Один із найбільших в Україні IT-аутсорсерів — компанія DataArt — нещодавно оголосила про те, що продала свої російські активи. Як і багато інших бізнесів, із сусідньої країни компанія пішла через війну в Україні, яку розв’язала рф. Цікаво, що заснована DataArt у 1997 році в Санкт-Петербурзі, як пишуть ЗМІ. У самій же компанії кажуть, що починали все ж таки з Нью-Йорка на чолі із засновниками-росіянами, які переїхали з Пітера.
4 липня, відразу після виходу з росії, компанія-розробник ПЗдля Nasdaq, Ocado Technology, Skyscanner, а також Mail.ru та інших відзначила свій 25-річний ювілей. Поговорити із засновником компанії Євгенієм Голандом dev.ua не вдалося, але на всі запитання видання відповів Managing Director DataArt Олексій Міллер.
Про війну в Україні
Про те, що почалася війна, я дізнався зі стрічок новин. Я був у Нью-Йорку, за місцевим часом це був пізній вечір 23 лютого. Ми відразу почали обмінюватися повідомленнями з колегами — на випадок надзвичайних ситуацій у нас уже багато років створено emergency response-канали. Там ми разом із людьми з різних країн намагалися зрозуміти, що відбувається насправді, що це означає для нас і що нам слід робити.
А ми здалеку намагалися допомагати всім, чим можна.
Ставлення до того, що відбувається, дуже просте, моя особиста оцінка пряма й однозначна: це жахливий акт агресії. Цю війну ні пояснити, ні тим більше виправдати не може практично ніхто з відомих мені людей. Водночас, хоч я і виїхав із росії багато років тому, я там народився і виріс, тому неможливо заперечувати мою приналежність до російської культури. Але жодної спільності з тими, хто хоч якось виправдовує вторгнення, я не можу відчувати.
Про групи для реакцій на надзвичайні ситуації
Такі групи та канали існували і раніше, вони в принципі передбачені бізнес-планами багатьох компаній. Їхнє завдання — координувати корпоративну реакцію в різних нестандартних ситуаціях. Інша річ, що до 2014 року нам не доводилося обговорювати там війну. Але ці ж канали та команди, щоправда, у дещо іншому складі працювали, наприклад, і в період, коли через пандемію та карантини ми закривали офіси і переходили на віддалений режим.
Після 24 лютого ERT-канали були значно розширені, оскільки російське вторгнення, зрозуміло, мало сильний ефект. Величезний відсоток наших операцій припадав і припадає на Україну, а на момент початку війни в нас і в росії було дуже багато співробітників і проєктних команд. Доводилося постійно ухвалювати безліч глобальних і локальних рішень, був постійний обмін інформацією.
Про вихід із росії
Почну з того, що було в головах перед початком війни. Усі ж знали, що російські війська стояли на кордоні з Україною задовго до 24 лютого. І хоча ми, як і більшість людей, не припускали, що дійде до такого жаху, однаково намагалися продумувати різні сценарії розвитку подій. Було зрозуміло, що в разі масштабного вторгнення залишатися в росії буде неможливо.
Публічно ми цього не обговорювали, бо не знали, чим ситуація обернеться насправді. Але цей попередній аналіз у певному сенсі підготував нас до рішення. Воно було дуже складним емоційно, але стратегічно простим.
Тому ми не намагалися знайти способу зачепитися, не хотіли утримувати ниточки між DataArt і бізнесом, що залишився в росії.
Але, з погляду емоцій, іти було важко, бо ми, безперечно, хотіли підтримати своїх людей. Їх було понад 1500, з деякими ми працювали по 15, або й 20 років. Безглуздо намагатися приховати, що багато хто із засновників і найстаріших співробітників DataArt — вихідці з росії. Тому рішення було болючим. Але очевидним.
Про реакцію співробітників на вихід із росії
У нас більше немає будь-яких представництв у росії, відповідно, немає і жодних співробітників таких представництв. Деякі з колишніх співробітників закритих російських офісів зараз переїжджають до інших країн, де вони зможуть працювати в місцевих центрах розроблення DataArt.
