«Я не міг знаходитися в „теплій ванній“ за кордоном. Зараз я тато в смартфоні». Історія Senior Software Quality Engineer з EPAM, який, попри можливість жити в Європі, повернувся в Україну під час війни

У пошуках кращого 

Я сам — із Нікополя, але багато років прожив у Дніпрі. Саме з Дніпра наприкінці 2020 року і релокувався до Кракова завдяки такій можливості всередині ЕРАМ. Мій тодішній проєкт якраз завершувався, і я розглядав нові можливості, зокрема за кордоном, в ЄС. Серед варіантів була Польща і великий клієнт із банківської сфери. Мене це цілком влаштовувало, адже з країною я був знайомий ще з 2015 року, коли працював там, і трохи знав мову. Отже, я залишив заявку, пройшов співбесіди, отримав офер — і поїхав.

Ще з 2014 року, з початку так званої АТО, я спостерігав за геополітичними новинами. Не хочу звучати як «провидець», але всередині у мене жило передчуття, що ситуація може значно погіршитись, адже й тоді я усвідомлював близькість війни — від Дніпра до того ж Дебальцева чи Волновахи відносно недалеко.

Коли планував релокацію у 2020-му році, то думав насамперед про екзистенційну загрозу, а ще — про навчання й майбутнє доньки. На той час вирував ковід, і я бачив, що через віддалений формат дитина починає втрачати цікавість. Плюс мені завжди подобались європейські програми обміну і можливості для студентів. Щодо моєї покупної спроможності, то вона була приблизно однаковою і в Україні, і в Польщі. 

«Мені треба бути там»

Я завжди ідентифікував себе як українець і хотів жити в Україні. Навіть коли виїхав і забрав родину, то залишався в українському контексті, адже тут живуть моя мама, друзі — у мене ніколи не було наміру відірвати коріння від своєї землі. 

У січні-лютому 2022, коли росія визнала існування ДНР і ЛНР, ми з представниками української діаспори у Кракові виходили на пікети до російського посольства. Я розповідав донці про те, що відбувається, ми багато говорили про історію, культуру, суверенітет, незалежність України і я завжди казав, що за це варто боротися. 

Мої пращури страждали від колективізації, більшовизму, Голодомору — це багато в чому обумовлює мою позицію.

Товариш допоміг мені 26 лютого 2022 перетнути кордон зі Словаччиною — там вже були величезні черги в бік ЄС, працювали мобільні пункти допомоги. А я попрямував у бік Ужгорода. Уже на початку березня був у Дніпрі.

Тоді я казав донці: «Софійко, така ситуація не може тривати надто довго. Мені треба там бути, але за декілька місяців, може за пів року я повернусь». Реальність — інша. Але навіть якби я тоді знав, що все буде саме так, то зробив би те саме. Не міг знаходитись у «теплій ванній» за кордоном, коли ми так чітко проговорювали в родині наші принципи.

«Я — тато в смартфоні»

Звісно, суб’єктивно я дуже хочу бути поруч із родиною, адже життя моєї доньки відбувається паралельно. Ми щодня розмовляємо, але я — тато в смартфоні. Проте я бачу цінність в тому, що перебуваю зараз в Україні. Хоча я не був серед захисників, але багато було зроблено для різних бригад і підрозділів.

Я бачив, як все це допомагає рятувати життя, евакуюватись із небезпечних місць — і це важливо, це мене дуже тішить. Навіть просто бути в Україні, поруч зі своїми знайомими й рідними, сусідами й друзями, працювати тут — це теж корисно. Адже окрім підтримки економіки (а ІТ індустрія тут має значний внесок, залишаючись одним зі стабільних платників податків), це й взаємопідтримка.

Я думаю про те, щоб поїхати до родини, у Польщу після завершення повномасштабного вторгнення. Моїй доньці 15, за декілька років вона завершить ліцей і буде вступати до університету. Коли це станеться, я б хотів повернутись додому, в Україну — про це ми говоримо з дружиною, готую її до цього. Не хочу починати все заново в іншій країні. У мене є бажання добудувати будинок, займатися не тільки ІТ, але й власним господарством. Припускаю, що міг би поїхати знову кудись — але короткотерміново, для додаткового заробітку, щоб потім знову повернутись в Україну.

Польща VS Україна

Щодо відмінностей у житті за кордоном, то багато залежить від країни перебування, але є й дещо спільне. Важливо пережити перший культурний шок, зрозуміти загальний контекст і оточення, розібратися в тому, як працює держава і її органи, системи, з якими людина має справу. 

Медицина, адміністративні послуги, освіта — все це буде досить суттєво відрізнятися від українського порядку. Наприклад, якщо у Дніпрі хронічні хвороби дружини й доньки ми легко лікували в лікарні Мечникова й одразу ж купували необхідні ліки, то в Польщі ті самі питання вимагають значно більше часу й зусиль. Таких нюансів багато. Тому ми в родині розподілили зони відповідальності, розібралися в них і підлаштувалися під нову реальність. Ну, і звісно мовне питання. Я переконаний, що вивчати мову країни перебування необхідно.

Якщо говорити про позитивні враження — я був дуже задоволений можливостями навчання. Ще до приїзду родини я зустрівся з директорами декількох загальноосвітніх шкіл в Кракові, адже для нас було важливо, щоб донька не втратила якість освіти. Згодом ми обрали один із закладів і донька продовжила навчання без зайвих складнощів. Ще один плюс — прекрасна інфраструктура. Транспорт дає змогу пересуватися без авто, не витрачаючи на це багато грошей. Це не лише про комфортне життя у місті, але й про подорожі. Мені дуже подобається, як у європейських містах зберігають культурну спадщину. На мою думку, Україна в цьому сенсі історично йшла іншим шляхом — саме тому бачимо таку еклектику на вулицях, скляні готелі на центральних площах поруч з пам’ятками архітектури. Але я вірю, що й ми зможемо прийти до кращого рівня життя й інфраструктури.

Якщо виїжджати, то до чого готуватись

Насамперед я б дивився на вік. Коли мені було 25, я поїхав в Європу як «заробітчанин»: було легко спати з 10 хлопцями в одній кімнаті хостела, змінювати підприємство і їхати кудись в пошуках нової роботи, жертвувати умовами сну тощо. Сьогодні мені 38, я доросла людина і зважую свої сили й комфорт. Також треба брати до уваги наявність родини, дітей. Самотужки переїхати набагато легше, а от якщо вже маєш сім’ю — треба потурбуватися про гідне житло, фінансову подушку безпеки, доступність медичних послуг, рівень оподаткування тощо. Якщо мова не йде про екзистенційну загрозу, то треба дуже добре розуміти, чому ви їдете в ту чи іншу країну, планувати стратегічно. Адже, скоріш за все, покупна спроможність знизиться дуже відчутно порівняно з Україною. Моя порада — за можливості поїхати самому чи самій, розвідати ситуацію і підготуватися протягом декількох місяців-півроку, а потім вже забирати рідних.

Зізнаюсь, я й сам так думав років у 20, хотів поїхати якомога далі. Не знаю навіть, на що я розраховував тоді. Адже ніде гроші на деревах не ростуть, і якщо ти хочеш їздити по ідеальних дорогах чи на нових трамваях, то за це треба платити вищими податками. 

Не варто також забувати про величезну культурну прірву. Якщо в Україні ти був веселим хлопцем, то ймовірно, що десь в Нідерландах таким вже не будеш — тебе банально не розумітимуть. Адаптація й інтеграція в місцеве суспільство потребують багато ресурсу і часто призводять до розчарування.

І не варто ігнорувати питання спорідненості зі своїми, спільного розуміння культурного контексту, історичної спадщини, нашої реальності. Ніхто так не зрозуміє вас, як ті, хто прожив такий самий або схожий досвід. 

«Пів року ми як партизани працювали в степах». Історія ветерана, який обрав цивільне життя та входить в IT попри значну кількість мілітарі-оферів

По темi

«Пів року ми як партизани працювали в степах». Історія ветерана, який обрав цивільне життя та входить в IT попри значну кількість мілітарі-оферів

«Я заробив $20, стрибав, сміявся і радів своїм першим грошам. На них, до речі, пішов і обʼївся в McDonalds». Історія 16-річного айтівця, який, попри юний вік, уже має купу замовників і планує стати кіберфахівцем

По темi

«Я заробив $20, стрибав, сміявся і радів своїм першим грошам. На них, до речі, пішов і обʼївся в McDonalds». Історія 16-річного айтівця, який, попри юний вік, уже має купу замовників і планує стати кіберфахівцем

«Лише за один місяць ми з командою евакуювали понад 700 поранених». Історія Senior Operations Specialist в EPAM та госпітальєрки, яка поєднує роботу в ІТ та порятунок захисників на фронті

По темi

«Лише за один місяць ми з командою евакуювали понад 700 поранених». Історія Senior Operations Specialist в EPAM та госпітальєрки, яка поєднує роботу в ІТ та порятунок захисників на фронті

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram