Архітектор рішень в компанії ЕРАМ Вадим Власенко 25 лютого з родиною виїхав із Харкова у Кременчук. Нині він, окрім основної роботи, активно займається волонтерством. Історію своєї втечі та волонтерської діяльності, завдяки якій вдалося врятувати життя вже 1500 харків’ян, айтішник розповів dev.ua. Публікуємо її від першої особи.
Архітектор рішень в компанії ЕРАМ Вадим Власенко 25 лютого з родиною виїхав із Харкова у Кременчук. Нині він, окрім основної роботи, активно займається волонтерством. Історію своєї втечі та волонтерської діяльності, завдяки якій вдалося врятувати життя вже 1500 харків’ян, айтішник розповів dev.ua. Публікуємо її від першої особи.
Ми їхали колоною: окрім моєї машини — ще дві. Планували з друзями та сім’ями продовжувати шлях на західну Україну, але зустрілись з місцевим знайомим і вирішили залишатись у Кременчуці. За лічені дні ми стали не лише ІТ-спеціалістами, але й волонтерами.
Будь-яка інформація зараз поширюється дуже швидко. Щойно ми опинились в Кременчуці, стали отримувати запитання про те, як виїхати з Харкова, де зупинитись. Спочатку допомагали знайомим шукати житло, бронювали для них квартири, брали ключі у хазяїв. Та людей ставало все більше, і ми замислились над тим, щоб допомогти з евакуацією.
Наш місцевий товариш знайшов мікроавтобус з водієм, який погодився возити людей з Пісочина (це селище міського типу поряд з Харковом) до Кременчука.
Перший рейс він зробив 1 березня за 10 000 грн. Згодом водій розповів про ситуацію своїм колегам: вони долучились до роботи і зробили знижку до 7 000 гривень за рейс: ця сума спочатку ділилась між 18-20 пасажирами автобусу.
Ці кошта покривають витрати на пальне і зарплатню водіям, адже їхня робота зараз важка і небезпечна. Потім ми вирішили, що жінки, діти та пенсіонери будуть їхати безкоштовно. У будь-якому разі, якщо людина не могла заплатити — ми самі покривали ці витрати після завершення рейсу.
На певному етапі ми мали на маршруті десять мікроавтобусів. Щодня вони возили до Харкова гуманітарну допомогу: необхідні речі та техніку для ЗСУ, продукти харчування для тих, хто залишається в місті, товари для немовлят, корм для тварин, паливо для тероборони та волонтерів, ліки. Назад, до Кременчука, везли людей. Зараз ми бачимо менший попит на евакуаційні рейси і повернулись до одного мікроавтобуса на день.
Наша команда друзів-волонтерів вже допомогла виїхати з Харкова 1500 людей. Першопочатково ми не мали на меті вивозити лише колег. Тому близько чверті наших пасажирів — ІТ-спеціалісти з різних компаній, а всі інші — мешканці міста, які дізнались про можливість через знайомих або з телеграм-каналів. Процес виїзду ми спочатку координували вручну та згодом помічники, які знаходяться за кордоном, розробили телеграм-бота для реєстрації на наші рейси. Саме його ми стали розповсюджувати в різних джерелах і це дуже спростило рутину.
Ми з колегою Микитою Понікаровим, наші друзі, інші волонтери ЕРАМ, люди з різних ІТ-компаній — всі зараз намагаються допомогти грошима.
Частину витрат покриваємо власними коштами, частину фінансують компанії, з якими ми співпрацюємо, частину — різні волонтерські ініціативи. Це дозволяє нам організовувати гуманітарну допомогу та перевозити людей, які не в змозі оплатити проїзд в автобусі. Також ми співпрацюємо з гуманітарним центром в Кременчуці: вони допомагають нам формувати вантажі до Харкова та розміщують людей, що не мають житла на перший час.
Зараз ми з друзями розглядаєм додаткові напрямки. Вивчаємо, як можемо допомогти Херсону, Маріуполю, спілкуємось із власником кременчуцького «автопарку», який співпрацює з нами, дивимось на інші варіанти.
Ми хочемо розширити логістику, допомагати й іншим містам і людям. Все це робимо паралельно з основною зайнятістю: я продовжую співпрацю з ЕРАМ у ролі архітектора рішень, свої робочі задачі щодня виконують і мої друзі. Економіка має працювати, тим паче, що ІТ — галузь, яка здатна приносити в Україну валюту та допомагати у формуванні позитивного іміджу держави за кордоном.
Я знаю, що моя історія — не унікальна. І це мене тішить. Вся наша волонтерська група розділяє думку, що кожен українець зараз може зробити якесь додаткове зусилля для прискорення нашої перемоги. Потурбувались про свою безпеку та безпеку рідних — ставайте до справи. Україна зараз має бути схожа на великий мурашник, де кожен робить щось корисне заради спільного дому. Все це покроково наближатиме нас до миру.
Для мене волонтерство — досить звична річ. Близько 6 років я разом з дружиною допомагав Харківському обласному дитячому психоневрологічному санаторію № 1. За потреби ми закупали необхідні речі та товари, засоби гігієни та провізію. Зараз, наскільки мені відомо, діти в безпеці, зі своїми батьками чи опікунами.
Ми ж за умови війни сфокусували свої зусилля на більш нагальних напрямках. Все — щоб прискорити шлях України до перемоги.
Ми всі проходимо зараз страшний, безпрецедентний досвід. Маю дві рекомендації для українців.
По-перше, якщо війна змушує вас лишати домівку і шукати прихисток в інших областях України або світу, поводьтесь чемно і відповідно військовим реаліям.
Я неодноразово стикався з нереалістичними очікуваннями та некоректною поведінкою. Пам’ятайте, що дії кожного окремого переселенця впливають на ставлення до нас загалом.
По-друге, підключайтесь за можливості до роботи. Працюйте, а якщо можете — ставайте до волонтерського руху. Наприклад, зараз ми з друзями шукаємо людей, які займаються гуманітарною допомогою. Маємо гроші і бажання доставити необхідні речі до Харкова, але не завжди можемо знайти певні продукти, техніку, ліки тощо. У нас, так само як у інших волонтерів зараз, багато завдань.
Хочете допомогти — пишіть мені у телеграм @vadim_kh_ua.
Війна — складне випробовування для українців. І я вірю, що проходити його варто разом.
