Скоро нове відео про те, як ТОП EVO Мельник перейшов на українську під мінами 🎞

QA-інжеренер Ciklum евакуювалася з Сєвєродонецька. Історія з Луганщини з «Тюльпанами», «Акаціями» та фосфорними бомбами

QA Engineer у компанії Ciklum Анастасія (прізвище та фото героїні не публікуємо з міркувань безпеки) 14 березня виїхала з-під обстрілів із Сєвєродонецька Луганської області. Туди вона втекла у перший же день війни з Харкова, на який активно наступала російська армія.

На перший погляд, вибір напряму вражає. Але у Сєвєродонецьку живуть батьки Насті. Такий маршрут (з урахуванням досвіду виживання у військових умовах) здався героїні безпечнішим, ніж виїзд до Гостомелю під Києвом, до свекрухи.

Залишити коментар
QA-інжеренер Ciklum евакуювалася з Сєвєродонецька. Історія з Луганщини з «Тюльпанами», «Акаціями» та фосфорними бомбами

QA Engineer у компанії Ciklum Анастасія (прізвище та фото героїні не публікуємо з міркувань безпеки) 14 березня виїхала з-під обстрілів із Сєвєродонецька Луганської області. Туди вона втекла у перший же день війни з Харкова, на який активно наступала російська армія.

На перший погляд, вибір напряму вражає. Але у Сєвєродонецьку живуть батьки Насті. Такий маршрут (з урахуванням досвіду виживання у військових умовах) здався героїні безпечнішим, ніж виїзд до Гостомелю під Києвом, до свекрухи.

Свою історію Анастасія розповів dev.ua, справедливо помітивши, що сьогодні багато говорять про Харків та Маріуполь, Бучу та Ірпінь. А події  на Луганщині, що давно живе у війні з росією, нібито навмисне замовчуються.

«Ми не віримо тому, що кажуть у новинах [з різних сторін] ще з 2014 року. Мені здається, моя родина зараз зазнає набагато більших втрат, ніж у 1941-1945. І це дуже гнітить», — каже айтішниця. Публікуємо розповідь Насті від першої особи.

Між двома аеродромами

Я тестувальник у Ciklum. До війни жила і працювала у Харкові, але моє рідне місто — Сєвєродонецьк. 24 лютого ми з чоловіком виїхали саме туди, до моїх батьків, а зрештою — звідти ж і евакуювалися.

І мені б дуже хотілося розповісти про ситуацію там, бо про Харків та Маріуполь знають усі, а про Попасну та Сєверодонецьк мало говорять [інтерв’ю записано 28 березня], ніби про них усі забули.

24 лютого ми, як і всі харків’яни, прокинулися від двох страшних вибухів. Я живу між Харківським аеропортом та військовим аеродромом у Чугуєві. У четвер о 5:50 було вісім залпів на один аеропорт, вісім — на інший. Від цього ми прокинулися, злякалися і стали вирішувати, що робити.

Загалом у суботу, 26 лютого, я збиралася поїхати під Київ на пару місяців до свекрухи. Столиця тоді здавалася безпечнішою, ніж Харків. О сьомій ранку, варто було нам вийти з квартири, щоб рухатися до Києва, плани різко змінилися. У батьків чоловіка почався сильний обстріл — вони мешкають неподалік гостомельського аеродрому.

Крутий поворот

Я зателефонувала мамі до Сєверодонецька, дізнатися, як у них справи. Була впевнена, якщо у Харкові так стріляють, то у них взагалі пекло. Але на мій подив, батьки спали, і в них було спокійно.

Тоді ми розвернулися та поїхали до моїх батьків. Міркування були такими: Сєвєродонецьк — місто невелике, нині, по суті, обласний центр замість Луганська. Там у мами з татом є запас продуктів, та й за вісім років у війні люди навчилися жити в екстремальних умовах. Ще одна мотивація поїхати саме туди — допомогти евакуювати батьків, якщо буде потрібно.

Нам випадково допомогло ухвалене п’ять років тому рішення. Тоді ми купили машину на дизельному пальному. У нас у сім'ї діє правило: паливний бак завжди має бути максимально повним. Також ми запаслися талонами у додатку, завдяки чому могли заправитися навіть на тих заправках, де паливо відпускали лише екстреним службам. І ці моменти продуманості виявилися гарною підстраховкою.

Сєвєродонецькі будні

24 лютого до полудня ми вже були у батьків. Начебто в безпеці, ніби ніщо не віщувало біди. Щоправда, ми з чоловіком підскакували від кожного шарудіння, від кожного віддаленого залпу.

Батьки заспокоювали, що стріляють далеко. За роки війни вони навчилися розпізнавати дальність та вид зброї, з якої стріляли. Через пару днів ця навичка закріпилася і в нас — ми стали спати ночами.

Підвал у будинку дуже поганий. З точки зору безпеки наша квартира з несучими стінами була кращим притулком, ніж він. З 17:00 у місті діяв режим світломаскування. І на вікнах у нас висіли не просто штори — на них ми знайшли важкі покривала, які могли б стримати уламки. Одне вікно, найнебезпечніше, ми забили лінолеумом у схилі. Всі вікна залишали відчиненими, підтискали стулки п’ятилітровими баклажками з водою, щоб у разі удару вони просто відчинилися, а не вилітали шибки.

В одній кімнаті ми могли бути під час відносного затишшя. А так практично весь час проводили в коридорі, де дотримувалося правило двох стін. Звичайно ж, у нас були зібрані тривожні валізки, на них — куртки та шапки. Спали ми всі в одязі, якщо раптом доведеться терміново вибігти. Запаси їжі та одягу залишили ще й у підвалі про всяк випадок. Ми були достатньо підготовленими.

«Тюльпани» та «Акації» на 8 березня

У місті, незважаючи на обстріл, працювали магазини, аптеки, у банкоматах можна було зняти гроші. І це, нагадаю, за 40 км. від лінії розмежування.

А от у Попасній — якраз на лінії розмежування — вже було пекло. 27 лютого там зникли світло, вода, газ, і до цього дня [інтерв’ю записано 28 березня] там нічого не відновлено. Ситуація регулярно погіршується, до міста заходять російські військові. Багато знайомих звідти намагалися виїхати, але навіть не змогли вийти з під'їзду. Ті, хто наважився вийти, залишилися у цьому місті назавжди, ставши жертвами обстрілів.

Кажуть, на Попасну та Рубіжне скидали фосфорні бомби, Лисичанськ били «Точкою У». Це заборонені види зброї за Женевською конвенцією.

У Сєвєродонецьку активна фаза бойових дій розпочалася приблизно першого березня. А восьмого березня, як ми жартували вдома, нас активно вітали з 4 ранку до кінця дня. До 8 березня вже стало звичкою прокидатися о 4-й ранку: ніби за розкладом по місту били «Градами». О 7-й ранку «Гради» змінювалися гаубицями, «Тюльпанами», «Акаціями».

У нас у Сєвєродонецьку до 8 березня газ відключали один раз на кілька годин. Але нам пощастило — батьки живуть у старому районі міста. Зараз у нашому будинку вже немає ні світла, ні води, але є газ, який через обстріли та спровоковані ними аварії періодично пропадає. Але за перший місяць дуже оперативно все намагалися лагодити: без води були три дні, без світла — близько п’яти.

Я вважаю, що нам просто пощастило з місцем розташування будинку. У сусідніх містах справи були набагато гірші. У нових районах опалення відключили у перший день війни. Вода пропала через п’ять діб, а потім не стало світла. Люди почали готувати на багатті.

Загалом, по Сєвєродонецьку, Лисичанську, Рубіжному, Попасній та Кремінному обстріли настільки сильні, що виживати там стає вкрай складно. Після проведення якогось часу там вже не вражають фотографії з харківської Салтівки.

На Луганщині досі є люди, які мешкають у підвалах з 28 лютого. Гуманітарна катастрофа набирає обертів: склади продовольства знищені, порожні магазини, дефіцит продуктів посилюється, туди не приїжджає допомога. За час війни продовольство до гуманітарного штабу міста надходило лише двічі. Різниця між тим, що озвучують в обладміністрації, та тим, що відбувається у місті насправді, є колосальною.

Операція евакуація

Виїжджали ми 14 березня. Ми заздалегідь обговорювали у сім'ї, що для нас стане тригером для евакуації. Вже була інформація про те, що по Луганській області пересуватися не можна: на Ізюм їхати було небезпечно через бої, на Сватове теж — там уже стояли російські війська.

Дороги у бік Рубіжного та Кремінної або обстрілювалися, або були заміновані. Якийсь час ми сподівалися дочекатися «зеленого коридору», щоб виїхати безпечніше. Але абсолютно випадково дізналися про дорогу на Дніпро через Соледар та Бахмут.

Тим часом обстріли стали хаотичними. Стандартного розкладу, як раніше, не було. Ночами ми буквально підстрибували на ліжку — настільки було голосно та страшно.

Тож вирішили виїжджати. Попередньо зателефонували перевізникам, які вивозять людей до Дніпра, дізнались маршрут. Щиро дякую цим людям — вони взяли в колону цивільні машини. Їхати поодинці в такій ситуації було б у рази страшніше.

О 4-й ранку 14 березня, коли ми виносили в машину речі, почався черговий сильний обстріл, і ми не розуміли: краще їхати чи пересидіти. Я вийшла з дому вперше за два тижні, раніше мене не випускали. У мене була кішка на руках, і вона тремтіла так, що тремтіло все всередині мене. Заспокоюючи кішку, приходила до ладу і сама.

Але тільки-но перестала тремтіти домашня улюблениця, накривати стало вже мене. Доїхали до центру міста, де була точка збору колони. Там — будинки без шматків стін, знищений бомбою торговий центр, на землі валяються тролейбусні дроти, які лише у січні замінили.

Місто тільки починало оживати після 2014 року — будувалися дороги, знову висаджувалися парки. І тут знову війна.

11 блокпостів та кава на заправці

Дорогою до Дніпра ми зупинилися на нічліг у Павлограді. Це місто за 250 км від Сєверодонецька. Дорогою туди подолали 11 блок-постів. Щоправда, ми добре знали правила проїзду: вимкнути фари, прибрати відеореєстратор, розмовляти може лише водій, під'їжджати до посту можна лише на запрошення.

Але наші військові переглядали вміст телефонів, багаж. Прекрасно їх розумію: їхнє завдання відрізнити мирних від диверсантів та навідників. Нам було трохи легше, оскільки у нас із чоловіком харківська прописка та машина на харківських номерах, питань про те, хто ми та чому виїжджаємо, було мінімум.

Палива дорогою не було ніде. Ми заїхали на заправку, де працював автомат та люди брали каву. У цей час нас усіх накрило.

Коли ти з-під обстрілів потрапляєш у мирне життя, дуже складно прийняти, що тут є кава, що люди ходять спокійно вулицями і не заощаджують продукти.

Плюс синдром того, хто вижив, — почуття провини перед тими, хто залишився там, у війні, не дає спокою. Адже хтось не виїжджає, боячись залишити родичів, хтось не має транспорту і доводиться залишатися під обстрілами. Евакуація до моменту нашого виїзду мало проводилася. Було лише два дизельні поїзди з Лисичанська. Це склади із трьох вагонів, до яких влізли 2000 людей. Кажуть, електрошокерами били, щоб люди не сідали до поїзда. Пускали лише жінок та дітей. Чоловікам покинути місто на такому транспорті було неможливо.

Після другого рейсу розбомбили колії, і виїзд залізницею припинився. З кінця березня регулярно відкриваються гуманітарні коридори. Але частка людей, які виїжджають, дуже мала в порівнянні з тим, скільки жителів залишаються в Луганській області.

Ми ж переночували у Павлограді і через Умань поїхали на захід України.

Будиночок у селі та тиша

Через знайомих знайомих ми знайшли будиночок у селі під Чернівцями. Нині живемо тут. Сподіваємось залишатися тут доти, доки не з’явиться можливість повернутися до Харкова. Чи зможуть додому до Сєверодонецька повернутися батьки, ми не знаємо. З кожним днем все складніше. А там ще знаходиться хімзавод, нещодавно поряд був вибух на лакофарбовому виробництві. Загалом повертатися туди небезпечно.

У новому будинку провели інтернет, щоб ми з чоловіком могли працювати. Адже нас п’ятеро: з нами мої батьки та молодша сестра. Батьки без зарплати (з ними розірвали контракти), тому ми раді, що ми маємо можливість працювати віддалено. До того ж невдовзі ми станемо батьками, і дуже хочеться, щоб малюк мав усе потрібне, не знав і не бачив того, що довелося побачити нам.

