Марія БровінськаІсторії
13 липня 2026, 09:00
2026-07-13
«Коли якась сфера тобі починає приносити гроші, ти одразу її любиш”. Історія підприємця, Telegram-канал якого купувало Мінцифри, а нині він має найбільшу сітку ТГ-каналів про роботу і масштабує її у стартап Injobe з оцінкою $3 млн
Засновник стартапу Injobe.com Павло Михальчук виріс у невеликому селі на Хмельниччині й не пам’ятає моменту, коли вирішив стати підприємцем. Каже, усе сталося якось природно. У тринадцять років він розводив кролів і голубів, трохи пізніше продавав страхові поліси в StarLife, а після уроків працював офіціантом і помічником кухаря.
«Я постійно шукав можливість заробити. Пробував різні речі, дивився, що працює, а що ні. Мені було цікаво не просто підробляти, а зрозуміти, як усе це працює», — згадує чоловік.
Коли більшість його однолітків готувалися до вступу, Павло попросив батьків не наполягати на університеті. Він не виступав проти освіти як такої, але був переконаний, що зараз навчиться значно більшого, якщо одразу почне працювати й відповідати за власні рішення. «Я сказав, що хочу сам будувати своє життя. Батьки мене підтримали», — розповідає 25-річний підприємець.
Зараз він зізнається, що дедалі частіше замислюється про бізнес-освіту — не тому, що відчув потребу в дипломі, а тому, що хоче систематизувати досвід, який здобував зовсім іншим способом — через власні помилки, невдалі рішення й десятки бізнес-експериментів.
dev.ua поспілкувався з підприємцем, який знає все про Telegram-бізнес і планує монетизувати власний HR-tech проєкт.
Засновник стартапу Injobe.com Павло Михальчук виріс у невеликому селі на Хмельниччині й не пам’ятає моменту, коли вирішив стати підприємцем. Каже, усе сталося якось природно. У тринадцять років він розводив кролів і голубів, трохи пізніше продавав страхові поліси в StarLife, а після уроків працював офіціантом і помічником кухаря.
«Я постійно шукав можливість заробити. Пробував різні речі, дивився, що працює, а що ні. Мені було цікаво не просто підробляти, а зрозуміти, як усе це працює», — згадує чоловік.
Коли більшість його однолітків готувалися до вступу, Павло попросив батьків не наполягати на університеті. Він не виступав проти освіти як такої, але був переконаний, що зараз навчиться значно більшого, якщо одразу почне працювати й відповідати за власні рішення. «Я сказав, що хочу сам будувати своє життя. Батьки мене підтримали», — розповідає 25-річний підприємець.
Зараз він зізнається, що дедалі частіше замислюється про бізнес-освіту — не тому, що відчув потребу в дипломі, а тому, що хоче систематизувати досвід, який здобував зовсім іншим способом — через власні помилки, невдалі рішення й десятки бізнес-експериментів.
dev.ua поспілкувався з підприємцем, який знає все про Telegram-бізнес і планує монетизувати власний HR-tech проєкт.
Вітер змін
У Telegram Павло потрапив майже випадково. У 2016 році український сегмент месенджера лише починав формуватися, а найбільші канали ще не перетворилися на повноцінні медіа. Разом із братом він створив невеликий канал про чоловічий стиль і поступово виростив його приблизно до 3000 підписників. Для школяра це вже був актив, який можна було продати.
Найяскравіший спогад із того часу пов’язаний не з самим каналом, а з вокзалом у Хмельницькому. «Я сиджу на вокзалі, вперше їду до Києва й думаю: навіщо мені той Telegram? Попереду ж столиця, там можливості, там життя», — посміхаючись, згадує Павло.
Перед посадкою в поїзд він відкрив телефон, виставив канал на продаж і майже забув про нього. Покупець знайшовся вже за кілька днів.
«Його купили буквально через день чи два. Це якраз були мої перші дні в Києві. Цих грошей вистачило, щоб прожити перший місяць, поки я шукав себе», — розповвідає підприємець.
Тоді Павло був упевнений, що історія з Telegram для нього закінчилася. Канал здавався невеликим експериментом, який допоміг трохи заробити перед переїздом. Втім, минув лише рік, і саме до Telegram йому довелося повернутися — інших способів швидко заробити гроші й повернути людям борги, накопичені за рік в іншому бізнесі, він просто не бачив.
