Нещодавно dev.ua розповідав історію чоловіка з Антрациту, що через інвалідність не зміг знайти роботу в IT. Редакція вирішила знайти протилежну історію і розповісти, як хлопець на візку став затребуваним тестувальником попри фізичні вади. Ось його історія.
Нещодавно dev.ua розповідав історію чоловіка з Антрациту, що через інвалідність не зміг знайти роботу в IT. Редакція вирішила знайти протилежну історію і розповісти, як хлопець на візку став затребуваним тестувальником попри фізичні вади. Ось його історія.
Роману Засусі 36. Три роки тому хлопець вирішив кардинально змінити своє життя — піти в IT. І наразі про це анітрохи не шкодує. Нині Роман — Middle Manual QA Engineer в компанії Ciklum. А ще кілька років тому він працював рядовим бухгалтером на підприємстві у рідній Миронівці, оскільки вважав, що знайти кращу роботу буде надскладно. Річ у тому, що Роман має інвалідність і пересувається на візку. Але попри всі його побоювання наразі хлопець має роботу мрії, де активно росте та розвивається, а ще — подорожує і не відчуває ані краплі дискримінації. Він розповів dev.ua про те, як йшов до IT та чому повертатися до минулого життя й роботи навіть не думає.
В юнацтві Роман навіть не підозрював, що може стати айтішником.
«Я хотів бути економістом, але мій дід, який був для мене авторитетом, сказав, що будівельники — перспективніші. Переконав мене, що вони завжди потрібні: і у війну, і в кризу, і в економічний бум. Тому я вступив у КНУБА — розповідає Засуха.
Але стати будівельником йому так і не довелося. Під час навчання в університеті сталася трагедія, і Роман опинився у візку.
Після року відпустки та реабілітації хлопець вирішив продовжити навчання, правда, на заочній формі. Згодом він отримав диплом спеціаліста в галузі промислово-цивільного будівництва, та працювати на будмайданчиках, з яких починають всі інженери, не зміг з очевидних причин. Проте про свій шлях він не шкодує.
«Ця професія дала мені дуже багато — я повністю реконструював будинок і навіть надаю консультації», — каже хлопець.
Бухгалтерські будні та спроба в юриспруденції
Ще під час заочного навчання хлопець знудився вдома і почав шукати роботу з огляду на свій стан. Виявилось, що в рідному місті Романа — Миронівці — на одному з виробничих підприємств (спільне американсько-українсько-данське підприємство) був потрібен бухгалтер з інвалідністю. «Я туди подався, вони з радістю мене прийняли на позицію помічника бухгалтера, адже спеціальної освіти й досвіду у мене на той час не було», — розповідає хлопець. Роман наголошує, що роботодавець створив усі умови, щоб працювати йому було комфортно. І хлопець доволі швидко прокачався до бухгалтера з оперативного обліку.
«Я вчився, та зарплата мене не влаштовувала. На той час я вже одружився, мав сім’ю. І вирішив отримати другу вищу освіту, аби якось рухатися далі», — каже Роман.
Для навчання він обрав юридичний факультет університету «Україна», який виявився найбільш пристосований для людей з інвалідністю. Але протягом навчання швидко зрозумів, що юриспруденція — не його історія.
По-перше, за плечима Романа вже була тяганина, яка давалася йому досить тяжко. «Я замовив вікна, але виконавець мої гроші програв в автоматах, і я довго намагався відсудити власні кошти. Половину відсудив, а потім долар виріс, і це втратило сенс», — каже він. По-друге, Роман, вже навчаючись на юриста, взявся допомогти другові в одній справі по ДТП. «І я зрозумів, що український суд — негуманний, що винні люди можуть уникати покарання. Вирішив, що судові баталії, брудні ігри — не для мене. Це дуже тяжко морально», — пояснює Роман.
Та навчання хлопець не кинув — просто змінив спеціальність, сюрпризів від якої бути б не мало. Роман перевівся на бухгалтера. «До цього я закінчив курси бухгалтера, і навчання вважав логічним продовження цього шляху, аби мати можливість обійняти посаду головного бухгалтера», — розповідає він.
Та не так сталось, як гадалось.
Під час навчання в університеті Роман випадково дізнався про професію тестувальника. «У подруги моєї дружини чоловік працює тестувальником і компанії Infopulse. Ми поспілкувались, і я загорівся бажанням спробувати себе у цьому. До цього я й не знав, що існують спеціалісти, які займаються тестуванням програмного забезпечення», — розповідає він.
Від друзів він дізнався, що кілька українських IT-компаній започаткували ініціативу для навчання айтішним спеціальностям людей з інвалідністю.
«Це були курси BeQAToday, і я вирішив спробувати, адже моєї англійської вистачало»? — згадує Засуха.
Так Роман опинився в першому наборі.
Для розуміння контексту він самостійно прочитав книгу Романа Савіна «Тестування DOT COM або Посібник по жорстокому поводженню з багами в інтернет-стартапах». «Це такий посібник для чайників, щоб принаймні зрозуміти, що це таке», — пояснює Роман.
