32-річна Project Manager у SoftServe Катя вже три тижні окрім основної роботи займається волонтерством в українській столиці. Наразі дівчина разом із друзями та родиною допомагає захисникам України з амуніцією та військовим обладнанням. dev.ua розповідає її історію. Ні фото, ні призвище Каті ми не публікуємо із міркувань безпеки для неї та її справи.
32-річна Project Manager у SoftServe Катя вже три тижні окрім основної роботи займається волонтерством в українській столиці. Наразі дівчина разом із друзями та родиною допомагає захисникам України з амуніцією та військовим обладнанням. dev.ua розповідає її історію. Ні фото, ні призвище Каті ми не публікуємо із міркувань безпеки для неї та її справи.
Після 24 лютого моє життя, як і життя мільйонів українців, змінилося. Тепер у моїй країні війна, а я — волонтер.
Ранок 24 лютого. У перший день війни в мені прокинулася буря емоцій. Різних емоцій. Невідомих мені досі. Вони були потрібні. Вони дали змогу не панікувати, а діяти! Я зрозуміла, що мушу захищати свою країну, свій дім. Ще не знала як, але знала, що мушу. На шальках терезів між «евакуюватися» чи «залишитися і дати відсіч» 99% ваги мав другий варіант.
Найперше, що ми з чоловіком зробили — вивезли батьків в село. Коли знаю, що вони в безпеці, спокійніше.
Вечір 24 лютого. Дві хати в селі зібрали всю родину. Повечеряли. Погомоніли. Лягли спати.
Вранці 25 лютого мій чоловік написав у чат з нашими друзями доленосне для нас питання: «Чим ми можемо допомогти без зброї в руках?». Відповідь прийшла одразу… Ми поїхали в Київ допомагати розвозити необхідні речі з одних точок в інші. Бажаючих їздити по Києву в той день було не багато, а запити були. Ось так я зрозуміла, чим можу допомагати — я можу бути волонтером!
Попередній досвід волонтерства у мене був. Але це зовсім інше. Це війна — інші потреби, інші умови, інші правила гри.
Ввечері 25 лютого ми з чоловіком та ще двома волонтерками шукали термобілизну та взуття для хлопців з тероборони. Холодно, а вони вже на посту. Знайшли, привезли. Їх радість та подяка — це було щось магічне, щось, що показало, яким має бути напрямок моєї волонтерської діяльності.
Їм потрібен тил. А я можу бути цим тилом, як і сотні інших волонтерів! Тільки разом ми переможемо.
Мій пріоритет — ЗСУ та ТрО. Мій пріоритет знайти все те, що вони потребують. І передати з рук в руки якомога швидше. Вони це дуже цінують.
До існуючих волонтерських організацій вирішила не доєднуватися. У них інший фокус: бронежилети, каски, тепловізори. Вони дуже потужні і забезпечують величезну кількість локацій, але це потребує більше часу. А я вирішила закривати базові термінові потреби Києва та області. Для прикладу, є запит на 10 комплектів термобілизни та рукавиць для ТрО на Оболоні, купую і везу в той же день. Жодних зволікань, кожна година безцінна.
За 20 днів волонтерства я та моя команда (а це моя родина та друзі) купили та розвезли по локаціям:
І ще багато-багато інших речей, котрі просять наші ЗСУ та ТрО!
Також розвозимо гуманітарну допомогу, яку надсилають із Заходу.
Все, що вдається знайти та купити, все опиняється максимум на наступний день на локаціях.
На все це залучили та витратили вже 1 400 000 грн. Збір коштів організувала на своїх сторінках Facebook та Instagram. Друзі та друзі друзів надсилають кошти постійно та пишуть надзвичайно мотивуючі коментарі до переказів.
Сльози на очах, коли читаю, що людина перерахувала нам пенсію. Що мій хрещеник (8 років) перерахував нам всі свої кошти, які збирав на мрію! Подзвонив і сказав: «для армії це зараз важливіше, а я напишу Миколаю лист і він мені подарує мою мрію». Це неймовірно! Наша сила в єдності!
Сама я би звісно з цим всим не впоралася. Мій чоловік допомагає абсолютно в усьому. Найкраще він планує логістику. Ми встигаємо за день не величезну кількість локацій. Також допомагає родина. Хто фізично, хто фінансово, хто добрим словом.
Допомагають друзі! Вони мій тил. Тил тила, виходить. Друзі перепощують пости, шукають де що купити, відправляють з заходу України. Допомагають неймовірні люди, яких бачу вперше в житті. Хтось зустрічає посилки з вокзалу о 6 ранку, коли ми не встигаємо. Хтось готує нам кімнату для сну, якщо вже вечоріє і комендантська година настає. Я такої єдності і сили нашої нації ще ніколи не відчувала!
Та, звісно, труднощів вистачає. Часто важко щось знайти та купити. Часто не вистачає коштів, збираємо терміново. Важко інколи доставити, бо контактна особа пропадає зі зв’язку. Це найстрашніше, бо боюся що це може бути 300-й чи 200-й. А коли виходять на зв’язок — я щаслива! Часто перебуваю в небезпеці, потрапляю в пригоди.
Найстрашніше, що пережила — це бомбардування, де ціллю була будівля, в якій я перебувала. Пересиділи в підвалі, в нас не влучили. Живі, продовжуємо працювати!
Моя мотивація — це розуміння того, що хоча б одному військовому трохи тепліше, що я хоч трохи допомогла. Їм це важливо! Вони дякують, обіймають, кажуть, що не пропустять ворогів, виженуть з нашої рідної землі. І я їм вірю, я бачу, що в їх очах немає страху.
Ці 20 днів війни змінили мене назавжди. Я стала ще рішучіша, ще швидша в прийнятті рішень. Але стала і зліша, різкіша, зараз мені це допомагає. Та що ніколи не зміниться в мені — це мій оптимізм та віра у людей. Останнє навіть підсилилося!
Помічаю, що мій досвід проджект-менеджменту мені дуже допомагає в волонтерстві. І те, і інше — це про комунікацію, роботу з ризиками, мультизадачність та швидкість реакції. Ну, і звісно націленість на результат! Перемога скоро!
Волонтером може стати кожен. Для цього не потрібно мати досвід. Непереборного бажання діяти буде достатньо. Шукайте чим можете допомогти і бути корисними. Роботи всім стане. Мої батьки для прикладу плетуть маскувальні сітки. Мої друзі гуглять, де купити потрібні речі, ведуть інформаційну війну, боряться з фейками. І таких прикладів можу навести сотні.
Зараз важко будувати плани, навіть короткострокові. Та все одно я обираю жити сьогодні, діяти, працювати, підтримувати економіку України. Мріяти!
Моя головна мрія — це наша швидка перемога! Коли мрія здійсниться, перше, що я хочу зробити — це обійняти всіх рідних та близьких. Потім вийти на вулицю і обійняти всіх перехожих. А потім хочу забрати якогось кумедного непосидючого песика з притулку. Слава Україні!