Борг як привід повернутися в Telegram
Павло Михальчук
Павлові здавалося, що після продажу каналу він нарешті знайшов справу, яка працює — бізнес із приватними позиками швидко зростав, знайомі довіряли йому свої гроші, він знаходив тих, хто був готовий позичати їх під вищий відсоток, а різниця ставала його заробітком. Через цю систему, каже Павло, за рік пройшло понад $80 000. Та сталось так, що один із найбільших позичальників просто перестав виходити на зв’язок. Разом із ним зникли й гроші. «Той партнер, з кого все починалося, просто кинув усіх. І мене теж. У нас не було ні розписок, ні договорів. Просто довіра», — згадує Павло. Після цього він залишився винен людям близько $45 000.
Формально Павло зізнається, що міг просто вийти з цієї історії. Не він тікав із чужими грошима, не він порушував домовленості, а юридично майже ніщо не змушувало його компенсувати чужі втрати. Але для себе він вирішив інакше — у наступні три-чотири роки повертав ці гроші власним коштом, поступово закриваючи зобов’язання. Для цього довелося повернутися в Telegram.
Павло не мріяв будувати медіа й не бачив себе людиною, яка одного дня керуватиме мережею каналів із сотнями тисяч підписників. На той момент він просто шукав спосіб заробити достатньо грошей, щоб повернути людям те, що вважав своїм обов’язком.
«Я зрозумів одну річ: потрібно дуже швидко заробляти. А що я вмію? Якщо чесно — майже нічого. Але я знав людей у Telegram. І знав цей ринок», — пояснює він.
Із попередніх проєктів вдалося зібрати близько $2 000 стартового капіталу. На ці гроші Павло купив пізнавальний Telegram-канал Factorium, ще частину одразу вклав у закупівлю аудиторії. Саме тоді він уперше почав ставитися до Telegram не як до цікавого експерименту, а як до повноцінного бізнесу.
Економіка Tg
Він уважно аналізував статистику, тестував різні формати контенту, рахував окупність реклами й поступово зрозумів те, що сьогодні називає головною помилкою людей, які дивляться на Telegram лише як на легкий спосіб заробити. «Усі думають, що Telegram — це пасивний дохід. Насправді це важкий операційний бізнес. Якщо ти перестаєш займатися каналом, він починає вмирати», — каже підприємець.
Після виходу з неукраїнського ринку Павло зайшов у вакансії та бізнес-контент. Зараз його мережа — 450 000 підписників у різних проєктах, пов’язаних із вакансіями: MPG Вакансії, Є Робота, Injobe, Фріланс і MPG Бізнес. Ще 110 000 умає ТОП-2 канал з бізнес аудиторією.
Як виглядає реальна математика Telegram-бізнесу, Павло пояснив на власному конкретному прикладі. «Була партнерська сітка каналів, куди я зайшов як смарт-мані. Вклав $20 000. Проєкт тривав 2,5 роки, мережа виросла до 450 000 підписників. Продавали частинами одному покупцю. Підсумок — $80 000 з першого екзиту, $48 000 з другого, плюс $25 000 прибутку на двох за весь час. Разом — близько $150 000 на двох. Для мене особисто — x4 до вкладень у проєкті, де я не був залучений операційно», — ділиться досвідом Михальчук.
«Коли якась сфера тобі починає приносити гроші — ти одразу її любиш. Ось весь секрет», — зізнається підприємець.
За його словами, найбільша проблема в сучасному Telegram полягає навіть не в конкуренції, а в постійній втраті аудиторії. Люди так само легко відписуються від каналів, як і підписуються на них, тому власники великих проєктів змушені безперервно купувати новий трафік.
«Якщо сьогодні будувати великий канал із нуля, потрібно бути готовим витратити приблизно від $800 000 до $1 млн лише на його розвиток. І це не гарантує успіху», — зазначає Павло.
З боку все виглядає просто: пост, реклама, нові підписники. Насправді ж, за словами підприємця, за кожним великим Telegram-каналом стоїть щоденна операційна робота, десятки тестів і постійний аналіз цифр. Саме тому Павло завжди дивувався, коли цей бізнес називали пасивним.
Поступово навколо каналів Михальчука почала формуватися мережа різних проєктів. Частину каналів він створював із нуля, частину купував, розвивав і продавав. Це був повноцінний ринок, де оцінювали не лише кількість підписників, а й довіру аудиторії, якість контенту та стабільність охоплень. «Підписників можна купити. Перегляди теж. Довіру — ні», — каже він.
