Олександр Ткач — Audit manager в Parimatch Tech — під час війни розширив свою діяльність, ставши волонтером. Проте його сфера відповідальності — не пошук та закупівля бронежилетів чи тепловізорів. Олександр готував для воїнів їжу, а саме — тушонку. Ось його історія.
Олександр Ткач — Audit manager в Parimatch Tech — під час війни розширив свою діяльність, ставши волонтером. Проте його сфера відповідальності — не пошук та закупівля бронежилетів чи тепловізорів. Олександр готував для воїнів їжу, а саме — тушонку. Ось його історія.
Перше, про що довелося думати — це виробництво бронежилетів або чогось, що допоможе хлопцям у бою. Для того, щоб виготовляти броніки, потрібно було закупити тканину, з якої їх можна було б зшити, липучки, на які різко з’явився дефіцит, та сталь для виготовлення захисної пластини.
Крім того, потрібно було визначитись, який клас захисту має бути у бронежилета — 3-й, 4-й чи 5-й. І звичайно ж, треба було їх перевірити, а саме простріляти.
Ми провели глибоку аналітику, проаналізували процес флоу, вели переговори з потенційними постачальниками та партнерами.
Знайшли однодумців в Україні та в Європі, почали шукати людей, хто умів шити та працювати з металом, знайшли верстат та людей, хто зміг би виконувати цю роботу.
Та замість броніків нам прилітає запит від військових на їжу для 200 бійців. І тут все стає набагато простіше — ми запускаємо виробництво тушонки та каші з м’ясом для хлопців. Ще з самого початку ми закуповували продукти для польової кухні. Не завжди вдавалось купити те, що реально необхідно.
На той момент багато супермаркетів були зачинені або на прилавках були не всі продукти.
Було тяжко знайти м’ясо чи овочі, інколи навіть і хліб. Кожного разу, коли ми передавали продукти на польову кухню, була думка, що раціон у бійців, м’яко кажучи, не дуже збалансований.
З одного боку це краще, ніж нічого, це точно краще, ніж у ворога (всі бачили орківські сухпайки), але постійно не покидала думка, що ми можемо краще. І в один із днів нам надсилають запит не на протеїнові батончики, як завжди, а на «будь-яку нормальну їжу». Саме в цей момент зійшлись усі зірки й ми зрозуміли, що можемо самі робити готовий продукт.
Можливо, хтось чув про такий агрегат, який називається автоклав. Навіть не знаю, як його правильно описати, мабуть, найкраще йому підійде назва «народна мудрість». Інакше цю штуку не назвеш. Я веду мову саме про саморобні автоклави у глибинці в областях нашої Батьківщини. Виглядає він як обрізаний газовий балон в тюнінгу, з обвісами і технічними фічами, а саме датчиками тиску і температури.
Короче, якби сам у бабці в дитинстві такого не бачив, то подумав би, що то якась зброя.
За добу ми запускали по кілька автоклавів. Закладали півлітрові банки. У день могло виходити близько сотні та більше банок чистого м’яса та каші з м’ясом. Півлітрові банки вибрали з розрахунку «1 банка на 1-2 прийоми їжі». Крім того, з них зручніше їсти, якщо їси прямо з банки. Їжу з автоклава можна довго зберігати й вона не потребує холодильника. А завдяки системі автоклава кістки переробляються і стають м’якими. Катали все — у тому числі й рибу, з якої виходили класні рибні консерви. Готували курятину, свинину, яловичину, курячі пупи, гречку, плов, пшеничну кашу, горох.
Загалом отримали хороший фідбек від хлопців. А різні види м’яса та каші збалансували раціон наших бійців. Ми сподіваємось, що це допомогло їм у бою.
