UNIT.City — місце, де люди працюють... КРАЩЕ! Обирай свій простір просто зараз 👉
Марія БровінськаІсторії
1 квітня 2025, 09:00
2025-04-01
«Починав на ПК розміром із тридверну шафу». Айтівець із Херсону з 40-річним досвідом — про програмування на Delphi, принцип «якщо працює — менше чіпай» та еволюцію IT
Data аналітик з EPAM Андрій Камуз родом із Херсону. Майже 60 років він прожив у південному місті. Зараз перебуває в Одесі, зрідка відвідує родичів і чекає на момент, коли зможе повернутися додому. Андрій став айтівцем у 1986 році, коли електронні машини тільки почали з’являтися. Інженер розповів dev.ua про свій шлях — від роботи на заводі до сервісної ІТ-компанії, а також про те, як сумує за рідним містом. Далі — його пряма мова.
Data аналітик з EPAM Андрій Камуз родом із Херсону. Майже 60 років він прожив у південному місті. Зараз перебуває в Одесі, зрідка відвідує родичів і чекає на момент, коли зможе повернутися додому. Андрій став айтівцем у 1986 році, коли електронні машини тільки почали з’являтися. Інженер розповів dev.ua про свій шлях — від роботи на заводі до сервісної ІТ-компанії, а також про те, як сумує за рідним містом. Далі — його пряма мова.
Починав в АСУ, перейшов в IT
У Херсоні я жив із чотирьох років. Батьки приїхали сюди, коли татові запропонували роботу радіоінженером на заводі напівпровідників. Сам я закінчував інститут торгівлі за спеціальністю «Машинні апарати харчового виробництва». Працював майстром дільниці на херсонському комбінаті, а потім батько допоміг влаштуватися у відділ метрології на заводі.
У 1986 році на підприємстві почали впроваджувати міні-ЕОМ. Ніхто не знав, що з ними робити, й охочих навчатися відправляли на курси до Єревана. Колеги із сім’ями відмовляли їхати, а я погодився. Після навчання повернувся вже у відділ програмування.
ІТ тоді називали автоматичними системами управління (АСУ). Тоді ще не існувало інтернету й персональних комп’ютерів, працювати ми починали на «Електроніці 60/79».
Це машини, розміром із тридверну шафу, процесор яких був схожий за габаритами на великий телевізор. 29-мегабайтний накопичувач був розміром із пральну машину і важив під 300 кілограмів, усередині обертався диск, коробки від яких ще використовували для транспортування тортів. Роботу машин того періоду використовували для звітності, у випадку нашого заводу — для обліку готових транзисторів.
Тільки в 91-му я вперше побачив персоналку з вінчестером і жорстким диском на 40 мегабайтів. Програмувати починав на Fortran, далі використовував Pascal, потім прийшов FoxPro і вже відомий MS DOS. Системи не мали майже ніякої графіки для користувача, інформація містилася в роздруківках — сотнях аркушів, які потім вивчали. Тільки через 10 років стали активно використовувати ОС Windows-95, зараз це смішно, але тоді мені доводилося пояснювати людям, як користуватися мишкою.
«Якщо працює — менше чіпай»
У 1991 році наш завод закрили. Якийсь час я пропрацював на судноремонтному, а згодом перейшов у банківську сферу, де пропрацював наступні 20 років. Платили не так, щоб багато, зате стабільно. ІТ у фінустановах мають свою специфіку — це супровід наявних систем. Сертифікація Нацбанку накладає певні обмеження, тому якихось особливих змін не впроваджували.
Принцип простий: «Якщо працює — менше чіпай». Програмував на популярному тоді Delphi. Вважаю себе самоучкою — ще до появи інтернету читав книжки, купував довідники.
Працювати в банках було точно цікавіше, ніж на заводі. Тоді вже почали з’являтися SQL-сервіси, які зазвичай використовували для обліку. Я застав ліквідацію банку «Україна», тоді готівку передавали з філій по всій країні до центрального офісу. Це були величезні обсяги, які вимагали уважного обліку. Далі понад 10 років пропрацював у банку «Експрес», у якому обслуговувалася залізниця. Тоді ми працювали з впровадженням альтернативної карткової системи — НСМП (національна система масових платежів), яку використовували до розповсюдження Visa і Mastercard. У картках НСМП були лише чіпи, ці картки приймали тільки «свої» банкомати. Через незручність від системи вирішили відмовитися.
На іншому проєкті ми писали програми для внутрішнього користування, які не поширювалися за межами відділення банку. Там використовували систему Oracle, на цьому наполягали італійці, які придбали фінустанову. Однак програма була розрахована на банки з аудиторією в рази меншою.
Операції з формування щоденних звітів для Нацбанку, які мали займати пару годин після закриття відділень, затягувалися до ранку… Тому ми вирішили створити власний аналог, програма посеред ночі «забирала» отримані дані й уже формувала звіт за параметрами Нацбанку.
Проєкт на 3 місяці зайняв 4 роки
Моїм останнім місцем роботи перед зануренням у світ великого IT була місцева сервісна компанія, де ми виконували замовлення для бельгійського клієнта, який супроводжував АЕС. Там ми оптимізували склади атомної електростанції. Специфіка полягала в тому, що на АЕС високі заходи безпеки. Усі вироби проходили перевірки, тож від моменту замовлення до отримання могло пройти пів року. Наша система дозволяла відстежувати заздалегідь, що саме потрібно незабаром замовляти.
Клієнт наполіг на наявності в проєкті Delphi-девелопера, оскільки він сам знав мову і міг перевірити код.
Перед стартом роботи мене попередили, що проєкт завершиться за три місяці, проте в реальності він закінчився за 4 роки. До кінця третього місяця ми навіть не отримали доступ до даних.
Це приклад того, які можуть бути непередбачувані замовлення. Прямого контакту із замовником не було, наші запити збирали, виїжджали на АЕС і там обговорювали деталі. А потім клієнт побачив, як розвивається програма, і вирішив її вдосконалювати по ходу справи. Фінал проєкту був далекий від початкового ТЗ. Напевно, ми б працювали й далі, якби не пандемія, що почалася.
Стаж в IT — 38 років
В EPAM я прийшов у березні 2021 року і після банківського сектору відчув масштаб девелопменту проєктів. Тут на моєму рахунку вже чотири проєкти. Переважно це Data Science, займався міграцією даних між базами та продовжив працювати із SQL-сервісами.
Загалом, як я бачу по галузі зараз, розробники баз даних — фахівці, яким переважно за 40 років. SQL використовується з початку 80-х. Це технологія, яка працювала задовго до появи інтернету. Наприклад, на нашому заводі її використовували для розрахунку зарплат 15 000 співробітникам.
Різниця роботи з великою компанією кардинальна — одразу відчув підтримку від менеджера з управління командами. Раніше, якщо в тебе виникає проблема, ти сам шукаєш, як її вирішити, а тут у тебе є ментор. Також пропонували використати можливість трансферу на зиму в інші країни, але я віддаю перевагу роботи з офісу. Живу в трьох кварталах, і в разі проблем зі світлом, впевнений, що зможу продовжити безперервно працювати.
За час роботи в EPAM, я брав участь у трьох великих проєктах: створення сховища даних для великої фармацевтичної компанії. Другий і третій проєкт виконували для відомого виробника молочної продукції — міграція даних.
Озираючись назад, можу підрахувати свій стаж в IT — 39 років без перерви. Цікаво, що з заводу я єдиний, хто продовжив працювати з технологіями. Якось зустрів колишню колегу з підприємства, вона сказала, що після закриття ніхто з колективу не продовжив працювати за фахом. Тому вважаю, що IT — це спеціальність, яка пережила 90-ті, так і зараз це одна із найбільш стабільних галузей.
Туга за Херсоном
Херсон звільнили два роки тому. Після деокупації я був кілька разів там — провідував родичів і встиг відчути інше місто. Зараз — це дуже непросте місце для життя. Більшість жителів виїхали. Якщо раніше там мешкало 300 000 людей, то зараз, за моїми спостереженнями, залишилося не більш ніж 10%. Вулиці порожні — немає людей, немає машин. Місцеві мешканці намагаються не виходити на вулиці без нагальної потреби, магазини відвідують здебільшого поруч з домом.
У Херсоні залишається жити мій брат з дружиною. Раніше в нього був бізнес з ремонту швейних машин. У районі працювали швейні цехи, багато майстрів шили вдома. Він ремонтував обладнання і мав хороший заробіток. Зараз він без доходу, тому я допомагаю родині фінансово. На мою зарплату живемо втрьох. Вірю в те, що скоро все закінчиться. І щойно стане безпечніше, я обов’язково повернуся додому.
«Те, що було роботою програмістів, усе більше й більше переходить у категорію „monkey job“». Айтівець із 20-річним досвідом переконаний, що ШІ невдовзі замінить програмістів. У Threads дискусія на 100+ коментарів
«В армії ви ніколи не будете один. Не знаю, чи можна до цього підготуватися». Історія айтівця, що опанував міномет і БПЛА, а нині успішно впроваджує кращі IT-практики в інженерному підрозділі
«Моя фінансова мета — накопичити $1 000 000, щоб мати пасивний дохід і жити на нього». Як айтішники витрачають гроші та в що інвестують
Зарплата айтішників в Україні — одна з найвищих. І ІТ-галузь під час війни — єдина галузь, яка зростає, попри війну. А айтішники — серед тих, хто найактивніше підтримують армію. Середній місячний донат айтішника становить 10% від зарплати, або $270. dev.ua вирішив розпитати айтішників, куди вони витрачають гроші й у що інвестують під час війни.
Не Патроном єдиним. Айтішник з EPAM шиє військову амуніцію для собак: історія диво-стартапу для чотирилапих захисників України
Максим Лісович, Interior Designer в ЕРАМ Україна, поза роботою допомагає амуніцією українським військовим… собакам. Так, службові пси носять унікальні жилетки та нашийники, мають спеціальні аптечки та турнікети. Чотирилапі в такому «одязі» більш захищені та впізнавані.
За словами Максима, тільки на заході країни нас захищають сотні військових собак. Айтівець допомагає військовим кінологам нести цю службу гідно, забезпечуючи відповідною амуніцією, спеціальними аптечками та турнікетами. Нещодавно він провів три дні поспіль, власноруч відшиваючи нашийники та повідці. А ще два роки тому шити він не вмів узагалі. Ось історія диво-стартапу.
Австралійське задзеркалля. Історія Delivery Director EPAM, який через війну релокувався із сім'єю до Австралії: як адаптуватися та вижити за океаном?
Григорій Клімов — директор з делівері і керівник великої Platform Engineering-практики в EPAM. Понад 10 років він будував свою кар’єру в українському офісі, але війна змусила його з родиною кардинально змінити життя. В березні Григорій з дружиною і трьома дітьми поїхали з рідного Харкова, деякий час провели в ЄС, а згодом — вирушили до Австралії. «Я мріяв жити в цій країні, коли піду на пенсію. Але війна підштовхнула до того, щоб прийняти рішення значно швидше», — каже Григорій.
Ось його історія.
Очільник EPAM Ukraine: «Було б класно мати якісь прозорі, відкриті механізми виїзду за кордон для обмеженої кількості людей»
Керівник EPAM Ukraine Степан Мітіш, який до призначення відповідав за київський та вінницький офіси компанії, дав велике інтерв’ю AIN. В компанії він працює вже 16 років, тобто знає про український IT-аутсорс багато, якщо не все.
dev.ua обрав найцікавіше з розмови.
Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот
Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі
