💳 Термінова новина! Trustee Plus — найкраще рішення для розрахунку криптою 👉
Марія БровінськаРобота
7 лютого 2022, 09:45
2022-02-07
У захваті від українських ресторацій, та здивована комуналкою й заторами. Історія 21-річної розробниці з Білорусі, що переїхала в Київ
«Переїзд в іншу країну без друзів — це шанс перевірити себе на витривалість і зрілість. Ти по-справжньому щасливий, якщо залишаєшся таким навіть наодинці», — розповідає Анна Бабер, Software Engineer (.NET/C#) в компанії Innovecs, описуючи про свій досвід релокейту з Білорусі в Україну. Ще з 18 років дівчина займається програмуванням. У свої 21 вона змінила Мінськ на Київ. Їй подобається подорожувати, знайомитися, вивчати нове і бути відкритою для світу.
Анна розповіла dev.ua розповіла про свій переїзд та реалії адаптації в Україні, де вона проживає вже трішки більше 2-х місяців. Також дівчина пояснила, чому з-поміж кількох пропозицій релокації обрала саме Україну, як розширює коло знайомств, за що любить Київ і до чого було складно звикати.
«Переїзд в іншу країну без друзів — це шанс перевірити себе на витривалість і зрілість. Ти по-справжньому щасливий, якщо залишаєшся таким навіть наодинці», — розповідає Анна Бабер, Software Engineer (.NET/C#) в компанії Innovecs, описуючи про свій досвід релокейту з Білорусі в Україну. Ще з 18 років дівчина займається програмуванням. У свої 21 вона змінила Мінськ на Київ. Їй подобається подорожувати, знайомитися, вивчати нове і бути відкритою для світу.
Анна розповіла dev.ua розповіла про свій переїзд та реалії адаптації в Україні, де вона проживає вже трішки більше 2-х місяців. Також дівчина пояснила, чому з-поміж кількох пропозицій релокації обрала саме Україну, як розширює коло знайомств, за що любить Київ і до чого було складно звикати.
Чому саме Україна
Можливість переїзду в іншу країну стала важливою умовою, коли я розглядала офери від різних компаній. На той час у білоруських компаніях не було цікавих проєктів з моїм стеком, як і можливості кар'єрного росту. Тож я шукала варіанти за кордоном і була налаштована переїжджати, хоча могла працювати й на ремоуті.
Мені хотілося пожити в новій країні, працювати з новими людьми, навчитися з усім справлятися, а головне, з собою.
На той час було кілька пропозицій — з Білорусі, України та Польщі. Останній варіант я відхилила, відчуваючи, що за менталітетом українці мені рідніші, ніж поляки. Розуміла, що переїхати до Києва буде легше, ніж до Варшави. Переїзд до Польщі можна спробувати пізніше.
З оферів, які прилетіли з України, обирала між двома компаніями: Innovecs, де зараз працюю, і ще однією топкомпанією. Остання пропонувала розпочати співпрацю, а вже потім у процесі обрати проєкт. Для мене ж було пріоритетно знати заздалегідь, на якому проєкті працюватиму.
Важливо вказати, що в Україні податок від доходу для ФОП становить 5%, а в Білорусії — 13%, що відповідно відбивається на рівні зарплат програмістів.
Це також було важливим фактором вибору України, як і близькість менталітетів та можливість працювати з цікавими проєктами. Тому коли постало питання залишатися чи їхати, я вже була морально готова переїжджати. Коли ти відчуваєш, що це твоє — просто береш і робиш.
Адаптація — наче на хвилях. То вниз, то вгору
Складність свого рішення я усвідомила лише згодом, коли вже переїхала. А спочатку ти наче в рожевих окулярах і сприймаєш усе так, ніби просто їдеш у відпустку.
Через політичну ситуацію та ускладнену бюрократію з документами я не можу часто їздити додому.
Дешевше за кордон поїхати, ніж до Білорусі. Тому з батьками зустрічаюся не часто. Але нестачі рідних людей не відчуваю, зідзвонюємося з ними. До того ж друзі постійно мене відвідують, вже тричі за 2 місяці приймала гостей.