Усього у групі було близько 15 людей, і всі з інвалідністю. Проте майже половина відсіялась. «По-перше, це потребувало багато часу та зусиль, по-друге, багато одногрупників мали добиратися на навчання з інших регіонів. Та і я їздив понад 100 км в одну сторону. Доводилося кожного разу йти з роботи на годину раніше», — розповідає хлопець.
«Коли я приїхав на першу лекцію, мене вразило, що там сидять спражні IT-фахівці, а не професори-теоретики, до яких ми звикли в наших університетах. Було видно, що вони хочуть поділитися тим, що знають, а не просто зайняти час», — каже Роман.
В цей час Роман ще працював, мав маленьку дитину і вечорами їздив в Київ, щоб прослухати заняття. «Повертався додому після півночі. А щодня після роботи я сидів над домашніми завданнями. Мене три місяці сім’я не бачила», — зізнається Засуха.
І хоча проба пера в IT у Романа вже була — він сам написав сайт-візитівку на HTML для власного бізнесу (салон краси), навчатися було непросто.
«Було тяжко, я багато чого спочатку не розумів. І зізнатися в цьому собі, 33-річному було непросто», — каже хлопець.
Але наполегливість та бажання жити краще вивели Романа у трійку кращих випускників набору. Роман пишається своїми досягненнями: «По закінченню навчання трьом кращим студентам дарували ноутбуки. І я також його отримав. А ще — купу безкоштовних курсів, зокрема і з англійської».
На гідного випускника завжди знайдеться гідний роботодавець. Так для Романа знайшлося цілих три пропозиції від українських IT-компаній. У свої команди його запрошували Etera, SoftServe і Ciklum.
«Спочатку була співбесіда в SoftServe, та я розхвилювався та її провалив. А потім — Ciklum», — розповідає хлопець. І на момент, коли його запрошували в Etera, Роман вже мав офер від Ciklumна руках, і був абсолютно задоволений.
«Коли я вперше прийшов в офіс, в мене щелепа відвисла. Ні шуму, ні змагання рингтонів чи перемивання кісток колегам, ніякої нецензурщини, як на минулій роботі. Всі виховані і привітні», — ділиться хлопець.
Стартова пропозиція від Ciklum, зізнається Роман, була не надто щедра. «Віднімаючи транспортні витрати (а це 200 км туди-назад щодня на власному авто), я отримував трошки більше, ніж на попередній роботі», — каже він.
Проте Роман розумів, що зарплату міддла не отримав би у попередній компанії, навіть ставши головбухом.
Нині Засуха — вже міддл. Але до цього йому довелося півтора року їздити в офіс і наполегливо працювати. «У мене є родичі в Києві, і в будні дні я деколи залишався на ніч у них. Це був важкий час, але його треба було пережити», — розповідає про свій тодішній побут айтішник.
Роман зізнається, що це було складно і фізично, і морально. Тому він планував попросити у керівництва працювати віддалено хоча б кілька днів на тиждень. Проте, пандемія вирішила все за хлопця.
Роман розділив своє життя на два етапи: до карантину та після карантину. «До пандемії, навіть якби я був міддлом, знайти роботу мені було б вкрай важко. Тому що бізнес-центри хоч і бувають ультрасучасні, та про потреби людей з інвалідністю там ніхто не дбає», — каже він.
За словами хлопця, мало зробити пандус.
«Ліфти, туалети для людей з інвалідністю мають бути більшими», — пояснює Роман.
Як зазначає Засуха, після переходу більшості компаній на віддалену роботу різниця між ним та його колегами, що не мають фізичних вад, стерлася. «Більшості компаній все одно, як ти пересуваєшся. Головне — щоб ти робив роботу. Важливі твої скіли. І зараз IT — це золоте дно, зокрема і для людей з інвалідністю. Якщо спеціаліст з головою, то не має значення, на візку вона чи ні», — каже він.
Хлопець не відчуває дискримінації через інвалідність ні в реальному житті, ні в соцмережах. «Я не приховую свій стан, у мені в LinkedIn написано, що я на візку, і це не заважає мені отримувати пропозиції від рекрутерів», — зізнається він.
Проте від пропозицій Роман відмовляється. «Ciklum дає мені все, що потрібно. Я не хочу, щоб мене виділяли — я такий самий співробітник, як інші. І тут це розуміють», — каже хлопець.
Уже двічі у складі команди одного з проєктів, над якими працював, як джун, Роман побував у відрядженні у Великобританії. Також він, як і інші, святкував корпоратив з командою в Туреччині.
«Ніхто не помітив, що я на візку. Жодних обмежень, і велика довіра до мене. Літак, готель, переїзди — все, як у звичайних людей. Раніше я й уявити такого не міг».
«Я був щасливий і без грошей. Але з IT — я щасливіший у кілька разів. І якщо ти не джун, то грошей на життя завжди вистачає», — ділиться Засуха. Сервісні компанії, за його словами, класні тим, що можна спробувати кілька проєктів в різних галузях. «За півтора року, я встиг попрацювати вже на чотирьох проєктах: від фінтеху і HR-теху до автобізнесу та співпраці зі світовим брендом спортивного одягу», — гордо розповідає Роман.
Хлопець вважає, що всім, незалежно від наявності фізичних вад чи їх відсутності, потрібно:
А ще — вірити у себе та бути на позитиві незалежно від обставин.