Саме репутація поступово стала головним активом його бізнесу. Історія з боргами навчила Павла, що в довгій дистанції люди пам’ятають не тільки успіхи, а й те, як ти поводишся, коли все руйнується. Згодом його мережа каналів стала настільки помітною, що серед покупців з’явилися не лише приватні підприємці чи медіаменеджери.
Найдорожчі гроші — не в політиці
Павло Михальчук
Що більшими ставали проєкти Павла, то частіше надходили пропозиції, від яких багато хто на його місці навряд чи відмовився б. Політичні кампанії, джинса, прихована агітація, великі рекламні бюджети — український Telegram давно живе за цими правилами. Павло не приховує: саме політичні канали часто приносять найбільші гроші. Але для себе він досить рано провів межу.
«Якщо ти продаєш політичну заказуху — хорошу чи погану, — то стаєш співучасником того, що потім робить цей політик», — пояснює свою позицію підприємець.
За його словами, за роки роботи він регулярно отримував запити на політичні розміщення, так само як і рекламу гемблінгу чи інших високомаржинальних ніш і відмовлявся, бо не хотів міняти довіру аудиторії на швидкі гроші.
Натомість Павло робив ставку на те, що знав найкраще: інформаційні канали, пізнавальні проєкти, регіональні спільноти й мережу вакансій. Одним із найважливіших для нього став локальний канал «Старокостянтинів 24/7». До повномасштабної війни це був звичайний міський Telegram-канал. Але після 24 лютого його роль кардинально змінилася. «За той час, поки я був у проєкті, через канал вдалося зібрати мільйони гривень донатів для військових», — каже він.
До повномасштабної війни у Павла була мережа на мільйон підписників — переважно пізнавальні канали, і все це в неукраїнському сегменті. Коли почалося вторгнення, почав звіди виходити. «Багато адмінів українських каналів досі ведуть російські Telegram-канали. Але я вийшов», — каже він.
Частину великих проєктів підприємця, за його словами, купила Мінцифра.
«У них тоді був проєкт — викуповували великі канали, щоб адаптувати їх під українські наративи: показати російській аудиторії іншу картину реальності, — розповідає він.
За словами Павла, на це виділили кілька мільйонів доларів.
Павло згадує цю історію без особливого пафосу — як ще одну угоду на ринку, який у той час стрімко дорослішав. «Тоді стало зрозуміло, що Telegram — це вже не просто месенджер», — зауважує він.
До речі, він переконаний, що Telegram в Україні не заблокують — надто багато сьогодні зав’язано у месенджері.
Коли медіабізнесу стало замало
Найшвидше у Михальчука зростала саме мережа каналів із вакансіями — через неї, каже Павло, щодня проходили тисячі оголошень, роботодавці знаходили людей, кандидати — роботу, а сам Павло дедалі частіше ловив себе на думці, що Telegram уже починає обмежувати можливості.
«У якийсь момент я зрозумів: ми вже не просто приводимо людей на вакансії. Ми дуже добре розуміємо цей ринок. Значить, можемо зробити щось більше», — розповідає він. І саме ця думка поступово привела його до ідеї власного продукту — Injobe.com.
Ідея Injobe, каже він, виникла з простого питання. «У нас вже була аудиторія. Були роботодавці. Було розуміння ринку. І я подумав: чому весь цей досвід має залишатися всередині Telegram?».
Запустився проєкт восени 2025-го, і зараз має понад 16 000 зареєстрованих користувачів, 2 300+ завантажених резюме, зростання продажів місяць до місяця. У продукт, за словами засновника, вкладено вже більше $70 000 власних коштів.
Injobe фокусується на діджиталі: IT, маркетинг, копірайтинг, все що працює за ноутом. Бізнес-модель — два тарифи для роботодавців: розміщення вакансії за 800 грн або оплата за тисячу унікальних переглядів за 600 грн. Резюме для роботодавців поки що безплатні.
«Ми говоримо мовою діджиталу. Наш тон — для них. Ми розуміємо їхні болі», — наголошує Павло.
Серед фіч Injobe.com — вбудований чат між кандидатом і роботодавцем і прозора LMS-система для кандидата: видно, на що відгукнувся і на якому етапі кожна заявка.
Водночас з Work.ua, Robota.ua і Djinni Павло себе не порівнює — каже, вони його поки що навіть не помічають. «Ми налаштовані на марафон, не на спринт», — пояснює він.
