх і стала основою того, що ми робимо зараз. Це був «розумний» РЕБ, який бачив, розумів ефір і транслював відповідь. І хоча на хакатоні це була суперсира історія, ми посіли третє місце. Усі сказали: «О, клас, це працює».

За три місяці відбувся другий етап хакатону — наша четверта ітерація. Ми виїхали на полігон, підготували пристрій у гарній коробочці, хотіли показати, як він усе «душить», а воно… просто не запрацювало. Розвиток проєкту йде такими собі синусоїдами. Ми зробили рефлексію, зрозуміли помилки та продовжили рухатися ітераційно: тестували, змінювали, знову тестували.

Неможливо сказати, скільки точно часу займає створення прототипу, бо це безперервний процес. Якщо зараз ми на сьомому варіанті, то попереду їх ще десятки. Насправді суть у швидкості: сім ітерацій за рік — це небагато, в ідеалі треба робити один-два на місяць. Але враховуючи, що ми всі працювали part-time, результат непоганий.

Десь три місяці тому на чергових тестах ми нарешті впевнилися, що концепція працює. Ми зрозуміли, як рухатися далі і яким має бути програмне забезпечення. Якщо до цього були суцільні прототипи, то останні три місяці ми працювали над «альфа-версією». На полігоні це ще виглядало як нагромадження кабелів на текстолітовій дошці, без корпусу, але воно виконувало свою задачу.

Зараз ми на наступному етапі: маємо кілька місяців, щоб скрафтити з цього повноцінний продукт. Це буде пристрій у якісному корпусі, з радіаторами, софтом і всім необхідним. Власне, саме над цим ми зараз і працюємо.

— Звідки ви брали кошти для фінансування?

Починали за власні кошти, але згодом почали вигравати хакатони. Сумарно так «назбирали» десь $24 000. Отримали грант від Brave1 на $10 000. Загалом розробка прототипу обійшлася нам приблизно в $30 000.

Зараз залучили ангельське фінансування, але для масштабування нам потрібно близько $400 000 на наступні 12-18 місяців.

— Чи думали ви вже про кодифікацію «Пугача»?

Так і для мене це не виглядає якимось надскладним процесом. Можливо, я помиляюся, але це точно те, що можна і треба зробити. Як тільки наш пристрій запрацює не просто на полігоні, а в реальних умовах бою — кодифікація стане одним із перших кроків, куди ми підемо.

Ще на етапі розробки ми зважаємо на вимоги, щоб пристрій був придатним для цієї процедури. Зараз ця бюрократична машина в рази простіша, ніж була раніше, і точно легша, ніж у країнах НАТО.

Звісно, складність — це дуже персональна історія. Я ненавиджу бюрократію, але саме тому я вмію її перемагати. Мене дивує, коли люди наймають консультантів, щоб просто подати заявку на Brave1. Я сів, заповнив і подав — у цьому немає нічого космічного.

Так само і з кодифікацією: для когось це нездійсненне завдання, а для мене — зрозумілий етап. Поки що мені все видається цілком реальним, але, звісно, я можу змінити свою думку, коли безпосередньо зіткнуся з цією машиною на практиці.

— Питання про «китайщину». Наскільки «Пугач» український?

У нас немає жодного китайського компонента. І це не було спеціальною ціллю, просто так вийшло через пошук якості. Антени та підсилювачі — українські, блоки живлення — Тайвань, SDR-модуль — США, Raspberry Pi — Британія/Тайвань.

Українські підсилювачі — це просто небо і земля порівняно з китайськими. Вони ох**нні. Так, вони дорогі: один коштує від $1500 до $3500, а їх у пристрої два. Але коли ти хочеш зробити річ, яка реально працює, ти не можеш використовувати дешевий Китай, бо він не видає заявлених характеристик.

Очевидно, що ми починали з дешевих китайських комплектуючих. Але з кожною наступною ітерацією ставало зрозуміло, що той чи інший компонент просто нікуди не годиться: він не видає заявлених характеристик, не працює так, як нам потрібно, і має обмежений функціонал.

Після кожного прототипу ми переходили на дорожчу версію тієї чи іншої деталі. Крок за кроком і на сьомій ітерації ми опинилися в точці, де використовуємо топові компоненти. А найдорожче і найякісніше — це зазвичай не Китай. На китайські аналоги переходять заради здешевлення, але тоді ми ризикуємо стати схожими на тих конкурентів, які роблять сумнівні речі, що працюють абияк. Можливо, існують і класні китайські підсилювачі, але ми їх просто не тестували — нам було простіше знайти українське рішення. Зараз нам також вдалося домовитися про постачання корейських компонентів.

Щодо того, чого саме не вистачає ринку… Насправді питання навіть не в якості, а в масштабуванні. Того, як наші компоненти працюють зараз, уже цілком достатньо для ефективної роботи. Основний виклик сьогодні — щоб виробники навчилися виготовляти їх тисячами.

Втратили два роки. У Сухопутних військах розкритикували виробників РЕБ за залежність від китайських комплектуючих

— Розкажіть, як працює система «свій-чужий» у вашому РЕБ? Як система розпізнає ворога?

Коли летить FPV-дрон, він транслює відео. Ми вміємо перехоплювати цей сигнал і виводити картинку прямо на екран. На основі цього оператор за певними ознаками — рельєфом, налаштуваннями OSD або типом антени — може зрозуміти, чий це дрон. Це реальний відгук від військових: на постах перехоплення люди сидять і вручну визначають, чи наш це апарат, чи ворожий. Ми ж вирішили ці ознаки автоматизувати. Нам не потрібна людина, яка буде постійно «втикати» в монітор — система сама розпізнає дані й видає імовірність: наприклад, «це не наш дрон на 80%».

Наразі ми розпізнаємо текст через OSD-меню. Часто саме написи на екрані є свідченням того, що дрон належить п*дарам. Користувач може сам задати параметри: наприклад, «на нашому напрямку літають дрони з таким-то OSD». Система бачить цей текст і сигналізує оператору. Далі він може або зайти й перевірити вручну, або повністю довіритися автоматиці: «всі не наші — дави їх». І комплекс автоматично пригнічуватиме ці цілі.

Чи є тут недоліки? Повно. росіяни можуть мімікрувати під нас, ми — під них. Це війна хитрощів. Але оскільки системою користуються люди безпосередньо «на нулі», вони розуміють обстановку і можуть за потреби ввімкнути або вимкнути цю фічу.

Коли ми проводили інтерв’ю з військовими й показували цей функціонал, вони були в захваті: «Якщо ви це реалізуєте, це буде дуже круто». Ми просто почули, як вони працюють вручну, і вирішили спростити їм життя. У майбутньому плануємо впроваджувати більш «адванс» розпізнавання: за формою антени чи навіть рельєфом. Це питання наступних ітерацій, а поки ми зробили те, що дає результат уже зараз».

«Я чув про «мʼясні штурми» але не сильно вірив у це доки на власні очі їх не побачив». Чесна розповідь ветерана-айтівця якому попри важке поранення вдалося повернутися до роботи в IT

— А що по той бік? Ти досліджував російські розробки?

Так, ми зробили потужний OSINT. Проаналізували 42 російські Telegram-канали, витягнули 300 000 постів, прогнали через семантичний аналіз. Виділили 1300 їхніх пристроїв. У них є непогані рішення, наприклад, комплекс «Силок», який працює по відео і має схожу інтелектуальну складову. Загалом зараз у нас паритет по технологіях.

— Які плани на найближчий час?

Наші плани на найближчий час чіткі та ітераційні. Першочергове завдання — успішно виступити на акселераторах Після тестів алгоритм такий:

Доопрацювати корпус і поворотний механізм.
У квітні передати перші зразки у військо для отримання реального фідбеку.
Поїхати до хлопців на позиції, щоб особисто побачити виріб у роботі та за потреби внести корективи.

Паралельно ми активно шукаємо фінансування. Наша порада всім: бачите хакатон чи пітчинг — реєструйтеся. Не бійтеся, що ідею вкрадуть; головне — реалізація. Ми вже залучили ангельські інвестиції, яких вистачить на компоненти для прототипів, але для масштабування цього замало.

Зараз ми цілимося на раунд у $400,000. Цих коштів нам вистачить на 12–18 місяців роботи (залежно від обсягів продажів). Після залучення фінансування ми плануємо вийти на малу серію — це десятки одиниць. Прогнозувати щось на рік вперед у наших умовах важко, але головна мета залишається незмінною — ітерувати продукт разом із військовими, поки він не стане ідеальним.