У Києві я швидко адаптувалася і познайомилася з людьми. Оскільки працюю з офісу, налагодити нові контакти було легко. Хоча переїздила сюди, не знаючи нікого. Щодо переїзду консультувалася лише з однією сімейною парою, яка через певні обставини також виїхала з Білорусі. Зміна місця проживання була шансом пізнати себе. Це як психологічний челендж на визначення свого ресурсу, перевірка себе на вміння адаптуватися, швидко знаходити контакт з іншими людьми, справлятися з труднощами, справлятися з собою, бути відкритим до змін. Я переконана, коли ти вмієш бути щасливим сам з собою, то інші також з тобою будуть щасливими.
Після переїзду у мене з’явилося бажання подорожувати навіть без попутників. Хоча мені завжди здавалося, що це небезпечно.
Зацікавилася темою digital nomad lifestyle — це коли люди працюють з будь-якого куточку світу подорожуючи. Коли холодно — їдуть у теплу країну, коли тепло — у холодну.
Першим викликом для мене стало жити самою. До цього жила або орендувала квартиру з кимось — з сестрою чи рідними. Тут же нова країна, нове місто — і ти один у квартирі. Усвідомлення того, що я живу сама, приходило поступово, і лише зараз я повністю це відчула.
Адаптація — як катання на хвилі. То вниз, то вгору. Єдине, що може допомогти у таких ситуаціях, — це вміння серфити. Якщо ти впевнено стоїш на дошці, решта немає значення. Хоча буває і складно :)
Другим викликом стало те, що вся команда з проєкту працює в Ізраїлі. Тут нікого немає, хоча я очікувала, що зможу бачитися з ними офлайн і відповідно через проєкт матиму перших знайомих. Згодом зрозуміла, що якщо ти відкритий — всюди можна знайти своїх людей. Перш за все, я почала налагоджувати контакти в межах компанії — познайомилася з HR, програмістами з інших команд.
За весь час жодного разу не пожалкувала про переїзд. Загалом усе сприймаю через призму досвіду. Всі дивуються, як у 21-річному віці я на таке наважилася. Мені ж цей досвід допомагає рости. Каруселі підіймаються вище і вище.
Головні soft skills для айтішників: добірка гнучких навичок від розробниць
Про принцип «помірних очікувань»
Я живу за принципом «помірних очікувань». Коли твої очікування надто великі, ймовірність розчарувань зростає. Тому краще не зачаровуватися, щоб не розчаровуватися. Це як у дитинстві з іграшками — тобі дарують не те, що очікував, і ти засмучуєшся. А можна ж просто бути вдячним за те, що отримуєш вже сьогодні.
З очікувань, які повністю виправдалися, — це, звичайно, смачна українська кухня і круті ресторани та кафе.
З того, що не зовсім так, як уявляла — це моя команда, яка працює на ремоуті. Але я не зациклювалася на цьому, знайшла інший варіант, як знайти знайомих офлайн, і мені це вдалося.
Яскраво вираженого відчуття зміни країни у мене не було, оскільки український і білоруський менталітети досить схожі. Різниця у менталітеті — це найскладніше з того, з чим можна зіткнутися під час переїзду. У Києві ж немає мовного бар'єру. Я прекрасно розумію українську, а якщо якихось слів не знаю — можу перепитати. Тому моя адаптація відбулася швидко і легко. Оскільки знала, що менталітети не дуже відрізняються, то і не плекала великих очікувань.
У майбутньому хочу поїхати в Португалію. Взагалі цікаво подорожувати й працювати з інших країн.
Це ж прекрасно, що у період ремоуту можливий workaction — коли ти можеш поєднувати роботу і відпустку. Мене надихають люди, які й працюють, і розвиваються, ще й подорожують.
Україна vs Білорусь: атмосфера, робота, «зони росту»
В ІТ різниці не відчуєш, бо це глобальна сфера, яка не залежить від країни. Особливо якщо працюєш з іноземними кастомерами. Хоча на цей час з відомих політичних причин кількість цікавих проєктів у білоруських компаніях таки скоротилася.
Відмінність відчувається у «душевній атмосфері» самих компаній, і значною мірою це залежить не від локації, а від розміру компанії.