«Стоячи біля вікна побачив як у двір заїхали російські танки. Один із них націлився на мене». BА Astound Commerce про евакуацію з Ірпеня та життя у війні
«Стоячи біля вікна, побачив, як у двір заїхали російські танки. Один із них націлився на мене». ВА Astound Commerce про евакуацію з Ірпеня та життя у війні
По темі
«Стоячи біля вікна, побачив, як у двір заїхали російські танки. Один із них націлився на мене». ВА Astound Commerce про евакуацію з Ірпеня та життя у війні
"Нам пощастило. Під обстріл потрапив наступний потяг». Історія Templex Developer Ciklum який дивом вивіз сім'ю із Харкова
«Нам пощастило. Під обстріл потрапив наступний потяг». Історія Templex Developer Ciklum, який дивом вивіз сім’ю із Харкова
По темі
«Нам пощастило. Під обстріл потрапив наступний потяг». Історія Templex Developer Ciklum, який дивом вивіз сім’ю із Харкова
"Я не розуміла як ми можемо вижити". QA-інженер Capgemini та мати 4 дітей з Горенки про війну роботі з бомбосховища та евакуації
«Я не розуміла, як ми можемо вижити». QA-інженер Capgemini та мати 4 дітей з Горенки про війну, роботу з бомбосховища та евакуації
По темі
«Я не розуміла, як ми можемо вижити». QA-інженер Capgemini та мати 4 дітей з Горенки про війну, роботу з бомбосховища та евакуації
«Танковий снаряд поряд влетів міна впала. Невже мало?». СЕО Satu.kz Максим Мельник про війну у Чернігові підтримці ЗСУ та виїзд з пекла
«Танковий снаряд поряд влетів, міна впала. Невже мало?». СЕО Satu.kz Максим Мельник про війну в Чернігові, підтримку ЗСУ та виїзд з пекла
По темі
«Танковий снаряд поряд влетів, міна впала. Невже мало?». СЕО Satu.kz Максим Мельник про війну в Чернігові, підтримку ЗСУ та виїзд з пекла
Читайте головні ІТ-новини країни у нашому Telegram
Читайте головні ІТ-новини країни у нашому Telegram
По темі
Читайте головні ІТ-новини країни у нашому Telegram
Втрата 120 000 євро, три роки життя на побудову власної аналітичної моделі та заробіток у сотні тисяч доларів.

Читайте історію заробітку на біржах.

Читайте також
Релокувались до Польщі, підняли зарплату та розробили новий продукт. Що змінилось у 3DLOOK під час війни
Релокувались до Польщі, підняли зарплату та розробили новий продукт. Що змінилось у 3DLOOK під час війни
Релокувались до Польщі, підняли зарплату та розробили новий продукт. Що змінилось у 3DLOOK під час війни
Команда стартапу 3DLOOK, що спеціалізується на технологіях сканування людського тіла по фото, продовжує працювати в умовах війни. Компанія релокувала співробітників, має офіс в США, наймає спеціалістів та представляє новий продукт.  Про це розповіла Ксенія Прожогіна, VP of People в 3DLOOK, в інтерв’ю для AIN.UA. Ми обрали головне про те, як зараз живе компанія. 
Американська brightfin звільнила 50 айтішників в Україні. Причина: «війна в країні ще триває»
Американська brightfin звільнила 50 айтішників в Україні. Причина: «війна в країні ще триває»
Американська brightfin звільнила 50 айтішників в Україні. Причина: «війна в країні ще триває»
Які чоловіки можуть легально виїхати за кордон та які документи потрібні. Гайд від юриста
Які чоловіки можуть легально виїхати за кордон та які документи потрібні. Гайд від юриста
Які чоловіки можуть легально виїхати за кордон та які документи потрібні. Гайд від юриста
З 24 лютого законодавством заборонено виїжджати за межі України чоловікам від 18 до 60 років та військовозобов’язаним жінкам. Але всюди є свої винятки: виїхати можуть ті, хто не підлягають призову під час мобілізації. 
Фольга на двосторонньому скотчі як захист від РЕБ. Або як та з чого зроблений російський безпілотник Орлан-10 2022 року
Фольга на двосторонньому скотчі як захист від РЕБ. Або як та з чого зроблений російський безпілотник Орлан-10 2022 року
Фольга на двосторонньому скотчі як захист від РЕБ. Або як та з чого зроблений російський безпілотник Орлан-10 2022 року

Хочете повідомити важливу новину?
Пишіть у Telegram-бот

Головні події та корисні посилання
в нашому Telegram-каналі

Обговорення
Коментарів поки немає.