Щороку люди накопичують величезну кількість електроприладів, а застарілі чи зламані викидають. Таке ставлення до техніки навело вчених з університету Чикаго на думку провести цікавий експеримент: дослідники вирішили використати слизову цвіль (Physarum polycephalum), яка запускає датчик серцевого ритму та живить його енергією під час руху. І створити «живий» пристрій.
Щороку люди накопичують величезну кількість електроприладів, а застарілі чи зламані викидають. Таке ставлення до техніки навело вчених з університету Чикаго на думку провести цікавий експеримент: дослідники вирішили використати слизову цвіль (Physarum polycephalum), яка запускає датчик серцевого ритму та живить його енергією під час руху. І створити «живий» пристрій.
Як пише techxplore.com, щоби продовжувати користуватися гаджетом, користувач змушений доглядати за пліснявою, адже якщо з нею щось трапиться, датчик припинить відображати показники.
Учасники експерименту повідомили, що пристрій викликав у них почуття прихильності та відповідальності за життя одноклітинного організму. Нормальна робота датчиків повністю залежала від регулярної подачі їжі та води.
Слизова цвіль фізично передає енергію до датчика серцевого ритму, розташованого під екраном пристрою. Простіше кажучи, вона є живою заміною дроту та в міру руху від одного магніту до іншого утворює електричний ланцюг. Користувачеві ж потрібно лише піклуватися про неї та вчасно «підгодовувати»: давати овес кожні два дні, напувати водою з піпетки 1–2 рази на день. Якщо цього не робити, одноклітинне «засне», що призведе до розпаду ланцюга та припинення роботи девайса.
На «ремонт» може піти кілька днів — достатньо знову нагодувати та напоїти водою «джерело енергії». Цікаво, що розбудити його можна й через тривалий час, оскільки в стані сплячки організм може існувати місяці та навіть роки.
Учасники експерименту носили смартгодинник протягом двох тижнів. Перший пішов на вирощування плісняви всередині пластикового резервуара, що приєднується до датчика. На другому тижні користувачів попросили припинити подання корму та води, що призвело до зупинки функціонування організмів, а самих учасників — до збентеження та занепокоєння.
Протягом дослідження добровольці описували свої відчуття. У результаті з’ясувалося, що вони починали відчувати прихильність до свого годинника, ставилися до нього, як до свійської тварини, а деякі навіть вигадували їм імена.
Саму плісняву вчені розмістили в лівій частині резервуара, а корм для неї потрібно було класти у відсік праворуч.