Ми із самого початку намагалися бути максимально відкритими та чесними. Намагалися пояснити всім колегам у росії, що відбувається у світі, як ми ставимося до війни, як вона впливає на наш бізнес і в якому становищі опинилися наші команди, насамперед в Україні. Ми не приховували, що йдемо, і намагалися показати, чому це єдине з можливих рішень.
Водночас ми розраховували, що в DataArt працюють люди, які приймають цінності, на які компанія орієнтувалася багато років. Ми завжди намагалися дотримуватися принципу «насамперед — люди», хоча в ситуації, коли одна країна атакує іншу, добре зробити всім навряд чи вийде. Тому нам залишалося тільки прямо роз’яснювати подробиці майбутнього догляду на таунхолах у міру того, як ми їх дізнавалися.
Як тільки ми ухвалили це рішення, ми встановили і термін, до якого всі справи мають бути закриті, — 15 червня. З цього менеджмент виходив, пояснюючи, що це означає для тих, хто разом із нами залишить рф, або для тих, хто розлучається з DataArt і залишається в країні.
З тих, хто залишився, частина звільнилася, частина перейшла в компанію, з якою DataArt уклав угоду.
Про продаж бізнесу
Питання не цілком коректне, оскільки ми не шукали покупця, і бізнес не продавали. Ми передали новій компанії ITentika, до якої не маємо стосунку, своїх юридичних осіб, зобов’язання з оренди деяких офісів і право найняти колишніх співробітників DataArt, які залишаються в рф.
Ми хотіли залишити росію максимально швидко і безболісно, давши можливість якійсь кількості наших колишніх колег швидше влаштуватися на роботу. На всіх етапах підготовки угоди ми намагалися донести до всіх, що робимо це не заради шоу, а по-справжньому. Сподіваюся, переважна більшість колег вірила нам на слово, бо говорили ми завжди відверто.
Ми не передавали ITentika жодних зобов’язань щодо чинних контрактів із клієнтами, а отже й потоків клієнтських грошей.
Я хочу сказати, що ні DataArt, ні його менеджмент ніяк не беруть участь ні в операційній роботі ITentika, ні в її власності чи майбутньому прибутку. Нас не пов’язують жодні фінансові відносини.
У нас не було нерухомості в росії, DataArt працював в орендованих офісах. Частково ми передали оренду ITentika, а частину офісів просто закрили.
Про проросійські представництва в Сербії, Болгарії, Казахстані
Я не погоджуся, що ми маємо «проросійські представництва». У нас справді є центри розробки в Сербії, Вірменії, Казахстані, куди виїхали багато колег із росії. Уряди не всіх країн зайняли жорстку позицію щодо росії. Але, за моїми спостереженнями, переважна більшість колег категорично засуджують війну і, незалежно від свого походження, украй негативно відносяться до дій російської влади.
Водночас у нас завжди існував якийсь етичний кодекс, який передбачає взаємну повагу і довіру. Частково він прописаний у наших політиках, частково існує на рівні корпоративної культури. Її складно до кінця викласти на папері, але будь-хто, хто працює або працював у DataArt, підтвердить, що ми дійсно прагнемо дотримуватись принципів, які декларуємо. Думаю, сама наша корпоративна культура останніми місяцями перебувала під великим тиском, але загалом витримала. Тому ми мали мінімальну кількість конфліктів усередині компанії.
Безумовно, був сплеск емоцій на останніх етапах нашого відходу з росії. Дехто з наших колишніх російських колег був дуже скривджений на компанію за однозначний вихід, хтось із українських колег вважав, що ми робимо це недостатньо радикально.
Хочу наголосити, що в нас завжди була плоска управлінська структура, у всіх співробітників є прямий доступ до керівництва. Менеджмент, включаючи мене, намагався організувати масові канали спілкування, підтримувати постійний контакт із колегами в різних країнах, зрозуміти, що хвилює людей, і чесно відповідати на запитання. Я не хочу зображати, що все це було безболісно, тому що в таких розмовах порушуються теми, обговорювати які важко по-людськи. Але опора на власну культуру та принципи нам справді допомагає.
