Надія Чала — Global HR Operations Director у компанії Ciklum — живе у Болгарії останні кілька місяців. До цієї країни вона переїхала, тікаючи від війни. Наразі вона бере участь в організації запуску нового офісу Ciklum у болгарській столиці — Софії.
Надія Чала — Global HR Operations Director у компанії Ciklum — живе у Болгарії останні кілька місяців. До цієї країни вона переїхала, тікаючи від війни. Наразі вона бере участь в організації запуску нового офісу Ciklum у болгарській столиці — Софії.
Нова локація була в планах Ciklum на 2022 рік, тому Болгарія нарівні з Польщею була пріоритетною для релокації фахівців Ciklum. Війна лише прискорила процес. «Як і всі, ми в компанії не хотіли вірити в те, що війна можлива, але вирішили готуватися до будь-якого варіанту розвитку подій. І почали це робити з кінця минулого року. Аналізували, куди можемо перевезти колег, закликали їх тимчасово виїхати до будь-якої країни, куди дозволяє безвіз, надавали інформаційну, матеріальну підтримку для цього», — розповідає Надія. Згідно з офіційною статистикою, зараз до цієї країни приїхало понад 230 000 українців, близько 70 000 з яких — діти.
Надія поділилася з dev.ua особистою історією та лайфхаками для тих, хто захоче пожити у Болгарії до перемоги.
У момент вторгнення я перебувала в Києві й розглядала для переїзду Польщу або Болгарію. Через посаду та бізнес-необхідності я повинна була перебувати в одній з наших локацій. Я не розглядала для переїзду будь-яку країну світу, тому що розуміла, що крім роботи, у Польщі та Болгарії зможу знайти концентровану спільноту наших людей та взаємну підтримку у будь-якій ситуації. Крім того, добиратися машиною було легше до Болгарії через Вінницю, Молдову, Румунію.
Це був початок березня. На кордонах нас пропустили без жодних проблем. Ми їхали з собакою, і ніхто жодного разу не спитав, що за собака, чи є на нього документи.
Нас навіть не змушували виходити із машини. Мінімальна кількість питань, всі дуже адекватно розмовляли та ставилися до нас із розумінням.
Коли в'їхали до Молдови, не могли повірити, що вже годину ми не чуємо сирен, що вже можна не боятися.
Як тільки ми приїхали, заселилися до попередньо заброньованого готелю. Я відчула, як величезний тягар, що лежав на мені всі ці дні з початку війни, спав.
Потім ми стали шукати собі довгострокове рішення для проживання. Для людей непідготовлених у всіх великих містах Болгарії є величезні центри, де українці можуть зупинитися, звернутися за підтримкою та допомогою, у тому числі за тимчасовим розселенням. Є окремі категорії готелів, де розміщують біженців.
Вартість житла тут є достатньо адекватною. Подобова оренда — $30-50 на добу. Довгострокова оренда тривалістю від 12 місяців передбачає комісію рієлтору та страховий платіж у розмірі місячної оплати.
Однокімнатні квартири у хорошому стані в Софії коштують 350-400 євро, 2-3 кімнатні квартири з гарним ремонтом — 500-600 євро.
Але є інший челендж: дуже багато українців не хочуть винаймати житло довгостроково, згодні на 2-3 місяці. І тут виникає дилема: таке житло знайти дуже складно, а от із довгостроковою орендою все простіше. І різниця в ціні буде як мінімум дворазова, якщо говорити про місячну вартість.
Процес отримання реєстрації в Болгарії достатньо простий і швидкий, хоча спочатку були черги. Наразі відкрили більше центрів і все можна зробити за 15 хвилин.
Видається блакитний ламінований документ, в якому йдеться, що людина на рік набуває статусу тимчасового захисту. По суті, це аналог тимчасового дозволу на перебування.
З ним людина може працевлаштовуватися, отримувати доступ до освіти та охорони здоров’я. Цей документ прирівнює біженців з України до прав місцевого населення з погляду всіх соціальних пільг та захисту. Без цього документа українці можуть перебувати на території Євросоюзу лише 90 днів. Тому статус тимчасового захисту є способом легально продовжити своє перебування в країні.
А ще, оскільки більшість українців, які виїхали через війну в інші країни, залишилися без роботи та засобів для існування, це хороший спосіб отримати доступ до локального ринку праці.
Наразі фахівці Ciklum працюють за українським законодавством. Із запуском повноцінного офісу ми пропонуємо також опцію підписати локальний трудовий договір та сплачувати податки у Болгарії.
Щодо фінансової підтримки від держави, то можна запросити разову допомогу у розмірі 375 левів (близько 190 євро) після отримання статусу тимчасового захисту.
Окрема історія — освіта. Шкіл та садків тут мало, і знайти місце тут проблематично. Друга проблема — мова. Дітям не так просто піти в болгарську школу і почати навчання болгарською мовою. Англомовних шкіл тут дуже мало. А в російськомовні освітні установи при посольстві росії зі зрозумілих причин українці дітей не поведуть. Для уточнення даних щодо наявності місць, доступності шкіл та дитсадків можна звернутися на гарячу лінію або заповнити форму тут .
У Болгарії розробили та локалізували українськомовну версію сайту для переселенців. На ньому можна знайти відповіді на всі питання, які цікавлять українських біженців.
Ніщо не ідеальне, і дуже хочеться додому. Тут життя досить наближене до київського. Російська мова часом частіше, ніж англійська. У побуті це дуже допомагає — можна швидко прочитати, зорієнтуватися, порозумітися.
Ще один плюс — порівняно невелика кількість людей. Якщо в Польщі біженців з України мільйони, то в Болгарії набагато менше. Відповідно, немає таких черг на житло, конкуренції щодо пошуку роботи, тих же бюрократичних процедур: оформлення статусу тимчасового захисту, відкриття банківського рахунку і так далі. Багато речей вирішуються простіше і швидше.
Але є й зворотний бік медалі. У Болгарії всі необхідні для біженців процедури впроваджуються на рівні держави набагато повільніше. Якщо в Польщі думають комплексно — і про дітей, і про освіту, працевлаштування, медицину для біженців — у Болгарії менше ресурсів, і такі рішення приймаються в рази обережніше.
Тут важливо розуміти, що у Болгарії достатньо проросійського населення. Це склалося історично, і за один день навряд чи зміниться. Втім, люди здебільшого розуміють реальну картинку того, що відбувається. Об'єктивно вони на боці України, але є й звичний місцевий контекст.
Вистачає і російського населення, але поки що ні в мене, ні в наших колег жодних проблем та конфліктів не виникало.
Об'єктивно Болгарія — це одна з найбідніших країн ЄС, що відбивається на інфраструктурі та рівні сервісів. Місцями тут є відчуття повернення до минулого з погляду всього, що тебе оточує. Старі будинки, магазинчики з флером доби розвиненого соціалізму.
Тут, безумовно, можна знайти всі необхідні послуги, великі продуктові магазини, звідси можна легко кудись подорожувати.
Втім, коли просто йдеш вулицею, відчуття, що ти в простому східноєвропейському місті, не залишає.
Зараз, із настанням тепла, Софія заграла новими фарбами — багато парків, зелених зон, кафе із літніми майданчиками.
Моя 18-річна племінниця здивована, чому тут практично немає хіпстерських кав’ярень, до яких вона так звикла в Києві. Але в Болгарії все набагато простіше, приземленіше. Ніхто особливо не морочиться таким поняттям як lifestyle. Але в цілому, якщо філософськи ставитися до лояльності місцевих до російської культури та мови, то розуміння можна знайти з усіма. Нам пощастило зустріти тут дуже добрих людей, які допомагають у процесі відбудови своєї нової реальності.
