Ми запускаємо розсилку про українське IT-ком’юніті. Залиште email, аби розуміти більше. Прем’єра — скоро!
Дякую! На вказану адресу надіслано листа для підтвердження підписки.
Hot! dev.media шукає менеджера з продажу спецпроєктів

«В хокеї та ІТ є більше спільного, ніж ви думаєте». Історія професійного хокеїста, який світчнувся в IT, і попри роботу в EPAM не забуває улюбленого заняття

«Навколо IT» — рубрика, в якій ми збираємо все корисне для життя айтішника, яке не стосується його роботи. Виявляється, у айтішників різні хобі. Ми вже писали про айтішників-бігунів, плавців, художників, музикантів, танцівників, а також заводчиків собак.

Герой сьогоднішнього матеріалу ― Станіслав Ординський, Project Manager у EPAM, хоббі якого хокей. «Це дуже емоційний спорт. Збираються люди з сильним характером і кожен хоче перемоги. А ще хокей — максимально контактний вид спорта. Один з небагатьох, де вітаються бійки», описує Станіслав своє захоплення. Про любов до хокею, професійну гру в швецькому клубі та чи допомагає спортивний досвід в ІТ, — далі у прямій мові Станіслава Ординського.

Залишити коментар
«В хокеї та ІТ є більше спільного, ніж ви думаєте». Історія професійного хокеїста, який світчнувся в IT, і попри роботу в EPAM не забуває улюбленого заняття

«Навколо IT» — рубрика, в якій ми збираємо все корисне для життя айтішника, яке не стосується його роботи. Виявляється, у айтішників різні хобі. Ми вже писали про айтішників-бігунів, плавців, художників, музикантів, танцівників, а також заводчиків собак.

Герой сьогоднішнього матеріалу ― Станіслав Ординський, Project Manager у EPAM, хоббі якого хокей. «Це дуже емоційний спорт. Збираються люди з сильним характером і кожен хоче перемоги. А ще хокей — максимально контактний вид спорта. Один з небагатьох, де вітаються бійки», описує Станіслав своє захоплення. Про любов до хокею, професійну гру в швецькому клубі та чи допомагає спортивний досвід в ІТ, — далі у прямій мові Станіслава Ординського.

Більше історія про хобі айтішників читайте у рубриці «Навколо IT»

В хокеї з 10 років

В хокей я потрапив у Вінниці, коли мені було 10. Зараз мені 24, і я все ще люблю цю гру. Люблю за швидкість і творчий підхід, коли треба обійти суперника на майданчику, де щосекунди триває боротьба.

Як казав великий Уейн Грецьки: «Дев’яносто процентів хокею — це розумова діяльність. Інша частина — фізична». 

Фізичних навантажень вистачає. Якщо на початку мова могла йти про два тренування на день, то в дорослішому віці на передсезонних тренуваннях я міг тренуватися до 4 разів на день.

Скоріш за все ви не знали, але швидкість хокеїста може досягати 50 км/год, за гру спортсмен «пробігає» до 15-18 км, а вага воротарського спорядження сягає 30 кг.

За сезон гравці професійних ліг ламають в середньому 30 ключок. Частково через те, що майже кожні дві хвилини на льоду відбуваються силові прийоми. Ну, а ще в хокеї є просто бійки. Тобто, коли два гравці хочуть розібратися між собою, «вихлюпнути» зайві емоції, вони домовляються про «поєдинок». Це трапляється не так часто, як силові прийоми. Але побитися, а потім разом піти на пиво — буденна справа.

Не дивно, що добра частина професійних спортсменів втрачають принаймні по одному зубу. 

Незважаючи на всі особливості цього спорту, щороку в секції приходять сотні хлопчаків, які шукають драйву на льоду.  

Впустити спорт у життя

До певної міри в мене все було визначено наперед. Моя мама — вчителька музики, відповідно відвідував музичну школа по класу фортепіано. Оскільки родина — дуже спортивна, з 5 років батьки брали мене з собою на тенісний корт, а взимку, коли Буг замерзав — каталися на ковзанах, на любительському рівні грали в хокей. Спочатку в моєму житті з’явився великий теніс, до 10 років я грав професійно, щодня мав тренування, їздив на чемпіонати. 

Коли мені виповнилося  10, у Вінниці з’явилася льодова арена, відкрилась хокейна секція. Тато запропонував туди походити, щоб підтримувати фізичну форму.

Але хокей так захопив мене, що я прийняв рішення кинути теніс.

Рік я грав у Вінниці, потім мене з товаришем запросили грати за столичну команду «Сокіл». Так я переїхав до Києва, ходив у спортивно-юнацьку школу. Згодом на позицію правого захисника мене «переманила» команда з Донецька, яка запропонувала дуже хороші умови для розвитку. Академія «Донбас» зібрала найкращих юніорів країни, там була чудова база, вихід на змагання вищого рівня. Але в 2014 році почалась війна, обстріли, зрозумів, що перспектив тут вже не буде. Насправді мені дуже шкода — і я особисто, і український хокей багато втратили через тодішнє вторгнення.

Спортивний трансфер

Згодом поїхав на оглядові збори, де мене побачили тренери з Швеції. В 17 років переїхав грати туди. Треба сказати, що в Швеції хокей — найпопулярніший вид спорту, тут колосальна підтримка команд на трибунах, це по-справжньому народна гра. Відрізняється і підхід в тренуваннях, вища кваліфікація тренерів.

В команді грали люди з різних країн, тут я точно прокачав англійську, познайомився з ментальністю західної людини.

Всередині дня можна було вийти в центрі Стокгольма і не побачити жодної людини, яка б поспішала, метушилась. Всі посміхаються. У Києві, звісно, інша динаміка, люди переважно заклопотані. Мені подобалось там практично все, крім місцевої кухні. Втім, у Швеції у мене було лише утримання, а за законом офіційну зарплату я не міг отримувати до 20 років.

Тим часом вдома сформувався чемпіонат України і моя колишня команда кликала мене повертатися. Запропонували зарплатню — $1000. Пам’ятаю, як подумав, що круто заробляти свої гроші. Я згодився і паралельно грав у всіх збірних України — до 18 років, 20 років і національній збірній.

Через два роки відчув, що не прогресую. Молодим гравцям не давали багато часу на льоду. Крім того, вихід на лід часом міг залежати від корупційної складової, «брудні» історії, на жаль, трапляються і в спорті. 

Вхід в IT

В якийсь момент зрозумів, що треба змінювати професію. Життя спортсмена нелегке — постійні виїзні ігри, переїзди. В мене не було серйозних стосунків, бо я ніде не перебував постійно.

В ІТ працював брат, за його прикладом прийняв рішення про «світчинг».

Батьки, які інвестували в мою спортивну кар’єру і бачили мене виключно спортсменом, довго не сприймали цих змін. Але я вдячний їм за спортивний підхід у вихованні, адже це допомогло мені легше світчнутися і працювати в ІТ.

В мене немає технічної освіти. Але я був наполегливим і по спортивному агресивним: накреслив мету, пішов на навчання в місцеву ІТ-школу, ставив нескінченні питання, щоб швидше вивчитися. Пощастило, що в кінці навчання треба було виконати реальний проєкт силами реальної команди — сайт для ресторанного бізнесу з доставкою. В подальшому для резюме це стало великою перевагою.

На першій співбесіді в ІТ акцентував також на вмінні взаємодіяти в команді, лідерських якостях, які напрацював в хокеї.

Якось пішов на позицію трейні, але мені відмовили. Мовляв, я «overqualified», порадили шукати позицію джуніора і за це я їм дуже вдячний.

Заради першої серйозної роботи я мусив переїхати з Вінниці в Житомир, але пандемія дозволила повернутися додому. Про ЕРАМ, звісно, знав, найбільша компанія, назва на слуху, — потрапити сюди стало моєю мрією.

Коли зрештою написала рекрутер з ЕРАМ, вже мав 1,5 річний досвід роботи, тому вже міг «ставити» на цей новий досвід та був готовий прийняти пропозицію. Став Project Manager і не пошкодував. Для мене важливо, як компанія веде себе з початком війни: збереження компенсації мобілізованим, допомога всім фахівцям, підтримка з евакуацією, релокацією, допомога переселенцям, постійні волонтерські збори на потреби ЗСУ. Тут всі на своєму рівні наближають перемогу. Але і до повномасштабного вторгнення компанія багато інвестувала в спеціалістів. Мені, наприклад, компенсували досить дорогі сертифікації. Багато чого можна навчитися. І як у хокеї, в ІТ треба постійно навчатися і тренуватися. 

Навички з минулого

З хокейного досвіду стали в пригоді:

  1. Розуміння іншого культурного mindset`у. В швецькій команді були гравці з США, Канади, європейських країн. Це розуміння відмінностей ментальності і зараз допомагає мені в комунікації з клієнтами. Адже в нас немає замовників з пострадянського простору. 
  2. Знання мови. Для джуна в ІТ англійська  — це велика перевага. А для світчера в  Project Management — це взагалі must have. Особливо зараз, коли на ринку висока конкуренція. На момент переходу в ІТ мій рівень англійської оцінили в С1.
  3. Розуміння роботи в команді. Я був капітаном хокейної команди, а Project Manager — в певному значенні теж капітан команди, який бере більше за інших відповідальності, слідкує «гравцями», за перебігом і результатом проєкту. Досвід командного спорту став у пригоді — я знав, як комунікувати, мотивувати, як вирішувати конфлікти, а не йти від них. 
  4. Вміння ставити цілі та працювати на результат. Те, що мені вдалося потрапити в ЕРАМ, я вважаю своєю перемогою. Це сталось рік тому, і я добре пам’ятаю ці відчуття, коли рекрутер повідомила радісну новину. Але це як і в спорті — будь-якій перемозі передує багато годин виснажливих тренувань. 

Дорогий хокей

Попри те, що зараз я фокусуюсь на ІТ, проходжу різні сертифікації, я все ще люблю бувати на льоду, граю на любительському рівні у Вінниці. Тут є місцева ліга, яка включає 6 чи 7 команд. Рівень гравців різний, часом я почуваюсь королем.

Незважаючи на різний рівень хокеїстів, я кайфую від гри. Недавно знову відкрили місцеву ковзанку, команди збираються грати. Оренда «льоду» команді обходиться близько 2 000 гривень в місяць, купівля форми —  близько $500 на спортсмена.

У свій час я закінчив інститут фізкультури за спеціальністю тренер з хокею. Тому інколи молоді гравці просять мене позайматися, показати вправи на техніку. Але мова більше про індивідуальні консультації, а не тренування команди. 

Якщо ви ніколи не ганяли з ключкою та не відвідували хокейні ігри, але цікаво заглибитися в тему, раджу почитати книжку «Ведмеже місто» швецького письменника Фредеріка Бакмана.

Події в ній розгортаються на тлі захоплення містян цією грою. Багато про дух хокею та ставлення до неї шведів — майже культове. Раджу також фільми — «Диво» з Куртом Расселом, про хокейну збірну, яка виборола золоті медалі на олімпіаді в 1980 році; та автобіографічний «Містер Хокей: Історія про Горді Хоу». 

P. S. Якщо цікаво, іще одне дитяче захоплення я також збереіг — маю вдома синтезатор і досі граю. Повторюю старі твори або ж, розуміючи нотну грамоту, можу розучити з листа нові. Це також допомагає переключатися і запобігати вигорянню.

«Не женіться за топчиком який ви зможете придбати колись потім». Program Manager Luxoft не мислить свого життя без велопокатушок. Ось його поради бажаючим долучитися
«Не женіться за топчиком, який ви зможете придбати колись потім». Program Manager Luxoft не мислить свого життя без велопокатушок. Ось його поради бажаючим долучитися
По темi
«Не женіться за топчиком, який ви зможете придбати колись потім». Program Manager Luxoft не мислить свого життя без велопокатушок. Ось його поради бажаючим долучитися
Біг хайкінг альпінізм: з чого почати та як обрати свій. Рекомендує Senior DevOps Engineer в Ciklum Максим Шлінчук
Біг, хайкінг, альпінізм: з чого почати та як обрати свій. Рекомендує Senior DevOps Engineer в Ciklum Максим Шлінчук
По темi
Біг, хайкінг, альпінізм: з чого почати та як обрати свій. Рекомендує Senior DevOps Engineer в Ciklum Максим Шлінчук
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
По темi
Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram
Айтішник розробив та створив болід власноруч.

Дивіться на каналі dev.ua тест-драйв спорткара.

Ми запускаємо розсилку про українське IT-ком’юніті. Залиште email, аби розуміти більше. Прем’єра — скоро!
Дякую! На вказану адресу надіслано листа для підтвердження підписки.
Читайте також
«У США тестувальник може отримувати $100 000 і навіть $500 000 на рік». Історія релокейту дніпровської IT-родини, де чоловік працює в EPAM, а дружина влаштувалася в Tesla
«У США тестувальник може отримувати $100 000 і навіть $500 000 на рік». Історія релокейту дніпровської IT-родини, де чоловік працює в EPAM, а дружина влаштувалася в Tesla
«У США тестувальник може отримувати $100 000 і навіть $500 000 на рік». Історія релокейту дніпровської IT-родини, де чоловік працює в EPAM, а дружина влаштувалася в Tesla
Марк і Вікторія Терещенки — IT-подружжя. Він працює на позиції Lead Test Automation Engineer у компанії EPAM, вона — Software QA Engineer у Tesla. У серпні 2021 року пара разом з 1-річним сином здійснила релокейт до США за L візою. Ми зв’язалися з українською родиною та поговорили про труднощі переїзду, зарплату в Америці та специфіку роботи в компанії Ілона Маска.
«Наша думка може бути суб'єктивною для вас». В Insoft Global відмовилися давати фідбек Project Manager після співбесіди
«Наша думка може бути суб'єктивною для вас». В Insoft Global відмовилися давати фідбек Project Manager після співбесіди
«Наша думка може бути суб'єктивною для вас». В Insoft Global відмовилися давати фідбек Project Manager після співбесіди
«Моя фінансова мета — накопичити $1 000 000, щоб мати пасивний дохід і жити на нього». Як айтішники витрачають гроші та в що інвестують
«Моя фінансова мета — накопичити $1 000 000, щоб мати пасивний дохід і жити на нього». Як айтішники витрачають гроші та в що інвестують
«Моя фінансова мета — накопичити $1 000 000, щоб мати пасивний дохід і жити на нього». Як айтішники витрачають гроші та в що інвестують
Зарплата айтішників в Україні — одна з найвищих. І ІТ-галузь під час війни — єдина галузь, яка зростає, попри війну. А айтішники — серед тих, хто найактивніше підтримують армію. Середній місячний донат айтішника становить 10% від зарплати, або $270. dev.ua вирішив розпитати айтішників, куди вони витрачають гроші й у що інвестують під час війни. 
Не Патроном єдиним. Айтішник з EPAM шиє військову амуніцію для собак: історія диво-стартапу для чотирилапих захисників України
Не Патроном єдиним. Айтішник з EPAM шиє військову амуніцію для собак: історія диво-стартапу для чотирилапих захисників України
Не Патроном єдиним. Айтішник з EPAM шиє військову амуніцію для собак: історія диво-стартапу для чотирилапих захисників України
Максим Лісович, Interior Designer в ЕРАМ Україна, поза роботою допомагає амуніцією українським військовим… собакам. Так, службові пси носять унікальні жилетки та нашийники, мають спеціальні аптечки та турнікети. Чотирилапі в такому «одязі» більш захищені та впізнавані.  За словами Максима, тільки на заході країни нас захищають сотні військових собак. Айтівець допомагає військовим кінологам нести цю службу гідно, забезпечуючи відповідною амуніцією, спеціальними аптечками та турнікетами. Нещодавно він провів три дні поспіль, власноруч відшиваючи нашийники та повідці. А ще два роки тому шити він не вмів узагалі. Ось історія диво-стартапу.

Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот

Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі

Обговорення
Коментарів поки немає.