Володимир Хижняк — дизайнер з Вінниці, який, незважаючи на війну, зумів перезавантажити свою кар'єру після навчання в EPAM University. Ось його історія.
Володимир Хижняк — дизайнер з Вінниці, який, незважаючи на війну, зумів перезавантажити свою кар'єру після навчання в EPAM University. Ось його історія.
У сфері дизайну я працюю вже більше 5 років. Займався спочатку web, а пізніше — віддалено UI/UX напрямком у одній американській компанії. Десь півроку тому я став озиратись у пошуках вакансій, аж раптом натрапив на анонс програми по дизайну від EPAM University. Комусь може здатися дивним повернутись до навчання, коли маєш декілька років досвіду на реальних проєктах. Тож обґрунтую своє рішення.
Я з 16 років займаюсь дизайном. Перші два роки присвятив web-у, потім через хворобу очей мав зробити перерву. В цей час я став вивчати UI/UX і згодом потрапив до компанії, яка займалася безліччю найрізноманітніших проєктів — від промо сайтів до підтримки складних новітніх технологій. Там мав можливіть розробляти дизайн додатків, створювати дашборди, вирішувати проблеми дизайну у зрілих бізнесів і деяких стартапів. Зокрема, один із цікавих проєктів був спрямований на налагодження платформи для хірургів у Чикаго: за часів першої хвилі коронавірусу вона дозволяла більш кваліфікованим спеціалістам віддаленно спостерігати і корегувати роботу інтернів під час операцій. Інший цікавий проєкт — для одного з найбільших у світі операторів парків розваг. Для них ми теж розробляли рішення, пов’язані з роботою під час пандемії Covid-19.
Все йшло досить добре, але на певному етапі віддаленої роботи мені стало бракувати професійного спілкування і розвитку.
Я розумів, що варто дивитись у бік крупних гравців з офісами в Україні, адже вони мають більше можливостей, проєктів та спільнот. Саме тоді побачив анонс програми ЕРАМ з дизайну. Мені сподобались зв’язки компанії з великими компаніями, хороший перелік бенефітів, а ще — сильна дизайн-школа, яка використовує повний процес методологій. Отже, я пройшов відбір і розпочав навчання, а паралельно працював у попередній компанії та робив фріланс-проєкти.
Загалом я не бачив нічого поганого в тому, щоб знову вчитися, адже так можна зрозуміти, де саме маєш прогалини в знаннях.
Поєднувати навчання, роботу фултайм та фріланс було надзвичайно важко. Не знаю, як інші це роблять, але я працював до глибокої ночі, мав вставати раніше, щоб знову повторити матеріал. Теоретичний етап тривав три місяці, а після розпочався навчальний проєкт. Ми робили мобільний додаток Donor app для ГО «Агенти крові».
Ще до війни досить розповсюдженою була тема професійного вигоряння. Тепер вона відійшла на задній план, але, можливо, лише на деякий час. Мені пощастило не вигоріти тому, що мав сильну мотивацію: я хотів презентувати себе якнайкраще і скоріше отримати нові кар’єрні можливості з ЕРАМ. Але все одно не зміг видати результат на 100%: робота і фріланс давалися взнаки. Загалом я вважаю, що сам дещо затягнув процес навчання і проєктної практики.
Хай там як, у лютому я вирішив взяти себе в руки та завершити цей етап.
Почав збирати необхідні документи з університету, військомату. І тільки-но відправив їх до ЕРАМ — наступного дня почалася війна.
Очікування мої у більшості виправдались. Але визнаю, що дуже важливо ними адекватно керувати перед початком навчання. Наприклад, більшість інформації про ЕРАМ та проєкти я отримав від middle та senior спеціалістів. А їхня робота дещо відрізняється від того, що робить junior або студент. Щоб потрапити на складніші проєкти, треба напрацювати необхідний досвід в межах компанії, випробувати сили на внутрішніх та некомерційних проєктах та отримати додаткові знання, професійний рівень та, певно, кредит довіри до себе як спеціаліста. Це, думаю, правильно, але варто бути до того готовим.
Також треба розуміти, що незалежно від попереднього досвіду після завершення навчання в ЕРАМ University ви претендуватимете на позицію Junior-рівня. Щоб стати Middle-спеціалістом, треба буде пройти випробувальний термін, а згодом — внутрішню екзаменацію, яка підтвердить необхідний рівень знань.
У перші дні війни працювати було складно: думаєш, що робити завтра, а потім на думку спадає, що завтра може і не бути. Та згодом я зрозумів, що це стрес і викликаний він занепокоєнням за родину.
Я вирішив працювати з напруженням діями: хотів потрапити у тероборону або ЗСУ.
Але мене запитали про військовий досвід (котрого немає) і відправили додому, допомагати в інший спосіб. Мовляв, добровольців вистачає.
Тому я став займатися волонтерством: шукав і купував необхідні речі, підтримував армію. Через це я досить швидко подолав кризу продуктивності: мені була потрібна робота, адже на допомогу захисникам я витрачав чимало коштів. Згодом я знайшов контакти волонтерських організацій, це допомогло купувати необхідні товари зі знижками. А там і представники ЕРАМ вийшли на зв’язок і запропонували роботу. Життя набрало обертів.
Мені пощастило успішно пройти співбесіду з одним з клієнтів ЕРАМ.
Але щоб знайти легальний спосіб співпраці, знадобився певний час, адже реєстрація ФОПів була неможливою майже весь березень.
Рішенням стало моє оформлення через «Дія City». Вже 25 березня я отримав техніку та всі необхідні доступи до корпоративних ресурсів. Тепер проходжу онбординг і активно включаюся в роботу.
Все ж таки робота і зараз дещо ускладнюється необхідністю часом ходити до бомбосховища із нестабільним інтернетом. Але загалом це не критично, головне — мати продуктивний настрій та бути зарядженим на результат.
На моєму проєкті в ЕРАМ чимало людей з України і замовники ставляться до нас із розумінням. Взагалі, мені дуже подобаються спеціалісти з боку клієнта. По-перше, ціную, що можу з ними спілкуватись напряму англійською (цього мені раніше бракувало). По-друге, з ними можна вести аргументовані дискусії, а не лише отримувати м’який і розмитий зворотній зв’язок. Саме так, я думаю, і обирають спеціалістів в команду — мій досвід доводить, що технічні навички можна покращити, а от спільну мову знайти іноді складніше.
Якщо б я міг повернутися у часи, коли починав кар’єру, то обрав би старт з глобальною компанією, значним гравцем на ринку. Коли ти студент і не маєш роботи, клієнтів, інших справ, яким треба приділяти час, можна витрачати всі сили на навчання і старт кар’єри у великій компанії, рости по методологіях, мати менторів і адекватне керівництво. Це як завершення університету десь у США, коли за найкращих випускників роботодавці майже б’ються.
Зараз я залишаюсь у Вінниці і вважаю, що тут досить безпечно. Не бачу сенсу залишати рідне місто і створювати додаткове напруження у західних областях: туди прямує багато українців, яким це життєво необхідно. Думаю, після війни конкуренція на ринку праці буде ще більшою. Але є секрет, як її подолати: треба бути хорошим спеціалістом і хорошою людиною. Таких роботодавці завжди цінують.