І так, будь-які висловлювання на підтримку війни для нас із самого початку перебували за межею допустимого. Політика толерантності не означає, що ми готові терпіти все, що завгодно. У нашому випадку йдеться про спільну роботу людей, які виступають проти війни, які, однак, можуть перебувати в різних країнах, мати різне походження та громадянство.
Про роботу в Україні
Український підрозділ DataArt продовжує працювати, що викликає справжнє захоплення та нескінченну повагу. Окремі люди, групи людей, цілі регіони вражають здатністю долати будь-які складнощі. До війни DataArt мав шість офісів в Україні. І ми, безумовно, як і багато інших компаній, допомагали колегам і їхнім родинам виїхати з найнебезпечніших регіонів. Дуже багато людей перемістилося на захід України.
Наші співробітники або самі, або за допомогою компанії організовували тимчасові місця базування для колег і їхніх родичів. Знімали коворкінги, створювали групи підтримки там, де DataArt ніколи не було. У Кременчуці та Вінниці, Полтаві та багатьох інших містах.
Звісно, тисячі наших колег були змушені залишити свої будинки, вони залишаються у стані невизначеності, їм загрожує небезпека. Ми намагаємося підтримувати їх фінансово та логістично, ділитися інформацією. Ми розуміємо, що часом люди не можуть працювати через складні життєві обставини.
З виїздом за кордон ми після перших днів війни могли допомогти лише жінкам і дітям. Але в нас, безумовно, працювали та працюють програми підтримки релокації. Ми організовано допомагали виїхати до Польщі та Болгарії, де є офіси DataArt, і, наприклад, до Румунії, де нашого представництва поки що немає.
Про мобілізацію та звільнення з українських офісів
Була невелика кількість звільнень, але жодного сплеску не було. Трохи більше ніж сорок наших співробітників пішли до Збройних сил України. Я, зрозуміло, не кажу колишніх, тому що всі вони залишаються нашими співробітниками, ми продовжуємо їх підтримувати, чим можемо. І далі діятимемо так само.
З початком війни ми запустили дві благодійні програми: одну в Польщі, іншу — у США. Кошти, зібрані у два ці фонди, ідуть на підтримку не лише наших колег, а й інших українців, які вимушено залишили свої будинки. На ці гроші купується їжа, одяг, медикаменти.
Про клієнтів і проєкти
Було всяке, якщо говорити чесно. Якась кількість замовників справді відмовилася працювати з командами в Україні. Це болісно, але таких ситуацій зовсім не багато. Треба сказати, що для замовників війна в Україні, звідки DataArt працює як підрядник, погано вписується у зроблені калькуляції ризиків. Не всі клієнти знають, що в принципі робити в такій ситуації, як війна в Європі, тому хтось одразу оголошував про звільнення, але невдовзі повертався.
Ми продовжуємо спостерігати, як корпорації оновлюють свої моделі ризиків, і бачимо, що на перший план виходять практичні аспекти: захист обладнання, безпека персональних даних, безперебійна робота та екстрене сповіщення тощо. що ми маємо масштаб і ресурси, щоб потрібні для цього системи утримувати, оновлювати та підтримувати.
Зараз зрозуміло, що світова спільнота, у тому числі світова бізнес-спільнота, і надалі підтримуватиме Україну.
І наші давні клієнти питали, чим вони можуть допомогти. Ми відповідали: «Усе просто, окрім благодійності, давайте більше роботи». І вони погоджувалися. Такі розмови в нас відбулися більш ніж із десятком великих замовників.
Про наймання
Ми зупинили наймання в перші дні війни, але це не означає, що ми не вірили в український ринок. Справа була в невизначеності. Ми не могли передбачити, як розвиватимуться бойові дії, хто зможе працювати, чи буде доступний інтернет, як поведуться клієнти.
Майже два місяці тому наймання ми обережно відновили, координуючи попит тих клієнтів, які свідомо готові працювати з командами в Україні. Наразі в нас відкрито приблизно 20 позицій.
Що стосується російських розробників, то я б спочатку уточнив, що DataArt не був заснований у росії. Ми дійсно багато років розвивали тут офшорне розроблення, але засновано компанію в Нью-Йорку. В іншому особисто я не бачив, щоб замовники, американські чи європейські, відмовлялися співпрацювати з розробниками російського походження, якщо вони не в оосії. Інша річ, що компанії не хочуть мати справ із тими, хто залишається на території рф.
Про шлях довжиною у чверть століття
Стартували ми все-таки в Нью-Йорку. DataArt був заснований Євгеном Голандом і його партнерами, які за багато років до того переїхали до США з Пітера. Тому шукати перших програмістів до роботи на американських клієнтів їм було природно саме там. У Петербурзі залишалися якісь дружні й освітні зв’язки. Гроші ж надходили з Нью-Йорка, де знайшлися перші замовники.
До 2003 року я теж працював з Петербурга, виконуючи ті самі американські замовлення. Наша бізнес-модель принципово не відрізнялася від багатьох інших: ми шукали, де можна залучити на роботу талановитих, мотивованих хлопців, щоб разом робити проєкти.
Щоправда, спочатку все це виглядало набагато химерніше класичного аутсорсингу, якраз ця історія для DataArt повною мірою почалася року 2003-го. До цього в нас був змішаний бізнес, який колись вигадав, а потім відпустив і допомагав обслуговувати Mail.ru, запускав більш-менш і зовсім неуспішні інтернет-проєкти. Уже після 2003 року ми змогли остаточно вибрати напрям розвитку та фокусуватися на ньому.
Про російський IT
Якщо говорити про аутсорсинг, то до кінця року його просто не буде. Я не бачу, як західні замовники зможуть продовжувати працювати з російськими компаніями чи розробниками, які перебувають у росії. Наголошую, у значному масштабі, тому що окремі винятки завжди можливі, але це буде бізнес невеликий і несистемний.
Якщо говорити про інформаційні технології в росії в цілому, то робити тут прогнози — не зовсім мій профіль, оскільки я виїхав із країни багато років тому.
Оцінити масштаб і перспективи такого бізнесу я не візьмуся, тому що робота з цим замовником ніколи мене не цікавила.
DataArt мала невелику кількість комерційних замовників у росії, але ми завжди залишалися осторонь державних грошей у будь-якому вигляді. Тепер там сформується якийсь новий ринок, який за жодних умов не виглядає привабливим для нас.
Про імпортозаміщення в рф
Я нічого особливо не думаю, тому що мене це, щиро кажучи, не сильно стосується. Хоча мені здається маренням, що люди, перебуваючи в росії, не можуть вільно користуватися Instagram або YouTube. Там, звісно, є талановиті інженери, здатні створювати власні продукти. Але хто і як ними розпорядитися за умов, коли домінуючим замовником стане держава? Особисто я гадки не маю.
Про плани та майбутнє DataArt
Через п’ять років DataArt буде в кілька разів більше, ніж зараз, і ще більше пошириться світом. Він працюватиме з різними компаніями в різних індустріях: від порівняно невеликих до гігантів, роблячи для них усе більш складні проєкти.
Але ми вже стали одним із лідерів у своїй галузі та продовжимо рух цим шляхом. Вважаю, що попит на IT-роботу високої якості, зроблену вчасно і без зайвих проблем, і надалі зростатиме дуже високими темпами.
Елементи цього загального тренду змінюватимуться. Зараз це може бути перехід у хмару, нові цифрові сервіси та взагалі диджиталізація, навколо якої зламано стільки копій. Ось ці слова раз на кілька років можуть змінюватись. Але і комерційний, і некомерційний сектори людської діяльності потребуватимуть технологій дедалі більше.
Узагалі, про стратегічні плани зараз говорити простіше, ніж про найближче майбутнє, бо, на жаль, ми не знаємо, коли закінчиться ця жахлива війна. Найближчим часом нам треба підтримувати колег в Україні, допомагати тим, хто виїхав, вибудовувати наш бізнес трохи по-новому. Тому чітких короткострокових прогнозів ми намагаємося не робити, а ось довгостроковий курс цілком зрозумілий. У якомусь сенсі ситуація стала протилежною тій, яку ми могли спостерігати, скажімо, півроку тому. До війни була дуже популярна думка, що прогнозувати можна лише на один-два квартали вперед.
