Увійти в IT після 25 років служби в ЗСУ. Історія військового миротворця, який пройшов Анголу та Ефіопію, а тепер працює в EPAM

Полковник у відставці з 25-річною вислугою Володимир Сич зараз-Junior Software Engineer в Україні. Він пов’язав своє життя з IT після того, як вийшов у відставку.

За плечима Володимира-миротворчі місії в Анголі, Ефіопії, робота в Нью-Йорку в Постійному представництві України при ООН, служба на Сході України і усвідомлений похід в IT.

dev.ua розповідає історію закоханого в армію айтішника.  

Залишити коментар
Увійти в IT після 25 років служби в ЗСУ. Історія військового миротворця, який пройшов Анголу та Ефіопію, а тепер працює в EPAM

Полковник у відставці з 25-річною вислугою Володимир Сич зараз-Junior Software Engineer в Україні. Він пов’язав своє життя з IT після того, як вийшов у відставку.

За плечима Володимира-миротворчі місії в Анголі, Ефіопії, робота в Нью-Йорку в Постійному представництві України при ООН, служба на Сході України і усвідомлений похід в IT.

dev.ua розповідає історію закоханого в армію айтішника.  

Дитяча мрія, Сибір та Івано-Франківськ

Народився Володимир у Івано-Франківську. Тут же закінчив школу. Батько його був інженером-будівельником, а мати — агрономом. Володимир був звичайним школярем, який любив їздити на канікули в село до родичів, любив річку, велосипеди, майструвати щось і малювати.

Попри те, що в його роду навіть натяку не було, що хтось був військовослужбовцем, все життя Володимир мріяв стати військовим.

«На жаль, після школи у мене не було можливості вступити відразу у військове училище, тому я, щоб не втрачати час, вступив до технічного вузу, і навіть відучився на його першому курсі. Але мрія не давала мені спокою — я мріяв про кар'єру офіцера», — розповідає він.

І після першого курсу Володимир кинув інститут, поїхав до Сибіру і вступив до Кемеровського  вищого військового командного училища зв’язку (КВВКУС, яке в 2008 році розформували, а курсантів перевели в інші військові установи РФ).

«Чому в Сибір? Мені хотілося виїхати далеко, подивитися, як „далеко " від будинку проходить життя. Юнацький максималізм», — посміхаючись, каже співрозмовник dev.ua.

У той же час Володимир пояснює, що училище зв’язку вибрав для того, щоб мати якусь практичну спеціальність крім військової справи. 

Завершивши навчання в 1992 році з відзнакою, Володимир вирішив повернутися в рідний Івано-Франківськ. Той період він називає досить нестабільним часом. Але навіть тоді «червоний " диплом дозволяв офіцеру самостійно вибирати місце служби і не залежати від розподілу.

«Я вибрав свою Батьківщину — Україну, а в ній Івано-Франківськ. Приїхав для проходження подальшої служби у військову частину, яка дислокувалася в моєму рідному місті», — говорить він.

Військова рутина як стусан для зростання, курси в Канаді

«Життя військового дивним чином і динамічне, і буденне одночасно», — згадує Володимир. Він зізнається, що, незважаючи на постійні навчання, тренування, посилені заняття спортом, і те, що весь вільний час присвячував службі, досить швидко набридла рутина і захотілося саморозвитку. 

«Я вирішив удосконалювати англійську: сідав за книги, слухав ВВС, CNN, почав займатися з університетським викладачем — грозою студентів, від якого всі бігли», — згадує Володимир.

Товариші по службі над ним посміювалися — нікому і в голову не приходило витрачати час на подібні заняття, вважаючи це марним. «Але одного разу мій друг розповів, що у Львові представники Канади проводять набір на курси на військовій базі, де 50% програми виділялося для вивчення мови, а 50% — вивченню мови з ухилом на військову справу», — розповідає Володимир.

За його словами, кандидати на участь у програмі проходили дуже серйозне відбіркове тестування. «Я ризикнув спробувати свої сили, хоч і  не надто вірив в успіх. На початку 90-х років знання грали меншу роль, ніж «зв’язки», — розповів Володимир. Але попри все, за підсумками першого відбіркового етапу він пройшов у наступний тур, який проходив на всеукраїнському рівні. 

«Я проходив співбесіду англійською з іноземцями і показав хороший результат. Але, незважаючи на високий бал, мене „записали в резерв“, осільки група для навчання в Канаді була вже сформована», — говорить Володимир.

Він повернувся додому. А через короткий час його життя перекинулося. «Яке ж було моє здивування, коли через пів року мене запросили на курс в Канаді, і я поїхав туди вчитися», — говорить він. 

«Жена долго подбивала идти в программисты». Фронтендер Ciklum сменил международные автогонки на комп и удаленку. Вот его история
«Дружина довго підбивала йти в програмісти». Фронтендер Ciklum змінив міжнародні автоперегони на комп І удаленку. Ось його історія
По темі
«Дружина довго підбивала йти в програмісти». Фронтендер Ciklum змінив міжнародні автоперегони на комп І удаленку. Ось його історія

Служба в Африці

У Канаді Володимир провів чотири з половиною місяці і значно підняв свою розмовну англійську.

