Про Херсон від херсонця 🔥

Скелети в шафі аутсорсингу. «Українська індустрія живе із комплексом «меншовартості»

Після 12 років кар'єри в Люксофті Віталій Нужний усвідомив, що сотні разів запускав для когось різні проєкти, і його завдання зазвичай полягало у забезпеченні зростання, побудові успішної команди та нарощуванні її скіллів. У 2015 році він пройшов відбір для навчання в Стенфорд на двотижневий executive курс зі стратегії для швидкозростаючих компаній.

Залишити коментар
Скелети в шафі аутсорсингу. «Українська індустрія живе із комплексом «меншовартості»

Після 12 років кар'єри в Люксофті Віталій Нужний усвідомив, що сотні разів запускав для когось різні проєкти, і його завдання зазвичай полягало у забезпеченні зростання, побудові успішної команди та нарощуванні її скіллів. У 2015 році він пройшов відбір для навчання в Стенфорд на двотижневий executive курс зі стратегії для швидкозростаючих компаній.

Віталій вмів розвивати команди від 100 людей. Тому ексвіцепрезидент Luxoft вирішив спробувати свої сили у власному бізнесі. У травні він анонсував запуск своєї компанії TRIOS, яка займається консалтингом та розробкою програмного забезпечення для закордонних клієнтів і працює за принципом бутіка. Основна ідея — допомогти українському ринку розробки знайти цікавих замовників, а замовникам — знайти круті команди.

Журналіст dev.ua поспілкувався із Віталієм. Він розкрив багато секретів роботи у великому аутсорсингу, про які мало хто з діючих менеджерів вважають за краще говорити.

Отже:

— так галери чи ні,

— скільки насправді коштують українські аутсорсери,

— чи залишить штучний інтелект програмістів без роботи,

— особливості працевлаштування на ремоуті,

— коли закінчиться зарплатний хайп,

— як обманюють замовників,

— і найголовніше: як потрапити до Luxoft на добрі умови.

EPAM - в ТОП-100 швидкозростаючих компаній світу від Fortune. За рік компанія подорожчала на $15 млрд
EPAM — в ТОП-100 швидкозростаючих компаній світу від Fortune. За рік компанія подорожчала на $15 млрд
По темi
EPAM — в ТОП-100 швидкозростаючих компаній світу від Fortune. За рік компанія подорожчала на $15 млрд

Automotive в Luxoft

Віталій Нужний

У Люксофті я займався трьома різними темами, остання була automotive — багато давав різних інтерв’ю, дуже хайпова тема. На цей час є близько 3 000 інженерів, які займаються саме автомотивом в Україні. Важко сказати, чи є більше — у цій індустрії високий поріг входу. І замовнику відразу хочеться осіб 30 із досвідом, а це не про дрібну історію. Дрібну історію потрібно починати з якоїсь конкретної суперніші.

Успішні проєкти вихідців із Luxoft

Такі приклади є. Вихідці з Люксофта зробили три роки тому Apostera, яка займається Augmented Reality. Стартап заснований Андрієм Голубинським та ще 11 вихідцями з Люксофта. Нішевий, технологічно дуже крутий проєкт. Він вийшов із простого аутсорсу, який Люксофт робив 10 років.

Я думаю, що в найближчі 2-3 роки ми побачимо історію не гіршу, ніж з Depositphotos.

Вони мають гарні напрацювання, власні продукти, хороший трекшн зі світовими брендами-автовиробниками та постачальниками. Розвивається дуже правильна історія.

З інших прикладів — Zoolatech 300+ співробітників, створена Денисом Роговим та Романом Каплуном.

Чому вирішив піти у свій стартап

Моя ідея була така: я вмію будувати команди та зростати від 100 осіб і вище. Мій селф-челендж — як зробити першу сотню. Я від 100 і вище вирощував дуже багато разів. У Люксофті є три команди, ці люди працюють досі, які керують однією, двома, трьома тисячами інженерів, яких я наймав та будував у команду. У цьому була моя спеціалізація. Це теж має попит на ринку, але це не те, що мене драйвить. Тому що піти в EPAM, Globallogic Ciklum можна — там зрозуміла робота, але це для мене не дуже великий виклик.

Випускники Luxoft

Випускники Люксофту є у SoftServe, EPAM, Globallogic, роблять успішну кар'єру на великих ролях. Що важливо, хоч і зовсім нескромно прозвучить, — у Люксофті дуже сильна школа менеджерів із погляду бізнесу, як вести IT-аутсорсинг як бізнес. Це дуже цінується. Тому менеджери після Люксофта з 2, 4-5 і більше років досвіду дуже затребувані, тому що вони приносять багато правильних підходів, як робити бізнес. Маючи такого менеджера на клієнті, бізнес із цим клієнтом зростатиме. Ця людина створює можливості й стає гарною точкою зростання.

Як з’являється кластер інновацій

Цю тему я вивчав у Стенфорді у 2015 році. Що відбувається у великих аутсорсерах — за кілька років менеджерам, лідерам, ключовим архітекторам стає нудно. Вони впираються в стелю корпоративних обмежень, йдуть і роблять щось своє. І спочатку для мене це було дивовижно. Тоді такий підхід був поширений. І швидше нагадував кидалово, якщо хтось іде.

Тепер мені здається це здоровіша тема: зараз — час можливостей більше, ніж будь-коли було.

З іншого боку, є зворотний тренд — ринок перегрітий. Поточний хайп — коли готові платити за будь-кого, хто володіє якоюсь мобільною або WEB UI розробкою, тому що терміново потрібно бути ближче до клієнта, — якийсь час триватиме.

Коли хайп закінчиться

Наразі кількість резюме в рази перевищує кількість вакансій.

Схоже, що глобальні компанії поставили Україну в стоп-лист на нові проєкти. Наприклад, відкрито 1000 вакансій, вони вирішили що 1100 відкривати безглуздо. Жодних нових проєктів, окрім тих, що мали застаффитися в Україні, не виводитимуть.

На інших ринках стало наймати легше, в Україні наймати довго. Припустимо, Люксофт закриває 150 вакансій на місяць, а у них беклог — 1000. Тобто у них на найближчі пів року є чим займатися. Відповідно, новий клієнт, який заходить і йому обіцяють Україну, отримає тут людей через 7-8 місяців. За цей час люди підуть ще кудись.

Але йти особливо нема куди.

Народ навіть готовий йти в раніше екзотичні локації, наприклад, у В'єтнам. Там ставка на умовного сеньйор-інженера близько 2 тис. євро, що у два-три чи навіть чотири рази менше ніж в Україні. І попри те, що він швидше за все не говорить англійською, можна найняти проджект-менеджера, який говорить англійською краще.

Єдине місце, що залишилося — tier-2 — tier-3 локації в «білих» країнах. У США їм простіше найняти співробітників у віддалених штатах, аніж йти в Україну «в лоб».

Сфера, де України ще немає

Є така тема як BPO (business process outsourcing). Це роботи з різних сервісів, які стосуються програмування. Обсяги BPO Індії більш ніж половина їх виторгу на ринку, у Польщі — близько 60%. Це найбільші компанії, котрим щось розробляють, наприклад, банки роблять сервісні центри. Ця тема не є новою в Україні, але ніхто не зробив на цьому великий бізнес на Захід. Усі роблять лише для своєї корпорації, а не для когось. Там дуже високі стандарти, складні процеси, контракти з великими зобов’язаннями та штрафами.

Це приклад диверсифікації бізнесу, яким може займатись країна. Там особливо нічого не треба — важливі софт скілли та знання мов. Усі наші випускники гуманітарних спеціальностей туди б підійшли.

Найбільший блокер — поширена думка, що ми не маємо rule of law, тобто судової системи. Тому такий бізнес добрий у Європейському Союзі. Насамперед, у Польщі. Як частина EU вона вважається грін зоною для всіх білих країн. Вони можуть опрацьовувати конфіденційні дані банківських клієнтів, займатися банківським процесингом.

Так працюють у Польщі й так працюють в Індії.

В нас тема не розвинена, ми таке робити не вміємо.

Індійці версус українці

В Індії, в принципі, більше знають англійську, і загалом у них законодавство адаптоване до англійського права.

Мені здається, чесно кажучи, що українська індустрія живе з комплексом меншовартості.

Ми боїмося випендрюватись у хорошому розумінні слова, бути амбітними. А індійці взагалі не бояться — вони супер-дупер амбітні та взагалі цього не приховують, і тільки так і роблять бізнес. Вони завжди обіцяють більше, ніж виконують, і потім сидять на розв’язанні ескалації. Тобто вся робота в індійських компаніях — це дозвіл ескалації клієнта, коли клієнт чимось незадоволений.

Якщо клієнт десь виявляє слабину — зараз все дуже динамічно. У великих корпораціях раз на два-три роки може змінюватися менеджмент. Якщо аутсорсер переживає цю зміну, наступний менеджер змушений покладатися на нього, адже він уже знає, як усе працює. А якщо така зміна відбулася кілька разів, то, в принципі, він на аутсорсері зав’язаний досить сильно, і підрядник може диктувати свої умови.

Ми зустрічали кейси, коли компанії методично намагалися вийти з індійського аутсорсу, але не могли. Цілком класична тема. Індійці розповідають, що всі вони дуже круті компанії, сертифіковані за СММІ рівень 5 (стандарт якості розробки).

На практиці індійці перетворили це на гігантську бюрократію — хочеш щось зробити, заповни 10-20 сторінок запиту з будь-якої теми. Тому це все численно перевіряється ще раз, переаналізується, це необґрунтовано роздмухує штат персоналу, який займається розробкою нібито слідуючи букві стандарту СММІ.

Що має приносити замовнику користь, але насправді призводить до того, що, наприклад, йому потрібно зробити термінові зміни в системі, а воно буде зроблено, наслідуючи всі процеси, через місяців 18, що в сучасних реаліях абсолютно неприйнятно.

Хочете ще швидше — окей, давайте ще збільшимо штат.

В Україні так робити не вміють: ніхто не кидає замовників прямо, не приписують мертві душі тощо. Це скоріш поодинокі теми, але це не  стандарт індустрії. Ніхто з компаній, де 100-200 інженерів і більше, цим не займаються.

А в Індії на будь-якому розмірі завжди роблять дабл-трипл білінг однієї людини в різні проєкти, дуже багато мертвих душ. Це не пусті слова, а скарги конкретних замовників.

А потім великі західні замовники змушені наймати консультантів, які коштують дорожче, або спеціалістів інших локацій. Консультанти розслідують та будують модель управління цими кадрами.

Цього прямо у вартості вендорів з Індії немає, вони завжди беруть ціною. Тому що вони мають unlimited supply кадрів. Тобто відбудовано систему базового навчання джунів чи, скоріше, інтернів без вищої освіти.

Курси — 3-6, максимум 9 місяців. Але в принципі з такою освітою та підходом ти джуном і лишаєшся, більше не можеш вирости. Тільки одиниці % зростають.

А в нас більшість, іноді до половини, залежно від компанії (30-40%) — це сеньйори-розробники з 5-10 роками досвіду, потім є хороша середина (мідли) — це теж 30-40%, і лише 10- 15%, максимум 25% (на дрібних проєктах) — це джуни. Інтернів майже немає.

Індійці навпаки: 50% інтернів, які взагалі нічого не розуміють. Вони беруть їх на безкоштовних курсах. Є абсолютно хайпова тема — до центру міста приїжджає автобус та кажуть: «Сьогодні ми наймаємо інтернів на курси тестувальників, програмістів». Там людей багато, і вони просто готують їх пачками.

Ще 30-40% у їхніх компаніях — джуни, відсотків 15% — міддли, а сеньйорів — відсотків 10 чи навіть 5. Дуже мало.

Сеньйор там є більше наглядачем над десятком невмілих людей. У нас це співвідношення, як правило, 1:1 — не у кожного є джун під наглядом.

Ми можемо значно більше, і це наш нерозкритий потенціал. Компанії постійно вирощують кадри, в Індії вся індустрія працює кардинально інакше. Звідси й проблеми з якістю Індії.

Соціально-культурна проблема

Є соціально-культурна проблема: ми прямо говоримо замовнику, що це не відпрацює, треба зробити інакше. А індійці завжди погоджуються. Потім у результаті не факт, що його буде зроблено. Щоб із цим боротися, розробили спеціальні тули, які заходять у код та оцінюють усе, що за день було залито у репозиторій.

І дає певну оцінку. Як правило, індійські вендори отримують 0,5-1, а українські — від 3 до 4. Це загальна оцінка крутості коду — скільки людей попрацювало, і якої складності код написав за день. Тобто українці у 3-4 рази кращі.

А за поточного хайпу смішні зарплати, які були в Індії, зростають у рази. Середня маса розробників джунів та мідлів почала отримувати значно більше, ніж раніше.

Про космічні зарплати в українському ІТ

Історія України з космічним зростанням зарплат айтішників — вона у світі абсолютно не унікальна. Так само, як у нас розповідають, що хтось когось захантив за 100 000к на рік. Також є історії про data science architect, який підняв пів мільйона у черговому стартапі у Каліфорнії.

Завжди була і є така людина, яка одночасно тягне кілька проєктів і є ядром бізнесу, при цьому багато отримує.

Можливо, таких людей побільшало, але це точно не стосується усіх.  

Ремоут як новий хайп

Ремоут у загальній масі менш продуктивний. Але його підігріває ринок зверху: найкрутіших і найдосвідченіших людей готові зараз брати без релокації. Ця тема існує останніх півтора року.

Вони наймають такого, а потім з місцевого ринку добирають 20-30 осіб у команду. Сильний ремоутер дає їм експертизу, якої вони не мають. Тому ринок зверху на топових фахівцях досить сильно підігрівається.

А для крутих ремоутерів тема проста: всі їхні друзі поїхали на Захід і зробили кар'єру/або не зробили, і тут їх запрошують на ту ж роль, тільки переїжджати не треба, не треба вмовляти сім’ю, думати, де навчатимуться діти, терміново всім вивчати іноземну мову тощо.

Тому це класна можливість спробувати себе і грошей заробити, ще й не треба нікуди їхати — повний ремоут.

З рештою що відбувається:

  1. Просунуті компанії не працюватимуть із якимось українським ФОПом, потрібен все одно якийсь статус. Як отримати статус без переїзду — складне питання.
  2. Є якісь посередники або фрілансерські платформи типу Upwork і так далі. Для стартапу підходить. Але для солідної компанії це якось несерйозно.

Замовники не дуже вірять, що народ, який сидить віддалено,  продуктивно працюватиме. Точніше так: вони спробували, і часто це не працює. Ця опція у клієнтів стала суттєво нижчою у пріоритеті. Менеджерувати співробітників у різних країнах та різних культур — челендж.

Якщо це правильно будувати від початку, і це твій фокус, це може працювати. Якщо для Github це перший пріоритет, то, припустимо, для стартапу у Каліфорнії, у якого йде розробка in-house, — це вже далеко не перший пріоритет — затичка для якихось проблем.

І замовники кажуть: у нас уже 10 людей ремоутно сидять (з України), і ми більше не готові брати.

Як працюють на ремоуті

Якщо ти досвідчений розробник і добре виконуєш свої зобов’язання на основному проєкті, то коли нема чого робити, можеш без шкоди брати додаткові підробітки. Це може призвести у довгостроковій перспективі до того, що людина вигорить. Але таке практикується. Тобі потрібно розвиватися, і компанії почали до цього ставитись гнучкіше, ніж раніше. Хоча майже всі західні компанії з подивом дізнаються про цей варіант, і у тебе можуть бути досить злісні умови в контракті — не працювати на конкурента рік чи три роки. Коли отримуєш оффер, потрібно про ремоут відстежити.

Є ж чітери які дві-три роботи примудряються брати?

Найжорсткіший сегмент — це джуни-мідли, які виходять на роботу, розуміють, що можуть кілька місяців не працювати й при цьому отримувати зарплату. Потім їх звільняють, і вони також знаходять іншу роботу — джампери.

Коли до тебе приходить новачок, ти на нього довго чекав, найняв — а найняти зараз важко, ти пішов на поступки й погодився донавчати. А виявилось, що він і не збирається працювати, у нього немає мотивації. Образлива ситуація, знаю кілька кейсів.

5-10% джунів може таким балуватися, але це не більше. Чи не масова тема.

Якщо у людини хороші софт скілли, він тебе заговорить, говоритиме, чому у нього не вийшло тощо. Тут спрацює лише особисте запрошення людини в офіс, щоб у перші два-три тижні організувати офісну роботу, навіть якщо він потім працюватиме віддалено.

В Україні не вистачає джунів. Як бути?

Мені здається, щоб було більше джунів, потрібно заходити до рівня шкіл. Школи не відчувають жодного тиску з боку промисловості, мало підтримки. Вони не розуміють, чому потрібно давати учням більше.

Навіть у просунутих математичних класах, де читають інформатику чи програмування, — це не весь ліцей, а окремі групи.

Є приклад — ліцей «Наукова зміна». У них був клас найсильніший, переможці олімпіад. У доковідні часи 100% вступили на навчання за кордон. Вони втрачені для нашої індустрії.

Кращі вступають за кордон, одержують гранти, ґрунтуючись на олімпіадному русі. Google відстежує всіх, хто бере участь в інтернешнл олімпіадах, і формує якийсь пул.

В Україні з’явилася ініціатива — день Програміста, коли IT- фахівці з компаній читають лекції у школах.

Вже добре, але цим потрібно займатись більше. Приблизно у 15-16 років учні у топових ліцеях вже думають про те, як вони навчатимуться на Заході. Це з великою ймовірністю означає, що вони й працюватимуть на Заході.

Ковід трохи допоміг: почало їхати менше студентів цього і минулого року, і для нас це можливість, щоб студенти навчалися тут.

Ринок середнього та малого бізнесу

У нас ринок не домінується великими компаніями. Більша частина ринку — це дрібні компанії, які навіть важко порахувати.

Моє враження, що велика кількість компаній на 5-10 осіб — це також досить суттєва частина ринку. І вони готові брати джунів, вивчати інтернів. І вони роблять, напевно, навіть більший внесок у промисловість, ніж великі компанії.

Про взаємодію ІТ з ВНЗ

Коли ти запрошуєш викладачів послухати якісь курси чи підвищити кваліфікацію в компанії — вони після цього йдуть із ВНЗ. Тому що їхні зарплати вдвічі менші, ніж зарплата мідла.

Можливо слід мати якісь партнерські програми, про те, що людина приходить у компанію працювати, але при цьому має продовжити роботу у ВНЗ на пів ставки. Тоді синергія посилилася б.

Такі кейси теж є, але їх має бути більше.

Тому що зараз це трохи схоже на такий собі Wild West. ВНЗ ображаються і не завжди готові віддавати своїх викладачів у навчання компаніям. А компанії начебто і готові, але у них є своя генеральна тема: найкращих набрати, а щодо інших — вже байдуже.

Є така позиція: «Своя хата з краю».

І мені здається, що сторони вкладають недостатньо зусиль у симбіоз.

Про кількість голів на ринку

На 15-20% ринок збільшується у кількості голів на рік.

Нам би витримати цей темп. Він хороший. Ми ж розуміємо, що населення настільки не росте на рік.

Про ринок у грошах

Коли у 2015 році була спроба заборонити ФОПи, ІТ-компанії не вели публічної діяльності. І перебували у тіні. Був рейтинг на dou та якісь профільні заходи. This is it.

З’явилася ідея порахувати, скільки приносить індустрія. Ми запартнерилися з ЄБА та Асоціацією ІТ-Україна. Замовили у PwC дослідження, скільки приносить ринок. Виявилося, що зовсім ніхто не ховає, скільки за ІТшним КВЕД заробляється.

Ми були першими, хто вирішив це опублікувати у 2015 році. Вперше спливла цифра у 3% ВВП. Я її презентував на львівській ІТ-арені.

Ринок зростає приблизно на 16% у середньому на рік (за кількістю фахівців згідно з ДОП).

Що ще потрібно робити ІТ-компаніям, окрім розвитку освіти?

Компаніям потрібно ставати Global і виходити на міжнародний масштаб.

Ми маємо дуже хороше ставлення до виробництва. В інших країнах, таких як Польща, дивляться ширше.

Ми ж дивимося здебільшого лише на delivery. Так, ми вміємо робити складні проєкти. Нам потрібно більше піарити не просто аутсорсинг, наприклад, з фокусом на індустрію як automotive. Тому що ми вміємо виконувати автономну розробку.

Чому серед розробників є негативне ставлення до банківських проєктів?

Народ каже: «Це ж не банківський проєкт — значить, це добре».

Luxoft був першим, хто завів суттєві банківські проєкти. Він мав найбільший клієнт — Deutsche Bank, який на піку підтримували 1200 розробників.

Це клієнт, який дозволив Люксофту стати успішним.

DB та UBS багато років драйвили зростання компанії. Допомогли їй вийти на біржу.

Це один із найдавніших проєктів, на якому свого часу дуже добре платили.

Але потім, коли в DB настала криза внутрішнього управління, вони почали суттєво різати кости, переводити завдання до Індії.

У проєкті може залишитись зараз 200-300 осіб.

За весь цей час назад на ринок (або на інші проєкти) довелося повернутися близько тисячі людей.

І оскільки у проєкт спочатку дуже багато наймали, а потім він здувся, на ринку, в принципі, з’явився негативний імідж усіх банківських проєктів.

Але це не так. Банківські проєкти від інших галузей не сильно відрізняються, і нічим не нудніше, ніж решта.

Звідки взагалі пішов термін «галери» та хайп навколо нього

Мені здається, зараз продуктові компанії можуть платити й платять порівняні з аутсорсингом зарплати. Ринок давно вирівнявся.

А тема про галери та веслярів — вона була створена та активно підтримувалася всіма продуктовими з метою чорного піару.

Нині тема менш актуальна, і народ швидше ставиться до цього з гумором.

Сім років тому я брав участь у дискусії Київського економічного форуму, де був весь колір IT, топ-5 аутсорс компаній, був Майкрософт. Був там і стартапер Дмитро Костик (Kodisoft, робить інтерактивні столи), негативно налаштований на аутсорсерів, але знав про них скоріше з чуток.

І саме звідти розпочався цей хайп, ця «війна» продуктовиків vs аутсорсерів, яка, мені здається, явно була інспірована продуктовиками. На той момент різниця в з\п була дуже суттєвою, десь удвічі. І продуктовики взагалі не могли платити такі зарплати, як міг дозволити, наприклад, Ciklum на той час за моделлю Cost+.

Якщо є роздробленість ринку ІТ-аутсорсингу, то чи варто чекати на M&A?

В Україні довгий час вважалося, що немає сенсу купувати команду до 50 осіб, бо можна просто найняти її на ринку. І зробити такий підхід, який називається acqui-hire, — коли ти не викуповуєш права у власника, а просто тупо перехоплюєш його команду чи її кістяк.

Такі теми працювали досить довго і, можливо, зараз працюють також.

Є ще одна цікава історія на тему M&A. Коли корпорація DXC купила Luxoft, мультиплікатор виторгу до суми угоди близько 2. І існувала поширена думка, що максимальний коефіцієнт на ринку при продажу вже великого та глобального аутсорсу — 2.

Але недавно Hitachi купила GlobalLogic і там був зовсім інший коефіцієнт, у 4 рази більше — 7.9.

GlobalLogic не усвідомлює, мені здається, що вони зробили й наскільки вони круті. Так, був ковід, і Hitachi явно потрібен був спосіб показати, що у них є розширені софтверні можливості.

Але вони по суті вчетверо розширили межу того, що можна виручити за свою компанію в Україні.

На місці кожного власника компанії, який почитав цю новину і подивився мультиплікатор, я почав би думати, що я раптово почав коштувати в рази дорожче, нічого не зробивши.

Гра стала іншою.

Дрібні угоди однаково відбувалися з X2. Але зараз, мені здається, треба просити більше, бо був добрий приклад.

Чи є інтегратор, який скупив би дрібні ІТ-компанії й потім перепродав

Я знаю, що Віталій Горовий, керуючий компанією InSoft Partners, так робив. І надав на цю тему кілька інтерв’ю.

У нього можна дізнатись, що вийшло.

Чому це важко зробити? Це питання походить із парадигми галер.

