Нещодавно ми писали, як кандидатка варила на співбесіді макарони. Ця історія дуже «зайшла» читачам dev.ua, тому ми вирішили розпитати рекрутерів, а які ще кумедні, дивні, яскраві випадки траплялися у їхній практиці.
Нещодавно ми писали, як кандидатка варила на співбесіді макарони. Ця історія дуже «зайшла» читачам dev.ua, тому ми вирішили розпитати рекрутерів, а які ще кумедні, дивні, яскраві випадки траплялися у їхній практиці.
Своїми історіями з dev.ua ділилися рекрутери Ельвіра Сич, Юлія Лозинська, Єлизавета Смертіна, Анна Котенко, Анастасія Гриценко, Катерина Любацька, Діана Сироткіна, Анна Резнікова, Оксана Медзин.
Декілька років тому я підʼєдналася на міт із розробником і майже з порогу він мене збентежив. Місце, яке він обрав для співбесіди — це гараж, підлаштований під вольєри для собак.
Моя реакція, як любителя тваринок: цікаво, прикольно, ок. Між підходами з моїми запитаннями і відповідями кандидата, собаки час від часу робили в тих вольєрах «гау», не вельме гучно, але не звично.
І ось ми в середині діалогу, а розробнику дзвонять на телефон. Різні ситуації бувають, тож розумію і завжди даю можливість відповісти. На що він мені говорить: «До мене тут прораб по криші приїхав, ми домовлялись, пара питань і я повертаюсь». Я його очікувала хвилин 10–15, мікрофон він не вимкнув, тож я сама прикрутила свій, щоб не чути лай.
Можливо, якби він мене попередив, то ми могли б перенести цю співбесіду на більш зручний час. Але як для кейсу — мені сподобалось.
Співбесіда на QA. Кандидат швидко відгукнувся, ми списалися, домовилися про офлайн співбесіду. І все б нічого, але до мене заходить в кабінет жіночка, а я точно пригадую, що у мене співбесіда з молодим хлопцем. А слідом за жінкою виходить молодий хлопчина. Вони сідають двоє біля мого стола. Думаю: можливо, це кандидатка когось з моїх колег. Я чемно перепитала. На що вона відповіла, що є мамою цього хлопця, і хоче послухати, куди її син потрапив, і поставити декілька запитань.
Не скажу, що це було просто, але маму вдалося все ж відвести в кімнату очікування і поспілкуватися з кандидатом один на один.
Домовилися з кандидатом на 12:00 про співбесіду в офлайн форматі, на що кандидат дав свою згоду. Цей кандидат був важливий, бо це був тім лід, якого ми давно шукали. І тут повідомлення: «я затримаюся на 30 хвилин». Ну ок, чекаємо.
Проходить пів години, кандидат зник. Телефоную, перепитую, чи все гаразд. Він зник, думаю, ну пропала людина на етапі співбесіди, не вперше.
П’ята година вечора — телефонує кандидат і каже, що він вже біля дверей, очікує мене. Я здивована, але кандидат мене зацікавив вже навіть своїм дивним, неочікуваним візитом. Отже, виходжу за кандидатом, а там стоїть чоловік із собакою. Це і був він. Ми зайшли всередину, я побачила, що у нього ще й є пістолет з собою.
До того ж наш офіс не зовсім петс френді, але якщо чесно, я розгубилася. Собака велика, і немає де її залишити, тому собака була з власником, дорогою в кабінет ще зробила свої справи на килимі. Сказати, що охорона була шокована, нічого не сказати. Усі стояли на вухах.
Співбесіда з SMM-менеджером. Завжди перед співбесідою питаю у кандидатів, чи все в силі. Домовилися про час, кандидат підтвердив присутність. Вмикаємо камери, бачу що приміщення досить темне і є якісь зайві звуки. Розпочинаємо спілкуватися, помічаю, що це не така цікава підсвітка, а це заклад. Кандидат забув навушники, тому я не чула його, а він мене. І останньою краплею стало те, що кандидатові принесли кальян, і він почав його курити.
Вирішили закінчити спілкування і домовитися про повторну співбесіду, коли будуть нормальні обставини, кандидата буде чутно та видно, але повторно не спілкувалися.
Це було ще за часів офлайн співбесід. Технічна співбесіда, де я була присутня як модератор. Посада акаунт-менеджер. Співбесіда тривала довго, приблизно годину. Уже підходили майже до кінця, і тут кандидат перериває співбесіду, бо йому потрібно відійти до вбиральні. Так от, він не повернувся. Ми досі не знаємо, що з кандидатом.
Кандидатка на проджект менеджера. Усе йшло чудово, кандидатка дуже скілова, фахівець своєї справи, ідеально підходить під портрет кандидата, по грошах. І тут в кінці починаються питання від кандидата. Вона розповіла, що ознайомилася з нашою компанією, історією і починає питати про нашого СЕО. «Скільки йому років?», «Чи є у нього дружина, чи діти?», «Чи можете скинути його профіль в Instagram?», «Чи працює він в офісі?»
Співбесіда на посаду сео-спеціаліста. Онлайн співбесіда. Кандидат мені здався, на перший погляд, ввічливим та пунктуальним. Як тільки вмикає камеру, я бачу, що він не вдома, а десь на вулиці. Кандидата чути нормально, він сидів на лавці. Згодом камера починає переміщатися, на фоні видно ще дитячий візочок та дитячий майданчик. Він провів свою дитину на одну гірку, потім на гойдалку. Відчувала себе ніби зідзвонилася зі своїм старим однокласником, і він мені розповідав, яке у нього зараз життя і діти.
Спілкуюся з кандидатом на посаду сейлз менеджера. Досвід релевантний до наших вимог. Вмикаємо камери, кандидат на балконі, думаю, ну гаразд, мені його чутно, видно — все нормально. В один момент, я бачу що кандидат закурює сигарету і бере якусь пляшку — дуже схожу на пиво. І говорить так: «Балачки, балачками — чи можете ви мені дати зарплату $3000? Ні? — так до побачення». Портрет кандидата розлетівся на шматочки.
Після співбесіди кандидат видався мені трохи дивним. У запрошенні на співбесіду прописано, що міт проводиться тільки з увімкнутими камерами, але кандидат все одно пройшов без камери, пояснив, що у нього немає камери. Хоча, камон, у всіх є телефони і селфі камери, але ок.
Перед тим керівник дав фідбек по тестовому напряму кандидатові, сильні-слабкі сторони. Але остаточне рішення отримала через день, після того, як написала це кандидатові, його відповідь:
Мала дзвінок із кандидатом, почала ропзовідати про компанію і вакансію. Запитала в кандидата організаційні питання: графік, зарплата, попросила розказали про досвід. Коли час дійшов до того, щоб ставити питання, щоб перевірити хард скіли, кандидат скинув слухавку.
Я одразу хотіла написати йому в Telegram (може? зв’язок обірвався). Заходжу в нашу переписку і він її видаляє повністю. Але я йому написала, він видалив і це повідомлення.
Я відмовила кандидату й отримала таку відповідь:
За часів роботи в офісі, в мене була в роботі вакансія аналітика. Зателефонував мені кандидат, повідомив, що він щойно надіслав своє резюме на цю вакансію. Я в ході телефонної розмови відкриваю резюме і бачу, що там окрім прізвища та ім’я нічого не написано. Перепитала, чи не помилився він файлом. На що отримала відповідь «Ні, бо я краще так розповім про свій досвід».
Виявилось, що в нього немає навичок для роботи аналітиком, навіть приблизно. Але що найбільш мене здивувало в цій ситуації, це те що він сказав «А що ми з вами по телефону розмовляємо? Давайте я зайду та вже поговоримо нормально?».
У нас був офіс на першому поверсі, і адреса цього офісу була вказана на job-сайтах. Він побачив цю адресу, приїхав під офіс і дивився на мене у вікно, поки ми з ним розмовляли.
По телефону я відмовила йому в вакансії, але він сказав, що нікуди без співбесіди не піде і продовжив дивитись у вікно, поки його не спровадили охоронці.
Це була вакансія контент-менеджера, також в офіс. Перед співбесідою в офісі було ще дві співбесіди (по телефону і онлайн). Співбесіда в офісі була фінальною, разом з керівником відділу. Прийшов молодий хлопець, який одразу вів себе ну дуже френдлі.
Спочатку він спитав, чи ніхто не хоче замовити доставку Glovo, бо він зголоднів. Я запропонувала йому поїсти після співбесіди. Він тоді спитав «Може хоча б каву зробиш?». Керівник відділу сиділа мовчки, але її очі вже були на пів обличчя.
Я повідомила, що кава також після співбесіди і запропонувала розпочати. Після 10 хвилин спілкування він без попередження дістав iQOS та почав палити в переговорці.
На запитання «А що ви, власне, робите?». Він здивовано відповів «Так це ж не сигарета». Відправили його палити на вулицю і більше не повертатись.
Коли я працювала, як аутсорс-рекрутер (мій перший досвід в рекрутингу), в роботі мала вакансію менеджера з продажу В2В. Первинні співбесіди я проводила самостійно, підходящих кандидатів запрошувала в офіс до клієнта і там вже була фінальна співбесіда.
Кандидат пройшов перший етап, я йому розповіла всі деталі вакансії, надіслала сайт компанії, продублювала вакансію на всяк випадок, а запросила на співбесіду до клієнта. Написала адресу офісу клієнта та детально описала, як дістатись туди (офіс був в центрі, знайти його не проблема). Кандидат спізнився на 20 хвилин, а коли прийшов, то повідомив, що на дорогах затори, та ще і рекрутер надіслав йому не ту адресу.
Ми почали спілкування, бо за ним ще було декілька кандидатів, і на всі питання керівника, де кандидат «плив», він відповідав «Ваш рекрутер мені не розказував, що це тут треба буде робити?» або «Я не маю про це інформації, бо мені не розповідали».