«А після повернення додому виявив, що половина мого полку сидить над підручниками англійської», — посміхаючись, продовжує Володимир.

І ось, в 1998 році йому запропонували посаду, на яку ніхто не хотів йти — спостерігачем від України в миротворчу місію ООН в Анголі (MONUA), де знаходився в той момент миротворчий персонал від України у складі трьох військових офіцерів-військовослужбовців і п’яти офіцерів поліції.

«Цей напрямок був значно важчим і небезпечнішим як для здоров’я (тропічні хвороби, незадовільні епідсанітарні умови), так і для життя (заміновані зони, за кількістю яких Ангола займає друге місце в світі, розрізнені збройні групи, хаотична стрілянина)», — говорить він.

Ті, у кого була можливість вибирати, віддали перевагу, наприклад, Балканам (колишня Югославія), розповідає собседник dev.ua.

«Але мені вибору не залишили: питання стояло ребром — або погоджуватися на цю місію, або не розраховувати на міжнародну кар'єру», — згадує він.

Завдання в Анголі у військового було нехитре: вижити, й при цьому виконати поставлені завдання. Тут були важливі вміння знаходити компроміс і домовлятися.

«У такому режимі я провів цілий рік. У плані життєвого досвіду він коштував цілого десятиліття. Я став свідком маси нештатних ситуацій, працював пліч-о-пліч з представниками різних націй з їх особливостями менталітету, перехворів малярією — „триденкою“ (так називають легкий перебіг хвороби: якщо встигнути знищити збудник інфекції протягом перших трьох днів — шанси на одужання великі)», — розповідає він. 

З України в Ефіопію, з Африки — в Нью-Йорк

Після повернення в Україну і декількох короткострокових курсів, з яких одні були в Нідерландах, Володимир у 2000 році вступив до Національної академії оборони України, і по її закінченню, з 2003 року почав проходити службу в підрозділах Управління зовнішніх зв’язків за напрямком миротворчої діяльності. 

«У 2008 році мене призначили офіцером зі зв’язків місії ООН в Ефіопії та Еритреї (абревіатура місії — UNMEE)», — продовжує Володимир.

Тут він відслужив півтора року на посаді координатора гуманітарного розмінування північних провінцій Ефіопії.  І вже маючи значний як теоретичний, так і практичний досвід, знання особливостей миротворчої діяльності та структури польових місій ООН, у 2011-му Сича направили на дипломатичну посаду першого секретаря-старшого помічника військового радника Міністерства оборони при постійному представництві України при ООН у Нью-Йорку.

«На цю посаду призначають на трирічну каденцію. Тут я охоплював роботу від просування національних інтересів у миротворчій діяльності до ведення фінансових питань компенсації за цю саму діяльність. Я відпрацював свій термін і повернувся в Україну практично напередодні  конфлікту на сході країни», — розповідає Володимир. 

“Я бы сказала судьбе спасибо”. Исповедь преподавателя вошедшего в IT
«Я б сказала долі спасибі». Сповідь викладача, який увійшов в IT 
По темі
«Я б сказала долі спасибі». Сповідь викладача, який увійшов в IT

Українська війна, завершення кар'єри військового, прихід в IT

Зона «розмежування» та Сєвєродонецьк у складі підрозділу цивільно-військового співробітництва стали наступним і одним з останніх місць дислокації Володимира як військового. Тут він проходив службу на посаді координатора доставки гуманітарної допомоги від міжнародних організацій (в Сєвєродонецьку знаходиться близько 40 міжнародних недержавних організацій) в ту саму «сіру» зону. 

 «Через пару років, в 2018 році, я пішов у відставку: мені вже дозволяла вислуга — 25 календарних років, та й концепція „миротворчості“ в тому розумінні, до якого я звик, навряд чи застосовна до конфлікту на сході країни», — сказав Володимир.

Про подальше майбутнє Володимир думав недовго. «Я згадав слова своєї бабусі: „Шукай спеціальність, яка прогодує тебе у будь-якій точці світу“, і почав думати про перекваліфікацію», — говорить Володимир. 

На той момент, зізнається герой, не мав абсолютно ніякого відношення ні до IT, ні до програмування. «Але я все ж вирішив спробувати, і в серпні 2018 року пішов на свої перші комерційні річні курси з програмування DanIT», — говорить він.

Для вступу Володимиру потрібно було скласти тести з логіки та англійської.

«Мені було цікаво перевірити свої сили — чи впораюся», — зізнається колишній військовий. 

Відбіркове тестування він пройшов успішно і опинився перед вибором між back-end і front-end. «Я вибрав front-end. По-перше, мені подобається відразу ж бачити результат своєї роботи, спостерігати як код перетворюється на візуальну картинку. Крім того, моє хобі — живопис, я пишу картини, і мені подобається створювати щось і бачити відразу результат», — говорить він.

По завершенні першого року навчання Володимир захистив свій випускний проєкт. «Я відчув себе впевненим у programming essentials і почав пробувати проходити співбесіди на junior позиції в IT компанії», — розповідає герой.

