«Два лайки і я починаю вести щоденний блог безробітного Frontend Developer», — написав близько трьох тижнів тому у своєму LinkedIn айтівець із Житомира Іван Савицький, який з осені минулого року шукає роботу після звільнення з EPAM.
«Два лайки і я починаю вести щоденний блог безробітного Frontend Developer», — написав близько трьох тижнів тому у своєму LinkedIn айтівець із Житомира Іван Савицький, який з осені минулого року шукає роботу після звільнення з EPAM.
Тут він одразу застосував і традиційний прийом блогерів — встановити для своєї аудиторії певний поріг лайків, стимулюючи її до реакції, і, одночасно, зіронізував над цим прийомом цими «двома лайками». Наш текст після розмови з Іваном виходить на 19 день ведення його щоденника. З моменту запуску блогу React Frontend Developer щодня з гумором пише про дивні непорозуміння з HR-ми, про те, які корисні активності він здійснив за день, вказує кількість відправлених заявок й інші подробиці пошуку роботи.
dev.ua поцікавився в Івана Савицького щодо того, наскільки серйозно він сприймає подібний блог як допоміжний засіб у працевлаштуванні й чому він його завів, що йому не подобається у спілкуванні з рекрутерами і як це — боротися за місце під сонцем і омріяний офер у 2026 році «на ринку роботодавця».
Іван Савицький розповів, що причиною звільнення з EPAM у вересні минулого року стало звичне явище — закриття проєкту. У найбільшій за штатом на українському ринку аутсорсній компанії він працював із 2022 року на позиціях Magento Frontend Developer і React Developer.
Тож між втратою роботи й запуском «блогу безробітного Frontend Developer» минуло понад пів року, протягом яких Іван наполегливо шукав нову позицію, а також перебивався підробітками на фрілансі. Він каже, що блог — це вже трохи крок відчаю після піврічних пошуків, а трохи — розрахунок на розширення аудиторії на LinkedIn і надія, що рекрутери теж звернуть увагу на його сторінку. До втрати роботи акаунт Івана в LinkedIn містив лише дані про досвід і роботодавців, жодних постів він туди не писав.
За кілька тижнів ведення блогу він поки глобально не привернув до себе увагу HR-ів, але один HR, за словами Івана, все-таки вже написав — щоправда, щодо нерелевантної для нього за стеком позиції.
«Спочатку просто ходив на якісь співбесіди, але спало на думку — давай кожного дня я буду писати щось на LinkedIn, в одному форматі. Ця ідея прийшла не одразу — просто вже в якийсь момент від певного відчаю, якось з іронією писати в LinkedIn про все це. Бо доволі багато є смішних історій, коли ти приходиш на зідзвон з HR-ом і опис вакансії у неї змінюється прямо на ходу», — каже айтівець.
З його слів, на жаль, дуже часто співбесіди з HR-ми не дають змоги пошукачу роботи розкрити свій потенціал, а самі HR-и вже в процесі розмови «з’ясовують», що шукають на проєкт «не того розробника».
«Ти готуєшся до інтерв’ю, подаєшся, приміром, на позицію Magento Frontend Developer, але після кількох хвилин розмови HR каже: „Ми шукаємо бекенд-розробника“. Але ж у вас в описі написано про Frontend! Таких історій дуже багато. Тож вирішив, що буду їх описувати в щоденнику», — пояснив Іван Савицький.
Як каже айтівець, майже відразу після звільнення з EPAM він почав шукати нову роботу і свідомо не брав жодної великої паузи, але поки за цей доволі тривалий час йому траплялися лише «локальні проєкти, які допомагали «підтримувати штани».
«Останній час таких проєктів стає все менше, тож починаю шукати все активніше й активніше. До речі, що восени минулого року, що зараз, відправляючи одну і ту саму кількість заявок, я отримую різну кількість відгуків. Зараз їхня кількість, як на мене, змінилася, відгуків хоча би більше», — бачить певний невеликий оптимізм на ринку Іван Савицький.
За понад пів року пошуку роботи айтівець лише раз доходив до етапу технічної співбесіди, абсолютна більшість контактів із потенційними роботодавцями зупинялися на інтерв’ю з рекрутерами.
«Перше технічне було порівняно нещодавно, в лютому-березні. Це було вперше, коли ми побалакали з HR-ом і я не отримав одразу „ні“», — ділиться айтівець.
Водночас причини відмови, зі слів Івана, не були надуманими, а об'єктивними.
«Команда шукала собі більш скілового розробника саме по React. Бо у мене досвід доволі великий як Magento Frontend-розробника — близько 5–6 років. І лише два роки як React-розробника. Тож комерційного досвіду саме з React трохи не вистачило», — констатує Іван Савицький.
Як розповів під час розмови з dev.ua айтівець, за понад піврічний час пошуку роботи він не став суттєво знижувати зарплатні очікування, адже ця тактика, з його досвіду, не є дієвою.
«На якомусь етапі я зрозумів, що на тебе ще менше звертають увагу, коли ти зменшуєш ціну до того рівня, який має умовний джун чи джун+. Тоді HR взагалі на тебе дивиться, як на хворого на голову — ця тактика не працює», — каже розробник.
Іван Савицький зізнається, що йому часом важко боротися зі своїм так званим «синдромом самозванця», коли людина схильна нехтувати власними заслугами й досягненнями. Але все ж, на його думку, власне позиціонування дуже залежить від компанії, в якій ти маєш намір працювати — якоїсь невеличкої студії з розробки сайтів в обласному центрі чи великого глобального гравця на ринку ІТ-послуг.
«У мене є певний синдром самозванця. Я ніколи не можу сказати, що щось знаю і вмію, а кажу: „Мені треба пошукати, подумати“. Хоча багато хто казав, що мені вже потрібно позиціонувати себе як Senior. У мене є історія, як мій знайомий з університету, що вчився на паралельному потоці, за рік став тімлідом. Але потрібно розуміти, що вони з друзями відкрили якусь маленьку фірму, їх там всього п’ять людей. Потім почали розширюватися — взяли собі в команду ще двох. І він уже тімлід — з джуна одразу в тімліди», — іронізує над цією ситуацією Іван.
Він розповів, як за тривалий час пошуку роботи дійшло до того, що він отримав несподівану пропозицію спробувати себе в ролі… кальянника. І з цікавості він навіть попрацював кілька змін, хоча наміру змінювати професію настільки кардинально поки не має — просто й сам полюбляє курити кальян.
«Це моя шкідлива звичка, і я вже знаю всі кальянні в місті. От одного разу пожартував, що можу сам вийти на зміну. Жарт виявився серйозним, тож таки вийшов. Але коли це було перший раз, то відчував легкий мандраж, бо так ти цілий день „спілкуєшся з монітором“, а тут перед тобою постійно живі люди. Утім, це все-таки був не більше, ніж експеримент. Замість роботи кальянником вирішив приділити більше уваги самонавчанню та своїм пет-проєктам», — поділився незвичним досвідом айтівець.
Frontend Developer каже, що попрацював так сумарно днів п’ять, але допускає варіант майбутнього — відкрити власну кальянну, заробивши стартовий капітал на неї все-таки в ІТ. Але така робота у сфері обслуговування має свої складнощі — це він відчув на собі.
«У якийсь момент прийшло дуже багато народу, а оскільки в мене мало досвіду і великий потік людей, то я стою, вся спина мокра, і я вже починаю матюкатися — „Ні, я все“. В ІТ я вибрав правильну сферу — це те, на що я вчився, і це те, що я хочу робити», — прокоментував Іван Савицький свій експеримент.
Серед активностей, які має Іван для прокачування власних навичок, є пет-проєкт, ідею якого він поки не озвучує.
«Мені якось підкинули ідею, і я вирішив завершити її до кінця. Але так вийшло, що у якийсь момент з’явилася ще одна людина з іншої сфери, яка зацікавилася таким продуктом», — поділився айтівець, поки не «розкриваючи карти».
На думку Івана Савицького, реалізація такого проєкту може також стати певним бонусом у позиціонуванні себе перед потенційними роботодавцями.
«Коли я цю ідею втілю в життя, то вийде, що я цей проєкт вестиму фактично від нуля до релізу. Це справді багато роботи, тож є сподівання, що на мене звернуть увагу як на спеціаліста, який може самостійно реалізувати всі етапи створення власного продукту», — каже він.
На успіх пет-проєкту Іван покладає більше надії, ніж на своє дещо несподіване «блогерство», яке поки що реалізується «більше по фану». Утім, навіть у блозі на LinkedIn айтівець бачить серйозну мотивувальну користь — адже він пообіцяв щодня писати про щось корисне, зроблене для саморозвитку і пошуку роботи. Відповідно, такий блог став для нього мотиватором не просачкувати жодного дня.
«Крім „приколів“ з HR-ми, я почав описувати в блозі все те, що зробив по самонавчанню і саморозвитку. Я вже зрозумів, що якщо просто просачкую весь день, то мені не буде що написати. І це мене почало мотивувати, що кожного дня я маю щось зробити. Нехай мало, але щось зробити треба», — каже він про мотивуючу роль блогу.
Зараз, коли «блогу безробітного Frontend Developer» лише близько трьох тижнів, Іван стверджує, що деякі його колишні колеги оцінили його стиль ведення щоденника. Але, звісно, він би прагнув, щоби причини для ведення «блогу безробітного Frontend Developer» нарешті не стало, і він таки знайшов роботу. Чи матиме він сили й бажання продовжувати наповнювати такий блог далі — поки не знає. Але Іван Савицький точно подумає над тим, щоб вести згодом і щоденник уже працевлаштованого розробника.