Операційну беззбитковість підприємець хоче побачити в горизонті 3–5 років. І вже зараз ведуться перемовини з потенційним інвестором — екосистему HR-проєктів Михальчука (мережа каналів+сайт) оцінили в $3 млн.
«Якщо залучати інвестиції — то лише для розвитку. Не тому, що хочеться продати компанію», — розповідає про плани підприємець.
Він переконаний, що на ранньому етапі стартапу універсальні люди цінніші за вузьких спеціалістів. «Мені подобаються люди, які можуть закрити кілька компетенцій одночасно. Так, вони дорожчі. Але це дешевше, ніж утримувати великий штат», — розповідає він.
Цей підхід, пояснює підприємець, багато в чому народився ще в Telegram-бізнесі, де величезні проєкти нерідко працювали силами двох-трьох людей. Навіть зараз маркетингом Injobe Павло багато в чому займається сам. «Я із задоволенням віддам маркетинг сильнішому за себе спеціалісту. Моє завдання — не налаштовувати рекламу. Моє завдання — будувати компанію», — зізнається він.
Не диплом, а навички
За роки роботи з ринком праці Павло встиг побачити тисячі резюме й сотні історій найму. І чим більше він спостерігає за тим, як змінюється цей ринок, тим менше вірить у класичні критерії відбору. На його думку, диплом давно перестав бути головною перевагою кандидата. Натомість вирішальними стають практичні навички, портфоліо й уміння працювати зі штучним інтелектом.
«Я думаю, що через кілька років резюме взагалі зміняться. Уже зараз AI дуже сильно впливає на те, як люди працюють і як компанії наймають», — зазначає він. Водночас він не вірить і в іншу крайність — що штучний інтелект повністю замінить людей. На його думку, він лише змінює правила гри, і виграють ті, хто навчиться використовувати нові інструменти швидше за інших.
«MIT шукає не колекціонерів дипломів, а людей, які ростуть». Історія айтівця з Києва, який потрапив до еліти американської освіти й тепер навчає наступне покоління вступників і розвиває власний стартап
Вас також кусають комарі? Розповідаємо про пристрій від українських стартаперів, який може цьому зарадити
Як зауважив нещодавно один військовий, якой побажав залишитись невідомим, орки, може, й не поцілять, а комарі точно зʼїдять. І від них потерпають зараз багато українців.
Позбавитись від комарів назавжди ефективно й екологічно допоможе гаджет Mosqitter. Цей стартап заснували дві українки — Анастасія Романова та Ольга Дьячук.
Ми вирішили нагадати, що може Mosqitter, про принципи його роботи та особливості, на злобу дня.
(текст від 21 жовтня 2021 року)
Кнопка здоров'я. Українці розробили систему, яка рятує пацієнтів стаціонару від смерті. Вони - переможці IT Arena Lviv 2022
Медичний психолог, який переїхав в Україну з Москви в 2014 році, Іван Осадчий, придумав систему, яка допомагає медсестрі і пацієнтові не втратити один одного в стаціонарі. Його стартап knopka вже працює в декількох лікарнях понад три роки не лише в Україні, а й у Польщі.
Повторюємо історію стартапу-переможця IT Arena Lviv 2022. Текст від 28 вересня 2022 року.
#Всратівакансії. ТОП-5 пропозицій про роботу, над якими глузують айтішники
Кількість вакансій в IT з початком війни скоротилася, та шедеврів серед них не поменшало. dev.ua зазвичай попросить дизайнерку Анну Лазурко, яка регулярно публікує у своєму LinkedIn вакансії з дивними та кострубатими описами та вимогами, робити добірку з таких «шедеврів». Ось тут можна почитати першу, другу та третю таку добірку.
Цьоготижнева добірка створена dev.ua за допомогою добре відомого у LinkedIn хештегу #всратівакансії. Насолоджуйтеся!
Два місяці пошуків, 80 відгуків, 12 співбесід і два офери. Як айтішник з Козятина із сертифікатом Google та двома пет-проєктами роботу шукав
Айтішник-початківець Максим Наталчук поділився в LinkedIn власним досвідом пошуку роботи. Хлопець, згідно профілю, працює National Information Management Officer (Data Analyst) в компанії iMMAP. Але омріяному оферу передував непростий шлях. З дозволу автора dev.ua публікує історію Максима про пошук роботи в IT.
