38-річний Дмитро, оператор безпілотних літальних апаратів 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике поле», на фронті з 2024 року. До служби він працював ІТ-спеціалістом та барменом.
38-річний Дмитро, оператор безпілотних літальних апаратів 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике поле», на фронті з 2024 року. До служби він працював ІТ-спеціалістом та барменом.
Про свій шлях у війську, перші бойові вильоти та роботу з дронами він розповів «Суспільному».
Дмитро каже, що пішов до Сил оборони добровільно, але рішення було не імпульсивним — він довго думав, чим саме може бути корисним.
«Думка була така, що просто героїчно піти і сказати: дайте мені автомати, я зараз тут все владнаю — я розумів, що це не дуже адекватно, не дуже свідомо. І деякий час я ходив і думав, чим саме я можу бути корисним. Я зрозумів, що хотів би саме займатися безпілотними системами, тому що в мене жага є до інженерії», — розповів він.
Свій перший бойовий виліт військовий згадує дуже детально — як один із найбільш емоційних моментів служби. «Мене так адреналініло, що аж той ‘бронік’ на мені трошки смикався. І, як зараз я пам’ятаю, ми стояли під акацією, а на ній було дуже-дуже багато якихось комах. А їм байдуже, деревом ти чи ні. Ті комахи почали в якийсь момент перелітати на нас. Я пам’ятаю, я стою, в мене вся голова в цих комахах, вони залазять під окуляри… Я і так ледве тримаю того борта, бо це перший бойовий виліт», — розповів Дмитро.
За його словами, тоді виконати місію не вдалося через дію російського РЕБ.
Дмитро зазначає, що коли підрозділ прибув на свій напрямок, умови були дуже складними — через активний наступ російських військ і непідготовленість частини обладнання до таких умов. «У більшості випадків ми уражали саме ворожу піхоту. Були такі виходи, що взагалі у нас не було часу для того, щоб поспати. Мені доводилося переналаштовувати дрони, тому що з нашого екіпажу більше в інженерній частині розумівся я. Коли нам приїжджали борти, вони не були призначені саме для цих бойових умов, і нам доводилось їх одразу переналаштовувати прямо в момент бойових задач», — пояснив він.
За словами військового, у кожного оператора дрона є своя роль і своя технічна спеціалізація, яка напряму впливає на результат.
Дмитро підкреслює, що сучасна війна — це не лише про тактику, а й про технології, де обидві сторони мають сильних фахівців. «Ворога теж не можна недооцінювати. У них є так само дуже сильні і продуктивні фахівці, яким треба приділити час», — зазначив він.
Військовий також згадав один із бойових епізодів, коли під час роботи дрона він побачив пораненого російського військового, який сховався в посадці. «Якусь частину ворога хлопці там зупинили, уразили їх. І один із них ще лишився живим, але був ‘трьохсотий’ і сховався. Я пролітав повз, побачив, що в посадці лежить той ворог під кущем. Я розвертаю борт, починаю рухатись у його напрямку. І, насправді, швидкість мого дрона була настільки повільна, можна було просто розвернути ту рушницю та спробувати мене уразити. Але коли він побачив, що дрон наближається, то він просто вистрілив собі в голову», — розповів Дмитро.
Попри складність і виснаження, військовий каже, що головна мотивація для нього — захист країни та відчуття спільної справи. «Це наша земля. Ми можемо жити нормальне життя… Мене дуже мотивує те, що є багато крутих хлопців і дівчат, які кладуть своє здоров’я, інколи і життя заради того, щоб ми могли жити у вільній і чистій від ворога країні. Треба бути єдиними і робити цю справу до кінця», — підсумував він.
