Що під капотом в Uklon? Слухай TechPower Podcast 🎧

«24 лютого голос мами відправив нас на станцію «війна». Айтішники розповідають про перший день війни 24 лютого

dev.ua пропонує читачам поділитися своїми спогадами про те, яким для вас був день 24 лютого. Герої наших статей охоче розповідають про це, тож ми вирішили, що цим захочуть поділитися значно більше людей.

Наводимо спогади айтішників, які вже розповіли, як і де їх застала війна. нам надійшла ціла добірка спогадів від співробітників Sigma SoftWare.

Це вже шостий матеріал із циклу про перший день війни. Перший, другий,третій, четвертий та п’ятий сповнені розчарувань, сліз та болю.

Залишити коментар
«24 лютого голос мами відправив нас на станцію «війна». Айтішники розповідають про перший день війни 24 лютого

dev.ua пропонує читачам поділитися своїми спогадами про те, яким для вас був день 24 лютого. Герої наших статей охоче розповідають про це, тож ми вирішили, що цим захочуть поділитися значно більше людей.

Наводимо спогади айтішників, які вже розповіли, як і де їх застала війна. нам надійшла ціла добірка спогадів від співробітників Sigma SoftWare.

Це вже шостий матеріал із циклу про перший день війни. Перший, другий,третій, четвертий та п’ятий сповнені розчарувань, сліз та болю.

Пишіть нам свої спогади та враження від 24 лютого на [email protected], [email protected] або ж в Telegram-bot.

Анастасія, QA в Ciklum

Я тестувальник у Ciklum. До війни жила і працювала у Харкові, але моє рідне місто — Сєвєродонецьк. 24 лютого ми з чоловіком виїхали саме туди, до моїх батьків, а зрештою — звідти ж і евакуювалися.

І мені б дуже хотілося розповісти про ситуацію там, бо про Харків та Маріуполь знають усі, а про Попасну та Сєверодонецьк мало говорять [інтерв’ю записано 28 березня], ніби про них усі забули.

24 лютого ми, як і всі харків’яни, прокинулися від двох страшних вибухів. Я живу між Харківським аеропортом та військовим аеродромом у Чугуєві. У четвер о 5:50 було вісім залпів на один аеропорт, вісім — на інший.

Від цього ми прокинулися, злякалися і стали вирішувати, що робити.

Загалом у суботу, 26 лютого, я збиралася поїхати під Київ на пару місяців до свекрухи. Столиця тоді здавалася безпечнішою, ніж Харків. О сьомій ранку, варто було нам вийти з квартири, щоб рухатися до Києва, плани різко змінилися. У батьків чоловіка почався сильний обстріл — вони мешкають неподалік гостомельського аеродрому.

Повну історію насті читайте тут. 

«Запам’яталося прощання сімей які розлучає війна». Айтішників продовжують ділитися спогадами про початок війни 24 лютого
«Запам’яталося прощання сімей, які розлучає війна». Айтішників продовжують ділитися спогадами про початок війни 24 лютого
По темi
«Запам’яталося прощання сімей, які розлучає війна». Айтішників продовжують ділитися спогадами про початок війни 24 лютого

Сергій Олександров, Templex Developer в ІТ-компанії Ciklum

Війну я зустрів, як би дивно це не звучало, на звичайній дорозі у Великій Данилівці (мікрорайон Харкова). Я повертався додому машиною, потрапив на лід двома колесами, і мене знесло з дороги в кювет. Поки біг на блокпост (який уже стояв, коли війни ще не було), щоб хлопці мене з кювету витягли, буквально над моєю головою пролетів винищувач. Майже синхронно з цим гулом вдалині прогриміли два потужні вибухи. Я зрозумів, що почалася війна. До того ж у мене розрядився телефон.

Перша думка — про сім’ю. Молодшому синові йшов третій місяць. Другому — вісім років. Я подумав про те, як ми помилялися, думаючи, що нічого не буде. Машину, звісно, так і не витяг. Вирішив йти додому пішки, але хвилин 20-25 пішої ходи перетворилися на дві години.

Безліч незнайомих людей, які поводяться дуже нетипово: дивляться один на одного очима шакалів, здається, ось-ось почнуть стріляти. Згодом дізнався, що перші ДРГ заходили саме з нашого боку. Тому «чигирями» абияк дістався Салтівки. Вдома був близько восьмої ранку, починалася четверта година війни.

Ми з сім'єю стали думати, що робити далі. Перші припущення — нас «полякають» і заспокояться. Але швидко стало зрозумілим, що це не так. І в другій половині дня з коляскою, із сусідами, з якимсь невеликим набором продуктів ми вже бігали районом у пошуках притулку.

Повну історію насті читайте тут. 

