«А ти знаєш, що Вову і Пєтю планують звільнити? Зараз тихо шукаємо заміну». Сповідь колишньої рекрутерки, яка назавжди пішла з IT, де керівники не просто толерують інтриги й «доносництво», а й підтримують це

Вхід в IT

IT стало моїм першим професійним середовищем одразу після університету. Я обрала цю сферу, бо вона асоціювалася з прогресивністю, динамікою й інноваціями. Мене надихали люди, які тут працювали, їхня енергія й прагнення змінювати світ через технології.

Мені сподобалася динаміка роботи: постійне навчання, необхідність адаптуватися до нових умов і викликів, швидкий ритм змін. IT середовище дуже вплинуло на мене: я стала впевненішою у спілкуванні з людьми різного статусу, віку та культур. Постійна комунікація з кандидатами, колегами та бізнес-партнерами навчила знаходити спільну мову, адаптуватися до різних стилів комунікації та будувати продуктивні діалоги навіть у складних умовах.

Цей досвід допоміг мені сформувати вміння бути гнучкою, професійною та відкритою до нових викликів, що стало цінним у подальшому розвитку.

Зміна курсу

На початку роботи в рекрутингу мене надихала ідея «метчити» талановитих людей із крутим українським бізнесом. Ця роль здавалася золотою серединою між бізнесом і людьми. Але досить швидко я зрозуміла, що пріоритетом у цій сфері завжди залишаються бізнес-цілі, а не особистість кандидата.

Я бачила, як люди вигорали, стикалися з проблемами, хвилювалися через свої виклики, і мені хотілося працювати саме з цим — із їхніми емоціями, внутрішніми переживаннями, а не лише «продавати» компанію чи роль. Саме це стало ключовим тригером для змін у моїй професійній діяльності.

Рішення змінити професію я ухвалювала близько пів року. Основний виклик був не в страху нереалізуватися, а в психологічній складності «відпустити» вже досягнуті результати та почати все спочатку. Це, мабуть, знайоме багатьом: коли ти вкладаєш багато зусиль у щось, відмовитися від цього здається важким.

Проте я завжди кажу, що такі зміни вже ніколи не будуть «із нуля». Кожен досвід формує нас, навіть якщо він напряму не пов’язаний із новою сферою. Одночасно найважче й найпростіше — слідувати власним цінностям і цілям, навіть якщо для цього потрібно починати «з нового аркуша».

Світчинг у психологію

Із шести заявок, які я подавала в університети, п’ять стосувалися філології, а одна — психології. Саме ця заявка була зроблена «за покликом серця», і згодом виявилася найкращим рішенням у моєму житті.

Я відчувала інтерес до психології ще з дитинства. Спостерігала, як люди ухвалюють рішення, чому однакові ситуації викликають у них різні реакції, як формується їхня особистість. З часом ці спостереження перетворилися на глибоке захоплення: як працює психіка, як внутрішні процеси впливають на зовнішній світ.

Як стати інвестором в українську енергетику й підтримати країну, маючи вільні всього 6000 грн: детальний гайд від Inzhur Energy

По темi

Як стати інвестором в українську енергетику й підтримати країну, маючи вільні всього 6000 грн: детальний гайд від Inzhur Energy

На противагу поширеному стереотипу, що психологію обирають для вирішення власних проблем, я зробила цей вибір із щирого інтересу та бажання впливати на життя інших людей позитивно.

Зараз я є членом Національної асоціації психологів України та Всеукраїнської психодіагностичної асоціації. Також я підвищила кваліфікацію як психолог-консультант у методі когнітивно-поведінкової терапії (КПТ).

Веду блог у TikTok, де маю понад 10 000 підписників, і приймаю клієнтів із розписаним графіком на місяць уперед.

Мене надихає можливість бачити людей справжніми: не там, де вони хочуть виглядати ідеальними чи «продавати» себе, а такими, якими вони є. Найголовніше — спостерігати, як змінюється їхнє життя не лише професійно, але й особистісно.

Never again 

Мій план на найближчі роки — розвиток у психотерапії. Цього року я починаю навчання в Інституті транзакційного аналізу й інтегративної психотерапії.

