UNIT.City — місце, де люди працюють... КРАЩЕ! Обирай свій простір просто зараз 👉
Ігор Вишневський Увійти в ІТ
11 травня 2026, 09:00
2026-05-11
Пробити двері в ІТ кувалдою. Світчерка-джун із Запоріжжя шукала нову роботу сім місяців, а йшла до ролі розробниці понад 10 років. Що допомогло їй не здатися
Junior Python Developer Ольга Магеря зробила неймовірне — таки влаштувалася на роботу після більш ніж піврічного перебування у пошуку. Її пост з цього приводу набрав шалені, як для її сторінки, охоплення і кількість лайків, що викликало щирий подив і в самої айтівиці-світчерки. Здавалося б, цілком банальна річ — людина просто знайшла нову роботу, ну що тут такого? Але з тим, наскільки важко зараз джуну з невеликим досвідом пробитися і закріпитися в ІТ, це вже стало прирівнюватися до легкої варіації чуда.
Junior Python Developer Ольга Магеря зробила неймовірне — таки влаштувалася на роботу після більш ніж піврічного перебування у пошуку. Її пост з цього приводу набрав шалені, як для її сторінки, охоплення і кількість лайків, що викликало щирий подив і в самої айтівиці-світчерки. Здавалося б, цілком банальна річ — людина просто знайшла нову роботу, ну що тут такого? Але з тим, наскільки важко зараз джуну з невеликим досвідом пробитися і закріпитися в ІТ, це вже стало прирівнюватися до легкої варіації чуда.
Ольга стартувала у новій компанії з позиції Intern Python Developer. Увесь її досвід на момент працевлаштування — менше ніж рік у компанії Computools. Тож знайти нову роботу для айтівиці-джуна із Запоріжжя було справді завданням «із зірочкою».
У розмові з dev.ua Ольга Магеря розповіла про те, як вона все-таки наважилася світчнутися в ІТ з фінансів, хоча могла зробити це ще понад 10 років тому, та що допомогло їй отримати офер і не втрачати віру в себе протягом останніх пів року. Далі — її пряма мова.
Втрата першої роботи й пошук нової
Звісно, я не планувала кудись іти з Computools, але закінчився проєкт, на якому я працювала. Надалі компанії було важко знайти клієнта, який хоче собі новачка.
Компанія не зобов’язана мене пожиттєво утримувати, тому мені не залишалося нічого іншого, як шукати наступну роботу. Це у мене зайняло близько семи місяців — з початку жовтня минулого року.
За цей період у мене було три технічних співбесіди. Щодо першої, то я, напевно, сама винна — не дуже гарно підготувалася і не на всі питання відповідала добре. Хоча було трошки прикро, бо у них склалося враження, що я нічого не знаю. А я, коли вчу щось — то навпаки стараюся детально зрозуміти, як це все працює. Мені часом просто важко розповісти — легше самій показати. Так чи інакше, після першої технічної мені відмовили.
Другу технічну я пройшла. Мене погодили і все було добре. Але це було вже в грудні, під Новий рік. І, на жаль, компанія, куди я майже працевлаштувалася, переглянула свої плани на рік, і просто вирішили цю вакансію скасувати. Дуже прикро було, адже я була за один крок до отримання роботи. І, от, нарешті, після третьої технічної співбесіди мені запропонували офер.
Звісно, протягом цих семи місяців були й періоди відчаю. У якийсь момент я вже перестала рахувати кількість надісланих резюме. Надсилала їх усюди поспіль, де є слово Python.
Намагалася застосовувати різні підходи й різні способи пошуку роботи, щоб хоча б щось спрацювало — якщо не одне, то інше. Загалом у мене було понад 100 відгуків і десь сім співбесід із рекрутерами.
«Шокові» зміни й неочікувані питання
Перші декілька співбесід із рекрутерами я б назвала адаптаційними. Але для мене було просто шоком, як за той час, коли я шукала ще першу роботу, змінився відбір.
Наприкінці 2024 року, коли я знайшла свою першу роботу в ІТ, співбесіди з рекрутерами відбувалися в доволі класичному форматі: рекрутер розповідав про компанію, а мене питали про досвід, скіли й навички, якісь загальні моменти, якими фреймворками я володію. А зараз, коли ми все це проговорили, рекрутер мені каже: «А тепер будуть технічні питання». У мене перша співбесіда і шок, бо мене не попередили, що будуть технічні питання вже від рекрутера. Адже до відповіді на технічні питання треба готуватися окремо, щось повторювати, щось учити заново. Ці питання були дуже специфічними, а головне — неочікуваними.
Ще хочу сказати, що дуже важко на технічні питання відповідати саме рекрутерам. Тому що насправді людина навпроти не розуміє суті твоєї відповіді й того, як усе це працює. На технічній співбесіді зі спеціалістом в цій галузі все пояснити легше, навіть якщо говориш англійською. Бо ті речі, які ти кажеш не прямо «за підручником», розуміють і можуть щось підказати, направити, обговорити, будучи в курсі питання. Я подумала — ну що ж, це якийсь дивний рекрутер, проїхали. Але призначають іншу співбесіду — і відбувається те саме, знову технічні питання звучали від рекрутера, і знову мене про це не попередили.
Я думаю — так, стоп. Це, мабуть, якісь нові тренди. І потім почала в LinkedIn бачити багато дописів інших розробників, які також ходять по співбесідах. Виявляється, рекрутери їм теж ставлять технічні питання і вони собі навіть «скарбнички» збирають із цих «особливо веселих» питань.
Тож я вже на етапі співбесіди з ректурами почала робити великий список технічних питань і на всякий випадок перечитувати його.
Найбільше тригерить, що про це не попереджають у принципі — я ж не прошу перелік питань, які ви будете задавати. Але просто скажіть, що ми побалакаємо про ваш досвід, перевіримо англійську й поставимо кілька технічних запитань. Усе, цього вистачить, щоб я була до такого готова! Не оцінила я такі сюрпризи — ніби людині й так мало стресу на співбесіді!
ШІ vs джуни. Хто буде працювати, коли синьйори підуть на пенсію?
Зараз усі «насичуються» штучним інтелектом. Усі в нього дуже повірили і годують себе ілюзією, що можна звільнити всіх розробників, лише одного залишити, а той заведе собі 150 чат-ботів і вони будуть писати весь код.
Переважна більшість зараз так роблять, але в певний момент люди побачать, що це неефективно, а в результаті роботи такого коду буде вилазити купа помилок. Бізнес від цього буде лише втрачати.
Сподіваюся, у певний момент всі трошки охолонуть і зрозуміють, що, все ж таки, без людського потенціалу — ніяк. ШІ це помічник розробника, а не його замінник. Це — по-перше, а по-друге, вибачте, але синьйори колись таки підуть на пенсію! Хто буде замість них працювати, якщо джуни не мають змоги здобути необхідний досвід? Машини не можуть повністю замінити людей, і машини не будуть керувати машинами, тому це шлях в нікуди.
Новачку дуже важко пробитися крізь хвилю ШІ-ейфорії, і втриматися в ІТ. Єдиний вихід — шукати вакансії типу «інтерн», «трейні», погоджуватися на будь-яку зарплату і не очікувати, що ти будеш зі старту отримувати $1000 на місяць, як це обіцяють IT-школи.
Хтось іде в ІТ за великим заробітком, але це хибний шлях для початківця. Я йшла за тим, що мені сподобалася сама розробка і весь процес написання коду, створення застосунків і так далі.
Хто хоче втриматись і отримати роботу — мусить іти на поступки, і бути готовим до невеликої зарплати й довгого пошуку.
Щодо використання ШІ під час співбесід самими кандидатами, то багато рекрутерів окремо попереджають, щоб цього не робили. Бо, я так розумію, багато хто намагається задіювати ШІ для підказок під час відповідей на питання. Я ніколи не використовувала ШІ під час співбесіди. Єдине, що — готуючись до співбесіди, я зверталася до ШІ, щоб попрактикувати з ним розмовну англійську. Це зручніше, ніж відвідувати спікінг-клаби.
Щодо самої англійської, то нею я володію 20+ років, але розмовна практика — це, звісно, окрема тема. Дивлюся більшість фільмів і серіалів саме англійською, читаю і технічну, і художню літературу, але вміти розмовляти — це окремий скіл. Тому ШІ став справді в пригоді, щоб із ним тренуватися.
Де шукати роботу джуну: власний досвід
В основному, я дивилася вакансії на Djinni. Як на мене, то на Djinni все-таки дуже високий відсоток того, що тобі дадуть хоч якусь відповідь. Плюс, там зручний чат для переписки.
На DOU є багато цікавих вакансій, і там, як розумію, теж є можливість приватних повідомлень, але чомусь мені ні разу ніхто з рекрутерів не відписав. Ти відгукуєшся, а у відповідь тиша. Тож, коли я відгукувалася на якусь вакансію і за кілька днів не отримувала відповіді, то йшла в LinkedIn, знаходила там цю компанію і їхнього рекрутера, додавала їх в коннекти й безпосередньо писала вже рекрутеру з пропозицією поспілкуватися.
Водночас сайти на кшталт work.ua і robota.ua для мене — взагалі історії, що не працюють. Перший ще більш-менш, а від robota.ua приходить лише якийсь шахрайський спам.
Там обов’язково треба вказувати свій мобільний, і, як на мене, то 99,99% роботодавців на цьому ресурсі — це шахраї, які просто потім обривають телефон. Ти намагаєшся знайти будь-яку інформацію про цих «роботодавців», але там взагалі немає ні посилання на сайт компанії, ні опису про неї. Коли ж береш назву компанії і просто вбиваєш у Google, то викидає тільки два результати — це сама robota.ua й OLX. Тобто, це явно фейкові «контори», у яких одна мета — обривати тобі телефон, щоб якимось чином згодом отримати доступ до твого банкінгу. Їх дуже легко відрізнити навіть за тим, наскільки скупі і стандартні вимоги вони вказують у вакансіях — «беремо без досвіду», «ми всього навчимо», зарплата 45 000–50 000 грн. Це відірвані від реальності умови, якими заманюють довірливих людей.
Мета тривалістю у більш ніж 10 років: чому гроші не головне
Для мене питання зарплати поки не на перших місцях — головне було знайти проєкт, який би мені подобався і достойну компанію, яка б дала змогу набувати досвід і розвиватися.
Я кар'єру змінила не для того, щоб заробити мільйон доларів у місяць, а для того, щоб займатися улюбленою справою.
Я хотіла світчнутися в IT ще у 2014-му році, коли теж шукала роботу впродовж пів року. Але все ж одну роботу у сфері фінансів тоді змінила на іншу.
Мені тоді завадив мій власний «синдром самозванця», бо я відкривала вакансії, читала вимоги, і бачила, що я цим вимогам не відповідаю. Хоча по факту роботу в ІТ для новачків тоді було можна знайти в рази легше, а пропозицій було в рази більше.
Цей «синдром самозванця» у мені й зараз сидить, але він маленький — десь там у куточку. А у 2014-му році він був дуже великий. Я казала собі — ну куди ти будеш писати? Ти що, не бачиш, що не відповідаєш всім вимогам?
Це зараз люди з галузі вже діляться своїм досвідом, що тоді для входу в ІТ потрібні були мінімальні знання, бо набирали, грубо кажучи, всіх підряд, а потім донавчали. І якби я тоді відгукнулась хоча б на дві-три вакансії, і просто хоча би поспілкувалася з рекрутером, може, я б й сама це зрозуміла. Але я не відгукнулася на жодну й пішла далі працювати в економіку. Якби повернути це назад, то, можливо, я би вже була Senior із понад 10 роками досвіду.
Але цього разу, коли у 2022-му році виїжджала з країни через обстріли, а потім у 2023-му повернулася, то вже твердо вирішила йти у програмування.
З іншого боку, зараз начиталася купу відгуків розробників рівня Senior, які до своїх 30–35 років вже вперлися в стелю і не знають, куди рухатися далі. І я думаю: «Боже, як прекрасно, що я тільки зараз починаю, і що в мене ще час є, а я ще не вигоріла».
Чому вирішила повертатися в Запоріжжя, а не лишилася в Європі
Ми виїхали з міста у вересні 2022 року, коли Запоріжжя почали обстрілювати із С-300. Тоді було дуже багато обстрілів і дуже близько біля нас.
Нервова система не витримала, у всіх вона різна, тому ми з батьками виїхали. Але спочатку — переїхали в Київ і далі наче нікуди не збиралися. Та наші знайомі, які раніше виїхали у Францію, запросили й нас. Там була можливість поряд із ними проживати.
Ми виїхали туди, але повернулися: банально тому, що вісім місяців підряд сидіти і просто «дивитися в стелю» — це не варіант. Ми жили в селі, у нас навіть не було вай-фаю. Тобто, я не мала змоги повноцінно почати вчитися в тій же IT-школі й шукати роботу. У мене не було можливості займатися ніякою трудовою діяльністю. Також почалися проблеми зі здоровʼям, які швидко були вирішені під час повернення в Україну.
Головна причина повернення — я хотіла щось робити, а не просто сидіти на місці.
Чому продовжуємо жити в Запоріжжі? Економічний чинник тут точно не останній — для того, щоб жити в іншому місті, треба квартира. Квартиру треба або купити, або знімати. І для того, і для того треба гроші. Тож якби в мене був необмежений ліміт у грошах, то, ймовірно, я б змінила локацію в межах України. Але поки — не зараз.
Де «купити квиток» у професію?
Що мені допомогло «ввійти в ІТ»? Упертість! Це головне.
Я, звісно, пройшла навчання в IT-школі, але сама по собі IT-школа — це лише початок. Чому ІТ-школа, а не вища освіта? Для дорослого світчера п’ять років вчитися в інституті — це дуже довго. У мене вже є дві вищі освіти, третю не хочу.
Мені була потрібна якась основа, канва, яку я вже самостійно буду поглиблювати. Бо самостійно побудувати собі програму навчання у сфері, в якій ти ще взагалі нічого не знаєш, трошки важкувато. А коли вже дали якусь базу, то далі самостійно береш кожну тему і її поглиблюєш. Так і нарощуєш знання.
Мій «квиток» у професію — це впертість не кидати цей шлях пошуку. Хоча хотілось, і не раз.
Чи можу я порадити світчерам те саме, що пройшла я? Перед тим, як кудись переходити і змінювати сферу насамперед треба зрозуміти, чи дійсно це те, що тобі подобається і чи готовий ти будеш докладати зусиль у цьому напрямку. Зараз на тому ж ютубі є купа уроків, і можна самому спробувати ручками щось написати, якщо ти йдеш у розробку. Просто, щоб для себе зрозуміти, це воно чи не воно.
Світчерство у ІТ, звісно, стимулюється маркетингом IT-шкіл. Але по своєму потоку я бачила, що приходить 250 людей, а випускається 30–40.
Люди чомусь вірять, що вони прийдуть і їм за короткий час дадуть якісь вичерпні знання, наче ці знання «лежать в коробочці». Типу, я прийду, візьму цю «коробочку зі знаннями», понесу до роботодавця, а той скаже — на тобі зі старту $1000. Але треба розуміти, що такого не буде. Треба, щоб тобі подобалося те, що ти робиш. Прийти просто за грошима — не варіант, це не спрацює взагалі. Бо гроші ніхто не платить просто так, а щоб мати прокачані скіли, треба цим цікавитися.
Це складний шлях, буде багато моментів розчарування. Треба також розуміти, що цей шлях може бути не короткий. Бо навіть люди з 2–3 роками досвіду шукають роботу по року. Тож я би сказала, що мені особисто треба було брати кувалду, щоби пробити собі двері в ІТ.
«Якщо в команді шість сеньйорів і немає завдань, що підходять для навчання, брати джуна немає сенсу». CTO в українській OBRIO розповів, який відсоток початківців у компанії
#Всратівакансії. ТОП-5 пропозицій про роботу, над якими глузують айтішники
Кількість вакансій в IT з початком війни скоротилася, та шедеврів серед них не поменшало. dev.ua зазвичай попросить дизайнерку Анну Лазурко, яка регулярно публікує у своєму LinkedIn вакансії з дивними та кострубатими описами та вимогами, робити добірку з таких «шедеврів». Ось тут можна почитати першу, другу та третю таку добірку.
Цьоготижнева добірка створена dev.ua за допомогою добре відомого у LinkedIn хештегу #всратівакансії. Насолоджуйтеся!
«Пастка початківця». 5 найпоширеніших помилок джунів на співбесідах та як їх уникнути
Напевно, кожен хоч раз у своєму житті переживав ситуацію, коли після співбесіди замість запрошення на роботу приходила відмова. «Як же так? Це несправедливо!», — чимало з нас корили долю і не розуміли, що пішло не так. Катерина Нікітіна, SoftServe IT Academy Recruiter, розповіла про п’ять найпопулярніших помилок кандидатів-початківців на співбесідах.
Два місяці пошуків, 80 відгуків, 12 співбесід і два офери. Як айтішник з Козятина із сертифікатом Google та двома пет-проєктами роботу шукав
Айтішник-початківець Максим Наталчук поділився в LinkedIn власним досвідом пошуку роботи. Хлопець, згідно профілю, працює National Information Management Officer (Data Analyst) в компанії iMMAP. Але омріяному оферу передував непростий шлях. З дозволу автора dev.ua публікує історію Максима про пошук роботи в IT.
«Незнання англійської можна пробачити тільки двірнику». HR в LinkedIn запитала про те, навіщо публікувати вакансії англійською. Ось що відповіли айтішники
HR з Дніпра Любов Ковалевська в LinkedIn обурилася тим, що компанії виставляють вакансії на джоб-сайтах англійською мовою. Айтішники швидко пояснили, в чому справа.