“Писал код за который мне стыдно. История кодера с 25-летним опытом
«Писав код, за який мені соромно». Історія кодера з 25-річним досвідом
По темі
«Писав код, за який мені соромно». Історія кодера з 25-річним досвідом

Дуже швидко Володимир зрозумів, що відсутність практичного досвіду — серйозний недолік. Він отримав кілька відмов від роботодавців. І через п’ять місяців натрапив на інформацію про набір на освітню online-програму за напрямком JavaScript в EPAM University.

«Справа була в березні 2020 року, моє навчання збіглося з переходом в онлайн і першою хвилею пандемії. Попри „несприятливі“ зовнішні обставини, за результатами проходження таких онлайн курсів від ЕРАМ я потрапив у так звану „лабу“. А потім-на свій перший, хоча і гуманітарний, проєкт. Вже перебуваючи в лабораторії і практикуючись на навчальному проєкті в Києві, я зайшов на реальний проєкт на позицію Junior Frontend Engineer», — розповів Володимир.

До слова, Сич зізнається, що ніколи не комплексував з приводу віку, положення, звання або посади. 

«Тому, розпочавши навчання „з нуля“, мене не бентежило, що мої сусіди по парті як мінімум удвічі молодші за мене», — говорить він.

У своїй проєктній команді Володимир на позиції джуна абсолютно не соромиться ставити питання значно молодшим за віком, але більш досвідченим колегам. «Це нормально», — упевнений він. 

Але вже були випадки на поточному проєкті, коли життєвий досвід колишнього військового підказував, як краще вчинити в тій чи іншій ситуації.

«Тоді вже мої колеги по команді прислухалися до моєї думки. Бо гординя і не підкріплені нічим амбіції заважають спілкуванню, пошуку спільної мови, продуктивній роботі, тому я ніколи не виставляю напоказ свої попередні досягнення. Я ціную в людях простоту і щирість. Намагаюся від ситуації взяти для себе найкраще, якщо можливо, навіть знайти щось нове», — говорить він.

IT-майбутнє

Очікування Володимира від обраної спеціальності виправдовуються.

«Я займаюся тим, що мені подобається. Потрібно займатися улюбленою справою, щоб отримувати моральне задоволення від життя», — говорить він.

Володимир упевнений, що для досягнення своєї мети потрібно мати цю мету і йти до неї наполегливо. «Є гарне англійське слово Persistence», — пояснює новоявлений «джун».

Він порівнює IT з мистецтвом: «Як і володіння іноземними мовами, гра на музичних інструментах, живопис, IT вимагає постійної практики. Як каже моя мама, такі навички швидко припадають пилом, яку потрібно витирати».

Зараз Володимир приділяє увагу вивченню нових фреймворків і технологій, з якими не працює на поточному проєкті, але вони можуть бути затребувані в будь-який момент у майбутньому.

«Адже проєкти, як і домени, змінюються. У моїх планах — стабільно розвиватися в обраній спеціалізації, і рухатися далі — це і є двигун мого життя», — підсумовує фахівець.

2005 – 6 фахівців 2021 – 13 500. Розповідаємо як росла українська EPAM
2005 — 6 фахівців, 2021 — 13 500. Розповідаємо, як росла українська EPAM
По темi
2005 — 6 фахівців, 2021 — 13 500. Розповідаємо, як росла українська EPAM
«Ужасно скучаю по армии, но не скучаю по зарплате в 14 000 грн». Бывший военный НГУ вошел в IT и теперь работает в EPAM. Вот его история
«Жахливо сумую за армією, але не сумую за зарплатою в 14 000 грн». Колишній військовий НГУ увійшов в IT і тепер працює в EPAM. Ось його історія
По темі
«Жахливо сумую за армією, але не сумую за зарплатою в 14 000 грн». Колишній військовий НГУ увійшов в IT і тепер працює в EPAM. Ось його історія
«Я уже полгода айтишница». Диана Кушнир-Писаренко вошла в IT в 49 лет. Рассказываем историю самого взрослого джуна Ciklum
«Я вже півроку айтішниця». Діана Кушнір-Писаренко увійшла в IT в 49 років. Розповідаємо історію самого дорослого джуна Ciklum
По темі
«Я вже півроку айтішниця». Діана Кушнір-Писаренко увійшла в IT в 49 років. Розповідаємо історію самого дорослого джуна Ciklum
WEB 3.0 подушка безопасности и новая квартира. Как айтишники тратят деньги и во что инвестируют
WEB 3.0, подушка безпеки і нова квартира. Як айтішники витрачають гроші і в що інвестують
По темі
WEB 3.0, подушка безпеки і нова квартира. Як айтішники витрачають гроші і в що інвестують
Читайте главные ИТ-новости страны в нашем телеграме
Читайте головні ІТ-новини країни в нашому телеграмі
По темі
Читайте головні ІТ-новини країни в нашому телеграмі

Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-bot.

А також підписуйтесь на наш Telegram-канал — dev.ua | IT України.

Обговорення

Коментарів поки немає.