Досвід роботи з С-level, топові проєкти в FinTech, й відчуття приналежності — здавалося б, все на місці. Але війна, вимушена еміграція, вигорання і сміливе рішення залишити «стабільний» IT-світ відкрили для маркетологині Ксенії Околович нові перспективи. dev.ua поспілкувався з Ксенією про рішення піти з ІТ і почати розбудову власного бренду.
Досвід роботи з С-level, топові проєкти в FinTech, й відчуття приналежності — здавалося б, все на місці. Але війна, вимушена еміграція, вигорання і сміливе рішення залишити «стабільний» IT-світ відкрили для маркетологині Ксенії Околович нові перспективи. dev.ua поспілкувався з Ксенією про рішення піти з ІТ і почати розбудову власного бренду.
UPD: Редакція оновила заголовок матеріалу, прибравши цитату, на прохання героїні, яка вважає, що її формулювання могло зашкодити її репутації. Також, відповідно до звернення героїні, було замінено оригінальну обкладинку статті — через занепокоєння щодо використання ШІ для обробки наданого нею фото та можливого порушення авторських прав.
Кар’єрний шлях Ксенії нетиповий: вона починала як персональна асистентка в міжнародній IT‑консалтинговій компанії, працювала з C‑level, вела операційні задачі та побудову команд. Це дало їй важливий стратегічний досвід і розуміння бізнес‑екосистеми IT попри відсутність технічного бекграунду.
Мій шлях в ІТ точно не можна назвати традиційним чи передбачуваним, але, мабуть, це ще один доказ того, що є досить багато департаментів, можливостей і каналів потрапити в цю сферу — не лише через технічну експертизу & досвід, але й завдяки софт скілам.
Моя перша кар’єрна сходинка в міжнародній ІT-консалтинговій компанії — це позиція персональної асистентки, на якій я супроводжувала виконавчих директорів у їхній щоденній робочій рутині, операційних завданнях, побудові команд і цілих департаментів всередині організаційної структури. Це був цінний досвід, адже така тісна робота з C-левелом дала розуміння не лише особливостей ІТ-сфери з погляду найманого працівника, але й із погляду цілої екосистеми бізнесу ІТ компаній, їхніх потреб і стратегічних рішень.
Вважаю себе щасливицею, тому що протягом усього шляху мені траплялися лише неймовірні люди — мої колеги, наставники й ментори, які були щиро зацікавленими у моєму росту та розвитку. Для мене це ніби одна з особливостей ІТ-світу та фільтр на оточення з певним світосприйняттям, яке ґрунтується не на бюрократії, конкуренції чи дефіциті, а на рівності, повазі та командній роботі.
Я ніколи не розглядала для себе маркетинг і власне навіть не мала відповідної освіти, досвіду роботи чи уявлення про маркетинг. Але зі своїми обов’язками персональної асистентки я справлялася добре й швидко, не боялася брати на себе більше відповідальності та ухвалювати рішення і загалом швидко адаптувалася до цієї ролі.
Тому коли в нас досить довгий час не могли закрити вакансію в відділі маркетингу, один із виконавчих директорів підсвітив мені цю можливість і допоміг у горизонтальному транзішині, де вже моя майбутня менторка — директорка з маркетингу — узяла під своє крило.
Мабуть, тому це і є нестандартна історія кар'єри — коли я ухвалила рішення про цей транзішин на посаду Marketing Manager, FinTech і почала працювати в цій ролі, я все ще не мала уявлення, чим буду займатись ні з точки зору маркетингу, ні з точки зору індустрії FinTech.
Я підключалася на дзвінки з колегами й паралельно відкривала десять вкладок у Google, щоб швидко знаходити потрібні терміни та намагатися вловити контекст розмови й суть питань. Цей період у житті показав мені, що ніколи не варто недооцінювати свої софт скліли, вміння працювати в команді, вибудовувати стосунки з людьми й бути гнучкою. Їх неможливо виміряти чи дати їм ранг джун, мідл чи сеньйор, але вони є другою стороною медалі від хард експертизи, і ці обидві сторони однаково важливі, коли рухаєшся своїм кар’єрним шляхом.
Зважаючи на початок цієї історії, я просто пишаюся собою — за весь цей період і за весь цей пройдений шлях. Але це відчуття прийшло до мене з часом, навіть відносно недавно (мабуть, тоді я була занадто зайнятою, опановуючи для себе цілий новий корпоративний світ інформаційних фінансових технологій). Поки розробники, тестувальники, дизайнери, продакти та проджекти працюють над проєктами, відділ маркетингу працює над тим, щоб саме в них, а не в компанії по сусідству, ці проєкти з’явилися (тому, будь ласка, котики, завжди відкликайтеся, коли до вас приходять маркетологи зі своїми питаннями, проханнями, статтями, тренд репортами чи тіктоками! Повірте, за кожним таким проханням стоять години ретельного аналізу, стратегічного планування та рісьорчу конкурентів).
