💳 Термінова новина! Trustee Plus — найкраще рішення для розрахунку криптою 👉
Марія БровінськаІсторії
13 квітня 2022, 12:31
2022-04-13
«Нам пощастило. Під обстріл потрапив наступний потяг». Історія Templex Developer Ciklum, який дивом вивіз сім'ю із Харкова
Templex Developer Сергій Олександров в ІТ-компанії Ciklum харків’янин. Разом із дружиною, дітьми та родичами йому вдалося вибратися з харківської Салтівки, яка прийняла на себе перші удари російського вторгнення. Ця історія про те, як насправді складно просто поїхати. Бомбосховища, підвал, черги в супермаркет, винищувачі над головою і машина, що застрягла в кюветі, — лише частина того, що довелося пережити Сергію та його родині. Своєю розповіддю Сергій поділився з dev.ua. Публікуємо її від першої особи.
Templex Developer Сергій Олександров в ІТ-компанії Ciklum харків’янин. Разом із дружиною, дітьми та родичами йому вдалося вибратися з харківської Салтівки, яка прийняла на себе перші удари російського вторгнення. Ця історія про те, як насправді складно просто поїхати. Бомбосховища, підвал, черги в супермаркет, винищувачі над головою і машина, що застрягла в кюветі, — лише частина того, що довелося пережити Сергію та його родині. Своєю розповіддю Сергій поділився з dev.ua. Публікуємо її від першої особи.
Зміст
Частина 1. Початок
Війну я зустрів, як би дивно це не звучало, на звичайній дорозі у Великій Данилівці (мікрорайон Харкова). Я повертався додому машиною, потрапив на лід двома колесами, і мене знесло з дороги в кювет. Поки біг на блокпост (який уже стояв, коли війни ще не було), щоб хлопці мене з кювету витягли, буквально над моєю головою пролетів винищувач. Майже синхронно з цим гулом вдалині прогриміли два потужні вибухи.
Я зрозумів, що почалася війна. До того ж у мене розрядився телефон.
Перша думка — про сім’ю. Молодшому синові йшов третій місяць. Другому — вісім років. Я подумав про те, як ми помилялися, думаючи, що нічого не буде. Машину, звісно, так і не витяг. Вирішив йти додому пішки, але хвилин 20-25 пішої ходи перетворилися на дві години.
Безліч незнайомих людей, які поводяться дуже нетипово: дивляться один на одного очима шакалів, здається, ось-ось почнуть стріляти. Згодом дізнався, що перші ДРГ заходили саме з нашого боку. Тому «чигирями» абияк дістався Салтівки. Вдома був близько восьмої ранку, починалася четверта година війни.
Ми з сім'єю стали думати, що робити далі. Перші припущення — нас «полякають» і заспокояться. Але швидко стало зрозумілим, що це не так. І в другій половині дня з коляскою, із сусідами, з якимсь невеликим набором продуктів ми вже бігали районом у пошуках притулку.
Частина 2. Укриття, з якого виганяли
Укриття знайшлося у 11-й міській поліклініці, там ми й сховалися. Але незабаром прийшов хтось із начальства поліклініки, і сказав, мовляв, медустанова працює до 16:00, на той час усі мають покинути будівлю. Те саме розповідали люди й за кілька днів. Мовляв, медики випроваджували людей, а самі залишалися в іншій частині бомбосховища. Думаю, ця ситуація проясниться, коли все закінчиться.
А на Харків уже полетіли «Гради». Ми сховалися в бомбосховищі однієї зі шкіл міста, де й провели першу ніч. Немовля, коляска, пакети на піщаній підлозі.
Залишатися разом із ще кількома сотнями людей, які постійно пересуваються у великому підвалі, піднімаючи пил, ми більше не могли. Пішли додому, щоби помитися, зібрати речі.
Йшов, нагадаю, другий день війни. Я спробував дістати з кювету машину, але неподалік розпочався бій. Другу ніч ми провели у тому ж шкільному підвалі. А вранці третього дня я взяв електросамокат, подарований дружиною, і поїхав поміж танками діставати авто. Допомагати мені зголосилися мій Team Lead з чоловіком. Але не вийшло. «Витягнув» мене випадковий водій на «крузаку».
Частина 3. Переїзд та підвал
Що ж, транспорт у нас був. Тож вирішили вирушити до кумів, до приватного будинку на околиці Салтівки. Днів вісім ми пробули у них у підвалі якраз між танковими боями у Циркунах та Рогані (села за північно-східною околицею Харкова). За цей час ми навчилися розрізняти, де стріляють наші, а де — росіяни, стали розуміти, яку зброю використовують. Але ми навіть разок з'їздили за покупками до супермаркету, простояли у тригодинній черзі по їжу.
І одного дня до електропідстанції, від якої подається струм у будинок, прилетів снаряд. Зникли опалення та світло, зі свердловини перестала подаватися вода. Благо, у дружини, незважаючи на те, що відбувається, не пропало грудне молоко, і син був ситий.
Вирішую їхати до друга, в район Павлове поле (на півночі Харкова). Звідти спостерігаємо, як наша Салтівка перетворюється на руїни. Навмисне не заїжджаємо додому. Це виявилося правильним рішенням — за кілька годин після нашої поїздки маршрут жорстко обстріляли.
Ми обідаємо, граємо з дітьми, лягаємо спати під звуки снарядів. А вночі над будинком низько пролітає винищувач. Ті 25 секунд, що ми сиділи в коридорі з думкою, куди він запустить свої ракети, запам’ятаю на все життя.
На календарі 1 березня — цього дня до київської телевежі прилетіла ракета.
Частина 4. Евакуація
О шостій ранку 2 березня буджу всіх і командую: збираємо речі, їжу, що залишилася, і вирушаємо на вокзал. Мета: спробувати виїхати з Харкова у більш спокійному напрямку. Дружина та теща намагаються заперечити та спробувати заїхати додому. Я непохитний — хоча чіткого плану ми не маємо. Знаю, що потяги начебто ще ходять, і сподіваюся, що нам пощастить.
Вокзал — одне велике людське море. Народу стільки, що проштовхнутися майже нереально, а загубитися легко.
Ховаю сім’ю в підземний тунель, яким зазвичай виходимо до платформи. А сам йду з’ясовувати, що та як: поїзди відходять лише від першої колії.
Виходжу я на колію. Дивлюся — стоїть поїзд, на першій платформі люди з калашами, бійці тероборони. Тільки я стою на землі, а перша платформа — на висоті двох метрів. Вийти до поїзда можна лише з боку вокзалу. І тут бачу маневровий тепловоз, через який перебираються люди, щоби потрапити на цей потяг.
Підбігаю до платформи, підтягуюсь, залажу. Уточнюю у бійця тероборони, куди поїзд. Виявляється, на Львів. Виявляється, ми можемо в нього сісти та поїхати.
Перестрибую через паркан назад, забираю із тунелю сім’ю. Дружина, старший син та теща — всі перебираються на першу колію через тепловоз. Ми з молодшим — вже моїм протореним шляхом — через платформу. Влітаємо в поїзд — і хвилин через 30 вирушаємо.
Потяг — Інтерсіті, причеплений до звичайного тепловозу.
У вагоні, розрахованому на 80 із невеликим сидячих місць, — 200 осіб. Біля входу стоять 20-літрові сулії з водою. Їх штук шість, але, як з’ясувалося пізніше, запас води на весь склад.
На 200 осіб — 20 літрів води, по 100 мл кожному. Їдемо ми майже добу, але найстрашніше — у Києві, де ми у темряві стоїмо близько пів години.
Нам пощастило. Під обстріл потрапив наступний потяг.
Частина 5. Львів та кордон
Приїхали до Львова ми в комендантську годину. На вулиці мінус 10. Я не розумів, що робити далі, куди йти. На вокзалі знайшлася кімната матері та дитини. Спершу туди протягнув дружину з маленьким сином. Тещу та 8-річного сина не пропустили.
