Наразі в світі набирає обертів тренд quiet quitting — тихе звільнення, тобто абстрагування від усіх задач, що виходять за рамки посадової інструкції. Ми запитали айтішників, чи викладаються вони на роботі на максимум, чи затримуються після закінчення основного робочого часу для вирішення інших задач, та чи дає якісь привілеї така поведінка. Ось результати.
Наразі в світі набирає обертів тренд quiet quitting — тихе звільнення, тобто абстрагування від усіх задач, що виходять за рамки посадової інструкції. Ми запитали айтішників, чи викладаються вони на роботі на максимум, чи затримуються після закінчення основного робочого часу для вирішення інших задач, та чи дає якісь привілеї така поведінка. Ось результати.
Ми обрали найцікавіші аргументи айтішників стосовно їхнього ставлення до quiet quitting.
Мені направду шкода тих людей, котрі не розуміють, що робота не може займати центральне місце в житті. Схоже, у них нема нічого цікавого поза роботою — близьких, з якими хочеться провести час, коханих, хоббі, інших інтересів …
Має бути чітка відповідність між обсягом роботи та винагородою за неї.
Я думаю, що quiet quitting — один із способів вирішити причину/и незадоволення роботою. Особливо, коли людина не може сказати вголос про це. Результатом такого способу зазвичай в кінці кінців буде рішення про звільнення. Не можу сказати, що це погано чи добре, бо декому такий варіант підходить. Погано, що людина витрачає на це багато свого часу, а це ж частинка життя. Любіть себе та бережіть!
quiet quitting — це, напевно, добре у тому випадку, коли тобі не вистачає сміливості та наснаги напряму заявити, що ти хочеш звільнитися. То ж ти створюєш умови, щоб звільнили тебе.
Будь-яка робота має бути в задоволення виконавцю, лише за цієї умови він буде достатньо продуктивним аби приносити вигоду (прибуток) команді і компанії. Отже, я не засуджую деяких людей, що шукають «будь-яку роботу» лише заради грошей. Як на мене, це не вірно і нечесно по відношенню до роботодавця, до самого себе, а також виключає фактор професійного розвитку. Такі працівники апріорі не можуть бути мотивовані та продуктивні. Вони працюють за принципом «9-18; від закритої таски до наступної». Це не чесно!
В той самий час, на цю позицію може чекати людина, що вкрай зацікавлена саме в такій роботі, але там вже відсиджує свою зарплату хтось, не зацікавлений в результаті, а лише у винагороді, що не залежить від результату. В той же час, задоволення від роботи має поєднувати в собі кілька факторів: серед іншого, має бути цікавий для виконавця проєкт, приємне оточення, сумісна та комфортна команда, тощо. Відповідальність менеджменту — створити ці умови на робочому місці і підібрати відповідну команду. Відповідальність працівника в таких умовах — найматись на ті позиції, де робота і оточення будуть приносити задоволення. Щодо «тихого звільнення» — це більше схоже на саботаж і «зробити на зло» роботодавцю за свою власну невдачу. Як на мене, не подобається робота — скажи керівнику і обґрунтуй. Не допомогло — звільнись і дай іншому спробувати себе на цій позиції. Десь так…
Думаю, цей термін не дуже добре описує явище, але сам тренд корисний. Робота не має бути центром життя. Піклуватись про себе і добре відпочивати, займатись хоббі та насолоджуватись життям приводить до більшой продуктивності, і це вже доведено науково.
Це дивна концепція, тому що людина і не має виконувати завдання, які не входять до її посадової інструкції, а також овертаймити, за винятком окремих випадків (наприклад, коли людина працює в стартапі, який тільки розвиваються і тому посадові обов’язки розмиті). З іншого боку, відсутність ініціативи — це в будь-якому разі недобре, а якщо людина ще й по-тихому зливає свої прямі обов' язки — це шкідливо і для неї, і для компанії. Тоді чесніше поговорити з керівництвом і або змінити свою роль у команді, або звільнитися.
У своєму досвіді бачила протилежні ситуації. Коли керівник не помічав ініціатив підлеглих, або самостійно передав їх обов’язки іншим підлеглим, щоб потім було чим пояснити їх звільнення, мовляв, все одно ваші обов’язки вже є кому виконувати. Це теж погано, що керівнику не вистачає сміливості чесно поговорити з підлеглим і пояснити, що не так у його роботі, а замість цього тихо його зливає.
Quiet quitting хороший тим, що дає змогу поєднувати роботу з звичним життям.
Людину відрізняє від робота креативне мислення, тим більш українців, українці самі по собі винахідники. Ми трохи ледачі, але якщо ми бачимо мету і вирішуємо її досягнути, фантазії немає кордонів. Зараз, коли цифрова реальність займає частину реальної, час для можливостей, тому що це нове бачення взагалі організації людського буття. Мені знається, що натхнення не приходить за розкладом, а проєкт, яким живеш та створюєш, займає 24/7, з розвитком блокчейна, metaverse, dapps construction, багато речей стають простіше.
Зараз час створювати, і спеціалісти потрібні не лише, які по ТЗ, а ті, що експериментують, яким цікаво, чи вийде… Якщо ми говоримо про робочий день та норми — це зарплата, якщо ми говоримо про креативність та фінансову незалежність, де гроші втрачають цінність, то тут 24/7, full time, а якщо говорити про soulbond, то тут треба думати) Людина повинна захоплюватися тим, що робить, а навантаження, мотивація та чіткі задачі — це робота керівника, в іншому випадку — штучний інтелект. Не на часі зараз тихе звільнення.
Quiet quitting — це добре, тому що це допомагає бачити чудове в житті, крім монітора, наприклад, посмішку баристи, морду кота, пахучу їжу мами, читання улюбленої книжки. Коли більшість часу проводиш в роботі, то не вистачає сил уже ні на посмішки комусь, ні увагу до метеликів, таке життя перетворюється в існування. Але питання балансу життя та роботи досі відкрите. Бо немає секретної формули, чи допомагають овертайми збудувати кращу кар‘єру.
Потрібно дивитися на обставини. Досить часто додаткові задачі беруть для саморозвитку або щоб довести, що рівень власних задач уже давно пройдений. Поясню на прикладі: овертаймити вперше підміняючи ліда, поки той у відпустці, — шанс зрозуміти, чи потягнеш і, водночас, зарекомендувати себе.
Якщо працівник відповідальний, то до quiet quitting не дійде, тут є одне «але» — чи власник відповідальна людина і з розумінням?
Мені здається, цього підходу можна дотримуватись час від часу — коли дозволяє ситуація та це не шкодить проєкту та команді.
50/50. Робота не повинна займати центральне місце в житті, але до неї потрібно відноситись відповідально. А для кар’єрного росту, як правило, потрібно викладатися на 110% + ініціатива — це завжди добре. Головна проблема в час ремоуту — неефективність використання робочого часу та постійне відволікання на різні побутові речі довкола, тому буває приходиться доробляти роботу після закінчення робочого часу або на вихідних, але в даному випадку це важко назвати овертаймом — це проблеми з тайм-менеджментом.
Quiet quitting — це погано для обох сторін, як на мене, такий собі one way ticket до прощання з компанією .
А ось кількісні дані.
З понад 100 опитаних айтішників більше 40% вважають, що робота — лише частина життя, і перенапрягатися не варто. 15% опитаних вважають, що для розвитку кар'єри варто викладатися на повну.
Більшість айтішників зазначають, що пандемія та віддалена робота не вплинула на кількість часу, який вони приділяють роботі, і тепер майже 27% опитаних на роботу витрачають менше часу.
Для третини опитаних із появою віддаленого формату роботи нічого не змінилось, а більшість респондентів розповіли, що кількість часу, які вони готові витрачати на роботу, дуже залежить від проєкту, над яким вони працюють.
Згідно досліджень, концепція quiet quitting — прерогатива молодих працівників, так званих зумерів. І цю теорію підтверджують більше половини опитаних IT-фахівців. Ось їхні відповіді на питання про те, чи помічають вони, що колеги-зумери проявляють на роботі менше ініціативи, витрачають на роботу рівно стільки часу, скільки треба затрекати для отримання своєї зарплати.
