Щотижня по суботах готуємо для вас із любов’ю традиційний дайджест космічних подій України та зарубіжжя. Цього разу наш випуск присвячений супутникам, які допомагають відновити екологічний баланс, захищають від ворога і через які цивілізоване життя сьогодні просто неможливе.
Щотижня по суботах готуємо для вас із любов’ю традиційний дайджест космічних подій України та зарубіжжя. Цього разу наш випуск присвячений супутникам, які допомагають відновити екологічний баланс, захищають від ворога і через які цивілізоване життя сьогодні просто неможливе.
Заходьте у наш космічний чат, щоб читати більше новин і пропонуйте нам ваші власні теми.
Дайджест починаємо новинами про український супутник. У п’ятницю КБ «Південне» заявило про те, що льотні випробування продовжуються. Проте запуск «Січ-2-30» встиг обрости некоректними подробицями, на які підприємство відреагувало.
Найчутливішим було звинувачення у відмиванні $800 000 бюджетних грошей. Спочатку ЗМІ оголосили про те, що місце на ракеті Falcon-9 коштує $1 млн, а запуск «Січ-2-30» коштував $1,8 млн. Куди поділася різниця? Відповідаємо.
Розмістити супутник під обтічником ракети, щоб у потрібний час він відокремився від носія не так просто. Для інтеграції з ракетою супутник повинен мати інтерфейс з 15-ти або 24-дюймовим портом. Якщо супутник немає такого інтерфейсу, за додаткову плату, SpaceX пропонують можливість надання своїх адаптерів або систем відділення.
Проте, набагато частіше такі послуги надають «інтегратори» космічних запусків або як їх ще називають — «агрегатори райдшерингу». Таких компаній у світі небагато. Вони беруть на себе розробку адаптера та допоміжного обладнання, їх випробування та сертифікацію, отримання необхідних дозволів, а також постачання та проведення робіт з інтеграції супутника на ракету на території монтажного комплексу SpaceX.
Такими є норми роботи сучасних космічних компаній, у тому числі SpaceX. За даними КБ «Південне», жоден із 105 космічних апаратів, виведених у ході місії Transporter 3, не було запущено за прямим контрактом із власником космічного апарату.
Український супутник виводився за контрактом з голландською компанією ISISpace, яка, як стверджують у КБЮ, станом на травень 2021 р. була єдиною, здатною забезпечити підготовку «Січ-2-30» із запуску у строк та в рамках виділеного бюджету.
Для того, щоб переконатися, що ISISpace не є «прокладкою», достатньо відвідати сайт компанії, звідки можна дізнатися, що вона працює на ринку з 2006 року, брала участь більш ніж у 40 стартових місіях та забезпечила виведення на орбіту понад 490 супутників із 50 країн.
Під час останньої місії Transporter-3 ISISpace інтегрувала не лише український супутник, а й апарати інших замовників. Загалом — 66 супутників, тобто майже дві третини загальної кількості виведених 13 січня SpaceX.
Партнером та підрядником ISISpace з інтеграції «Січ-2-30» під час підготовки до місії Transporter-3 було дніпровське ТОВ «Скайенержі», яке очолюють вихідці з КБ «Південне». Тому її в деяких публікаціях назвали «прокладкою» КБ «Південне» з недвозначним висновком про існування схеми з відмивання бюджетних коштів.
Щоб переконатися, що це не так, достатньо сказати, що «Скайенержі» постачало обладнання для ISISpace під час місії Transporter-1, тобто. ще до запуску «Січ-2-30». А в ході останнього групового виведення супутників SpaceX обладнання з України було задіяне для інтеграції всіх супутників ISISpace, тобто. 66 КА.
Загалом було б непогано, щоб КБ «Південне» мало такі прокладки, як ISISpace і «Скайенержі». Але український вплив на можливості світової космічної індустрії, зокрема Ілона Маска, неправдоподібно перебільшено.
Засновник Space Cossacs та Lunar Research Service Дмитро Хмара також назвав умови інтегратора ISILAUNCH «дуже добрими».
З огляду на великий резонанс, який виник після запуску «Січ-2-30», ситуацію з супутником все одно доведеться розслідувати. Але яких би висновків не дійшла створена для цього парламентська чи відомча комісія, це не скасовує завдання створення Україною нових космічних апаратів.
Про це минулого тижня нагадав засновник стартапу AMW Labs, випускник Міжнародного космічного університету в Страсбурзі (Франція) Станіслав Баранцев. На своїй сторінці у Facebook він запропонував створити доступну публічну платформу космічного моніторингу прикордонного стану, яка могла б відстежувати скупчення та переміщення військ біля кордонів України.
Така діяльність, за великим рахунком, є прерогативою розвідувальних органів. Однак, не маючи своїх супутників на орбіті, Україна змушена користуватися або загальнодоступними даними європейських апаратів Sentinel, що оновлюються раз на 6 днів, або просити необхідну інформацію у союзників. В останньому випадку Україна змушена довіряти будь-якій наданій інформації та повністю залежна від більш технологічно просунутих партнерів.
У п’ятницю ввечері Володимир Зеленський порадував нас гарною новиною, що війни не буде. Але значна заслуга деескалації, яку приписують собі політики, пов’язана саме з технічними можливостями космічного зору та моніторингу обстановки як на землі, так і на орбіті.
Зараз кількість супутників на орбіті наближається до 8000. Понад чверть їх — це угруповання Starlink Ілона Маска. Однак, крім послуг інтернет-зв’язку, орбітальні апарати виконують інші важливі роботи. Сучасну навігацію, інтернет речей або автономне керування транспортом без них уявити не можливо.
Той же Станіслав Баранцев, будучи студентом МКУ, став одним із співавторів проекту виявлення скупчень пластику в океанах, використовуючи для цього доступні ресурси угруповання ДЗЗ Copernicus.
А буквально днями співробітники французької геоаналітичної фірми Kayrros SAS і некомерційної організації Carbon Mapper завершили дослідження, що дозволило встановити нове джерело глобального потепління — супервикиди метану, що має в 84 рази більшу зігріваючу здатність, ніж CO₂, і пов’язати їх з великими виробниками з РФ, США, Туркменістану, Казахстану, Ірану та Алжиру.
Одним з найперспективніших напрямків у супутникобудуванні є розробка космічних буксирів, які могли б буксирувати на високі орбіти або доставляти на Землю апарати, що відпрацювали своє.
Розробляються супутники, здатні дозаправити інші апарати у космосі чи замінити необхідні блоки, продовживши їм життя на орбіті.
Проводяться експерименти з космічного різання металів. Адже навколоземна орбіта поступово перетворюється на цвинтар цінних металів та елементів.
Міжпланетні космічні станції забезпечуються інструментами буріння та збору зразків для доставки на Землю.
На орбіті виробляється все більше нових матеріалів з надзвичайними якостями, які надає мікрогравітациія тощо.
Загалом, сфери застосування космічних апаратів постійно розширюються, які виробництво стає дедалі доступнішим. Ще недавно виготовлення супутників вимагало спеціальної електроніки, здатної витримати космічні перепади температур та високу радіацію.
Проте технології захисту електронної начинки КА постійно вдосконалюються. І тепер фахівці говорять про значне збільшення продуктивності орбітального обладнання, аж до використання суперкомп’ютерів, можливості спільної обробки інформації супутниковими сузір’ями і попереднього відсіву не потрібної за допомогою штучного інтелекту, що дозволить збільшити обсяг даних, що передаються на Землю.
Перспективи у цьому країн, мають просунуті IT-спільноти, великі, і якщо вони мають розвинені космічні технології, можна сказати, безмежні. Українські супутники могли б не лише служити інтересам безпеки, а й продовжувати життя апаратам інших держав, брати участь у розробці космічних ресурсів та робити багато іншого, чим займається сьогодні глобальна космічна індустрія.
У 1960 р. США запустили супутник Echo-1, що представляв собою кулю, діаметром понад 30 м. з металізованої плівки товщиною 0,127 мм. Його вивели на орбіту у складеному стані, а далі він розкрився під впливом ацетальдегіду, який газифікуючись у вакуумі, наповнив оболонку.
Супутник був призначений для досліджень у галузі зв’язку та щільності екзосфери — зовнішньої частини верхньої атмосфери планети, розташованої понад 700 км. Ретрансляція радіосигналу забезпечувалася шляхом відображення радіохвиль від металізованої оболонки.
Супутник завбільшки з 10-поверхівку мав велику парусність, через яку швидко гальмувався у верхній частині атмосфери. На момент запуску апарату перігей орбіти становив 1519 км, апогей — 1687 км. Але за перші п’ять місяців польоту майже кругова орбіта перетворилася на еліптичну (перигей — 900 км, апогей — 2 200 км). За наступні півроку форма орбіти знову повернулася майже до кругової.
Еволюція орбіти дозволила встановити багато характеристик середовища на висоті знаходження апарату, у тому числі виявити періодичні зміни густини верхньої атмосфери планети внаслідок впливу сонячного вітру.
Незвичайний супутник прожив на орбіті — вісім років. Значно довше, ніж деякі сучасні апарати. Після нього на орбіту був запущений ще один супутник Echo-2 діаметром 41 м. Технологія розкриття стала першою технологією орбітальних надувних конструкцій.
У 1976 році NASA вивело супутник LAGEOS (LAser GEOdynamics Satellite), який теоретично міг залишатися на орбіті 8 млн. років. Цей досягався за рахунок невеликої площі поперечного перерізу — близько 60 см, і високої орбіти — близько 5 880 км.
LAGEOS, масою 410 кг, був виготовлений із важкої латунної серцевини та легкої алюмінієвої оболонки. Це для того, щоб зменшити зміну орбіти під впливом аномалій гравітаційного поля Землі.
Проте запуск цього супутника не мавнічого спільного з посланнями майбутнім цивілізаціям. З його допомогою вчені вивчали усунення земної кори, зсув тектонічних плит тощо, а також уточнювали параметри гравітаційного поля планети.
Поступово розташовані на оболонці супутника 426 кутових відбивачів повертали лазерний промінь, що надсилався з наземних лазерних установок. Це дозволяло вирахувати положення космічного апарату з високою точністю. Термін життя супутника — 50 років.
На відміну від LAGEOS, європейський супутник GOCE (Gravity field and steady-state Ocean Circulation Explorer), запущений у березні 2009 року із космодрому Плесецьк, був розміщений на наднизькій орбіті — близько 260 км. Це вимагало від розробників нестандартних рішень.
Щоб зберігати орієнтацію апарату та зменшити гальмування в атмосфері, супутнику надали стрілоподібної форми, оснастивши його «крилами-плавниками». Крім того, для компенсації атмосферного гальмування та інших негравітаційних впливів, супутник оснастили іонним двигуном, що безперервно працював.
GOCE був призначений для дослідження гравітаційного поля Землі та після виконання своєї місії згорів у щільних шарах атмосфери, пропрацювавши 2,5 роки.
У 2013 році Тартуський університет (Естонія) вивів на орбіту перший у світі супутник із електричним вітрилом. Розроблений за технологією кубсат — ESTCube-1 повинен був розкрити конструкцію, яка взаємодіючи з іонами сонячного вітру, мала приводити супутник у рух і змінювати його орієнтацію.
На жаль, експеримент із розкриттям вітрила закінчився нічим, ймовірно через механічну поломку. Але ESTCube-1 все ще знаходиться на орбіті і до 2036 року має згоріти в атмосфері.
Це лише дейкі приклади надзвичайних сателітів, які використовувалися для різноманітних цілей. Заходьте у наш косічний чат в наш, щоб читати більше новин і пропонуйте нам власні теми.
