На ринку освітніх послуг ментальна арифметика посідає не останнє місце, а мешканець Дніпра Юрій Новосьолов оцифрував технологію її викладання раніше японців — винахідників соробана — дерев’яних рахівниць, за допомогою яких ведеться навчання цій техніці.
На ринку освітніх послуг ментальна арифметика посідає не останнє місце, а мешканець Дніпра Юрій Новосьолов оцифрував технологію її викладання раніше японців — винахідників соробана — дерев’яних рахівниць, за допомогою яких ведеться навчання цій техніці.
Отримавши американський і світовий патенти на свій винахід, український підприємець планує розгорнути міжконтинентальну експансію. Хоча і зараз його успіхи виглядають переконливо: філії в 7 країнах і понад 100 тисяч учнів менше ніж за 10 років навчання.
У 1995 році Юрій Новосьолов закінчив радіофізичний факультет Дніпровського держуніверситету. Як у будь-якої людини, яка закінчила вищий навчальний заклад у середині 90-х, його трудовий шлях був нестійким. Спочатку він займався налагодженням верстатів з ЧПУ, складанням комп’ютерів, потім торгівлею електротехнічним обладнанням. Остання робота дозволяла мати вільний графік і дала можливість побудувати власний бізнес. Їм стало створення школи ментальної арифметики «Соробан», в якій щорічно навчаються близько 20 тисяч осіб від 5 до 80 років і старше.
— У 2012 році у мене гостював друг з Туреччини. Про що розмовляють дорослі люди? Звичайно, хваляться дітьми. І мій співбесідник з гордістю розповів, як його син складає «в голові», тобто, про себе, тризначні числа. Для мене тоді це стало шоком, і я твердо вирішив, що хочу цим займатися.
Поїхав до Туреччини навчатися ментальної арифметики і вже в процесі помітив, що з 8 дітей в класі рахують тільки двоє. Інакше кажучи, японська методика, яка пішла по світу і стала дуже популярною в Туреччині, Малайзії та інших країнах, була не ефективною.
Навчити працювати з рахівницею за два дні можна будь-кого, а вкласти в мозок — не можна. Я легко навчу теорії будь-якого дорослого, але від цього вів не буде складати про себе тризначні числа.
Тоді я почав копати глибше і зрозумів, у чому проблема. Відсутнє поетапне засвоєння матеріалу, діти працюють за підручниками. І це в 10-х, а тепер вже і в 20-х роках XXI століття!
Класична японська методика працює на талановитих, завзятих, наполегливих людей, які готові займатися кожен день по годині-півтори. Але самі розумієте, це не те що не наш український варіант, це взагалі не варіант. Я зрозумів, що робота повинна йти від простого до складного, однозначно зав’язуватися на IT і бути цікавою і геймофікованою.
Для початку я розробив тренажер, який повторює послідовність того, що діти роблять на уроці. Вони не відволікаються на рахівниці і папір, приклади добре поставленим голосом озвучує диктор, а діти їх вирішують. У міру того, як завдання виконуються, вони ускладнюються і одночасно прискорюється процес обчислення.
На наступному етапі я створив тренажер, який адаптується на індивідуальні результати кожної дитини. Вони у дітей різні не тому що один розумніший, а інший — ні, а тому що у них по-різному розвинена зорова пам’ять. Одному легше уявляти рахівницю, а іншому складніше. Тренажер враховує слабкі місця кожного учня і дає йому додаткові завдання. На цій стадії результати значно покращуються.
Навіть найуважніший педагог може не помітити, що учень вирішив якесь завдання неправильно. Тому мені як викладачеві треба знати, як рухаються пальці, з якою швидкістю вирішує приклади кожна дитина. Без електроніки неможливо це зафіксувати і видати кожному учневі індивідуальне домашнє завдання. Тому я вирішив розробити електронну рахівницю, яка збирає всю інформацію.
Наприклад, дитина вирішила приклад правильно. Відразу ж підсвітився зелений індикатор, а на сервер пішов час, за який вона виконала завдання. У дитини з’явилася мотивація вирішувати ще швидше. А якщо відповідь не правильна, то кісточка рахівниці, що виявилася не на місці, загорілася червоним кольором. І в домашньому завданні учень отримає саме той приклад, в якому помилився на уроці.
Для моєї школи дуже важливий «пробіг» учнів. Один пройшов весь курс, а інший пішов після першого заняття. Так ось, при повному дворічному курсі навчання у мене середній показник — один рік. Я знаю закриті статистики різних освітніх курсів і вважаю, що це дуже непогано.
У мене зараз навчається моя дочка, їй 5 років. Спостерігаю за нею не як директор, а як батько. І бачу, як їй хочеться отримати чергову картку доповненої реальності. У мене є ціла колекція карток «дідуся Соробана» в різних іпостасях. Наприклад, дід-футболіст, який після виконання тижневого домашнього завдання починає набивати м’яч. Тому рішення про те, ходити або не ходити на заняття, зазвичай приймають, не батьки, а діти. Хоча ми піцу не робимо і в сніжки не граємо.