Мій улюблений проєкт (і я безмежно рада, що мала змогу стати його частинкою та доторкнутися до його створення, хоч і мій внесок досить малий у порівнянні з загальним обсягом зусиль моєї неймовірної екскоманди!) — Star 10Forward.
Поки наші конкуренти йшли протоптаними стежками, створюючи PDF-тренд-репорти на 50 слайдів дрібного тексту, ми вирішили зазирнути в майбутнє та уявити, як може розвиватися наша планета й суспільство через 50 років — залежно від того, на якому рівні будуть технології та наскільки відповідально ми до цього ставитимемося, який рівень добробуту нас чекає, — і створити з цього цілі чотири інтерактивні мультяшні всесвіти. У цей проєкт закладено дуже багато зусиль, шалених концепцій, десятки годин інтерв’ю з топекспертами ІТ-світу з ключових індустрій, а також недоспаних ночей і понаднормової роботи. No regrets!
Після початку війни та переїзду за кордон Ксенія швидко вигоріла. Емоційно було надто важко поєднувати нову роботу й переживання. За півтора року маркетологиня відчула, що втрачає ресурси й енергію, тож почала займатися терапією, спортом і самоаналізом. У процесі емоційного зцілення з’явилася ідея змінити траєкторію, щоб знайти щось, що дійсно резонує з нею.
Моя кардинальна зміна професійної діяльності припала та нашарувалася на апогей інших непередбачуваних життєвих досвідів (які, на жаль, я хотіла б оминути та ніколи не знати в принципі). Два місяці в новій ролі й починається повномасштабна війна, а разом з нею вимушена еміграція за кордон. Я протрималася півтора року, але кожний по собі пласт цього досвіду залишав свій відбиток, з яким я не могла справитись одночасно.
Через півтора року я зловила себе на вигоранні й на тому, що сил та енергії вистачає лише на робочий день. Інколи хотілося ввечері просто поплакати, але навіть на це не лишалося сил чи бажання.
Тоді я усвідомила, що потрібно в житті змінювати траєкторію, бо мені не зможе допомогти ніхто, якщо я не зможу допомогти собі. Першим кроком стала терапія, другим — регулярне заняття спортом тричі на тиждень та прогулянки на вулиці. Повільно ці впроваджені ритуали повернули мені трішки енергії та ресурсу, які я змогла інвестувати далі в довгі роздуми, що я хочу робити зі своїм життям.
Було неймовірно страшно, тому протягом шести місяців думки залишити ІТ просто жили в моїй голові, я відчувала їх на підсвідомому рівні своєю апатією, але не дозволяла їм пробратись у свідомість. Коли ти в іншій країні далеко від дому, то втрата стабільної роботи та стабільного доходу — це рішення на межі безглуздості, принаймні так воно відчувається.
Але чому ніхто не говорить, що страх і сміливість мають абсолютно однаковий смак і відчуваються теж однаково?
Фінальним кроком у прийнятті цього рішення — піти зі стабільного корпоративного IT світу — стала езотерична гра «Ліла».
Суть її полягає в тому, що поле допомагає тобі дати чесні відповіді на свої найпотаємніші глибинні питання (якраз ті, де ми уже все знаємо, але не дозволяємо через страхи сказати собі це вголос). Весь цей час я відчувала, ніби це не я обрала маркетинг і не я обрала ІТ-світ, а він обрав мене, і я рухалася за течією. Чи готова я все життя інвестувати в те, щоб рухатись кар’єрною драбиною, яку я не обирала? Дати собі чесну відповідь на це питання і змінити щось — найстрашніше та найсміливіше, що мені доводилось роботи.
ІТ сфера заманює своєю стабільністю, впевненістю у завтрашньому дні та фінансовому добробуті, але на моїх терезах це не змогло перекрити реальності, де я просто почувалась нещасною. Тому я почала знайомитися з собою, зі своїми талантами, сильними сторонами, бажаннями… та шукати нові сенси.
Раніше я думала, що понеділок-п’ятниця з 10 до 19 — це складно й обмежує. Коли я пішла у вільне плавання фрілансу, то зрозуміла, що це досить легко з’явитися на роботу в ці рамки та мати заслужені вихідні та заслужену оплату свого часу.
У фрілансі інші правила гри, ти стаєш абсолютною володаркою свого часу. Це найбільша винагорода й одночасно найбільший ризик і все залежить лише від того, які у тебе стосунки з дисципліною і вмінню розпоряджатися своїм часом. Я ще досі проходжу його, але в умовах роботи на себе ця навичка прокачується досить швидко, інколи болюче й дуже потужно.
