UNIT.City — місце, де люди працюють... КРАЩЕ! Обирай свій простір просто зараз 👉
Марія БровінськаІсторії
16 вересня 2025, 09:00
2025-09-16
«Я ненавидів програмування і ніколи не думав, що IT стане моїм життям». Історія розробника, кар’єра якого вимушено почалася в 16. Нині йому 19, він вже мідл у компанії мрії та планує заснувати власний стартап у США
Історія 19-річного Максима Тюлюкова з Миколаєва — про жагу до знань, непрохані кардинальні зміни в житті через війну та вдалу спробу будувати кар’єру айтівця, ще навчаючись у школі. Він — чи не наймолодший розробник-мідл, про яких доводилося розповідати редакції dev.ua. Його кар’єра в IT почалася в 16 років.
Річ у тому, що Максим — із Миколаєва. І в перші 10 днів повномасштабної війни він наживо побачив колону танків із «зетками» і зрозумів, що треба виїжджати. Наступні пів року хлопець із родиною жив у Болгарії, але через скруту й моральне виснаження на чужині вони повернулися в Україну й оселилися в Одесі. Нині Максим — студент Одеського Державного університету інтелектуальних технологій і звʼязку. Він працює в компанії мрії та амбітно планує переїхати в Сан-Франциско, заснувати власний стартап і, звісно, попрацювати в техгігантах світового масштабу.
Сьогоднішня розповідь — про непростий, але наснажливий шлях юнака, який впевнено крокує до мрії попри війну, вимушені переїзди й обставини, які виникають неочікувано. Далі — пряма мова Максима, який у свої 19 — вже Middle Back-End Engineer у компанії OBRIO.
Історія 19-річного Максима Тюлюкова з Миколаєва — про жагу до знань, непрохані кардинальні зміни в житті через війну та вдалу спробу будувати кар’єру айтівця, ще навчаючись у школі. Він — чи не наймолодший розробник-мідл, про яких доводилося розповідати редакції dev.ua. Його кар’єра в IT почалася в 16 років.
Річ у тому, що Максим — із Миколаєва. І в перші 10 днів повномасштабної війни він наживо побачив колону танків із «зетками» і зрозумів, що треба виїжджати. Наступні пів року хлопець із родиною жив у Болгарії, але через скруту й моральне виснаження на чужині вони повернулися в Україну й оселилися в Одесі. Нині Максим — студент Одеського Державного університету інтелектуальних технологій і звʼязку. Він працює в компанії мрії та амбітно планує переїхати в Сан-Франциско, заснувати власний стартап і, звісно, попрацювати в техгігантах світового масштабу.
Сьогоднішня розповідь — про непростий, але наснажливий шлях юнака, який впевнено крокує до мрії попри війну, вимушені переїзди й обставини, які виникають неочікувано. Далі — пряма мова Максима, який у свої 19 — вже Middle Back-End Engineer у компанії OBRIO.
«Я ненавидів програмування»
Для початку скажу, що раніше я ненавидів програмування і ніколи не думав, що IT стане моїм життям. Але давайте по черзі.
Я змалечку захоплювався компʼютерами. Батьки, помітивши це, вирішили, що мені треба прокачуватися саме в цьому напрямі. І вони записали мене в малу академію «ШАГ», коли мені було дев’ять років. Там ми пробували себе в різних сферах — на кшталт дизайну, 3D-моделювання, монтажу відео, створення сайтів та ігор, і, врешті-решт, програмування різними мовами та іншого. Програмування мені давалося важко, тому це було моїм найменш улюбленим заняттям.
Час промайнув, і після закінчення Малої академії мені запропонували продовжити навчання у Старшій академії, де на вибір дають три напрями: розробка, дизайн або ж системне адміністрування.
Батьки сказали, що треба йти, і в мене не залишалося вибору. Тож я обрав розробку, бо дизайнер із мене так собі, а системне адміністрування мене лякало.
Як досі пам’ятаю літо 2020: мені було 14, і ми проходили С++. Як же мені важко воно давалося, я просто ненавидів це. Я хотів вийти й побігати в футбольчик із корешами, але ні, батьки заплатили — то сиди та вчись. Я сильно відставав від групи, бо часто сидів у телефоні, а це як раз були ковідні часи й навчання онлайн.
Якось раз мені трапилося відео в YouTube про патерни проєктування, і мене чомусь це так зацікавило, що я вирішив копати далі. У цей самий момент у моїй голові стрільнуло: «Увесь цей час у мене перед очима є інструмент для того, щоб робити все, що забажається, а я його свідомо ігнорую?» І я почав наздоганяти групу, паралельно вивчаючи щось інше самостійно, і саме тоді я зрозумів, що хочу звʼязати своє життя з IT.
Перше доросле рішення
На курсах я обожнював C#/.NET, писав чимало пет-проєктів на ньому, дивився технічний контент лише про нього. І я памʼятаю, як хтось мені сказав: «Перша робота ніколи не буде зі стеком, який ти любиш», тож я розумів, що стек сам мене обере. Та і я був до цього готовий, бо мав майндсет «мова програмування або будь-який фреймворк — всього лиш інструмент».
До речі, перша робота сама мене знайшла — але не за гарні очі, а завдяки проактивності й ентузіазму, проявленим на курсах, і потужному дипломному проєкту.
У «ШАГу» наприкінці курсу є дипломна робота, на захисті якої був присутній мій майбутній техлід разом із викладачем, який теж працював у тій компанії. Проєкт, який ми презентували, спочатку був моїм пет-проєктом, а потім переріс у повноцінний некомерційний проєкт, який ми писали командою студентів, де я виступав як тімлід.
Отже, наш проєкт всім сподобався, ми його фантастично захистили. І після успішного завершення курсу мені запропонували роботу в компанії LAB325 на парт-тайм (на початку).
Для мене це було дуже важке рішення. Адже, з одного боку, ми з моєю мамою були вимушено переселені з Миколаєва, водночас батько залишався там через роботу, і він дуже тяжко працював, щоб нас забезпечувати. Я розумів, як йому було важко. З іншого боку — я ще юнак і в мене все попереду, треба сконцентруватися на навчанні й підготовці до НМТ.
Тоді я ухвалив своє перше доросле рішення: упевнено погодився на пропозицію працювати, щоб розвантажити тата й не сидіти в нього на шиї. Я пообіцяв батькам, що не завалю НМТ.
Багато «вперше»
Моя перша робота — Node.js, JavaScript, GraphQL. У цьому напрямі я й розвивався, далі сам довчив Nest.js і TypeScript, бачив, що на ринку це затребувано.
Перед своїм першим робочим днем я дуже хвилювався, але це був і дуже цікавий досвід: я мав вперше в житті щось підписувати, надавати якісь копії своїх документів і розбиратися в усіх цих абревіатурах, до чого мій ще дитячий розум не звик.
Кращого місця для першої роботи я не уявляв. По-перше, це був офіс, тобто ти бачиш людей наживо, коли щось треба, можна спокійно когось покликати. А по-друге, мене дуже тепло прийняли в колектив, з усім допомагали, ставилися з розумінням і передавали мені свої знання.
Я перестав відчувати самотність. Вона в мене була через те, що я був в новому місті, всі мої друзі розʼїхалися хто куди, а в Одесі я не мав друзів. А тут вони в мене зʼявилися, та і ще з ними можна було нарешті поспілкуватися про айтішку! Моя шкільна класна керівниця була дуже за мене рада. Друзі мене теж похвалили. Я став для них прикладом, через що вони теж були вмотивовані працювати.
Мені все подобалося, все було круто класно, по роботі в мене все виходило. НМТ склав настільки добре, що потрапив на бюджет в університет, хоча раніше всі вуха прожужав батькам, що мені світить лише навчання за контрактом.
Найскладніше було далі…
На двох стільцях
Поєднання роботи й універу давалося складно. Мій графік виглядав так: прокидаєшся о 6:00, їдеш на пари, сидиш на парах, їдеш в офіс, працюєш, йдеш пішки пів години додому, робиш домашку до ночі, repeat. Сказати, що це було виснажливо — нічого не сказати. Далі ще в хід пішов спортзал, відключення світла й обстріли.
Університет і самі викладачі навіть не припускали, що студенти можуть працювати на першому курсі. Але я ламав стереотипи.
Я ніколи не здавався, йшов тільки вперед. Я мав дисципліну. Внутрішній голос безліч разів казав все кинути. Я його не слухав, бо ті, хто здаються — ніколи не змінюють світ.
До речі смішний факт: на першому курсі я молився, щоб мене не відрахували, а врешті вийшов на стипендію.
Карʼєрні східці
Моя кар’єра розвивалась стрімко. У першій компанії я набирався досвіду, але зросту в грейді й в зарплаті майже не мав, і через півтора року роботи зрозумів, що застряг у джунах, роблячи одну й ту саму роботу over and over again. Я відчував, що можу більше, хотів нових карʼєрних викликів, хотів мати більшу відповідальність, тож ухвалив рішення моніторити ринок і шукати нову роботу.
У той самий момент я і став мідлом. Fake it till you make it. Підсвідомо я знав, що це вже той рівень, який я потягну. Тож перехід із джуна до мідла зайняв 1,5 року.
Мій драйвер успіху — навичка швидко вчитися й адаптуватися. У кожній компанії все по-різному, всі проєкти різні, ба більше, я працював в абсолютно різноманітних сферах за свою карʼєру: від Healthcare до Web3. Я би банально не зміг втримувати в голові таку кількість інформації без цієї навички.
Звісно, я потроху набираюся досвіду і знань, впевнений, що якщо рухатися по такій траєкторії — стану сеньйором. Але якщо ставити собі дедлайн — то я би взяв найближчі два роки, за які б хотів зрости до цього грейду. Вважаю, що це цілком можливо.
Вік як особливість
Бути наймолодшим у колективі — це моя особливість. Насправді прямо курйозних випадків не пам’ятаю, але нові люди завжди реагували на мій вік із захопленням і виявляли повагу. Ніколи не було такого, що хтось «дивився зверху».
Однак на ділових зустрічах і фахових форумах підприємці часто не сприймав мене всерйоз через мій вік. На мене дивилися так, ніби питали: «Мальчік, ти хто?»
Зазвичай розмова з ними виглядала як інтервʼю. Це мене наштовхує на думку, що в цьому плані айті і та інший бізнес дуже відрізняються. Я був на двох івентах від DOU — обидва принесли крутезні знайомства. З айтівцями, не дивлячись на різницю в віці, дуже цікаво про щось дискутувати. Люди були зацікавлені в нормальному діалозі з тобою.
Від роботи до роботи
За ці три роки в IT я досить часто змінював роботу, але не від хорошого життя. Мій найважчий і найдовший пошук роботи тривав декілька місяців. Це був дуже цінний досвід після першої роботи. Я отримував багато відмов навіть тоді, коли вважав що станеться 100% метч.
Тоді я змінив свою тактику: вирішив не гнатися за метеликами, а побудувати гарний сад, щоб метелики самі прилітали до мене. Так-так, я почав серйозно займатися упаковкою LinkedIn.
Через тиждень мені вже запропонували вакансію на мідла в компанію яка займається Web3, я пройшов скринінг і технічне інтервʼю — і, о чудо, офер. Офіційно — мідл у 18! Офер був на х1.5 від того, що мав у попередній компанії.
І ще один кумедний факт: моя найперша компанія скоротила більшість працівників рівно через два тижні, як я пішов із компанії. Я виніс дуже корисний урок для себе — будь-що може відбутися, через це потрібно постійно бути на ринку, моніторити його, не втрачати навички проходження співбесід, мати up-to-date CV.
За три місяці, що я працював в новій компанії, мені дуже багато сипалося пропозицій у LinkedIn, я відмовляв. Поки не проаналізував ринок, і не зрозумів, що можу заробляти більше з тими можливостями, що маю. До того ж сфера Web3 мене взагалі не вразила, хоча я розібрався досить добре в цій ніші завдяки своїм навичкам швидко вчитися й адаптуватися.
Навичка «продати себе» й робота мрії через випадкове знайомство
Я відгукнувся на першу ж пропозицію в LinkedIn, тоді запросив х2 від поточної винагороди, думаючи, що якщо вже і йти, то на резонні гроші. Мені сподобалася компанія, в процесі співбесіди виявив деякі ред флеги в поточній компанії. Я продав себе дуже добре, ставив правильні питання, розказував релевантний до вакансії досвід, врахувавши всі помилки попередніх співбесід.
Я майже нічого не очікував, мовляв, ну буде й буде, не буде — не буде, адже у мене все одно залишиться робота. Тоді я дуже здивувався, що отримав офер, але зараз розумію, що я досить сильно прокачав навичку «продати себе». І вона дуже важлива під час пошуку роботи. Дехто вважає її важливішою за хард скіли. Адже ти можеш бути видатним інженером, але якщо не зможеш це показати на співбесіді й якісно подати у резюме та LinkedIn, то ніхто й не дізнається, який ти крутий, і ти будеш скаржитися, що ринок поганий.
Час промайнув, я пішов на свій перший IT-івент — DOU Day 2025. Там мене схантили. У прямому сенсі цього слова.
Я познайомився з тімлідом з OBRIO, яка порекомендувала мене на вакансію. Я, знаючи багато про компанію та згадавши відос з YouTube від бекендника з OBRIO, завів про це діалог. Мені дуже зацікавило те, як вона розказувала про компанію. Вона розвіяла мій стереотип про те, що в великих компаніях зазвичай багато бюрократії й мінімум свободи для інженера. Також ми класно обмінялися досвідом із хайлоадом і мікросервісами, і я прямо загорівся ідеєю потрапити туди.
Моя мотивація — вносити імпакт у світ, приносити користь мільйонам. OBRIO — це те, що я шукав увесь цей час, це продукт на мільйони користувачів, ба більше, це круте середовище для інженера. На жаль, аутсорс компанії, в яких я був, покривали щось одне з двох, але не дві одночасно. Тому це була нереально цікава можливість для мене спробувати себе в продуктовій компанії.
На цей раз я готувався максимально серйозно з вогнем в очах. Не дивлячись на високу конкуренцію і високу планку для талантів у самій компанії, я показав себе (буду нескромним) феноменально. Тут вже очікувано я отримав офер, який, якщо чесно, по грошах дуже мало відрізнявся від того, що отримував у поточній компанії, але я пішов на ризик, щоб зростати як спеціаліст. І це було моїм найкращим рішенням.
Якщо підбити підсумки, то загалом я отримав до 15 відмов під час першого пошуку роботи, але цю статистику покращило те, що останні три співбесіди я пройшов успішно й отримав офери.
Що далі?
У найближчому майбутньому я планую розвивати хард скіли, щоб бути крутим сеньйором-помідором. А також розвивати менеджерські й лідерські якості, щоб в майбутньому бути ще кориснішим для бізнесу. Мрію спробувати себе як тімлід.
Далека мрія — переїхати в Сан Франциско, попасти в Y Combinator і почати свій стартап. Я обов’язково братиму джунів на роботу, щоб вони зростали так само як зростав я.
Уміння «продавати себе» точно допомагає з пошуком роботи. Уміння швидко навчатися допомагає залишатися на плаву в такій динамічній галузі, як IT.