Зараз я придумав ще й власну валюту — «монети Соробан». Їх діти зароблятимуть за кожне виконане завдання і витрачатимуть у нашому магазині сувенірів. Звичайно, хотілося б в цьому випадку залучити і сторонніх людей. Якщо власник якого-небудь парку розваг буде приймати мої монети, то отримає додаткову аудиторію, а я — велику цінність для дітей. Адже для мене ключовим є мотивація підопічних: вчитися і робити домашні завдання.
До Covid я повністю заперечував можливість ефективних занять онлайн. Але пандемія змусила нас стрибнути вище голови і переробити весь софт. Тепер діти віддалено працюють в групах з електронними рахівницями, а вчитель бачить на моніторі, як пересуває кісточки кожна дитина. Тобто, все відбувається так само, як і в шкільному класі.
До початку локдауну у нас було кілька готових технологій. Треба було їх тільки «склеїти» і запустити. Тому вже через місяць у мене були повноцінні онлайн-заняття.
У мене досить велика школа в Канаді. Ми починали там з української діаспори, але зараз більшість дітей — корінні канадці, які не говорять ані російською, ані українською. А одна з моїх головних цілей зараз — Японія. Ми брали участь там у великій освітній виставці і отримали дуже важливі контакти. Підписали договір з однією з найстаріших компаній на нашу тему.
Якщо врахувати, що Японія — родоначальник ментальної арифметики, це все одно, що в програмуванні укласти договір з Біллом Гейтсом.
Це визнання від світового лідера, який хоче бути нашим партнером. В Японії 10 тисяч шкіл ментальної арифметики, але японці, як не дивно, люди не дуже технологічні. Над ними висить тягар традицій. Це як у США, де придумані ApplePay і GooglePay, але, як з’ясувалося, тільки 20% торгових точок приймають їхні платежі. В Японії для занять ментальною арифметикою обов’язково використовують рахівниці, причому не пластикові, а дерев’яні, а також підручники. Японці дуже консервативні, але компанія, з якою ми спілкуємося, є законодавцем моди і розуміє, що остання друкарська машинка була кращою в своєму роді, але це її не врятувало.
На Сході бізнес будується так, що я можу бути сто раз розумним і красивим, але якщо за мене ніхто не попросить і мене не приведуть за руку, то я ніхто. У Китаї не визнають чужі патенти і можуть у величезних кількостях штампувати електронні рахівниці, як тільки вони стануть популярними. Але вони ж дуже акуратно ставляться до своєї інтелектуальної власності. І якщо я маю китайський патент, то жодне з нормальних китайських підприємств не візьметься за їх виробництво, тому що КНР досить жорстко реагує на порушення свого авторського права. Тому в Китай треба йти зі своїм національним патентом і сильним місцевим партнером.
Тепер у США ніхто не може завезти або винайти там мої рахівниці. Виробляти, наприклад, в Японії, може, але завозити в США або винайти — не може. А ось для того, щоб уникнути виробництва копій, я маю бути присутнім у кожній країні і обмежувати права на виробництво там.
Для цього, на основі американського, отримують світовий патент. Це звичайна бюрократична процедура. Світовий патент дає можливість національного патентування за процедурою PCT. Я можу вибрати будь-яку країну і патентуватися там.
В Україні було б логічно отримати патент першим, але у мене вже був негативний досвід. Мені відмовили в оформленні винайденого мною тренажера для усного рахунку.
Дослівна відповідь: «Експертові зрозуміло, що ніякий комп’ютер не може поліпшити якість навчання». Десь в цей час заплакав директор курсів з програмування. Але ефект новизни був загублений, і мій тренажер з повною копією алгоритмів тільки в Україні скопіювали 4 компанії, не кажучи вже про закордонні. Тому я вирішив не ризикувати і подався в США через патентного повіреного за прискореною процедурою. І не помилився.
Чого я домігся тією програмою? Довів, що система працює, і що питання не в ліченні, а в тренуванні пам’яті і уваги.
Якщо до мене приведуть дитину, то через 2 роки вона стане кращою, навіть якщо нічого не робитиме. Тому що так природа наказала. Зі старими цей фокус не проходить. Їм треба дати щось дуже серйозне і сильне.
І тести показали цікаві результати. Були люди, які ходили просто поспілкуватися, а були ті, які виконували домашні завдання і поводилися цілком серйозно. Так ось, у останніх в 2-3 рази збільшилася концентрація уваги, швидкість реакції тощо.
Поки ми продовжуємо розвиватися на свої гроші. Ми досить успішна компанія, не йдемо на дно без чужих фінансів, але розуміємо, що для розвитку на світових ринках потрібні інвестиції. Я розмовляв з великими інвесторами. І мені сказали: продай 10 тисяч своїх рахівниць на одному з ринків першої трійки — США, Німеччина, Японія — і ми з задоволенням у тебе вкладемося. Моя перша мета — Японія. Буде там нормальний результат, буду розмовляти з інвесторами. Але не на етапі ангельському або pre-seed, а щоб відразу зайти на раунд Б і отримати об'єктивну оцінку.