Хвилин 20 ми померзли, потім старшого сина з бабусею забрали всередину. За годину зайшов усередину і я. Там тепла їжа, волонтери. Життя почало налагоджуватися. Потім Ciklum запропонував нам зупинитись у готелі, компанія забронювала номер. Але він не став у пригоді: ми побачили евакуаційні автобуси на Польщу, і вирішили їхати без зволікань.
Доїхали до кордону. Там прикордонники, ніби вгадуючи мої плани, повідомили, що я повертаюся до Львова, а моя сім’я — до Польщі.
Щойно вони перетнули кордон із Польщею, всередині потепліло. У цей момент відчув, що означає бути батьком.
Дружина з тещею та дітьми вже чотири рази переїжджали Польщею. Нині вони живуть у притулку у сестер милосердя. Наприкінці березня із Харкова до Львова приїхала моя мама. Ні тисняви, ні черг на поїзд уже не було. Відправив її до міста, де зараз моя сім’я, тепер вони там усі разом. Я ж кочую по колегах, нині ось уже в третього.
Я хочу бути максимально корисним тут, тому старанно працюю, піднімаючи економіку. Став на облік у військкоматі, все за правилами. Тож якщо викличуть, піду воювати. Щоправда, про амуніцію треба буде потурбуватись — зараз, кажуть, із цим в армії складно.
«Стоячи біля вікна, побачив, як у двір заїхали російські танки. Один із них націлився на мене». ВА Astound Commerce про евакуацію з Ірпеня та життя у війні
Читайте головні ІТ-новини країни у нашому Telegram
УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ.
Ліцензія видана ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ." на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 15.09.23 (рішення КРАІЛ №245 від 31.08.2023); ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ." – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 26.04.2021 (рішення КРАІЛ №150 від 12.04.2021); ТОВ «СПЕЙСИКС» – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 08.02.2021 (рішення КРАІЛ №34 від 02.02.2021); ТОВ «ГЕЙМДЕВ» – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 16.02.2021 (рішення № 47 від 10.02.2021).
Німеччина передасть Україні 14 наземних безпілотників THeMIS. Що це за машини та як вони працюють
Німеччина передасть Україні 14 наземних безпілотників THeMIS. Імовірно, 7 таких транспортних засобів прибудуть до України до кінця цього року, вони призначені для евакуації поранених. Інші очікуються у 2023 році — їх будуть використовувати для очищення доріг. Нагадуємо, що це за зброя і що вона вміє.
Атлас зброї: Німеччина передає захисникам чергові MARS II. Які ще РСЗВ отримала Україна від західних партнерів та як вони працюють
Федеральне міністерство оборони Німеччини повідомило у Twitter, що у найближчі кілька тижнів Україні будуть передані чергові системи залпового вогню MARS II.
Раніше ми розповідали про те, які РСЗВ партнери надіслали на допомогу українським воїнам. Нагадуємо про це знову.
(Текст від 26 липня)
На український ударний дрон PUNISHER зібрали понад 1,3 млн грн. Що може гроза командних центрів ворога
Дмитро Томчук повідомив, що найлегші та найменші ударні дрони PUNISHER, які не мають аналогів у світі, тепер коштують $70 000. Виробник додав у комплекс ще одного безпілотника, і тепер їх там два. Дмитро пише, що Юлія Черешня та Павло Харузов зібрали на комплекс більше 1,3 млн грн.
Раніше він розповів журналісту dev.ua, що вміють ці «пташки», та чому саме вони можуть переламати хід війни на користь України.
(текст від 1 червня 2022 року)
США в черговому пакеті допомоги надасть Україні дрони Switchblade 600. Подробиці про ці та інші «пташки», якими користуються українські захисники
Серед списку допомоги, яку пропонує Пентагон, є дрони-камікадзе Switchblade 600, які офіційний Київ просив передати раніше.
Контракт на дослідження та розробку для 10 дронів SwitchBlade 600 виробника Aerovironment, очікується протягом наступних 30 днів, заявила прес-секретар Пентагона Джессіка Максвелл в електронному листі до News Defense.
Ми зібрали список дронів, які використовують українці проти ворога, в тому числі і подробиці про Switchblade 600.
(текст від 17 травня 2022)