Коли я відійшла на дві хвилини, щоб зустріти наступну кандидатку, цей кандидат облив мене брудом із ніг до голови. Скаржився, що йому нічого не розповіли про вакансію, що я абсолютно не вмію спілкуватися з людьми і він сюди йшов наосліп.
Дякувати тому, що в мене збереглася переписка, де я все це йому писала і я змогла показати це все клієнту. Коли я після співбесіди запитала у кандидата «Що це було?», він сказав «Ну вам же треба закрити вакансію, могли б і підіграти».
Була в мене ситуація, коли кандидат, запізнившись, підключився до інтерв’ю з телефону, йдучи по вулиці. Він тримав мобільний так, що я ніби дивилась на нього знизу. Звичайно, в такому форматі дзвінок я б не проводила. Але всяке може бути, може людина забула. Домовились на наступний день. Знов підключається з телефону, але хоча б вже сидячи, в цей раз на якомусь заході. Попередив, що йому треба буде відлучитися, як заграє державний гімн.
Розмову провела, але для мене таке ставлення до процесу інтерв’ю все ж таки є непрофесійним.
Я вирішила почати співбесіду з англійської мови, бо для вакансії це було важливо. Так я економила час, відмовляючи кандидатам одразу на інтерв’ю, якщо рівень був не відповідним, не проводячи повну розмову. Письмово кандидат підтвердив рівень володіння англійською, що і в резюме. І ось при живій розмові я акцентую увагу на англійській, пропоную одразу переключитись, і починається купа історій від кандидата: чому англійська важлива, що він її вчить, що раніше спілкувався англійською, але немає практики і рівень впав.
Усе ж таки задала перше питання англійською, як вже можете здогадатися, що кандидат не зміг відповісти. Десь біля 10–15 хвилин зайняло в мене все ж таки обійти всі заперечення і перейти на англійську. Хоча зараз розумію, що могла б просто сама переключитись вже після перших пари хвилин.
Поділюся історією з часів, коли працювала на фрілансі з харківською компанією. Спочатку в компанії був офісний формат, тому складалась вона з харків’ян. Але з початком війни, як і більшість компаній, перестали обмежувати найм по локаціям. Приблизно таке ж інтро зробила і кандидату, з яким мала розмову. І ось наприкінці, доходжу до питання: «З чим Вам би не хотілось працювати?». Відповідь кандидата мене дещо поставила в ступор: «Я б не хотів працювати з людьми з регіонів…», і називає три області. Серед яких і Харківська. А я також харків’янка.
Маю підозру, що пауза в мене вийшла довшою. Я обдумала ситуацію, вирішила не розпитувати, чому таке відношення до людей з цих міст (зізнаюсь чесно, не мала на то ні сил, ні бажання, бо точно не хотіла б влазити в конфліктну ситуацію).
Питань по інтерв’ю більше не ставила, ввічливо закінчила розмову і через пару днів відмовила кандидату.
Ситуація, коли я назвала розробнику вакансію, компанію, описала все чим він буде займатися, і він у мене питає, чому нічого не почув про трекер, який ми обговорювали в переписці. А у мене нема ніякого трекеру у вакансії.
Він починає у мене перепитувати, чи будуть ще там такі і такі умови. Я розумію, що ми взагалі про щось різне говоримо. У паніці починаю шукати з ним переписку, резюме, перепитую у нього, чи він той за кого я його маю.
Ще раз повторюю йому опис вакансії і він такий типу — а ой, я на іншу вакансію дивився. Просто прекрасно.
Найгірше, що ми це почали обговорювати під запис, який треба було б пізніше передати замовнику. Я вже б тут ніяк його не виправдала і не переробила би клімат.
Дуже сумно було, але кандидат на співбесіді навіть після цього казусу не виявив жодної зацікавленості до позиції та ентузіазму у відповідях на питання. Здався мені байдужим, а міг би постаратися. Усе таки, це ж він роботу шукає.
Спілкуємося з кандидаткою, яка в кафе, і тут вона каже: я перепрошую, буде трішки шумно, бо тут священник святить. Я вирішила, що почулось і перепитую ще раз. Кандидатка повторює те саме, і тут ми чуємо, як священник високим голосом читає молитву і прямо на камері святить кандидатку кадилом. Не знаю, чи це допомогло, але її пропустили на фінальний етап.
У нас був випадок, коли кандидат прийшов на співбесіду з оголеним торсом, співбесідуючий хвилювався, щоб він не встав з-за столу, бо не знав, що ще можна очікувати.
Декілька разів приходили на очну співбесіду мати з сином, або батько і мамині слова: «Я ж повинна знати, в яких умовах буде працювати мій син», слова батька: «Я малого привів». Сину 34 роки.
Якось був кандидат, який під час співбесіди з кишені витягував шоколадні цукерки і їх їв. Зголоднів дуже.
