Хостинг для будь-яких потреб — VPS від 135 гривень на місяць 👉
Марія БровінськаІсторії
10 червня 2025, 09:00
2025-06-10
«Україна все ще є. І я також залишаюся». Історія тестувальника-американця з EPAM, який живе в Україні, допомагає військовим, «трошки сумує за вибором напівфабрикатів в американських супермаркетах», і не поспішає повертатися в США
Американець Шон Ендрю Мор вперше приїхав до Харкова у неспокійному 2014 році. Рідним, аби не хвилювалися, сказав, що їде в Європу. Пепебуваючи в Україні, Шон встиг світчнутися в IT — викладач англійської освоїв професію QA.
З 2017 року живе тут постійно, сьогодні працює у львівському представництві EPAM, активно волонтерить. Повертатися до США не збирається. Як живеться Шону в країні незламних, хто допомагає йому волонтерити і що любить тут найбільше, Шон розповів dev.ua. Далі — його пряма мова.
Американець Шон Ендрю Мор вперше приїхав до Харкова у неспокійному 2014 році. Рідним, аби не хвилювалися, сказав, що їде в Європу. Пепебуваючи в Україні, Шон встиг світчнутися в IT — викладач англійської освоїв професію QA.
З 2017 року живе тут постійно, сьогодні працює у львівському представництві EPAM, активно волонтерить. Повертатися до США не збирається. Як живеться Шону в країні незламних, хто допомагає йому волонтерити і що любить тут найбільше, Шон розповів dev.ua. Далі — його пряма мова.
Перший візит в Україну
Уперше я приїхав в Україну у 2014 році, щоб побачитися зі своїми українськими друзями, з якими до цього спілкувався онлайн. Це сталося приблизно через тиждень після знесення пам’ятника Леніну. Неспокійні часи.
Своїм рідним у США сказав, що їду до Європи. Провів тиждень у Харкові, мені дуже сподобалося місто, атмосфера, знайомства з приємними людьми. Повертаючись додому, уже почав планувати наступні візити.
У 2017 році я остаточно переїхав в Україну. Мої рідні хвилювалися, але я ухвалив це рішення свідомо: жити і працювати тут.
Перехід в ІТ і велика українська родина
Спочатку я викладав англійську, і один зі студентів дізнався, що я хочу потрапити в ІТ. Через тиждень він сказав, що поговорив із колегами, і вони хочуть провести зі мною співбесіду. Домовилися, що компанія навчить мене працювати QA-інженером і скрам-майстром, а я своєю чергою погодився допомагати своїм новим колегам з англійською. Відтоді я працюю в ІТ, а з 2022 року — тестувальником в EPAM.
Сьогодні я одружений, моя дружина з Полтавської області. Відтак маю тепер велику родину в Кременчуці й Полтаві. Поки в нас немає дітей, але є кіт, врятований військовими з Донецької області.
З Харкова у Львів
У 2021 році ми мусили з’їхати з орендованого житла в Харкові. Тоді вирішили змінити не лише житло, а й місто. Так ми опинилися у Львові. Упродовж 10 років час від часу я повертаюся до вивчення української. Сьогодні я б оцінив свої знання десь на 40% рівня А2. Утім, багато говорити українською не доводиться — в роботі здебільшого користуюсь англійською. Загалом я задоволений всім, що мене оточує. Можливо, трошки сумую за вибором їжі в американських супермаркетах. Там багато позицій напівфабрикатів, які швидко готувати, і це заощаджує час.
«Чому ти тут лишаєшся?»
Мабуть, це найпопулярніше питання, яке мені ставлять. Ще коли жив у Харкові, мої студенти навіть не вірили, що я громадянин США. Мовляв, що американцеві робити в Харкові. Доводилося показувати паспорт.
Після повномасштабного вторгнення це питання стало ще більш актуальним. Я залишаюся, бо тут мій дім. Тут мої друзі, родина, колеги, колишні студенти. І я не хочу їх покидати.
Так, багато приятелів виїхали з Харкова, з країни, але Україна все ще є. І я також залишаюся.
У лютому 2022 року мої харківські друзі, які свого часу відкрили для мене цю країну, знайшли прихисток в моєму львівському помешканні. Багато моїх приятелів сьогодні — в Польщі, в Німеччині, Чехії, США. Більшість кажуть, що хотіли б повернутися після завершення бойових дій. Хоча я розумію, що частина лишиться. Я сумую за Харковом, знаю, що колись я повернусь туди. У мене досі там лишаються друзі, які не виїжджали. Одна приятелька зразу була перекладачем під час тренінгів для військових з тактичної медицини, а зараз сама опановує розмінування, щоб потім працювати сапером. Я щасливий знати багато хоробрих українців, які докладають зусиль для наближення перемоги.
Допомога всіма силами
Я почав донатити ще у 2014 році. У мене є внутрішнє відчуття — я повинен допомагати, я зобов’язаний це робити. І зараз навіть більше, бо я хвилююся за своїх друзів і родину, розкиданих по всій країні. Я хочу, щоб вони були в безпеці й мали майбутнє. Тож я роблю все, що в моїх силах, щоб допомогти таке майбутнє створити.
У 2022 році я плів маскувальні сітки, поки локація не закрилася. У 2022–2024 роках я здебільшого просто жертвував стільки грошей, скільки міг. Також допомагав іншим волонтерам, створюючи графіку для фандрейзерів і поширюючи їх у мережі. У 2024 році разом з іншим волонтером ми придбали дрони для фронтового підрозділу, а також відремонтували автомобіль. З січня 2025 року мене внесли до Реєстру волонтерів, і я почав безпосередньо підтримувати розвідроту із закупівлею дронів для 53-ї механізованої бригади. Я продовжую допомагати їм і зараз. Також із кінця 2023 року я підтримую «ДрукАрмію», виготовляючи різні рішення за допомогою 3D-друку. Я знаю, що серед працівників EPAM є багато мотивованих волонтерів, і мені приємно це бачити. Також проводяться корпоративні аукціони Волонтерської спільноти компанії — минулого разу боротьба за лоти була запекла, але я виграв одразу чотири.
Загалом я приділяю волонтерству в середньому дві години щодня.
З миру по нитці
Здебільшого займаюся збором коштів онлайн через соціальні мережі. Основний акцент я роблю на X (Twitter) та Instagram, але також використовую Facebook, Threads, Bluesky, TikTok, HelpUA Foundation і приватні канали. Для зручності збору пожертв із різних країн я створив акаунти в Monobank, PayPal, Revolut і BuyMeACoffee. Половина моїх благодійників в Україні, з того ж Харкова, половина за кордоном — найбільше з США, Франції. Принагідно прошу читачів підтримати моє волонтерство для українських захисників.
Переконаний, якщо ми хочемо вистояти й перемогти у війні, то кожен має в якийсь спосіб долучатися. Навіть якщо ви живете за кордоном, у вас немає часу або ресурсів. Допомога може бути простою — наприклад, клік на «поширити/додати в сторіз/ретвіт» фандрейзера. Але всі ми маємо щось робити. Є багато можливостей допомогти у кожному місті України. Чи то донатити, чи то плести маскувальні сітки, чи передавати одяг біженцям, чи просто поширювати фандрейзери у соцмережах.
«Я не міг знаходитися в „теплій ванній“ за кордоном. Зараз я тато в смартфоні». Історія Senior Software Quality Engineer з EPAM, який, попри можливість жити в Європі, повернувся в Україну під час війни
«Лише за один місяць ми з командою евакуювали понад 700 поранених». Історія Senior Operations Specialist в EPAM та госпітальєрки, яка поєднує роботу в ІТ та порятунок захисників на фронті
«У США тестувальник може отримувати $100 000 і навіть $500 000 на рік». Історія релокейту дніпровської IT-родини, де чоловік працює в EPAM, а дружина влаштувалася в Tesla
Марк і Вікторія Терещенки — IT-подружжя. Він працює на позиції Lead Test Automation Engineer у компанії EPAM, вона — Software QA Engineer у Tesla. У серпні 2021 року пара разом з 1-річним сином здійснила релокейт до США за L візою. Ми зв’язалися з українською родиною та поговорили про труднощі переїзду, зарплату в Америці та специфіку роботи в компанії Ілона Маска.
«Моя фінансова мета — накопичити $1 000 000, щоб мати пасивний дохід і жити на нього». Як айтішники витрачають гроші та в що інвестують
Зарплата айтішників в Україні — одна з найвищих. І ІТ-галузь під час війни — єдина галузь, яка зростає, попри війну. А айтішники — серед тих, хто найактивніше підтримують армію. Середній місячний донат айтішника становить 10% від зарплати, або $270. dev.ua вирішив розпитати айтішників, куди вони витрачають гроші й у що інвестують під час війни.
