Після повномасштабного вторгнення Дарія Кушніренко залишила Харків, переїхала до Великої Британії та за два роки пройшла шлях від пакувальниці складу до керівниці команди. Але справжні зміни почалися після звільнення, коли вона вирішила кардинально змінити професію і перейти в ІТ, щоб нарешті здобути свободу, про яку мріяла ще в Україні.
Після повномасштабного вторгнення Дарія Кушніренко залишила Харків, переїхала до Великої Британії та за два роки пройшла шлях від пакувальниці складу до керівниці команди. Але справжні зміни почалися після звільнення, коли вона вирішила кардинально змінити професію і перейти в ІТ, щоб нарешті здобути свободу, про яку мріяла ще в Україні.
Життя Дарії Кушніренко до ІТ було сповнене змін та викликів, хоча формально вона здобула освіту менеджера з туризму. За фахом майже не працювала, натомість розпочала свій кар'єрний шлях як офіціантка в ресторанах високого рівня, доросла до менеджера, а згодом спробувала себе в телефонних продажах.
Утім, перші думки про ІТ з’явилися ще в рідному містечку, до вступу в університет, але тоді через брак коштів довелося обирати спеціальність на держбюджеті з можливістю подальшого працевлаштування.
Повномасштабна війна змусила Дарію залишити Харків і розпочати життя за кордоном із чистого аркуша. Переїхавши до Великої Британії, вона досягла кар'єрного росту в логістичній сфері. За два роки пройшла шлях від звичайного пакувальника складу до тімлідерки з 17 людей. Однак ця глава несподівано завершилася.
Мене було звільнено одним днем. Причин досі достеменно не знаю, але гадаю, що підпала під скорочення, як і кілька інших моїх колег.
Після скорочення Дарія опинилася в чужій країні без роботи й відчула прагнення кардинально змінювати своє становище. Хоча рішення про перехід в ІТ відбулося швидко, найважчим, за словами Дарії, було подолати внутрішній сумнів.
Складніше було повірити в себе, коли протягом років тобі доводили, що ти типовий гуманітарій, а програмування це для обраних.
Головною ж мотивацією став не стільки фінансовий аспект чи стабільність, скільки бажання свободи. Вона зазначає, що на всіх її попередніх роботах була прив’язана до місця або через відсутність світла у ресторані, необхідність їздити на склад, чи витрачати час на дорогу до офісу кол-центру.
Хоча Дарія не мала «рожевих окулярів» щодо ІТ, вона уявляла собі його як «велике ком’юніті зі своїми приколами та атмосферою, перенасичений ринок праці та велику конкуренцію», і її очікування виправдалися.
Дарія обрала курси, щоб розпочати свій шлях. Вона пройшла 11-місячні курси з Full Stack розробки, які дали їй багато теорії. Саме під час навчання вона зрозуміла, що її напрям — це фронтенд.
Дарія вбачає свою «місію в покращенні user experience». Її турбує, як багато існує «кривих» застосунків чи сторінок.
Мені завжди шкода користувачів, які не мають виходу й мусять користуватися незручними рішеннями.
Найбільшою перепоною під час навчання стало поєднання його з основною роботою. Дарії доводилося щодня виділяти мінімум три години на навчання вранці, поєднувати це з 7,5-годинним робочим днем, сном та харчуванням. Вона визнає, що це було важко, але цілком реалістично. Навіть ще до закінчення курсу вона мала досвід проходження складного тестового завдання.
Моїм першим тестовим у компанію, ще до закінчення курсу, було створення 3D вебсторінки за допомогою анімацій і Java Script. 2 дні, 0 досвіду і приклад захмарної складності, але мені сподобалося.
Наразі Дарія призупинила активний пошук довгострокової роботи, оскільки прагне розширити базу знань, щоб бути більш потрібною на ринку. Вона реалістично оцінює ситуацію і припускає, що на пошук першої роботи варто закладати від пів року і більше.
Айтівиця активно використовує всі можливі канали для пошуку: LinkedIn, знайомих, та телеграм-канали. Дарія підкреслює, що нетворкінг особливо важливий у сфері ІТ.
Її попередній досвід на керівних посадах зробив її впевненою у спілкуванні з рекрутерами, і вона відчуває, що софт скілів їй не бракує. Однак технічні інтерв’ю — це інша справа.
«На технічних інтерв’ю колінки тремтять як вперше. Вони, власне, і є невеликою перепоною, до мого шляху, тому треба поглибити знання і пробувати знову.
На запитання журналіста dev.ua, як на неї впливають відмови від рекрутерів, Дарія спокійно ставиться до них з розумінням.
«Кожен рекрутер шукає саме „свого“ кандидата і це нормально, що це не я», — зазначила айтівиця.
Однак її засмучує відсутність зворотного зв’язку після співбесід. Вона також не розуміє підходу, коли компанія зникає без пояснень, коли кандидат пройшов кілька етапів перед фіналом.
Тиша після відгуків чи співбесід, коли не зрозуміло, що ж там сталося — це дуже болюче відчуття.
Попри всі виклики, перехід вже змінив її життя. Коло знайомих Дарії перетворилося на «суцільний розробницький центр», де вона може обмінятися досвідом.
«Моя мама досі в приємному шоці, бо дитина майже усе життя танцювала і фотографувала, а тепер щось ще і розуміє в символах на чорному екрані», — розповіла Дарія.
Часом здається, що я просто витрачаю час на те, що мені ніколи не вдасться. Але коли після кількох годин пошуку багу знаходиться рішення, видихаєш, бо пам’ятаєш, з чого все починалося.
Дарія застерігає тих, хто тільки думає про перехід, що ІТ — це не про «рожевих поні», а про знання та аналітичне мислення. Вона дає чітку пораду: «Якщо не готові звертати уваги на дрібниці та любити код більше за, щоб то не було — буде складно».
«Без мотивації далеко не підеш, без технічних знань розробнику теж не вижити, а нетворкінг допоможе „просунути“ тебе на ринку якнайвигідніше», — підсумувала Дарія.