Я пішла в абсолютно нові сфери для себе, де починаю знову спочатку. Кожного разу, коли я втомлююсь від процесу, я нагадую собі, що людина старіє, коли відмовляється вчити щось нове, і це дає мені нових сил та натхнення іти далі. Це і нагадування, що стабільності у світі не існує і треба приймати зміни з легкістю. Важливо лише не забувати, що усьому вивченому потрібно знаходити застосування, і деякі уроки краще засвоюються на практиці, інакше можна застрягнути в ролі нескінченного учня й так і не дізнатись, чи це твоє.
Мій досвід в ІТ дав мені хард скіли та ґрунтовне розуміння маркетингу, що впливає зараз не лише на мою роботу та можливість працювати на фрилансі, але і на моє життя в принципі, а вільне володіння англійською, яку я прокачала саме завдяки виключно щоденній роботі в міжнародній компанії, допомагають мені почуватись впевнено в будь-якому куточку світу та продовжувати працювати на міжнародному ринку, надаючи інші послуги.
Мій досвід життя, моя кардинальна зміна діяльності, моя робота в ІТ показали мені, що я швидко вчусь і в мене часто добре виходить, але зараз я даю собі також простір зрозуміти, а що я по-справжньому люблю робити й чим по-справжньому насолоджуюсь. Бо кажуть: «Знайди свою улюблену справу — і ти не працюватимеш жодного дня». І я хочу відчути це на собі.
У мене була фінансова подушка на початку, що стала моїм острівком безпеки та впевненості й допомогло мені наважитися на крок покинути стабільну роботу в ІТ компанії. Раніше я просто знала, що у мене є гроші, і що я десь стільки витрачаю, але ніколи не володіла загальною картинкою (і відповідно не брала за неї відповідальність). Фриланс допоміг мені зайняти дорослу позицію щодо фінансів і почати ретельно обліковувати витрати й доходи — зараз у будь-який момент я можу чітко відповісти, скільки всього в мене є грошей, у яких гаманцях і валютах, звідки та в якому обсязі вони надходять і куди йдуть.
Світ нестабільний навіть коли ти на стабільній роботі, тому краще, щоб в нашому світогляді, принципах і звичках наявність фінансової подушки перейшла в категорію базових необхідних потреб. Як мінімум, це точно дасть змогу спати краще.
Я рада, що до створення фінансової подушки я поставилася настільки відповідально. Зараз я ще не змогла вийти на той рівень щомісячного доходу, який був у наймі, але даю собі час і підтримку. Я передбачала такий сценарій, ризики й виклики, з якими стикнуся в процесі й розуміла, що сфера та зайнятість, в яку я переходжу, має свою специфіку, і спочатку я працюватиму на портфоліо та репутацію, щоб потім портфоліо працювало на мене.
Для фінансової безпеки я знайшла один part-time проєкт напряму з ринком UK, який дозволяє мені отримувати щомісячний бажаний мінімум. З рештою часу я експериментую, навчаюся та працюю на портфоліо — це чудова робоча модель, якщо ви кардинально змінюєте сферу.
Будьте чесними з собою. Випишіть свої страхи, щоб побачити, скільки з них раціональні, а скільки безпідставних сценаріїв, які швидше за все ніколи не настануть. Підготуйте фінансову подушку й перейдіть у відкриті стосунки з грошима, де ви контролюєте їх, а не вони вас. І спробуйте уже зараз те, що давно відкладали, те, про що довго думали, те, одна думка про що викликає мурашки на тілі. Чи є у вас можливість спробувати зробити це «на пів ставки»? Одне заняття, одне навчання, один клієнт, одна спроба заявити про себе. Не обов’язково одразу змінювати все, але чи є у вас прямо зараз така одна маленька дія, яка може стати точкою відліку?
Один раз я задумалася про те, що якби не війна та не еміграція, можливо, мої зміни в житті не стали б настільки кардинальними. Можливо, це був би плавніший перехід, або зовсім інший сценарій життя. Але життя — така цікава штука: воно постійно змінюється, і буде змінюватися ще багато разів. Скільки б я не озиралася назад, жодного разу не пошкодувала про те, що життя змінилося. Завжди воно приводить або в краще місце, або в кращу версію себе, і в цьому його чарівність.
Яка бідолашна, звалила за кордон де все спокійно і вигоріла через якісь там проблеми та вигорання. У той же час в Україні фіг знайдеш хорошу роботу. А якщо ти хлопець/чоловік мобілізаційного віку, то взагалі морок. Роботодавці вимагають ходити в офіс і пофігу їм, що тебе можуть просто кинути в бус і тебе ніхто не побачить більше. Просто верне від таких лицемірок як ця дамочка. От повернись в україну і працюй тут, на благо економіки країни, і вже тоді можкш щось казати