«О 5:17 ранку нас розбудили звуки артилерії». Яким було ваше 24 лютого: розповідають айтішники
«О 5:17 ранку нас розбудили звуки артилерії». Яким було ваше 24 лютого: розповідають айтішники
По темi
«О 5:17 ранку нас розбудили звуки артилерії». Яким було ваше 24 лютого: розповідають айтішники

Діана Худякова, копірайтерка ZONE3000

Я — Діана, копірайтерка з компанії ZONE3000. І звичайно, як кожен українець, я пам’ятатиму 24 лютого усе своє життя. Того страшного ранку ми прокинулися у рідному Харкові від пострілів. Першим їх почув мій чоловік, який скочив і побіг на балкон. Коли я усвідомила все, побачивши на власні очі спалахи й вибухи, всередині щось обірвалося.

Складно описати відчуття: це був мікс зі страху (першою чергою за дітей), заперечень, розгубленості та злості.

Тремтячим голосом я подзвонила батькам, які нічого не чули та, мабуть, спершу подумали, що я передивилася новин. Потім зайшла в чат, спеціально створений напередодні нашою компанією. Він розривався від повідомлень. Наче уві сні я читала, як деякі люди вже вирушали до обладнаного заздалегідь бомбосховища або обговорювали виїзд з міста. Екстрена команда ZONE3000 допомагала зберігати спокій (наскільки це було можливbv), координувала дії, надавала інформаційну підтримку. Це вимагало титанічної витримки й сил (робота не зупиняється і зараз).

Тим часом мій чоловік вже вирушив до Руської Лозової, де у 20 км від кордону з росією живе його брат з родиною. Вивезти їх було першочерговим завданням.

Дорогою назад, вже у місті, ми дізналися, що міст на шляху із селища до Харкова було підірвано. Тож, ще б трохи, і наші рідні не змогли б вирватися звідти.Далі було багато чого. Квапливі збори наступного дня, переїзд до друзів на дачу під Харковом, тиждень дружнього життя трьома родинами з дітворою у невеличкому будинку. Переїзд до родичів під Києвом, потім під Хмельницьким. Все це супроводжувалося (і продовжує супроводжуватися) переживаннями, страхом та невизначеністю.

Зараз я з дітьми за кордоном. Дуже сумую за чоловіком, за рідними. Щодня читаю новини й не можу навіть передати цей біль. Проте я вірю, що добро переможе. Україна стала настільки сильною, що тепер нас точно не зламати!   ​

«Все місто не спало після бомбардування». Айтішники згадують перший день війни 24 лютого
«Все місто не спало після бомбардування». Айтішники згадують перший день війни 24 лютого
По темi
«Все місто не спало після бомбардування». Айтішники згадують перший день війни 24 лютого

Наташа Шахметова, CMO Woofz від Gismart

На початку зими ми з чоловіком запланували поїздку на місячний «workation». Увечері 14 лютого ми сиділи в аеропорту «Бориспіль», чекали нашого рейсу на Тенеріфе, де планували з’єднатися з нашими друзями з Білорусі, які після серпня 2020 року роз’їхалися по різних містах і країнах.

Якщо чесно, то майже з нашого прибуття на острів настрій був сумнівним. Все почалося з визнання «ЛНР» та «ДНР». Вже після приїзду вся навколишня краса нівелювалася тривожними новинами з телеграм-каналів.

24 лютого нам з самого ранку зателефонувала мама чоловіка, і її голос, сповнений страху та тривоги, відправив нас на станцію «війна».

З точки зору організації роботи, компанії було важливо в перші дні вивезти максимальну кількість людей з Києва. Тут наша HR-команда спрацювала на рівні найкращих, підтримуючи точково кожного 24/7.

Початок війни вибив з колії й затьмарив абсолютно все. Гріх, здавалося б, скаржитися, адже ми були хоча б у безпеці. На другий день війни до всього списку додався факт блокування всіх фізичних банківських карток та рахунків ФОП у громадян Білорусі з українським ВНЖ. Тобто раптом ти розумієш, що залишився зовсім ні з чим серед Атлантичного океану.

А в Україні в цей момент більша частина твоїх колег у такій же голій ситуації, тільки в бомбосховищах, або на кордоні з Румунією у лютневому холоді. 

Щоб позбавитися колективного почуття провини, ми стали думати, що ми можемо зробити для спільної перемоги. Чоловік, звичайно, вже мало не збирав сумку та писав заяву до ТРО.

Але, зваживши всі «за» і «проти» ми зрозуміли, що користі від нас буде більше з «бек-офісу».

Насамперед чоловік став допомагати друзям з ТРО щодо забезпечення амуніцією. Пізніше ця історія перетворилася на волонтерську ініціативу VPERTI (від української — уперті).

Ми з нашою командою Woofz by Gismart (додаток з виховання собак) збираємо разом з нашими користувачами по всьому світу засоби для організації UA Animals на платформі Patreon. Зараз щонайменше 5% всіх користувачів програми вже надіслали свої пожертвування до фонду.Через майже два місяці життя у війні ми, як і всі, адаптуємося до нових реалій.

Продовжуємо працювати віддалено, розвивати наші продукти. Періодично бачимося на острові з колегами та друзями. Збігали навіть на найвищу точку Іспанії із прапором України. Продовжуємо допомагати Україні як можемо і віримо у швидку перемогу.