Чому не можна взяти дві галери поряд і посадити в одну всіх веслярів і вона веслуватиме швидше?

Ні. Так не працює.

Як правило, це різні технології, різні люди, різна культура.

В Luxoft у нас був досвід купівлі різних компаній. Він був багаторазово успішний у automotive. Ми купували компанії з 25 людьми, з 60, зі 110, 250 — вже був останній кейс без мене.

Це все були переважно німецькі, шведські контори.

І люди, які звикли розпоряджатися всім у конторі, в якій є 60 осіб, їм складно розуміти, що є ще хтось, з ким потрібно узгоджувати всі рішення. Воно просто не летить без ручного керування.

Або якщо це зовсім різні компанії: одна займається automotive, а інша banking.

Якщо дві компанії займаються приблизно одним і тим же, просто різні клієнти, то хто з них повинен нового клієнта обходити? Компанія А чи компанія Б? Виникає внутрішня конкуренція. І керівництву компанії чи власнику доводиться вирішувати, хто ж буде головним.

Все добре, якщо велика компанія купує конкурента в 10 разів меншого за себе. Якщо дві компанії приблизно однакового розміру поєднуються, у них відбувається культурне зіткнення.

Було багато охочих зробити такий конструктор із 2-3 компаній, і швидко продати, але мені кейси такого успішного об'єднання та продажу на цей час не відомі.

Купити компанію, щоб отримати пафосного клієнта

Свого часу Luxoft купив компанію у Мюнхені, і ми відразу стали значним підрядником BMW. До цього кілька років намагалися до них зайти безпосередньо, але у нас виходило слабко.

Були пілоти, але не було схоже на великі стосунки.

Німці з німцями розмовляють однією мовою і сидять, як правило, у сусідніх будівлях.

Напевно, нам пощастило на той час. Зараз все в automotive коштує значно дорожче.

Як потрапити в Luxoft чи подібну компанію? На хорошу позицію

Потрібно показати свою практичність із погляду підходу до роботи. Це не тільки про хардскілз, але ще й про софтскілз. Тобто вміння працювати під стресом, лідерські навички, робота у команді тощо.

Джуни перед співбесідою можуть вивчити багато тем ще до співбесіди. Наприклад, пройти курс по скрам/аджайл. Тема не складна. Не треба мати технічної освіти. А не одна технологія без неї не відбувається.

Взагалі джун, у сучасних реаліях в Україні, — це унікальна людина, у якої зарплата зростає найшвидше. Немає іншої такої ролі — раз на пів року +50% заробітку.

Мідли взагалі не мають проблем, щоб знайти роботу. Щоб отримувати більше — тут нічого не змінюється: треба вивчати англійську мову. Якщо їх не візьмуть на роботу, то, напевно, це тому, що у них погано з англійською.

З англійською ти коштуєш на 20-30% дорожче, ніж без англійської.

У той час, коли інтерв’ю проходили живо, все одно були одиниці кейсів, коли людей не брали за якимись характеристиками.

Наприклад, я прийшов на інтерв’ю, записував ручкою фідбек, а кандидат у якийсь момент забрав собі ручку та почав нею писати. Людина мала проблему з особистими кордонами.

Мені здається, що ми його не взяли.

Що б я порекомендував:

Якщо ви хочете зробити кар'єру менеджера, не програміста, спробуйте. Наразі менеджером стати легше без глибокого технічного бекграунду.

Моя чесна порада: йти до великих корпорацій, від 500 осіб і вище. Чим більше компанія, тим більше досвіду менеджера отримаєте. А потім можна працювати будь-де.

По-перше, на менеджерів немає такого хайпа. По-друге, програмісти тепер не хочуть йти в менеджери. Тому що це відповідальність. А вони можуть отримувати більше грошей і відповідати тільки за себе.

Продукти на базі GPT-3: чи допомагають вони у роботі?

Був хороший анекдот про рабина, який спочатку радив купити козу, коли людина мала вдома зовсім мало місця. А після цього — продати козу. І людина відразу стала почуватися на своїй житлоплощі вільніше.

Безперечно, є якась частина роботи, яку можна доавтоматизувати. Але мені здається, що це скоріше хайп, ніж те, що буде завтра.