Про факапи великих і багатих
Підмиває сказати, що я не такий великий і багатий, а тому не здатний відповісти на це запитання. Але якщо залишити іронію осторонь, я сказав би, що бізнес неможливо побудувати без помилок. Мені здається, тільки найбільш напущені та невиправдано впевнені в собі бізнесмени відмовляються в цьому визнаватися.
Але я не можу сказати, що DataArt припускався глобальних помилок, наприклад, вибирав неправильну бізнес-модель або йшов не в той регіон. З часів згаданого мною повороту до аутсорсингу, що трапився на початку 2000-х, DataArt залишався досить консервативною компанією. Ми впевнено зберігали фокус і намагалися дбайливо ставитися до грошей, бо розвивалися не коштом інвесторів, але в свої власні.
Тому майже всі бізнес-рішення, які я хотів би змінити чи скасувати, тактичні. Я не став зв’язуватися з людьми, з якими некомфортно. Таку помилку я в минулому робив неодноразово, піддавшись світінню, що походить від резюме. Іноді здається, що людина з таким досвідом прийде і вирішить усі проблеми, і ти відсуваєш у бік деякі моменти в поведінці, які по-людськи здалися неприємними. Наймаючи когось тільки на основі резюме, я майже завжди виявлявся неправий. Хоча в інших компаніях це цілком може бути доречним. Але нам, наприклад, не підходять навіть суперефективні професіонали, якщо вони звикли ходити по головах і не зважати на інших людей.
Про перспективи повернення до рф
Я не бачу, як DataArt може повернутися до росії. У нас точно немає жодних планів щодо цього, ми й не збираємося шукати якихось умов для цього. Я не хочу робити якихось гучних заяв, але зараз і в майбутньому, наскільки ми здатні його уявити, ми збираємося розвиватися поза росією.
Німеччина передасть Україні 14 наземних безпілотників THeMIS. Що це за машини та як вони працюють
Німеччина передасть Україні 14 наземних безпілотників THeMIS. Імовірно, 7 таких транспортних засобів прибудуть до України до кінця цього року, вони призначені для евакуації поранених. Інші очікуються у 2023 році — їх будуть використовувати для очищення доріг. Нагадуємо, що це за зброя і що вона вміє.
Атлас зброї: Німеччина передає захисникам чергові MARS II. Які ще РСЗВ отримала Україна від західних партнерів та як вони працюють
Федеральне міністерство оборони Німеччини повідомило у Twitter, що у найближчі кілька тижнів Україні будуть передані чергові системи залпового вогню MARS II.
Раніше ми розповідали про те, які РСЗВ партнери надіслали на допомогу українським воїнам. Нагадуємо про це знову.
(Текст від 26 липня)
На український ударний дрон PUNISHER зібрали понад 1,3 млн грн. Що може гроза командних центрів ворога
Дмитро Томчук повідомив, що найлегші та найменші ударні дрони PUNISHER, які не мають аналогів у світі, тепер коштують $70 000. Виробник додав у комплекс ще одного безпілотника, і тепер їх там два. Дмитро пише, що Юлія Черешня та Павло Харузов зібрали на комплекс більше 1,3 млн грн.
Раніше він розповів журналісту dev.ua, що вміють ці «пташки», та чому саме вони можуть переламати хід війни на користь України.
(текст від 1 червня 2022 року)
США в черговому пакеті допомоги надасть Україні дрони Switchblade 600. Подробиці про ці та інші «пташки», якими користуються українські захисники
Серед списку допомоги, яку пропонує Пентагон, є дрони-камікадзе Switchblade 600, які офіційний Київ просив передати раніше.
Контракт на дослідження та розробку для 10 дронів SwitchBlade 600 виробника Aerovironment, очікується протягом наступних 30 днів, заявила прес-секретар Пентагона Джессіка Максвелл в електронному листі до News Defense.
Ми зібрали список дронів, які використовують українці проти ворога, в тому числі і подробиці про Switchblade 600.
(текст від 17 травня 2022)