Пишіть нам свої спогади та враження від 24 лютого на [email protected], [email protected] або ж в Telegram-bot.

«Четвер 24 лютого зруйнував усе. Абсолютно усе». IT-фахівці розповідають про свій перший день війни
«Четвер 24 лютого зруйнував усе. Абсолютно усе». IT-фахівці розповідають про свій перший день війни
По темi
«Четвер 24 лютого зруйнував усе. Абсолютно усе». IT-фахівці розповідають про свій перший день війни
«Відчув свою безпорадність і неможливість допомогти людям». Де вас застала війна? Розкажіть нам про свій день 24 лютого
«Відчув свою безпорадність і неможливість допомогти людям». Де вас застала війна? Розкажіть нам про свій день 24 лютого
По темi
«Відчув свою безпорадність і неможливість допомогти людям». Де вас застала війна? Розкажіть нам про свій день 24 лютого
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
По темi
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
Новий випуск «З фронту в IT» про айтівців, які повертаються до цивільного життя після ЗСУ.

Історія світчера з Тернопільщини, який змінив агро на IT, а IT на ЗСУ

УЧАСТЬ В АЗАРТНИХ ІГРАХ МОЖЕ ВИКЛИКАТИ ІГРОВУ ЗАЛЕЖНІСТЬ. ДОТРИМУЙТЕСЯ ПРАВИЛ (ПРИНЦИПІВ) ВІДПОВІДАЛЬНОЇ ГРИ.
Ліцензія видана ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ." на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 15.09.23 (рішення КРАІЛ №245 від 31.08.2023); ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ." – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 26.04.2021 (рішення КРАІЛ №150 від 12.04.2021); ТОВ «СПЕЙСИКС» – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 08.02.2021 (рішення КРАІЛ №34 від 02.02.2021); ТОВ «ГЕЙМДЕВ» – на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор казино у мережі Інтернет від 16.02.2021 (рішення № 47 від 10.02.2021).
Читайте також
Ciklum посилюється в ЄС і відкрив делівері-хаб у Румунії
Ciklum посилюється в ЄС і відкрив делівері-хаб у Румунії
Ciklum посилюється в ЄС і відкрив делівері-хаб у Румунії
«Коли люди у безпеці, піднімати голову і їб***ть далі». Рецепт виживання для IT-компанії від СЕО ZONE3000
«Коли люди у безпеці, піднімати голову і їб***ть далі». Рецепт виживання для IT-компанії від СЕО ZONE3000
«Коли люди у безпеці, піднімати голову і їб***ть далі». Рецепт виживання для IT-компанії від СЕО ZONE3000
Харківська компанія ZONE3000 входить до десятки найбільших IT-компаній України. Війна в Україні, яку розв’язала росія, і яка увійшла до активної фази з 24 лютого, вже вдруге загрожує стабільності компанії. Але ZONE3000 справляється із викликами. З початку року харківська компанія збільшила команду та продовжує найм, планує розморозити підвищення виплат спеціалістам, підтримує команду та їхніх близьких та планує нові контракти за новими напрямками. Засновник та СЕО ZONE3000 Сергій Скуріхін розповів про те, як IT-бізнесу вижити у війні, і що зараз відбувається з вакансіями, оплатами фахівцям та ними самими в компанії.
Як увійти в IT, якщо не вмієш кодити? Три історії неайтішних спеціалістів з Ciklum, TECHIIA та Intetics
Як увійти в IT, якщо не вмієш кодити? Три історії неайтішних спеціалістів з Ciklum, TECHIIA та Intetics
Як увійти в IT, якщо не вмієш кодити? Три історії неайтішних спеціалістів з Ciklum, TECHIIA та Intetics
Для того, аби працювати в IT, необов’язково вміти писати код. Адже в компаніях велика кількість спеціалістів, які не знають жодної мови програмування та не орієнтуються у фреймворках.   dev.ua розповідає, як влаштована робота в IT неайтіших спеціалістів й чим вона їх приваблює. 
«Головне — не здаватись та не опускати руки». 4 історії джунів, що отримали роботу в реальних проєктах з нульовим досвідом
«Головне — не здаватись та не опускати руки». 4 історії джунів, що отримали роботу в реальних проєктах з нульовим досвідом
«Головне — не здаватись та не опускати руки». 4 історії джунів, що отримали роботу в реальних проєктах з нульовим досвідом
«Досвід роботи в комерційних проєктах за фахом — від 1 року» — найдратівливіша фраза в описах вакансій для всіх, хто хоче увійти в айті. Часто навіть якщо людина працювала в цій сфері, але з іншим стеком, отримати омріяне робоче місце в компанії їй надскладно. Щоправда, є безкоштовна можливість долучитися до IT через інтернатуру. Сьогодні розповідаємо чотири історії співробітників IT-індустрії, які потрапили на роботу без потрібного досвіду. Так, це радше виключення, аніж правило, але це цілком можливо. 

Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот

Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі

Обговорення
Коментарів поки немає.