Координаторка талантів, дослідниця та рекрутерка Олена Свентух розповіла про свій досвід роботи в компанії, яка використовувала тайм-трекери. Вона говорить, що виступає проти такого нагляду за співробітниками. Ось її аргументи.
Координаторка талантів, дослідниця та рекрутерка Олена Свентух розповіла про свій досвід роботи в компанії, яка використовувала тайм-трекери. Вона говорить, що виступає проти такого нагляду за співробітниками. Ось її аргументи.
«Я мала досвід роботи, де була встановлена програмка, яка виключалась, якщо не було руху мишкою протягом 30 хвилин і робила скриншоти час від часу. А ще ми працювали під камерами, які писали й звук, і відео», — написала Олена у своєму дописі на LinkedIn.
За її словами, вона загалом не проти камер, але якщо вони потрібні для безпеки, а не використовувались як засіб контролю та перевірки.
«Я проти тайм-трекерів. Що більше ви хочете контролювати когось, то більше виходів, як це обійти, вони знайдуть. Мишкою можна клацати з іншої кімнати, можна прив’язати її до іграшки на радіокеруванні, можна встановити клікер. А скільки існує програм, які дозволяють обійти тайм-трекери», — пояснює рекрутерка.
Вона говорить, що замість того, аби концентруватись на завданнях, люди зосереджуються на тому, аби «уникнуть шпіонажу за ними». Свентух визнає, що для когось ці трекери можуть підвищувати продуктивність, але зазначає, що майстерно вміє удавати, що страшенно зайнята. Цьому вона навчилась завдяки постійному нагляду.
«Чим сильніше тиснути на людей, щоби вони працювали, і витрачали усі 8 годин безперервно клацаючи мишкою і клавішами, тим менше часу вони витратять на роботу. І набагато більше часу на створення робочого вигляду. Так було зі мною», — зауважує рекрутерка.
Олена говорить, що в тій компанії їй постійно говорили, що вона має розвиватись, має дивитись вебінари, слухати подкасти й читати про роботу. Але тільки в неробочий час — у робочий вона мусить «клацати мишкою». «Мене це пригнічувало. І в позаробочий час я хотіла займатись неробочими справами, що є дуже логічним насправді», — говорить рекрутерка.
Вона розповідає, що наразі вона може самостійно записувати виконані задачі, і від неї не вимагають удавати, що вона працює всі 8 годин. Тому вона може записатись на вебінар у позаробочий час за власним бажанням.
«На мене не тиснуть, ніхто не намагається вкрасти весь мій час та усе моє бажання працювати. Тому свій час я віддаю радо, бо роблю це для себе, а не з примусу. Багато контролю — не дорівнює класна організація й оптимізація часу, а часто дорівнює недовіра до працівників. Занадто багато тиску підвищує тривожність», — вважає Олена Свентух.
Рекрутерка пояснює, що іноді може просто 30 хвилин дивитись в екран, тому що задачу потрібно обдумати. Чи може вийти прогулятись, бо потрібно провітрити думки. «Це не робить мене менш продуктивною, чи менш організованою. Ми дорослі люди, і всі маємо відповідати за свій час самі», — вказує Олена.
Її допис на LinkedIn привернув увагу й зібрав багато коментарів айтівців. Ось деякі з них.
HR ментор Алла Бойко вважає, що трекери — «це про імпотентність в управлінні бізнесу».
«Це один із різновидів управління. Коли не вмієш управляти ефективністю, то управляєш дисципліною. Хтось встановлює тайм трекери, хтось контролює роботу в офісі без запізнень та скільки часу витрачаєш на кава-брейки, хоча на цих саме кава-брейках вирішуються безліч питань, генеруються ідеї, встановлюються міжособисті комунікації без командних тімбілдингів», — написала вона.
«Насправді, дійсно некомфортно працювати в таких умовах. Цього можна було б уникнути, наприклад, встановивши KPI працівникам. Це б вирішувало питання контролю роботи та продуктивності, а працівник відчував себе спокійніше», — вважає дизайнерка Анастасія Турхелія.
«Я за вас. Для мене цей контроль одразу свідчить про недовіру компанії й упередженість до працівників. Але допускаю використання деяких методів контролю, якщо працівник почав давати значно гірші результати, хоча не знаю чи це допоможе», — говорить Marketing Strategist Ліза Білан.
«Дуже залежить від діалогу. Якщо реально довести, що це не буде використовуватись для ухвалення адміністративних або фінансових рішень, то все може бути. Треба говорити з людьми», — дотримується схожої думки Software Engineering Leader Лев Ванян.
Нагадаємо, що американський айтівець, який заробляє $250 000 на рік таємно працюючи на двох віддалених роботах, порадив не покладатися на джиглери для «мишки», які імітують її рухи. За його словами, деякі ІТ-відділи можуть виявити, коли працівники використовують таке ПЗ.