Повернення в IT наразі не цікавить мене, навіть у ролі корпоративного психолога. Моя головна мета зараз — зосередитися на навчанні та особистісному розвитку в обраній сфері.

Системи, особливо ієрархічні, часто нав’язують свої недоліки працівникам. Вони маскують їх під «корпоративну культуру» — набір правил, які не заведено обговорювати. А якщо ти відчуваєш вигоряння чи дискомфорт, тобі дають зрозуміти: це тільки твоя проблема. «Ти недостатньо стараєшся», «Ти не вписуєшся в колектив», «Твої цінності не відповідають корпоративним». За цими словами криється небажання визнати, що проблема — у самій системі.

За свій досвід роботи в трьох компаніях я побачила, як по-різному можуть працювати системи. З цих трьох лише одна була здоровою. У ній керівництво відкрито говорило про складнощі, було зацікавлене у вирішенні конфліктів і створювало середовище, де цінували кожного.

Але в інших компаніях ситуація виглядала зовсім інакше. Натомість останнє місце роботи стало ідеальним прикладом того, як токсична організація працює проти людей. Керівники не просто толерують інтриги й «доносництво», вони їх підтримують. «А ти знаєш, що Вову й Пєтю планують звільнити? Зараз тихо шукаємо заміну». І замість прозорої розмови створимо «інформаторську» роль: поточна HR Generalist буде займатись цілеспрямованим збором пліток для керівництва, «винюхуванням» і пересиланням особистої інформації членів команди. І це сприймається як цінність.

Подібні підходи не лише пригнічують працівників, а й створюють атмосферу недовіри, сорому та страху. Люди не наважуються відкрито говорити про проблеми, бо розуміють, що все сказане може повернутися проти них. Замість того, щоб розв’язувати внутрішні конфлікти, система створює ще більше напруження, що накопичується роками.

Погоджуюсь з думкою, що такі механізми підтримуються навіть несвідомо. Вони є частиною великої гри, де керівники намагаються утримати контроль. Щобільше, люди, які переходять з посади «звичайного» працівника на роль тімліда і вище, починають хвилюватися, що втратять довірливі та дружні стосунки з командою, адже керівна позиція втягне їх у контекст відповідальності перед системою, а не лише перед людьми.

У подібній «культурі» в тебе не залишається вибору, окрім як адаптуватися (тут адаптація означає, що ти починаєш ставити під сумнів себе). Або вийти з неї, знайшовши іншу чи створивши власну.

Головний висновок: системи змінюються рідко. Але ми можемо змінювати своє ставлення до них і до себе. І якщо відчуваєте, що вас змушують сумніватися в собі — можливо, це не ваша проблема. Можливо, проблема набагато глибше.

Поради тим, кому некомфортно там, де вони є

1. Чітко визначте проблему. Усвідомте, що саме вас не влаштовує: колектив, задачі, фінанси чи щось інше. Це краще робити письмово.
2. Оцініть глибину проблеми. Запитайте себе: «Це тимчасова ситуація чи ознака серйозного незадоволення?» Розберіться, чи можна виправити ситуацію, чи варто переглянути роль або навіть змінити сферу.
3. Складіть план. Напишіть свої цілі, розбийте їх на маленькі завдання: оновіть резюме, шукайте можливості для навчання тощо. Маленькі кроки зменшують тривогу й додають мотивації.
4. Шукайте підтримку. Консультація з психологом або кар’єрним коучем допоможе розібратися зі страхами й знайти здорові стратегії подолання стресу.

Пам’ятайте, що зміни — це не стрибок у невідоме, це поступовий процес, який ви можете контролювати.

«Я вигоріла настільки, що вже не могла дивитися на комп’ютер». Історія QA-інженерки про великі гроші, безглузді купівлі, вигорання та дауншифтинг

По темi

«Я вигоріла настільки, що вже не могла дивитися на комп’ютер». Історія QA-інженерки про великі гроші, безглузді купівлі, вигорання та дауншифтинг

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

Підключай Megogo зі знижками за акційними тарифами.

від 99 гривень на місяць