Також я дивлюся в бік FAANG (або як їх зараз називають — MANGO), вважаю це логічною наступною сходинкою в моїй карʼєрі, але, напевно, не в найближчому майбутньому.
Кілька порад молодим айтівцям
Кожен молодий айтівець має запамʼятати таку фразу: «Outstanding people will always stand out». Не лякайтеся того, що ринок перегрітий, що йому погано, і що зараз «не так, як раніше». Якщо ви крутий — у вас не буде проблем. На ринку багато кандидатів, висока конкуренція, ви зобовʼязані виділятися з натовпу!
Максимізуйте всі можливі навички — як хардові, так і софтові. Учіться себе продавати, упаковуйте свій досвід, і обовʼязково оформлюйте свій LinkedIn і будьте там активні. Якщо вам є, що сказати/показати світові — не бійтеся це робити — для вас це буде тільки в плюс. Відвідуйте всілякі айті івенти — нетворкайтеся. Мені це допомогло знайти роботу мрії, і вам допоможе!
І обовʼязково підтягуйте англійську, її всюди просять.
Ітеруйте. Учіться на помилках. І ніколи не зупиняйтеся! You got this!
«Треба мати одну роботу, яка приносить достатньо грошей». Українська фехтувальниця, що представляла Україну на Олімпіаді й будувала спортивну кар’єру, тепер — Lead Software Testing Engineer. Як так сталося: ось її історія
#Всратівакансії. ТОП-5 пропозицій про роботу, над якими глузують айтішники
Кількість вакансій в IT з початком війни скоротилася, та шедеврів серед них не поменшало. dev.ua зазвичай попросить дизайнерку Анну Лазурко, яка регулярно публікує у своєму LinkedIn вакансії з дивними та кострубатими описами та вимогами, робити добірку з таких «шедеврів». Ось тут можна почитати першу, другу та третю таку добірку.
Цьоготижнева добірка створена dev.ua за допомогою добре відомого у LinkedIn хештегу #всратівакансії. Насолоджуйтеся!
Мануал для джуна. Що треба знати початківцю, аби влаштуватися маркетологом в IT-компанію: 30 запитань і поради від досвідченого фахівця
Джунів, які шукають роботу, проходять купу співбесід та отримують відмови замість оферів, під час війни побільшало. А все тому, що до співбесід необхідно ретельно готуватися. dev.ua розпочинає серію матеріалів про те, що треба знати джунам для проходження співбесіди та отримання омріяного оферу від першого роботодавця. Маркетинг спеціаліст IT-компанії Universe Катерина Скрипка розповіла, що треба знати та як вдало пройти співбесіду в IT-компанію маркетологам-початківцям.
«Я вигоріла настільки, що вже не могла дивитися на комп'ютер». Історія QA-інженерки про великі гроші, безглузді купівлі, вигорання та дауншифтинг
Хмельничанка Олена Шеліна ― айтішниця, яка настільки вигоріла на роботі, що вирішила покинути IT-сферу та докорінно змінити своє життя. За 9 років роботи в IT дівчина пройшла всі ступені кар’єрного зростання, змінила кілька компаній і навіть напрямів. Та прокинувшись одного ранку, вирішила, що більше не зможе виконувати свою роботу якісно. Дівчина переїхала в село, завела господарство та повністю змінила професію. Розповідаємо її історію.
«Навряд чи можна вірити фідбекам компаній». Тестове в IT: робити чи не робити? Відповідають айтішники
Дизайнерка Анна Лазурко поскаржилася в LinkedIn, що жодна компанія, у яку вона робила тестове, не надала фідбек за її проханням чи без нього. «Отримали, ігнорили на тиждень-два, а потім „рухаємося з іншим кандидатом“. Це взагалі єдина фраза, якою мені відмовляють. Як зрозуміти, що ти робиш щось не так і не те, коли нема жодного фідбеку?», — запитала розчарована спеціалістка.
