Вінничанин Айдар Аслямов — Solution Architect із чотирирічним досвідом співпраці з EPAM. Протягом кількох останніх місяців він пішов на military leave та уклав контракт із добровольчим підрозділом ЗСУ, де займає зараз посаду командира відділення й разом з іншими колегами допоміг забезпечити своїх бійців необхідним спорядженням.
Вінничанин Айдар Аслямов — Solution Architect із чотирирічним досвідом співпраці з EPAM. Протягом кількох останніх місяців він пішов на military leave та уклав контракт із добровольчим підрозділом ЗСУ, де займає зараз посаду командира відділення й разом з іншими колегами допоміг забезпечити своїх бійців необхідним спорядженням.
З початком бойових дій Айдар створив прихисток у своєму вінницькому будинку, який прийняв понад сто колег і незнайомих людей, які змушені були втікати від війни.
Про постійний потік людей, що їхали із зони бойових дій у перші дні російського вторгнення, про допомогу колег з EPAM для його підрозділу, а також плани про проєкт зі створення екзоскелетів для поранених бійців, воїн розповів dev.ua.
У перший день повномасштабного вторгнення я був удома з дітьми, а дружина — у Києві, наступні два дні вибиралася звідти.
Я капітан запасу за званням і 25-го лютого я пішов у військкомат, де сказали пройти медкомісію і чекати. 27-го повіз сім’ю на румунський кордон, і далі транзитом вони поїхали в Болгарію.
Дві ночі, поки я вивозив дітей, ночували у степу і стояли на румунському кордоні. Після повернення завершив медкомісію у військкоматі, і мене поставили на резерв для тероборони. І тоді, з 2 березня, до мене пішов потік людей, які їхали із зони бойових дій, адже будинок звільнився, а він досить великий.
Разом зі старшим сином ми почали приймати людей, яким потрібно було десь зупинитися у Вінниці. Сконтактував із колегою, Лілею Гапонюк, яка активно координувала поселення у Вінниці, за що їй дуже дякую. Сказав їй, що в мене будинок вільний, також залишив свої контакти на
блокпості на в’їзді в місто. Мій будинок недалеко звідти, і хлопці з блокпоста вже знали, куди підвозити людей.
Були такі випадки, що люди приїжджали вночі без жодних планів, куди можна заселитися. Їхали звідусіль — з Києва, Бородянки, Ірпеня, дуже багато було з Харкова.
Коли захопили Запорізьку АЕС, то навіть із Запоріжжя людей було немало. Були люди й із Донецької області. Досить широка географія.
Якщо говорити про відсотки, то десь 70% — були з EPAM, 30% — не з компанії. Коли перевалило за сотню, то я вже перестав рахувати. Думаю, усього було десь 140–150 гостей.
Якось була одна ніч, коли було дев’ять машин: шість у дворі та ще три на вулиці. Це двадцять одна доросла людина та одинадцятеро дітей. Тобто разом тридцять три «постояльці».
У гаражі був такий собі «мінізоопарк» — я там спеціально розклав
картон, щоби тварини могли лежати, або там можна було ставити клітки чи переноски.
І от в ту саму ніч там було чотири собаки, десь п’ять боксів із котами, ще шиншили, морські свинки, папуги. Діти, які тоді були в будинку, казали мені: «Дядю, а покажи зоопарк».
Хоча бувало нелегко, але загалом вдавалося ще й працювати паралельно. Основна хвиля приїздів була вночі та зранку, а вдень вдавалося попрацювати, прибрати вдома та приготувати їжу.
Хочу подякувати нашому менеджеру Івану Мінакову, який розумів ситуацію і дозволяв брати відгул, щоб доводити до ладу і себе, і будинок. Адже потік людей був неспинний, часом доводилося відмовляти комусь, тому що просто не було куди селити.
Два чи три тижні я займався прийомом людей, а коли ця хвиля зменшилася — пішов у військкомат, і там мені знову сказали чекати. Мовляв, немає вакансій за моєю військовою спеціальністю.
Я відповів: «Слава Богу, краще, щоб і не було». Я закінчував вище командно-інженерне училище за фахом «Засоби контролю фізико-енергетичних процесів». Якщо говорити просто, то це виявлення ядерних навчань і реєстрація ядерних вибухів. Тому, звичайно, краще, щоб такі спеціалісти не були потрібні зараз.
Тоді ж я дізнався, що якраз завершувався набір до тероборони. Там було добровольче формування територіальної громади, у складі якого створювали взвод зі специфічними завданнями. Туди брали колишніх військових, «афганців», оперативників — людей, які мають хоч якийсь досвід і стосунок до військової служби.
Саме формування називається «Ветеран». Я їм підійшов, і мене взяли. Наш взвод називається «Ніхто, крім нас». Так я уклав контракт добровольця.
У нашому підрозділі зібрані різні люди — є ті, хто Афган пройшли, а є молоді люди, які раніше зброї в руках не тримали, але мотивовані й хочуть цим займатися.
У нас проходять активні тренування, плюс у Вінницькій області за нами закріплені певні сектори, де ми проводимо рекогносцировку (ред. — розвідку на місцевості), там же і тренування, патрулювання, охорона певних об’єктів критичної інфраструктури.
Забезпечення тут не вистачає, тож ми фактично самі себе забезпечуємо. Я — командир відділення, і мені вдалося свій підрозділ забезпечити всім: від форми, розвантажувальних жилетів, берців і аптечок з турнікетами до рацій і тепловізорів.
Велика подяка колегам з EPAM, які дуже допомогли. Коли в мене закінчилися мої заощадження, звернувся до колег, і люди за два дні зібрали 60 000 грн на те, що було тоді необхідне. Допомагали, до речі, і ті люди, які в мене вдома зупинялися, вийшла така взаємодопомога. Але по-іншому й бути не може!
У нашому відділенні найбільш сучасні тепловізори на весь взвод, у кожного є рація з навушниками, що є в пригоді, коли ми ходимо лісами-полями. Розібратися у цьому й навчити інших якраз і допоміг технічний
досвід.
Поки буду служити зі своїм підрозділом, адже наше відділення — це вже родина. А після перемоги обов’язково повернуся до своїх проєктів у EPAM.
Дуже скучив за всією своєю командою. І навіть за щоденними мітингами, ніколи б не подумав, що таке може бути.
Узагалі, коли я тільки прийшов у EPAM, у мене був волонтерський проєкт
розробки екзоскелета для реабілітації бійців АТО. Той проєкт ми намагалися зробити з EPAM на базі реабілітаційного центру в Броварах.
Я тоді спаяв робота, який керується міографічними датчиками (електроміографічні датчики фіксують активність м’язів). Якщо в людини ще якісь дієві м’язи залишилися, то вона, по суті, може керувати цим екзоскелетом. Цю систему ми перевіряли на реальному ветерані АТО, у якого хребет був перебитий кулею.
Ми показали, що можемо це створювати, але потім проєкт зупинився. Відчуваю, що після перемоги я відновлю активність у цьому напрямку, бо поранених зараз дуже багато. А те, що перемога буде — знаю точно, адже цьому допомагає вся країна.