Коли кількість людей зростає, «душевність» поступово згасає. Я працювала у великій компанії з 2000+ працівниками на борту, яка входила у ТОП-5 в Білорусі. Порівнюючи атмосферу, можу сказати, що в Innovecs значно тепліші стосунки між людьми, більш душевні.
Корпоративна культура компанії сприяє цьому завдяки активності у різних ком’юніті за інтересами, створених у рамках ініціативи InnoClub в Innovecs. Так, я відвідую інвестиційне ком’юніті Inno2X, де експерти діляться інсайдами з фінансової грамотності. Також беру участь у декількох спортивних ком’юніті — фітнес, тенісне, функціональне тренування за участю тренера, відвідую медитації у рамках Mindfulness ком’юніті. Ще спробувала б йогу, але складно вставати о 8-й ранку.
Мені подобається темп і ритм, у якому я працюю на проєкті. У мене достатньо цікавий стек, різні інтеграції. Є своя зона росту — я самостійно переписую архітектуру проекту, розробляю інжиніринг.
Мене ніхто не підганяє. Пам’ятаю, як раніше працювала в американському проєкті на аутсорсі з жорсткими дедлайнами, де достатньо було написати «костиль», аби лишень швидше. Тут же цінується якість коду, робота з яким може зайняти й більше часу. Краще довше, але щось вартісне. А ще важливо, що я здружилася з командою. Хоча більшість з них вже 10 років як живуть в Ізраїлі, усі є вихідцями з України та Росії. Слов’янська спільність і відсутність мовного бар'єру має велике значення.
Хто допомагав у релокейті
Частину організаційних питань щодо переїзду я делегувала компанії. Мені допомогли з оформленням документів і все оплатили.
Завдяки соцпакету компанії я абстрагувалася від бюрократії.
Складно було знайти житло. Хотілося вирішити квартирне питання ще до моменту переїзду. Але оскільки я не є резидентом країни, то не могла укласти договір з орендодавцями, а вони своєю чергою не хотіли укладати договір з компанією. Але все вдалося залагодити, мені оплатили проживання і переліт. Зараз прямого рейсу з Білорусі немає — тож я летіла спочатку до Тбілісі, а звідти — в Київ.
У порівнянні з програмістами, які переїжджали без підтримки компанії, я зекономила багато часу. За місяць-півтора отримала посвідку на проживання і всі необхідні документи, а одна моя знайома, яка переїжджала без соцпакету, — змогла отримати документи лише через 3 місяці. Тож між варіантами релокейту — самотужки чи з підтримкою компанії — обирайте другий варіант, це набагато легше.
Труднощі проживання
Дуже складно звикати до молочних продуктів — вони за якістю зовсім інакші. Пастеризоване молоко — це як аномальне явище. Такого в Білорусі просто не існує.
Я знаходжу і купую білоруські молочні продукти. Сумую за білоруським йогуртом і морозивом.
У перший місяць свого приїзду зіткнулася з певними побутовими ситуаціями, які затягувалися у часі. Хоча й припускаю, що це міг бути звичайний збіг обставин. Одного дня у моїй квартирі зникло світло аж на 26 годин, поки на лінії проводилися ремонтні роботи. У Білорусі це просто нонсенс — такі проблеми вирішуються за кілька годин.
Ще звикала до такої високої плати за комунпослуги. У Білорусі сума ніколи не перевищувала еквівалент 1000 грн.
А ще те, що я називала заторами у Мінську — це не затори. Після Києва я знаю, як вони насправді виглядають. Пам’ятаю, як у свій перший день після прильоту о 7-й ранку опинилася на Лівому березі Києва. Мене шокували затори на мосту.
Звичайно, крім того, до чого складно звикати, є речі, якими я захоплююся в Україні. Якщо Мінськ — це суцільні рівнини, то Київ — це місто з пагорбами й мальовничими видами з оглядових платформ. Я дуже люблю споглядати місто з висоти Андріївського узвозу. Також я в захваті від архітектури, ресторанів і різноманіття розваг. А ще тут якість косметологічних послуг значно краща, ніж в Білорусі. Ну, і звісно, вибір рейсів літаком більший. Можна часто і легко подорожувати.