Це як 15 років тому всі малювали графіку в Ілюстраторі, потім у Photoshop, а тепер у Figma. Зміниться середовище, щось зручніше підтягуватиметься, а щось — самозаповнюватиметься. Але саме програмування не піде.

Велика тема про автоматизацію зараз більше стосується business process outsourcing. Пишуть робота, який заповнює форми, переставляє дані з однієї програми в іншу, начебто людина переносить дані.

Тобто це більше автоматизація рутинних завдань.

Компанії, які вже почали користуватися такими інструментами, дозволяють по кілька разів біллити роботу співробітників, яких насправді не існує, і чию роботу вже виконують програми.

Та сама Індія це використовує насамперед.

Тому нейронні мережі — це такий deep tech. Він точно щось у нашому житті змінить. Але це програмування.

Програмування — значно більше творчий процес, ніж ми собі уявляємо.

Електробайки по-українськи між Києвом та Лос-Анджелесом в «СКШ»

Дивіться, чим живе Delfast під час війни в Україні

Ми запускаємо розсилку про українське IT-ком’юніті. Залиште email, аби розуміти більше. Прем’єра — скоро!
Дякую! На вказану адресу надіслано листа для підтвердження підписки.
Читайте також
«Не женіться за топчиком, який ви зможете придбати колись потім». Program Manager Luxoft не мислить свого життя без велопокатушок. Ось його поради бажаючим долучитися
«Не женіться за топчиком, який ви зможете придбати колись потім». Program Manager Luxoft не мислить свого життя без велопокатушок. Ось його поради бажаючим долучитися
«Не женіться за топчиком, який ви зможете придбати колись потім». Program Manager Luxoft не мислить свого життя без велопокатушок. Ось його поради бажаючим долучитися
«Навколо IT» — нова рубрика, в якій ми збиратимемо все корисне для життя айтішника, яке не стосується його роботи. Виявляється, у айтішників різні хобі. Ми вже писали про айтішників-бігунів, плавців, художників, музикантів, танцівників, а також заводчиків собак. Герой сьогоднішнього матеріалу ― Максим Мох, Program Manager, який захоплюється велоспортом і знає про нього майже все. dev.ua Максим розповів, як обирав своє захоплення та дав поради, як і де краще займатися велоспортом.
Продам джуна дорого. Як аутсорсери та аутстафери обманюють замовників: 7 історій від розробників, на яких хотіли заробити
Продам джуна дорого. Як аутсорсери та аутстафери обманюють замовників: 7 історій від розробників, на яких хотіли заробити
Продам джуна дорого. Як аутсорсери та аутстафери обманюють замовників: 7 історій від розробників, на яких хотіли заробити
Чутки про те, що джунів продають як міддл- і сеньйор-фахівців виникають неспроста. DOU поцікавився, чи траплялося в житті джунів таке, що їх ставили на проєкти, які не відповідали їхньому рівню знань та навичок. Виявилося, що такі випадки не поодинокі. Розповідаємо найцікавіші історії.
Навіщо IT-компанії офіси в Україні під час війни. Досвід Luxoft
Навіщо IT-компанії офіси в Україні під час війни. Досвід Luxoft
Навіщо IT-компанії офіси в Україні під час війни. Досвід Luxoft
Львів, Хмельницький, Вінниця, Чернівці, Рені — саме в цих містах сьогодні працюють офіси IT-компанії Luxoft Ukraine. Журналіст dev.ua побував в деяких з них та поспілкувався з тими фахівцями, які там працюють. Навіщо це айтішникам та які переваги в офісних приміщеннях бачить роботодавець, читайте в нашому матеріалі. 
Ще один український айтішник, співробітник Luxoft, запустив виробництво бронежилетів для ЗСУ
Ще один український айтішник, співробітник Luxoft, запустив виробництво бронежилетів для ЗСУ
Ще один український айтішник, співробітник Luxoft, запустив виробництво бронежилетів для ЗСУ

Хочете повідомити важливу новину? Пишіть у Telegram-бот

Головні події та корисні посилання в нашому Telegram-каналі

Обговорення
Коментарів поки немає.