Співробітники IT-компаній — люди дуже різнобічні й активні. Багато з них поза роботою розвиваються й в інших напрямках.
В рамках рубрики «Навколо IT» dev.ua розповідає історію Анни Христянович, Digitalization Program Manager в Sigma Software Group.
Співробітники IT-компаній — люди дуже різнобічні й активні. Багато з них поза роботою розвиваються й в інших напрямках.
В рамках рубрики «Навколо IT» dev.ua розповідає історію Анни Христянович, Digitalization Program Manager в Sigma Software Group.
У 2021 році вперше в житті я брала участь в знаменитих перегонах Ironman, і успішно завершила дистанцію. Участь саме у 2021 році була для мене дещо спонтанною. Вийти на старт повної дистанції Ironman я хотіла у 2022 році, а у 2021 планувала пробігти перший марафон. Однак, локдаун вніс свої корективи, дати стартів переносилися одна за іншою, настрій погіршувався, душа вимагала виклику. Порадившись з тренером, ми з чоловіком (тріатлет з 5-ма роками стажу) вирішили їхати в ПАР для участі в Ironman. Зараз, через кілька місяців, коли вляглися всі хвилювання та ейфорія, можна спокійно проаналізувати й мій шлях до цих перегонів і підготовку до них, і сам Ironman, який — я це знаю, точно не останній в моєму житті.
Багато хто чув про це спортивне змаганні, але не всі точно знають, що ж воно з себе представляє. Ironman — це серія змагань з тріатлону на довгу дистанцію. Взагалі назва говорить сама за себе.
Тріатлон Ironman вважається одним з найбільш складних одноденних змагань у світі. Загальна дистанція, яку повинен подолати спортсмен, становить 226 км і складається з трьох етапів.
Перший етап — це заплив на 3,8 км, який завжди проходить у відкритій воді (океан, море, озеро тощо). Причому, зрозуміло, температура води не буде підлаштовуватися під ваші побажання, і може бути 18-23 градуси. На цей випадок учасники запасаються гідрокостюмами.
По закінченню запливу спортсмени переходять у так звану транзитну зону, де їм потрібно надіти екіпіровку, взяти харчування, сісти на велосипед і відправитися на наступний етап — велозаїзд на 180 км. Завершивши його, учасники залишають велосипед і екіпіровку в транзитній зоні, надягають бігове взуття і відправляються бігти марафон, тобто 42 км.
Трапляється, що перегони люди починають о 6-7 ранку, а закінчують пізно вночі. Звичайно, це залежить від підготовки кожного спортсмена і лімітів за часом організаторів (зазвичай 16-17 годин).
Ironman проводиться в різних країнах, я вирушила стартувати в ПАР. Для мене це був перший подібний досвід, тому перед собою я поставила три цілі. Перша — будь-що дійти до фінішу, друга — вкластися менш ніж у 13 годин, і третя (навіть більше мрія, а не мета) — потрапити в десятку у своїй віковій категорії.
Перших двох цілей я успішно досягла, А мрію планую втілити в реальність наступного разу.
Тріатлоном я захопилася завдяки чоловікові. Спочатку була просто глядачем і вболівальником на змаганнях. За більш ніж два роки почала розбиратися в багатьох тонкощах і нюансах перегонів і самого тренувального процесу. Згодом закралася думка, що мені б підійшов тріатлон.
Я все життя займалася спортом, захоплювалася йогою, ходила в тренажерний зал, трохи бігала. Був момент, коли через обставини я могла ходити тільки в басейн. Тут все і почалося.
Чоловік привів мене до свого тренера з плавання. На питання — яка у мене мета? — відповіла: «Позбутися зайвої ваги». Мені хором відповіли, що це не мета, і потрібен якийсь старт.
Через пів року я «ненавмисно» перепливла Босфор, потім було багато разів по 5 км на різних змаганнях, а ще за рік я взяла участь у змаганнях Oceanman Lago de Orta, де пропливла марафонську дистанцію в 14 км на фініші, через майже 5 годин, я зрозуміла, що пережити можна абсолютно все.
Відразу після цього на сімейній раді було прийнято рішення, що я приєднуюся до клубу з тріатлону, й почала займатися з професійним тренером.
Багато хто цікавиться, скільки за часом може зайняти підготовка до такого серйозного старту. Відразу кажу — все дуже індивідуально. Середньостатистичний, здоровий підхід, без надриву, займає від 2 до 4 років. Чому саме стільки? Тому що опорно-руховому апарату потрібно адаптуватися до навантаження, і якщо це робити різко, то можна спровокувати травму. Ваша нервова система і психіка також мають адаптуватися. Не кожен може терпіти навантаження годинами. Чого варта готовність проводити наодинці з собою багатогодинні тренування.
Тому, приймаючи рішення займатися тріатлоном, пам’ятайте, що це дуже довгостроковий проєкт, який 100% змінить ваше життя. Залишити усе як було не вийде. Найімовірніше, зміниться і харчування, і розпорядок дня, і бюджет потрібно буде планувати інакше, і навіть коло спілкування поступово стане іншим.
Ще доведеться звикнути до того, що тренуванням не повинно нічого заважати. Ні зайнятість на роботі, ні відрядження, ні відпустка, ні погодні умови, ні вже тим більше лінь.
Я тренуюся в будь-якій країні світу, куди б не поїхала, шість разів на тиждень. Тренування завжди рано вранці — тільки так можу гарантувати, що ніхто і ніщо мене не зіб'є зі шляху. Інтенсивність зростає, якщо готуюся до старту або перебуваю на тренувальних зборах. Тоді тренування можуть займати до 18 годин на тиждень, в інші періоди в середньому близько 8-10 годин. Раз на тиждень обов’язково спортивний масаж, інакше довго не протягнеш. Раз на рік — медичне обстеження.
Якщо ви вже точно вирішили їхати на Ironman, і для вас це буде вперше, краще вибирати «плоскі» старти в Іспанії або Італії. ПАР для першого змагання не найкраща ідея, і це я зрозуміла дуже швидко, ледь приїхавши на місце старту.
Забігаючи вперед скажу, що деякі мої соклубники, які вже понад 10 разів брали участь в різних Ironman, оцінили перегони в ПАР як найскладніші на їх пам’яті.
Ну, а тепер — до самого «м’яса», до того, як пройшов для мене мій перший Ironman.
Я і хвилі: хто кого? Плавання завжди було моєю сильною дисципліною, але… Океан — це не завжди плавання в класичному розумінні. На тренуванні до старту вже в ПАР мене уперше (але не востаннє) накрила паніка. Вітер «закручував» воду, і хвиля била в обличчя з усіх боків, водночас течією тягнуло в океан. Пропливла половину від запланованої дистанції, і зрозуміла, що 3,8 кілометра стануть викликом.
У день старту через сильний шторм дистанцію скоротили до 750 м, а потім і зовсім до 380 м. Все, що було потрібно — доплисти до першого буя й обігнути його. Ми з командою засмутилися і посміялися — для нас це просто «ніжки помочити». Через пару хвилин стало не до сміху, коли я побачила, як стартували професіонали й перші любителі. Їх віднесло лівіше буя, потрібно було повертатися до буя проти течії й величезних хвиль, що виглядало майже неможливим в цих умовах.
Моя черга заходити у воду. Хвилі йдуть часто, у воді вони здаються гігантськими. Тільки й встигаю виринути, взяти повітря і знову під хвилю пірнаю. Це триває довго. Жодного гребка зробити не можу.
Розумію, що ще хвилина, і перегони для мене закінчаться. Дуже страшно, дихати вже не встигаю, буя не видно. Рятувальник поруч кричить мені:»заспокойся, розслабся». Дивно, але його слова діють. Голова включається, починаю якось рухатися і досягаю буя. Далі поворот, і незабаром ґрунт під ногами.
Про вітер я тепер знаю багато, в день перегонів він просто збивав з ніг, а трісьют (спортивний костюм для тріатлону) встиг висохнути на мені після запливу ще до того, як я сіла на велосипед. Але крім вітру на мене чекали й ще кілька сюрпризів. По-перше, набір висоти по трасі, який склав 1200 метрів. Здається, що для дистанції в 180 км це небагато, але це і не те ж, що без набору. Другий сюрприз — зернистий асфальт на більшій частині траси й багато лежачих поліцейських.
На одному з них я злетіла прямо як в голлівудському кіно під оплески глядачів. Тряска була всі 180 км, не розслабишся.
Початок був непоганим, Вітер в спину, адреналін, мчу на максимумі. Але думка про те, що проти вітру теж їхати доведеться невідступно переслідує, і ця хвилина настає. Гірка за гіркою, вітер такий, що я не можу розкрутити педалі.
Частина траси біля океану — взагалі якийсь трилер. Велосипед вітром закручує. Як пляшку дістати, щоб попити, незрозуміло. На те, щоб боятися немає сил, втома накриває і все болить. Уздовж траси багато спортсменів, хто просто приліг на узбіччя, відпочиває. Дуже заважають комахи. Вони великі — як горобці. У шолом врізаються — голова паморочиться. Закрила рот, раптом залетить «горобець», дихаю носом. Тисну на педалі, зчепивши зуби. І ось — фініш і знову транзитка.
А як марафон бігти — вже не знаю…
Як я могла побігти красиво після 180 км вела, якщо я взагалі красиво не бігаю? З першого кілометра я " поклала голову на плече» і повільно затрусила. Це був мій перший марафон у житті. Так. Мій перший марафон був на Ironman.
На 42 км 4 кола і 8 разів горочки: 4 пекельних і ще 4 «жити можна». Перейшла на швидкий крок тільки на останній з чотирьох пекельних. Всі інші 42 км бігла. Не тільки тому, що так сказав тренер, а ще й тому, що, нехай повільно, але постійно бігти економніше — ти просто переставляєш ноги й не витрачаєш енергію на міркування сам з собою: «коли зупинитися і піти», «коли побігти», «як побігти, коли не хочеться», «може, можна ще трохи піти».
Я просто про це не думала. Я взагалі дуже мало думала. Нервова система увійшла в режим енергозбереження: переставляю ноги і дивлюся на таблички з кілометрами.
Вітер все ще дратував, але після вела ми з ним поріднилися.
І, нарешті, ось він, фініш! Стан божевільної ейфорії, радості й відчуття досягнутої мети, ніякого спустошення в душі.
Досвід був унікальний, а старт колоритний. Складно бути готовим (морально і фізично) до специфічних погодних умов: хвилі та вітер, Жорстке сонце випалює шкіру. Але тут важливо не здаватися. Попри всі складнощі, вже на наступний день я почала планувати наступні перегони.
Сьогодні можу сміливо сказати, що Ironman — це історія, доступна кожному. Ви можете почати готуватися і поступово дійти до форми, яка вам дозволить брати участь в таких змаганнях. Причому чим старше ми стаємо, тим це реалістичніше, тому що люди з віком стають витривалішими саме на довгих дистанціях.
А тому вірте в себе і пам’ятайте, немає нічого неможливого, головне — чітке розуміння мети, воля і системний підхід!
P. S. мене тепер на роботі називають Маргарет Тетчер. Здогадуєтеся чому?