5 лайфхаків, як знайомитися з людьми
Якщо ти готовий відкриватися новому і знайомитися з новими людьми — у житті буде легко. Я знайомлюся і в компанії, де працюю, і поза компанією.
Щоб легко знайомитися, по-перше, треба бути відкритим до змін, до світу і не зациклюватися на чомусь одному.
По-друге, навчитися майстерності small talk — коротка розмова про щось, що може об'єднувати. Найчастіше усе починається з якогось питання, тому не бійтеся ставити запитання, починайте розмову першим, якщо бачите хоча б якусь зацікавленість в очах. Як поглядом, так і усмішкою можна продемонструвати свою готовність йти на контакт чи продовжувати розмову.
По-третє, знання англійської мови для розширення кола знайомств за кордоном. Товаришую з дівчиною з Персії, ми багато спілкуємося, і це цікаво.
По-четверте, знаходити ком’юніті за інтересами. Зараз я належу до ком’юніті Digital nomad lifestyle, яке об'єднує людей-мандрівників. Там близько 100 000 учасників.
По-п’яте, можна завести собаку. Колись, вигулюючи свою собаку у Білорусі, я дуже багато знайомилася з людьми — на вулиці, у ліфті, в парку.
Основне — не боятися. Страх завжди є, але або він стримує тебе і ти стоїш на місці, або ти з ним борешся і рухаєшся вперед.
«Я простояв у черзі близько трьох годин, у вузькому коридорі з купою людей!» Двоє румунів переїхали в Україну і працюють в геймдеві. Як їм тут живеться
«Я великий шанувальник борщу». Індійський IT-фахівець, який переїхав в Україну, про те, як йому живеться, куди він ходить поїсти і як відзначає індійські свята
Читайте головні IT-новини країни в нашому телеграмі
УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ.
Ліцензія видана ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ." на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 15.09.23 (рішення КРАІЛ №245 від 31.08.2023); ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ." – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 26.04.2021 (рішення КРАІЛ №150 від 12.04.2021); ТОВ «СПЕЙСИКС» – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 08.02.2021 (рішення КРАІЛ №34 від 02.02.2021); ТОВ «ГЕЙМДЕВ» – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 16.02.2021 (рішення № 47 від 10.02.2021).
Які візи за кордоном можуть оформити цифрові кочівники: великий гайд по Digital Nomad у 30+ країнах світу
Адвокат, старший партнер Адвокатського об’єднання OfficiumLaw, Костянтин Буяло, написав докладну статтю про те, де айтішники можуть отримати Digital Nomand — візу для фрилансерів та робітників, які працюють віддалено, що надає її власнику право на проживання у певній країні протягом тривалого періоду. Розповідаємо найважливіше зі статті Костянтина на DOU.
«Моя фінансова мета — накопичити $1 000 000, щоб мати пасивний дохід і жити на нього». Як айтішники витрачають гроші та в що інвестують
Зарплата айтішників в Україні — одна з найвищих. І ІТ-галузь під час війни — єдина галузь, яка зростає, попри війну. А айтішники — серед тих, хто найактивніше підтримують армію. Середній місячний донат айтішника становить 10% від зарплати, або $270. dev.ua вирішив розпитати айтішників, куди вони витрачають гроші й у що інвестують під час війни.
Половина українських IT-компаній не релокували своїх співробітників від початку війни: 5 важливих висновків з дослідження про переїзд бізнесу
У липні 2022 року Асоціація «IT Ukraine» разом із юридичною фірмою Sayenko Kharenko провели спільне дослідження «Релокація. Новий ІТ-ландшафт України». Ось найважливіші тези з його результатів.
Які податки платять за кордоном айтішники з України, змінюючи податкове резидентство. Приклади Польщі, Швеції, Литви та Хорватії
Після закінчення 6 місяців безвізового перебування в Європі релоковані IT-спеціалісти, які здебільшого не оформляли посвідку на проживання в іншій країні, або ж навіть із нею, мають змінити податкове резидентство та платити податки в країні перебування (тільки Польща зробила виняток для України за бажанням). Звісно, компанії, що мають офіси за кордоном, оформлюють працівників у свої підрозділи там. А інші? Ми запитали про це айтішників. Кілька IT-спеціалістів розповіли, які податки платять у різних країнах.
Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот
Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі
