Румунія — одна з найпопулярніших країн серед українців, які втекли від війни з власних будинків. Talent Manager у компанії Capgemini Engineering Ірина Келембет займалася релокацією співробітників з України до цієї країни. Вона розповіла dev.ua всі секрети комфортного життя в Румунії та свою яскраву історію.
Румунія — одна з найпопулярніших країн серед українців, які втекли від війни з власних будинків. Talent Manager у компанії Capgemini Engineering Ірина Келембет займалася релокацією співробітників з України до цієї країни. Вона розповіла dev.ua всі секрети комфортного життя в Румунії та свою яскраву історію.
Зараз Ірина проживає в Румунії, у невеликому місті Брашов, яке входить до списку десяти найбільших міст цієї країни. Маршрут до цього місця був непростий. Спочатку компанія організувала можливість виїхати до Молдови. Як відповідальний роботодавець, наша компанія разом із глобальним менеджментом групи Capgemini розробили багатоетапний план реагування, що включає різні сценарії розвитку подій», — каже Ірина.
Організацією тимчасового переміщення займалася зовнішня європейська компанія, яка відповідає за безпеку співробітників у всіх країнах присутності Capgemini.
«Ще до 24 лютого у нас було ухвалено рішення організувати трансфери для людей, які перебували у Харкові, Сумах, Дніпрі, Києві та інших містах. Була надія, що південні міста все-таки не зачепить… Але в перший день стало зрозуміло, що все набагато непередбачуваніше», — згадує Ірина.
За її словами, оперативно організувати трансфер з Миколаєва, Вінниці, Одеси та везти людей через всю Україну було практично неможливо — дороги були максимально перевантажені, і була висока ймовірність попадання в трасу снарядів.
«Компанія оперативно забронювала пул номерів у Молдові і повідомила, що ті, хто має можливість виїхати за територію України на власному транспорті, можуть в'їжджати в доступний готель», — розповідає Talent Manager.
Під час заселення достатньо було назви компанії. «Наша компанія надає можливість кожному співробітнику отримати заброньоване житло у доступних локаціях, тому деякі ухвалили рішення відправляти своїх дружин та дітей, довозили до кордону, далі їх забирали волонтери чи трансфери для організованих груп», — ділиться Ірина.
Молдова у перші дні доклала максимум зусиль для допомоги, каже Ірина. Багато людей доволі активно допомагали. «Один хлопець (таксист) розповів, як вони їздять із друзями на кордон і просто безкоштовно забирають людей і привозять до Кишинева, близько 30 машин одночасно, і таких людей було багато», — каже Ірина. Люди організували центри допомоги, приносили на кордон теплі речі та базові продукти,
«Фактично одразу Молдова запровадила комендантську годину, оскільки вони знаходяться близько до кордону з Україною», — згадує Ірина.
Згодом було незрозуміло, як розвиватимуться дії всередині України, і компанія вирішила перевезти всіх до Румунії, де Capgemin має офіс, в якому людям набагато комфортніше працювати. «Для тих, хто добирався самостійно до кордону, з Молдови до Румунії було організовано трансфер. Інші могли їхати своїми машинами в обумовлені дати», — розповідає Talent Manager.
Ірина каже, що Румунія зараз є досить безпечною. «Особливо наше місто, яке під захистом Карпатських гір», — каже вона.
Ірина каже, що у Румунії до біженців з України віднеслися набагато прохолодніше, ніж у Молдові. «У порівнянні з Молдовою, гадаю, багатьом румунам все одно. Зрозуміло, що більшість людей, які залишали свої будинки похапцем, які не мають контактів в інших країнах, будуть віддавати перевагу великим містам. Як я говорила раніше, Брашов відноситься до таких, але… розшукати якісь центри допомоги в місті досить складно», — каже вона.
У деяких продуктових магазинах, розповідає Ірина, збирають до коробок допомогу для України (різні продукти), яку потім передають фондам. Є й волонтерські організації, але їх треба добре пошукати. Вони можуть допомогти тим, хто вже приїхав до міста, знайти базові речі: зубну пасту, мило, гель, рушники.
«Прийшовши до такого центру, можна пред’явити паспорт та сказати, що тобі потрібно. Моя колега взяла собі консервовану кукурудзу. Я дотримуюся думки, що, можливо, комусь вона потрібніша, ніж мені», — каже Ірина.
Крім того, розповідає дівчина, у великих книгарнях є оголошення, що можна придбати дитячу книгу чи іграшку та передати волонтерам, щоб доставили в Україну чи українцям.
Але попри набагато менш інтенсивну участь у долі українських сімей, румуни намагалися підтримувати Україну.
«Спершу у всіх містах Румунії найменування міста підсвічувалося прапором України. Не скажу, що це допомагає, але надає якусь моральну підтримку», — каже вона.
Ірина припускає, що Молдова більш реально відчуває наш біль, оскільки вони бачили забиті біженцями кордони та людей, що переходять, дітей з рюкзаками. Плюс близько 20 років тому вони пережили щось подібне до Придністров’я. «Одного разу в Молдові я розплакалася в магазині, бо просто не працював телефон, і без гуглкарти я не знала, як дійти до готелю. До мене одразу підійшли та запитали, чи не з України я. Зрозумівши, що я втекла від війни, люди мені показали дорогу і пояснили.
Із житлом, каже Ірина, у Румунії свої складнощі. «Румунія славиться своїми історіями для вампірів, замками та гірськолижними курортами, головний потік людей тут взимку. Люди приїжджають на кілька днів покататися на лижах, подивитися гарні місця. Квартири здаються подобово. Ті, що на триваліший період і непогані за умовами, — у передмісті. А додзвонитися до маклера — це квест», — каже вона.
Фактично, каже дівчина. вони не відповідають. «І тут незрозуміло, чи через погану англійську, чи через те, що у них такий стиль роботи. Якщо пощастить знайти рієлтора, то він, як і всі, пропонуватиме варіанти „вигідніше“. Тут фраза „Ми з України“ не чіпає людей за серця». — каже Ірина.
За її словами, більшість переселенців обирають Румунію як проміжну точку в подальшому шляху до Європи.
Цікавий факт: за словами Ірини, жити у румунському тризірковому готелі вигідніше, ніж винаймати квартиру. «Але довгостроково це не найкращий варіант: немає кухні чи прання, чим можна порадувати себе у квартирі», — каже вона. При цьому в Брашові є кілька закладів, які пропонують комплексні обіди для українців недорого — в середньому по 220 грн. Є також пральні, які у певні дні працюють для українців безкоштовно.
Також у румунії є місцева ОЛХ. «Там також можна дивитися житло. У середньому житло коштує від 1000 євро на місяць, якщо це двокімнатна квартира», — каже Ірина.
Для перетину кордону з Румунією є достатньо біометричного закордонного паспорта. Якщо його немає, можна скористатися українським цивільним паспортом.
«Румунія наразі зробила хороші умови для тих, хто хоче офіційно влаштуватися на роботу. Потрібно просто подати один документ, заповнити спеціальну форму, подаючи онлайн чи через посольство, після чого отримуєш дозвіл на роботу», — каже українка в Румунії.
Але є нюанс: влаштовуючись за таким принципом на роботу, не можна їхати з території Румунії.
Ось список корисних служб, які допоможуть визначитися зі статусом в країні:
(4) 0219590 — румунська прикордонна поліція;
(4) 0214107513 — головна інспекція з питань імміграції.
Важливо: юрист компанії не радить поспішати з рішенням щодо оформлення статусу біженця. «Адже ми є частиною ІТ-ринку України, сплачуємо свої податки в Україні та не зупиняємо роботу», — пояснює мотивацію Ірина.
У країні є процедура отримання притулку для біженців. Її плюси та мінуси поки не зовсім зрозумілі, як і процедура оформлення. Але в Румунії вже створено кілька центрів для біженців із безоплатним житлом. Їх список можна знайти тут .
У громадському транспорті містами Румунії українці можуть їздити безкоштовно, показуючи при необхідності паспорт.
Щодо медичного обслуговування, то, за словами Ірини, більшість клінік безкоштовні. Також, якщо раптом щось трапилося, можна викликати «швидку» і пацієнту допоможуть безкоштовно. «Нашій колезі навіть зробили невелику, але термінову операцію в клініці „Регіна Марія“, покрили ліки та транспортування», — розповідає Ірина.
Тест на коронавірус у Румунії також роблять безкоштовно.
Але зі школами та дитсадками тут складніше. Особливо через мову.
«Румунська сильно відрізняється від української, а більшість людей не дуже добре тут розуміють англійську. Влаштувати точково дитину в садок чи школу практично немає шансів», — каже Ірина.
Але є волонтери з України, які адресно допомагають, знаходять викладачів та вихователів з України. «Вони йдуть безпосередньо до садка чи школи і просять виділити на півдня кабінет, приводять туди українського вчителя та дітей. Знаю, що так організували у двох садках. Дорослі дітки найчастіше навчаються у своїх школах онлайн», — каже Talent Manager Capgemini.
Ціни, каже Ірина, значно відрізняються від українських. «Фрукти деякі дешевші, але молочні продукти, вода, хліб — дорожчі. Дивлячись, хто що звик їсти», — каже вона.
Істотно дорожче й паливо. «Бензин значно дорожчий. Якщо порівнювати із Молдовою, то там дешевше. І ціни на продукти — майже як в Україні», — згадує Ірина. За її словами, гроші з будь-якого банкомату в Молдові для українських карток видавали без комісії і в будь-якій валюті. «У Румунії можна зняти лише їхні румунські леї, і ті з комісією», — каже дівчина.
До особливостей життя в Румунії можна віднести багате культурне життя, каже Ірина. «Тут багато театрів, церков, храмів, мечетей та замків, безкоштовних для українців», — ділиться вона. Але складність взаєморозуміння і комунікації з місцевими через мовний бар'єр істотна. «Волонтерські організації чи чати, організовані українцями, які тут перебували до війни, або виїхали в перші дні і мають час та можливість допомагати, багатьом дуже допомагають», — каже Ірина. Але українська мова в країні все ще є великою рідкістю — практично ніхто в Румунії не залишається надовго. «Але одного разу у продуктовому магазині ми зустріли вагітну жінку з дорослою донькою, яка сказала — «я вірю, що ми переможемо, і я поїду народжувати до України», — каже Ірина.
