«У нас замість декомпресії була, так би мовити, „репрессія“, або на армійському слензі просто „затяги“». Щоденник мобілізованого айтівця — про псевдовідновлення та колишнє мирне життя

Про декомпресію, яка стала репресією

За дуже короткий час в армії я навчився не планувати навіть на тиждень вперед. Точніше, змирився з тим, що все заплановане, що висить на тоненькій ниточці ймовірного, в один момент може зірватися й розбитися на друзки прямо у моїх ніг. Тільки я роздумував, як вибратись з цих диких та ризикованих бойових, як нас виводять і ми вже всім малочисельним батальйоном повертаємось в частину. Але розслаблятись було зарано. 

У війську є такий період як декомпресія. Простими словами, це час для відновлення особового складу, як фізичного, так і психологічного. Це і консультації з психологами і мед. ротою, і комплекс оздоровчих заходів (в ідеалі, в санаторно-курортних комплексах, або хоча б зі спеціалістами у місці перебування підрозділу); для когось це і лікування в госпіталі або реабілітаційному центрі. В нас же замість декомпресії була, так би мовити, «репрессія», або на армійському слензі просто «затяги».

Спочатку ми онлайн пройшли десь 5 психологічних тестів на виявлення ПТСР, різного роду психопатій, агресії, загальну нервово-психічну стійкість, втоми, нервозності і всього того, що «дарує» військова служба. З мед.роти, якщо ти як би не хворий, чисто формально запитали і записали, що бентежить: -Ну, я так розумію, у вас нічого серйозного, правильно? — після довгого записування в табличку мого діагнозу від спеціаліста питає сержант з мед.роти.
-Правильно, — з розчаруванням відповідаю я.

Замість цього — ранні підйоми з руханкою, форма, наряди, суворі заборони через декількох «аватарів» і ніякої свободи руху. Таке ставлення викликало справжнє обурення, особливо серед тих, хто воює з 2014 чи з 2022 років і добровільно підписував контракт.

Більш того, почалась справжня вакханалія з документацією та звітністю, в якій діловодам було не легше, ніж під час бойових, а може навіть важче. Говорячи «важко», я маю на увазі звичайне «важко» по типу вигорання на роботі, не те «важко» яке звалюється на долю бойових посад. В будь-якому разі і при будь-яких умовах, яка б сюрреалістична українська паперова армія не була, я б не проміняв одне на інше.

Це нагадало мені пікову завантаженість в моїй компанії, коли за дзвінками по гасінню пожеж, нескінченними переписками та звітністю непомітно пролітали пару місяців, які можна було б вмістити в один великий дурний ДЕНЬ, поки темп не уповільнювався і ти прокидався втомленим і трохи нещасним.

Паралелі з полоном

Незадовго до своєї бусифікації мені довелось прочитати три автобіографії людей, які в свій час пройшли через полон і вижили. Різні обставини, стать, вік, соціальний статус. Три різні долі. Найважливіше і найдивніше для мене, що я побачив спільного в їх досвіді — концентрація на теперішньому. Здавалось би, найгірший підхід, який тільки можна уявити. Було б зрозуміліше і безпечніше ховатися в теплому вільному майбутньому, будувати в думках своє життя «після».

Але парадокс в тому, що щоб зберегти своє фізичне і психічне «я», в їх тодішньому теперішньому цього «я» було відносно мало. У безодні страждання, де голод, холод/спека, змарніле тіло і втома кожну хвилину нагадують про себе і вимагають абсолютної уваги і жалю до себе, вони обирали піклування та любов до ближнього (іноді собі ж у шкоду) як шлях полегшення болі, внутрішньої свободи, гідного життя в негідних умовах, боротьби за людяність, яку неможливо увʼязнити та знищити, поки є воля. 

В художніх творах минулого автори не цуралися метафори полону: скільки героїв втрачали себе в полоні кохання, ненависті, чи жадоби до грошей та влади? Особливо в епоху романтизму символ полону став не чимось зовнішнім, а тим, що увʼязнює людину зсередини, в серці і розумі. Невидимі кайдани.

Я сиджу на подвірʼї, вперся поглядом в запечений бруд на берцях. Маківку припікає. Підставляю обличчя сонцю. Я десь на Середземному морі з дружиною. Сумую на морем. Забуваю все погане. Ми починаємо щось нове, добре і світле, що колись стане рідним. Нам всім потрібно щось рідне, де б ми не були. Серед шуму хвиль чутно, як тріщать гілки. Чорний кіт в кущах, мабуть, ще і року намає. Кличу, гладжу.

Знову згадую, що хочу забрати до ветеринара місцевого кошеня з раною, який блукає територією, і якого я давно не бачив. Як він? Чи ще живий? Я не хочу про нього думати, знову бачити перед очима це маленьке беззахисне тільце, цю рану. Чому я одразу не відніс його в мед.пункт? Я кудись біг. Чи вони змогли б з цим щось зробити? Там точно потрібна операція. Занадто часто думаю про нього, знаю, що йому боляче і що нічого не зробив. Чи хтось ще думає про нього?

Не хочу ні до кого привʼязуватись, але це вже буду не я. Маю його знайти. Я потрібен йому, чи він потрібен мені? Можливо, ми потрібні один одному. Скільки нас таких? Де це бідне кошеня? І куди поділось Середземне море?Я сиджу на подвірʼї, вперся поглядом в запечений бруд на берцях.

«У мене була майже 100% впевненість, що зовсім скоро все це буде позаду». Щоденник мобілізованого айтівця — про страх переводу у в піхоту, план СЗЧ і бажання втекти з України

По темi

«У мене була майже 100% впевненість, що зовсім скоро все це буде позаду». Щоденник мобілізованого айтівця — про страх переводу у в піхоту, план СЗЧ і бажання втекти з України

«Це військовий кіт Шредінгера: до офіційного (або ні) наказу ти одночасно і в піхоті, і ні». Нова частина щоденника мобілізації від айтівця в Threads — про залякування у війську, гранату в казармі й передислокацію

По темi

«Це військовий кіт Шредінгера: до офіційного (або ні) наказу ти одночасно і в піхоті, і ні». Нова частина щоденника мобілізації від айтівця в Threads — про залякування у війську, гранату в казармі й передислокацію

«Коли ти діловод, ти не чуєш вибухів, стогону, останніх слів. Ти не бачиш крові, поранених тіл без кінцівок та з випотрошеними нутрощами». Щоденник мобілізації від айтівця в Threads — про зміни психіки у війську, прифронтові міста та втрати 

По темi

«Коли ти діловод, ти не чуєш вибухів, стогону, останніх слів. Ти не бачиш крові, поранених тіл без кінцівок та з випотрошеними нутрощами». Щоденник мобілізації від айтівця в Threads — про зміни психіки у війську, прифронтові міста та втрати 

«Індивідуальність не потребується. І чим вас більше, тим самотніше». Щоденник мобілізації від айтівця з Threads — про БЗВП, «губні НАТівські постріли» та «гру в штурмовиків»

По темi

«Індивідуальність не потребується. І чим вас більше, тим самотніше». Щоденник мобілізації від айтівця з Threads — про БЗВП, «губні НАТівські постріли» та «гру в штурмовиків»

«Ты знаешь, что ты уже 200? Ты себе пакет черный купил уже?» У Threads мобілізований айтівець веде щоденник служби в армії — про спілкування з ТЦК, думки про СЗЧ і IT-досвід у неоцифрованій системі ЗСУ

По темi

«Ты знаешь, что ты уже 200? Ты себе пакет черный купил уже?» У Threads мобілізований айтівець веде щоденник служби в армії — про спілкування з ТЦК, думки про СЗЧ і IT-досвід у неоцифрованій системі ЗСУ

«У мене була майже 100% впевненість, що зовсім скоро все це буде позаду». Щоденник мобілізованого айтівця — про страх переводу у в піхоту, план СЗЧ і бажання втекти з України

По темi

«У мене була майже 100% впевненість, що зовсім скоро все це буде позаду». Щоденник мобілізованого айтівця — про страх переводу у в піхоту, план СЗЧ і бажання втекти з України

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram

По темi

Читайте головні IT-новини країни в нашому Telegram